ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Пухлини ниркової миски та сечоводу

Епідеміологія

 

Пухлини ниркової миски й сечоводу займають лише 5–10% пухлинних захворювань нирки. Хворіють переважно особи 40–60 років, частіше чоловіки.

Етіологія

 

Рак ниркової миски й сечоводу виникає переважно під впливом хімічних канцерогенів (нафтиламін, бензидин, амінодифеніл). Спостерігається пряма залежність виникнення цього захворювання від праці на анілінофарбових виробництвах, що дає підставу вважати це захворювання професійним.

Патологічна анатомія

 

У сечовивідному тракті розвиваються наступні види пухлин: папілома, папілярний рак, плоскоклітинний рак. Останній трапляється доволі рідко.

Особливістю папілом сечовивідного тракту є їх часта малігнізація з переходом у папілярний рак, що метастазує лімфогенно й шляхом імплантації. Гематогенне поширення метастазів не властиве.

Клініка

 

Основні симптоми раку ниркової миски й сечоводу – це гематурія і тупий біль. Гематурія з'являється внаслідок розпаду пухлини. При цьому кров'яні згортки обтурують сечовивідні шляхи, що спричинює затримку сечі й виникнення тупого болю. За умови розвитку пухлини у нирковій мисці гематурія може бути й безболісною.

Діагностика

 

Найпростішим методом обстеження є аналіз сечі. Розвиток пухлини супроводжується появою мікро- й макрогематурії, лейкоцитурією. Мікроскопія сечі дає змогу виявити також пухлинні клітини. Обов'язковим елементом діагностики є цистоскопія. Якщо вона проводиться на висоті кровотечі, то легко визначити, з якого боку ураження. За умови розвитку пухлини в інтрамуральному відділі сечоводу можуть бути виявлені ворсини пухлини, що провисають крізь вічко. Папілярні розростання навколо сечоводу більш характерні для імплантатів пухлин миски й сечоводу.

Вирішальним методом діагностики є рентгенологічне дослідження. На екскреторних урограмах визначають розширення миски або сечоводу вище пухлини, а також дефект наповнення, що вона зумовлює (рис.19.7).

 

 

      Рис. 19.7. Екскреторна урограма. Видно розширення сечоводу вище пухлини, а також дефект наповнення, що вона зумовлює.  

 

Найбільш інформативним методом є ретроградна уретеропієлографія, що чітко контурує пухлину. Оскільки цей метод сприяє дисемінації пухлини у ретроградному напрямку, використовувати його слід якомога рідше.

 

Лікування

 

Пухлини миски й сечоводу радіорезистентні, слабко піддаються цитостатичним впливам. Основний метод лікування – хірургічний (рис.19.8).

Пухлини ниркової миски й верхнього відділу сечоводу вимагають нефроуретероектомії у поєднанні з резекцією сечового міхура (можливість імплантатів). При обмежених ураженнях інших відділів сечоводу припустима операція резекції з різними видами пластики.

 

 
Рис. 19.8. Операційний препарат. Сечовід з пухлиною.

 

 

Пухлини сечового міхура

 

У 2009 році в Україні зареєстровано 4799 нових випадків захворювання на рак сечового міхура (10,4 на 100 тис. населення).

Основну масу пухлин сечового міхура утворюють епітеліальні пухлини. Їх поділяють на доброякісні (папілома) та злоякісні (сосочковий, перехідноклітинний і плоскоклітинний рак, аденокарцинома).

До неепітеліальних доброякісних пухлин сечового міхура належать фіброма, фіброміксома, фіброміома, гемангіома, рабдоміома, лейоміома. Перелічені вище пухлини рідкісні. Серед злоякісних пухлин найчастішим є рак сечового міхура.

 

Епідеміологія

 

У структурі онкологічних захворювань на пухлини сечового міхура припадає близько 4%. Частіше хворіють чоловіки середнього та похилого віку.

 

Етіологія

 

Найбільш поширеною причиною виникнення раку сечового міхура є хімічні канцерогени. До них належать аміносполуки ароматичного ряду, що є проміжними продуктами синтезу при виробництві синтетичних барвників. Тому працівники анілінофарбових виробництв, що постійно контактують з цими канцерогенами, найчастіше хворіють на рак сечового міхура. Це дає підстави вважати захворювання професійним. Проникаючи крізь шкіру, легені, шлунково-кишковий тракт, ці сполуки виділяються з сечею у вигляді проканцерогенів – ефірів сірчаної та глюкуронової кислот. Їх активація настає під впливом ферментів сульфатази та бета-глюкоронідази, що постійно наявні в сечі.

Припускають, що деякі пухлини сечового міхура спричинюються вірусами.

 

Патологічна анатомія

 

Серед злоякісних пухлин сечового міхура найчастіше трапляється папілярний рак. Мікроскопічно він подібний до папіломи, однак ця пухлина позбавлена ніжки й розміщена на широкій основі. Пухлина має вигляд кольорової капусти.

Перехідноклітинний рак має вигляд паляниці з виразковою поверхнею.

Плоскоклітинний рак макроскопічно має вигляд бляшки або блюдця.

Аденокарцинома у сечовому міхурі трапляється рідко.

До реґіонарних лімфатичних вузлів належать лімфатичні вузли малого тазу, розташовані нижче біфуркації загальних клубових артерій (рис.19.9).

 

    Рис.19.9. Шляхи лімфогенного метастазування раку сечового міхура: 1 – зовнішні здухвинні лімфовузли; 2 – внутрішні здухвинні лімфовузли; 3 – крижові лімфовузли.  

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти