1. Алкілуючі препарати. Специфічною ознакою алкілуючих препаратів є здатність дисоціювати у водних розчинах з утворенням алкільних угрупувань, що можуть вільно зв’язуватись з нуклеофільними центрами білків, нуклеїнових кислот, ліпідів, амінокислот. Передбачається, що цитотоксичність цієї групи препаратів пов’язана з утворенням усередині- та міжмолекулярних зв’язків у ДНК, що змінює матричні властивості ДНК як носія інформації. Найбільш характерні препарати з групи алкілуючих агентів:

· Хлоретиламіни: ембіхін, хлорбутин, допан, сарколізин, асалін, циклофосфан, іфосфамід;

· похідні поліспиртів: дегранол, мієлобромол;

· похідні етиленаміну: тіофосфамід, діпін, бензотеф, фотрин, фторбезотеф, іміфос;

· ефіри метансульфооксикислот; мієлосан.

2. Антиметаболіти. Препарати цієї групи характеризуються, при всьому своєму розмаїтті, схожим механізмом дії; вони, маючи схожу будову з життєво важливими для клітини метаболітами, включаються в обмін, блокуючи його. Найбільш характерні препарати з групи антиметаболітів:

· антагоністи фолієвої кислоти: метотрексат;

· антагоністи пурину: 6-меркаптопурин;

· антагоністи піримідину: 5-фторурацил, фторафур, цитарабін.

3. Різні синтетичні препарати. До цієї групи належать препарати, механізм дії яких донині остаточно не з’ясовано, але вони не можуть бути віднесені ні до антиметаболітів, ні до алкілуючих препаратів:

· проспідин, спіробромін;

· похідні метилгідразину (дакарбазин, прокарбазин);

· натулан;

· комплексні сполуки платини (цисплатин, карбоплатин);

· похідні нітрозосечовини: нітрозометилсечовина, ССNU, BCNU, метил-CCNU, кармустин, ломустин.

4. Антибіотики. До цієї групи віднесено протипухлинні препарати, отримані з міцелію пліснявих грибів. Група досить гетерогенна за складом та механізмом дії. Виділяють декілька груп протипухлинних антибіотиків.

· Актиноміцини. За хімічною будовою це хромопротеїди. Механізм протипухлинної дії пов’язаний з інгібіцією транскрипції ДНК і синтезу попередників рРНК. Представник – дактиноміцин.

· Антрацикліни. Механізм дії опосередкований декількома механізмами: взаємодія з ДНК, вільно-радикальний механізм, пряма дія на мембрани клітин. Представники: адріабластин, рубоміцин, фарморубіцин, карміноміцин.

· Група аурелової кислоти. За хімічним складом близька до хромоміцину А, складається з аглікону та моносахаридів. Механізм дії пов’язаний з придушенням ДНК-залежного синтезу РНК. Представники: мітраміцин, олівоміцин.

· Флеоміцини. За хімічною будовою ця група представлена комплексом поліпептидів і моносахаридів. Механізм дії пов’язують з утворенням вільних радикалів та індукції пошкоджень ДНК. Представники: блеоміцин, блеоміцитин, пепломіцин.

· Інші антибіотики: брунеоміцин, мітоміцин С.

5. Препарати рослинного походження. До цієї групи входять алкалоїди рослинного походження (колхамін, вінкристин, вінбластин) і похідні подофілотоксину (етопозид, теніпозид), тису тихоокеанського (таксол, паклітаксел, таксотер), олії насіння Коїксу (Канглайт). Особливістю механізму дії цієї групи препаратів є блокада клітинного циклу у певній фазі: препарати барвінку рожевого – у метафазі за рахунок інгібіції синтезу РНК, а препарати подофілотоксину гальмують клітинний цикл у фазі G2.

6. Ферментні препарати. L-аспарагіназ, нині єдиний препарат цієї групи. Механізм дії: створення дефіциту аспарагіну в пухлинних клітинах.

7. Хіміопрепарати «таргетної»,молекулярно-скерованої дії, мішенями яких є рецептори факторів росту, білки, що проводять сигнали від рецепторних молекул, молекули, що контролюють апоптоз і пухлинний неоангіогенез: моноклональні антитіла та їх кон’югати – ритуксимаб (мабтера), трастузумаб (герцептин), бевацизумаб (авастин) тощо; малі синтетичні молекули – гефитиніб (іресса), ерлотиніб (тарцева) та ін.; короткі синтетичні молекули ДНК – антисмислові нуклеотиди – облімерсен (генасенс); природні сполуки – неовастат; інгібітори матриксних протеїназ.

RECIST

(критерії оцінки відповіді на лікування солідних пухлин –

Response Evaluation Criteria in Solid Tumors)

Критерії лікувального ефекту відповідно до шкали RECIST:

ПВ – повна відповідь: зникнення всіх пухлинних вогнищ на термін не менше 4-х тижнів.

ЧВ – часткова відповідь: зменшення вимірюваних вогнищ на 30% і більше.

СТ – стабілізація: немає зменшення, достатнього для оцінки як часткового ефекту, або збільшення, що можна оцінити як прогресування.

ПР – прогресування: збільшення на 20% найменшої суми вогнищ ураження, зареєстрованої за час спостереження, або поява нового пухлинного вогнища.

Як і будь-який інший метод, лікування злоякісних новоутворень хіміотерапією має певні ускладнення. Розрізняють 5 ступенів інтенсивності побічної дії протипухлинних препаратів.

Ступінь 0 – немає змін лабораторних показників і самопочуття хворого;

Ступінь 1 – мінімальні зміни, що не впливають на загальну активність хворого, зміни лабораторних показників не потребують корекції;

Ступінь 2– помірні зміни, що порушують нормальну активність хворого, зміни лабораторних показників потребують корекції;

Ступінь 3 – різкі порушення, що потребують симптоматичного лікування, відстрочки або припинення хіміотерапії;

Ступінь 4 – безпосередня небезпека для життя, необхідна негайна відміна хіміотерапії.

Після ліквідації токсичних проявів хіміотерапія продовжується тільки в значно знижених дозах.

Найбільш часті ускладнення хіміотерапії:

Підвищення температури. Лікування: преднізолон+анальгін+дімедрол;
Алергія. Проявляється у вигляді кропивниці, гіперемії та свербіння шкіри. Проводиться десенсибілізуюча терапія;
Нудота і блювота. Як правило, мають центральний характер. Зняття еметогенних проявів будується у дві лінії. Перша лінія – антагоністи серотоніну (зофран, новобан, кітрил, осетрон). Друга лінія – призначення бензамідів (церукал);
Порушення електролітного балансу. Пов’язані з тривалою блювотою або діареєю. Лікування полягає у корекції водно-електролітних порушень;
Гіперкальціємія. Найчастіше виникає при вдалому лікуванні метастазів раку в кістки. Лікування: водне навантаження+глюкокортикоїди+лазікс+біфосфонати;
Кардіотоксичність. Проявляється задишкою, тахікардією, змінами ЕКГ. Профілактика: моніторинг хворого, відстеження сумарної дози кардіотоксичних препаратів, застосування кардіопротектора (ICRF-187 або кардоксану). При появі ознак кардіотоксичності – лікування кардіологами;
Ототоксичність. Поява шуму у вухах, далі зниження слуху на обидва вуха. При виникненні ототоксичності – відміна препаратів та їх заміна у схемах на нетоксичні, призначення полівітамінів, прозеріну, гемодезу;
Нейротоксичність. Проявляється у вигляді хронічної або гострої енцефалопатії, мозочкових порушень, арахноїдитів, периферичних нейропатій. Треба відмінити курс хіміотерапії й разом з невропатологом призначити симптоматичне лікування;
Легенева токсичність. Клінічна картина від пульмонітів до фіброзу легень. Лікування полягає у своєчасній відміні хіміотерапії, призначенні антибактеріальної терапії, бронхолітиків;
Нефротоксичність. Найчастіше фіксується лабораторними методами у вигляді підвищення креатиніну, сечовини та сечової кислоти крові, але у важких випадках може привести до оліго- та анурії. Нефротоксичність зумовлена пошкодженням ниркових канальців. Профілактика: введення препаратів, що мають нефротоксичність в умовах гіпергідратації і протягом тривалого часу. Лікування – дезінтоксикаційна терапія, водне навантаження одночасно зі стимуляцією діурезу;
Мієлосупресія. Найбільш часте ускладнення. Проявляється у вигляді анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії, агранулоцитозу. Профілактика: контроль за станом показників крові 1 раз на 3 дні. Лікування: корекція відповідних гематологічних показників на фоні інтенсивної антимікробної терапії;
Діарея. Лікування: відміна хіміотерапії, проведення інфузійної терапії;
Мукозити. Лікування: дієта, прийом анестезину або новокаїну перед їжею, метилурацилу, місцево – вінілін, олія шипшини, обліпихи, відвар кори дуба, 1% розчин метиленового синього.
Флебіти. Виникають, як правило, на місці введення препарату у вену. Місцево застосовують гепаринову й троксовазинову мазі.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Як називаються захворювання або патологічні процеси в організмі, на фоні яких дуже висока вірогідність розвитку злоякісного новоутворення?

a) облігатний передрак;

b) факультативний передрак;

c) дисплазія;

d) дистрофія.

2. Яка форма росту буде у злоякісного новоутворення, якщо пухлина має вигляд вузла, що виступає в просвіт полого органу або розповсюджується в товщі паренхіматозного?

a) ендофітний рак;

b) екзофітний рак;

c) виразково-інфільтративний рак;

d) рак in situ.

Предыдущая 5 6 7 8 9 10 111213 14 15 16 17 18 19 20 Следующая