ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Практичне заняття № 2 (семінар)

 

Тема: Класифікація мов світу.

П л а н

1. Різноманітність мов світу.

2. Живі і мертві мови. Проблеми їх класифікації.

3. Генеалогічна класифікація мов. Інші сім’ї мов.

4. Типологічна класифікація мов.

5. Ареальна (географічна) і соціальна (функціональна) класифікація мов.

 

Література для підготовки(основна і додаткова)

 

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К.: АртЕк, 1997.- 224 с.- С. 80-81; 103-109.

 

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с.– С. 58-61; 321 – 329.

 

Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедии, 1998. - (Статьи: Ареальная лингвистика; Функциональная лингвистика).

 

§§ Домашня контрольна робота (Письмово) ?

 

30. Розподіліть по групах і сім’ях відповідно до генеалогічної класифікації названі нижче мови..

А)Грецька, бретонська, білоруська, македонська, литовська, кашубська, бенгалі, англійська, румунська, латгальська, ісландська, чеська, осетинська, санскрит, французька, талиська, молдавська, провансальська, російська, фризька, латиська, полабська, африкаанс, іспанська, латинська, хетська, шотландська, німецька, ретороманська, галльська, вірменська, ірландська, готська, шведська, польська, таджицька, словацька, циганська.

Б) Санскрит, абхазька, баскська, українська, туркменська, алтайська, італійська, ірландська, креольська, угорська, аварська, чуваська, тамільська, ескімоська, майя, калмикська, марійська, фінська, португальська, прусська, датська, польська, киргизька, бенгалі, в’єтнамська, маорі, циганська, молдавська, курдська.

В) Таджицька, ідиш, тохарська, албанська, половецька, алеутська, чукотська, мегрельська, російська, фінікійська, англійська, синдхі, перська, татарська, узбецька, скіфська, іспанська, мордовська, чеська, бретонська, вірменська, сванська, осетинська, болгарська, бурська, бурятська, тибетська, яванська, кашубська.

Г) Японська, грузинська, в’єтнамська, бірманська, хетська, казахська, молдавська, мордовська, неситська, італійська, бретонська, датська, словацька, башкирська, сванська, афганська, лезгинська, маратхі, осетинська, пенджабі, українська, серськохорватська, кашубська, латиська, норвезька, голландська, латинська, фламандська, уельська.

 

П и с ь м о: й о г о в и д и і з н а ч е н н я

 

? Контрольний питальник

1.Що таке письмо? Коли виникли найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень?

2. Що таке піктографічне письмо? Чи має місце піктографічне письмо в сучасному житті?

3. Що таке ідеографічне письмо? Які ідеографічні системи є найвідомішими?

4. Що таке літерно-звукове (ін. назви - алфавітне, фонемографічне) письмо? Назвіть та охарактеризуйте основні його різновиди та етапи розвитку.

5. Що таке грецьке письмо? Яке його значення для європейської культури?

6. Чим складове письмо відрізняється від ієрогліфічного?

7. Коли виникла писемність у східних слов’ян? Які історичні етапи розвитку пройшло письмо?

8. Які зміни з’явилися в письмі після реформи Петра I?

9. Чи використовуються в українському письмі неалфавітні знаки?

10. «... Лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає простір і час» (Я. Грот). Що мав на увазі автор цього вислову?

 

 

& 31. Проаналізуйте наведену нижче інформацію, використайте її під час відповіді на практичному занятті та під час виконання завдань і вправ.

 

З давніх часів вважалося, що письмо – необхідне доповнення мови. Без нього неможлива ні достовірна історія, ні наука.

«Письмо – це знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення в часі». У кінці кам’яного віку у первіснообщинному суспільстві виникли найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень. У ході культурного розвитку людства письмо зазнало еволюції, у ході якої склалося його чотири типи (залежно від смислового обсягу графічних знаків):

- піктографічне – це письмо, яке за допомогою малюнків (піктограм, тобто зображення на камені, дереві, глині предметів, дій і подій) схематично передавало загальний зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту (звуків, слів і т.д.). Деякі елементи піктографічно-го письма збереглися до нашого часу (наприклад, дорожні знаки);

- ідеографічне письмо виникло в 4-3 тис. до н.е. Воно передавало абстрактні поняття, втілені у семантиці слова за допомогою устале-ного набору зображень або графічних символів. Наприклад, знак, що зображав ногу. Міг означати «ходити», «іти», «приходити», «стояти», «приносити» тощо. Це письмо називають ще логографічним. Найвідоміші такі ідеографічні системи:

- давньоєгипетське ієрогліфічне (4-3 тис до н. е.), шумерське, аккадське (4-3 тис. до н.е.), клинопис ( 2 тис. до н.е.). китайське ієрогліфічне (з 2 тис. до н.е.), яке збереглося до нашого часу, письмо майя в Центральній Америці (1 тис. до н.е.);

- складове письмо сформувалося з 2 тис. до н. е. У ньому кожен графічний знак відповідав складові слова. У цій системі письма менше знаків, ніж в ідеографічній, бо різних складів у мовах менше, ніж слів.

- літерно-звукове (ін. назви алфавітне, фонемографічне) письмо, у якому кожен графічний знак (літера) передає окремий звук (фонему). Це письмо мало два різновиди: консонантно-звукове – знаками позначалися лише приголосні звуки (консонанти). Виникло воно в 2-й пол. ІІ тис. до н. е. Голосні літери не мали окремих літер і при читанні їх потрібно було вгадувати. Вперше такі знаки з’явилися в єгипетському письмі. Творцями консонантно-звукового письма в чистому вигляді стали фінікійці (серед. ІІ тис. до н.е.). Фінікійське письмо взято за основу в більшості нині чинних літерно-звукових алфавітів. Його літери мали досить просту й зручну для написання й запам’ятовування форму. Писали фінікійці горизонтальними рядками справа наліво. Це письмо має цікаву і довгу історію свого існування.

Наступним етапом у розвитку літерно-звукового письма було виникнення на поч. І тис. до н. е. вокалізовано-звукового письма, коли на письмі стали позначати як приголосні, так і голосні звуки. Першими таке письмо почали використовувати стародавні греки. Грецьке письмо дало початок писемності всіх європейських народів. На його основі виникло кілька почеркових різновидів, з них найхарактерніші: устав (унціл), курсив (скоропис) і рядкове (мінускульне ) письмо (Півторак Г.П. Письмо // Українська мова: Енциклопедія/ Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблюк та ін. – 2-ге вид. випр. І доп. – К.: Вид-во «Укр.енцикл.» ім. М.П.Бажана, 2004. – С.476)

& 32. Прочитайте текст. Розкажіть про виникнення і розвиток писемності у східних слов'ян.

Писемність у східних слов'ян виникла ще до утворення давньоруської держави. Письмо, як допоміжний засіб спілкування людей між собою, виникло з потреб суспільства і розвивалося разом з ним. Історія письма нерозривно зв'язана з історією мови. Історично письмо пройшло декілька етапів розвитку.

У слов'ян було дві азбуки – кирилиця і глаголиця.

Устав – це повільне і урочисте письмо: букви майже прямокутні, однотипні, старанно виведені, одна від одної на однаковій відстані, між собою не з'єднані. Устав характеризує епоху, коли писемність мала переважно церковний характер. Саме цим і пояснюються його зовнішні риси: чіткий архітектурний характер ліній і незначна кількість скорочень. У зв'язку з офіційним прийняттям Київською Руссю в X ст. християнства на території східних слов'ян набула великого поширення кирилиця, що була упорядкована на зразок уставного письма в другій половині IX ст. в Болгарії і пристосована для передачі на письмі звуків старослов'янської мови. Поступово кирилиця стала у східних слов'ян єдиною азбукою як для старослов'янської, так і для давньоруської літературної мови. Як у південних, так і в східних слов'ян кириличне письмо пройшло такі три етапи у своєму розвитку: устав, півустав, скоропис.

 

Устав давніх рукописних пам'яток Давньої Русі не є копіюванням старослов'янського письма. Уставом писали приблизно до кінця XIV ст.

Півустав. У зв'язку з широким вживанням письма в побутових потребах з другої половини XIV ст. застосовується півуставне письмо. У півуставі букви менші проти уставних, лінії букв менш точні, не завжди прямі, часто похилені вправо, вужчі, витягнені, нерідко деякі букви виносяться над рядок. Півустав характеризує епоху, коли писемність стала надбанням широких мас населення. Зі зростанням попиту на книги півуставом користувалися як переписувачі, так і перші друкарі. У півуставі поєднується зручність письма й виразність висловлювання.

Одночасно з півуставом розвивався і скоропис. Скорописне письмо було розраховане на швидкість написання, а не на збереження і правильності букв. У скорописному письмі букви дрібніші, іноді прикрашаються різними додатковими лініями, закрутками, хвостиками. Скоропис характеризує епоху, коли письмо вже стало надбанням широких мас народу і почало використовуватися не лише для потреб вищої культури, а й у міжнародних і правових стосунках, у державному управлінні та в приватному листуванні.

Кирилиця в трьох стилях (устав, півустав, скоропис) проіснувала без особливих змін до початку XVIII ст. Лише деякі букви у зв'язку зі змінами у звуковій системі української мови стали позначати інші звуки. Наприклад, моментальне г передавалось то буквосполученням кг (кгрунт), то латинським g, a з 1591 року — буквою г.

На початку XVIII ст. Петром І була здійснена реформа письма. Кириличне письмо замінено новим типом письма – гражданкою (гражданським алфавітом). Гражданка являє собою новий шрифт, в якому буквам надано простішого, округлішого накреслення, близького до латиниці. Деяких змін зазнав і алфавіт. З алфавіту (півуставу) було вилучено діакритичні (надрядкові) знаки (титло, єрики, оксії, наголос тощо), було знято вісім рідковживаних букв: юси великий і малий, зело, кси, пси, і з крапкою, омега, іжиця і введено нову букву – Є. Цією спрощеною азбукою почали друкувати книги цивільного змісту, тому вона і дістала назву гражданської азбуки. А кирилиця залишалася тільки в церковному вжитку.

На початку XVIII ст. з'явилися книги, надруковані гражданською азбукою, і нове гражданське письмо стало загальновживаним у Росії. У XIX ст. гражданку перейняли болгари і серби.

У процесі історичного розвитку в кожній із східнослов'янських мов з'явилися нові відмінності в морфологічній структурі і фонетичній системі. Тож виникли і певні відмінності у правописі російської, української і білоруської мов.

1818-го року вийшла перша в XIX ст. українська граматика за авторства Олександр Павловського. Він перший звернув увагу на багатство української мови. Правопис О. Павловського відіграв позитивну роль, хоч і приживався досить повільно в силу міцних традицій попередніх віків.

В українському письмі також використовуються так звані неалфавітні знаки (ідеографічні засоби – хімічні формули, математичні умовні знаки, арифметичні тощо). Важливе місце займають цифрові знаки: арабські і рідше – римські. Вони переважно вживаються в науково-технічній мові.

Найбільш досконалою системою цифр є арабська (була створена в Індії близько V ст., в Європу занесли араби, тому й має таку назву). Цією системою цифр ми послуговуємося і тепер.

До початку XIX ст. існувала слов'янсько-кирилична система цифр, що слугувала нашим предкам. Вона запозичена з грецького письма. У ній 27 літер кириличного алфавіту, які мали ще й цифрове значення. Кожна літера вживалася в цифровому значенні і над нею ставився знак титло (~), що слугував також на позначення скорочених слів. До окремого виду письма належать: стенографія – система знаків швидкісного запису; ноти – система графічних знаків для запису музики.

Сучасна українська абетка (алфавіт, азбука) створена на основі старослов'янської кирилиці. Вона має 33 літери. На письмі вживається апостроф (’), ставиться знак наголосу (′), а також – м'який знак (ь). В українську абетку повернуто літеру (ґ), що була вилучена раніше з мовного вжитку. Вона зустрічається в небагатьох власне українських і давньозапозичених словах. Наприклад: ґрунт, обґрунтувати, ґанок, ґлей, ґноття, ґерлиґа, ґешефт, ґалаґан, ґава, ґав'ячий, ґречний, ґердан, ґестка, ґаблі, ґедзь, ґазда, ґляґанка, ґелґіт.

& 33. Прочитайте тексти. Спробуйте з’ясувати сутнісну відмінність предметного письма від передавання повідомлень за допомогою графічних зображень та умовних знаків?

Спочатку люди не мали ніякої писемності. Тому доволі важко було передавати інформацію на великі відстані. Широко відома легенда, розказана грецьким істориком Геродотом у V ст. до Н. Х., який зі слів своїх інформаторів повідомляє про предметне послання скіфських володарів до перського царя Дарія (кн. IV, розд. 131). Це послання складалося з птаха, миші, жаби й п’ятьох стріл. Гонець, котрий доставив послання, сказав, що більше нічого повідомити йому не велено, і з тим розпрощався з царем. Постало питання, як же інтерпретувати це послання скіфів. Цар Дарій вирішив, що скіфи віддають себе під його владу й на знак покірності приносять йому землю, воду та небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору. Але один з мудреців заперечив Дарію. Він витлумачив послання скіфів зовсім інакше: «Якщо ви, перси, як птахи не злетите в небо, або як миші не зариєтеся в землю, або як жаби не поскачете в болото, то не вернетеся назад, влучені цими стрілами (розд. 132)». Як показали подальші події, цей мудрець виявився правим.

Відомими історичними прикладами предметного письма також є вампум (ірокезьке письмо, представлене різнокольоровими мушлями, нанизаними на мотузку) та кипу (перуанське письмо, в якому інформація передавалася кольором і кількістю вузликів на мотузках). Звичайно, предметне письмо було не найзручнішим способом передачі інформації і з часом люди придумали більш універсальні інструменти.

Графічні зображення об’єктивної дійсності можна розподілити за видами в такій послідовності:

1) копія фактів дійсності (при сучасній дійсності це може бути фотографія);

2) ідеалізоване, тобто прикрашене зображення (як, наприклад, античні статуї богів і героїв);

3) розчленована натура (як, наприклад, бюсти – скульптурні портрети, зображені частини замість цілого);

4) навмисне викривлене зображення для досягнення емоційної реакції (карикатура);

5) фантастичні сполучення (комбінації) окремих частин природних тіл (в античних міфах і в мистецтві: кентавр, пегас, химера, горгона і т. ін.);

6) навмисне спрощене, або схематичне, зображення, яке зберігає видимий зв’язок з натурою (наприклад, схематичні зображення людей в наскельному живописі Тассілі на півночі Африки);

7) натяк на схематичне зображення, як-от: у китайських ієрогліфічних знаках: גּ «людина»,  «рот».

В ієрогліфічному письмі зазвичай важко розрізнити початкове зображення, покладене в його основу. В ієрогліфах з’являються типові конструктивні елементи, що повторюються в різних знаках. Вірогідно, причиною цього було прагнення людини спростити запис письмового тексту, спростити навчання письму. Однак ієрогліфічне письмо, незважаючи на таке прагнення, продовжувало зберігати свій суттєвий недолік: воно не мало жодного зв’язку з вимовою слова. Внаслідок цього усне й писемне мовлення існували немовби окремішно. Окрім того, в мовах, для яких характерна зміна форми слова залежно від його синтаксичної ролі, доводилося доповнювати ієрогліфи спеціальними позначеннями для форм слів.

Значним кроком на шляху зближення усного й писемного мовлення стало формування складової писемності. Найбільш відомими складовими писемностями є клинописні (древньоперська, аккадська та інші спадкоємці шумерського письма), західносемітські (фінікійська, арабська та інші спадкоємці древньоєгипетської ієрогліфіки) та японські складові системи (катакана й хирагана). Фінікійське письмо відіграло в житті люства дуже важливу роль. Саме воно лягло в основу грецького письма, від якого походить латиниця й кирилиця і, відповідно, більшість сучасних писемностей.

Коли фінікійським письмом почали користуватися греки, вони зіткнулися з проблемою повноцінної передачі звучання слів за допомогою складової фінікійської системи. Справа в тім, що у фінікійському письмі, по суті, були відсутні букви для позначення голосних звуків. Для греків, зважаючи на специфіку утворення слів, це виявилося незручним. Тому з’явилися символи для позначення голосних. Внаслідок цього письмо перейшло на ще більш універсальний рівень. Тепер, використовуючи близько 30 знаків, котрі з легкістю могла вивчити кожна людина, можна було передати практично будь-які слова усного мовлення. Алфавітне письмо завдяки своїй простоті швидко поширилося по всьому світі (хоча в деяких цивілізаціях перехід до нього не відбувся).

34. Самостійно опрацюйте тему щодо виникнення писемності у слов’ян (Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – С.203 - 243) і дайте відповіді на такі запитання:

1. Які передумови виникнення писемності у слов’ян? Аргументуйте використання слов’янами письма до прийняття християнства.

2. Як було створено власне слов’янське письмо? Проаналізуйте роль Костянтина (Кирила) і Мефодія та їхніх учнів у цьому процесі.

3. Охарактеризуйте хронологічне співвідношення абеток глаголиці й кирилиці.

4. У чому специфіка накреслення глаголичних літер? Опишіть їх назви, звукові й числові значення, основні етапи розвитку.

5. Які особливості накреслення кириличних літер? Охарактеризуйте їх назви, звукові й числові значення, варіанти кирилиці в слов’янських мовах.

6. Проаналізуйте слов’янські надписи на предметах матеріальної культури.

7. У чому особливість богословських рукописів у слов’ян? Охарактеризуйте такі рукописи, їхні копії та видання.

8. У чому полягає особливість пам’яток світського характеру? Опишіть основні світські літописи та історичні твори. У чому проблема т. зв. «В(е)лесової книги»?

9. Що спричинило появу інкунабул (Інкунабули – (лат. incunabula – колиска, початок) перші друковані видання в Європі, які вийшли у світ після винайдення книгодрукування в середині XV ст. до 1 січня 1501 року) та інших першодруків? Проаналізуйте поширення цього процесу в слов’ян.

35.Скільки видів графічного письма представлено в наведених нижче записах? Що це за види? Який із записів можна назвати піктографічним? У чому ви вбачаєте переваги й недоліки кожного із видів:

 

I, II, III; 1, 2, 3; один, два, три; one, two, three; eins, zwei, drei; un, deux, trios.

36. Порівняйте два наведених нижче записи й зробіть висновок про особливості ідеографічного й фонографічного письма.

 

1. (a + b)2 = a2 + 2ab + b2.

2. а плюс бе у квадраті дорівнює а у квадраті, плюс подвоєний добуток а на бе у квадраті.

 

37. У наведених уривках виділіть ідеограми і поясніть їх значення та мету використання:

 

а) Потреби математики вже давно вказували на серйозну необхідність розширення поля дійсних чисел. Як ми знаємо, у ньому, окрім додавання, віднімання, множення й ділення, виконується ще й дія зведення в степінь, що являє собою не що інше, як багаторазове множення. А от добування коренів, тобто дія, протилежна зведенню в степінь, можлива не завжди. Ми не знаємо, наприклад, який смисл можна надати виразам √-1, 4√ -16. Тому в полі дійсних чисел не розв’язуваними є навіть такі на перший погляд прості порівняння, як х2 + 1 = 0; х4 + 16 = 0 і т. д.

Так ми приходимо до необхідності розширити поле дійсних чисел шляхом приєднання до нього нових чисел так, аби розширена множинність утворювала числове поле, в котрому завжди було б можливим виконання дії добування коренів.

 

б) Вибір чемпіоном світу дебютної побудови міг виявитися для Т. Петросяна дещо несподіваним (адже зазвичай А. Карпов на 1. c4 Kf6 2. Kc3 грає – 2…е6), і він відреагував негайним 5.Kd5 (частіше зустрічається 5. Cg2 0 – 0 6. Kd5).

На сьомому ході білим не можна було продовжувати 7. К:е5?, бо після 7… Фе4 вони зазнають великих втрат. Однак замість обраного Т. Петросяном 7. Cg2 у змаганнях останніх років, як правило, грають 7. K:d4 cd 8. Cg2 0 – 0 9. 0 – 0.

У подальшому з дошки зникають усі легкі фігури, і позиції стають цілком урівноваженими.

38. Із поданих нижче українських слів виділіть слова, в написанні котрих ви можете виявити дію: а) етимологічного принципу орфографії, б) морфологічного, в) умовно-символічного, г) традиційно-історичного, д) фонематичного, е) фонетичного. Який принцип є провідним в українській орфографії? Подайте арґументовану відповідь.

 

Важкий, дешевий, холод, зал, мак, розпис, ніч, м’яч, бджола, весна, росходитися, компанія, сьогодні, цирк, шило, стіл, жити, м’ята, пора, Україна, гриб.

 

39. Зіставте між собою алфавіти східнослов’янських мов (української, білоруської, російської). Вкажіть кількість букв у кожному з них. Визначте, які букви використовуються в усіх трьох алфавітах, які в двох із них, які – в одному. Які алфавіти більше схожі між собою і чому? Чи є в цих алфавітах лігатури й букви з діакритиками? (Для довідок скористайтеся вміщеними нижче таблицями).

 

Український алфавіт

 

Вимова букви Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее
Назва букви а бе ве ге ґе де е
Вимова букви Єє Жж Зз Ии Іі Її Йй
Назва букви йе же зе и і ї йот
Вимова букви Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр
Назва букви ка ел ем ен о пе ер
Вимова букви Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч
Назва букви ес те у еф ха це че
Вимова букви Шш Щщ Ьь Юю Яя    
Назва букви ша ща Знак м’як-шен-ня        

 

Білоруський алфавіт

 

Вимова букви Аа Бб Вв Гг   Дд ДЖ дж
Назва букви а бе ве ге   де дже
Вимова букви ДЗ дз Ее Ее Жж Зз Іі Йй
Назва букви дзе Е е Же Зе і і (не-скла-дове)
Вимова букви Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр.
Назва букви ка ел ем ен о пе ер
Вимова букви Сс Тт Уу Ўў Фф Хх Цц
Назва букви ес те у У (не-скл.) еф ха це
Вимова букви ЧчШш Ыы Ьь Ээ Юю Яя  
Назва букви че и Знак м’як-шен-ня е ю я  

Російський алфавіт

 

 

Вимова букви Аа Бб Вв Гг Дд Ее Ёë
Назва букви а бе ве ге де є йо
Вимова букви Жж Зз Ии Йй Кк Лл Мм
Назва букви же зе і і (не-скла-дове) ка ел ем
Вимова букви Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу
Назва букви ен о пе ер ес те у
Вимова букви Фф Хх Цц Чч Шш Щщщ Ъъ
Назва букви еф ха це че ша ща Твер-дий знак
Вимова букви Ыы Ьь Ээ Юю Яя    
Назва букви и М’я-кий знак е ю я    

 

& 40. Прочитайте текст. Поясніть чому українська та польська мови користуються різними алфавітами. Розкажіть, на яких принципах написання ґрунтується українське та польське письмо. Наведіть приклади.

 

Українське та польське письмо мають різні алфавіти – кирилицю та латиницю. З часом вони були удосконалені, наближені введеням у кожній мові діакритичних знаків, дволітерних позначень тощо. Особливістю обох мов є загальна відповідність окремих фонем та їх літерних відповідників. Позиційні варіанти фонем здебільшого не мають окремих знаків.

Сучасний український алфавіт містить 33 літери, які можуть бути великими й малими.

У польському алфавіті 35 літер (q, v, x вживаються в написанні запозичених слів).

Український та польський правописи ґрунтуються в основному на фонематичному, морфологічному, та фонетичному принципах, традиційно-історичне написання використовується обмежено.

У польській мові фонетичний принцип виявляє себе на позначення м’якості приголосних (на кінці слова або перед приголосними м’якість позначається надрядковою рисочкою: ń, ś, ź, dź, наприклад, koń). Перед голосним [і] та іншим голосним м’якість попереднього надрядковою рисочкою не позначається, без наступного голосного читається, перед іншим голосним [і] не вимовляється: kino, Piotr.

На позначення українських м’яких приголосних окремих літер немає. Вони передаються позбавленою звучання літерою ь – знаком м’якшення та наступними літерами ю, я, є: синя, синю, синє (крім випадків, коли позначають сполучення з фонемою |j|: співаю, а також наступною літерою і: дім, ліс. Нерідко пом’якшення приголосної взагалі не позначається, а забезпечується асиміляцією: пі[с/н/]я, гі[с/]ть.

Здебільшого українські літери позначають кожну окрему фонему. Відхилення від фонематичного принципу виявляється, зокрема, у позначенні двох фонем літерою ї або щ, однієї фонеми – двома літерами (при написанні африкатів дж, дз), у позначенні фонеми |j| та наступної голосної літерами я, ю, є, ї: ягідка, п’ють, приємний, їсти.

Фонематичний принцип позначається на написанні польських неносових голосних, дзвінких і глухих приголосних.

Морфологічний принцип полягає в збереженні написання морфем незалежно від їхньої позиції в слові. Порівняйте написання и в українських словах жити, жила, живе незалежно від зміненої вимови. У польській мові зберігається написання rz на позначення шиплячого, що чергується з [r]: korze – kora, chorzy – chory, morze – morski.

До українських традиційних написань належить, зокрема, позначення різних звуків літерами я, ю, є, ї, у польській мові – позначення носових голосних ą, ę незалежно від їх сучасної вимови тощо.

Написання апострофа перед я, ю, є, ї в українській мові визначається правилами: п’ять, в’ються, об’єднання. У польській мові апостроф ставиться лише в окремих словах іншомовного походження: colleg’ów, Harry’ego.

Особливістю польської графіки є збереження, на відміну від української, такого написання іншомовних власних імен і географічних назв, яке відповідає їх писемному вигляду в оригіналі, наприклад: Manchester, Schiller, Charle de Gaulle. Частина давно запозичених власних назв передається згідно з польською традицією: Paryż, Puszkin.

В українській мові використовуються традиційні принципи транслітерації польських власних імен, порівняйте: Mickiewycz – Міцкевич, Konopnicka – Конопницька (Кононенко В. І., Кононенко І. В. Контрактивна граматика української та польської мов: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – 391 с. – С. 68 - 69).

Практичне заняття № 3

 

Тема: Письмо: його види і значення

 

П л а н

1. Значення письма.

2. Науки, що вивчають письмо.

3. Типи начертального письма.

4. Предметне письмо.

5. Графіка й алфавіт.

6. Поняття транслітерації.

7. Орфографія та її принципи.

Література для підготовки(основна і додаткова)

 

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К.: АртЕк, 1997.- 224 с. - С. 49-72.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Академія, 2000. – 368 с. – С. 164-179.

Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2008. - 344 с.

Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская энциклопедии, 1998. – 685 с. (Статті: Піктографія; Письмо (Західні алфавіти; Слов’янске письмо).

 

40. Дослідницьке завдання.В одному з оповідань Конан Дойля (рос. переклад «Пляшущие человечки») справа була розкрита завдяки розшифруванню особливого виду письма. Проаналізуйте його і зробіть висновок про тип письма (Письмово).

Ф о н е т и к а, ф о н о л о г і я

? Контрольний питальник

1. Назвіть три аспекти звуків мовлення.

2. Якою є природа звукових ознак, що складають фізіологічний (артикуляційний) аспект звуків мовлення? Назвіть ці ознаки на прикладі окремих звуків.

3. Якою є природа звукових ознак, що складають фізичний (акустичний) аспект звуків мовлення? Назвіть ці ознаки на прикладі окремих звуків.

4. У чому полягає основна функція звуків мовлення?

5. Що таке функціональний аспект звуків мовлення? Чому його ж називають соціальним аспектом? Що складає соціальність звука?

6. Чи можна сказати, що соціальний аспект звуків мовлення утворюється за допомогою звукових ознак, матеріально відмінних від перших двох типів ознак?

7. Чому в окремому звукові не можна вказати функціонально значимі ознаки, якщо невідомо, в якій мові він використовується?

8. Як інакше називаються функціонально важливі звукові ознаки?

9. Що таке звукова опозиція, чи інакше – опозиція звукових ознак? Покажіть це на прикладах.

10. У чому різниця між фонологічними й не фонологічними звуковими ознаками та їх опозиціями?

11. Що таке фонема як явище мовлення?

12. Що таке фонема як явище мови?

13. Як співвідносяться один з одним звук мовлення і фонема?

14. Чи можна сказати, що фонема існує у звукові мовлення як загальне в окремому. Аргументуйте свою відповідь.

15. Чому не можна вимовити фонему? Доведіть.

16. Що таке алофон?

17. Від чого залежить вибір алофона в мовленні? Покажіть це на прикладі двох алофонів однієї фонеми. Наведіть приклади алофонів голосних і приголосних фонем.

18. Як можна встановити, до однієї чи до різних фонем належать ті чи інші звуки?

19. Що таке корелятивна пара фонем (чи звуків)? Наведіть приклади корелятивних пар.

20. Що таке нейтралізація фонологічних опозицій? Що виникає внаслідок нейтралізації? Покажіть на прикладах.

21. Опишіть умови, що можуть викликати нейтралізацію фонологічних опозицій.

22. Що таке система фонем? Чому фонеми будь-якої мови існують лише як члени системи?

23. У чому полягає історична мінливість системи фонем? Користуючись навчальними посібниками, наведіть приклади такої мінливості.

24. Що означає «варіювання фонем»? Чим воно може викликатися?

25. Як можна пояснити різницю в кількості фонем (голосних і приголосних) в українській, англійській, німецькій, французькій мовах?

26. Дайте визначення фонологогічно суттєвих ознак фонеми.

27. Що таке дистрибуція фонеми? Наведіть приклади дистрибутивних обмежень фонем в українській (англійській, французькій, німецькій, іспанській) мові.

28. Наведіть приклади різних типів опозицій – привативних, градуальних, еквіполентних.

29. Якою є позиція приголосних фонем у словах «рік», «зуб», «крокую»?

 

& 41. Познайомтеся з наведеними нижче висловлюваннями вчених і вкажіть, як вони визначають природу звуків людського мовлення.

 

…Кожний звук людського мовлення існує, подібно до будь-якого звука взагалі, як певне фізичне, механічне явище, цілковито незалежне від того, чи сприймає хтось цей звук чи ні, - це фізичний аспект звука мовлення.

Але той самий звук, що сприймається нашою нервовою системою (периферичною й центральною), являє собою вже інший – біологічний аспект явища, котрий, очевидно, не лише не збігається з першим, але навіть не завжди паралельний йому і в кожному випадку перебуває з ним у вельми складних функціональних відношеннях, які й вивчаються в так званій «психофізіології звука».

Але очевидно, що існує й третій аспект явища – лінгвістичний, або, через те що лінгвістика є соціальною наукою, - соціальний. Справді, питальна частка о?, вимовлена голосно чи пошепки, басом чи дискантом, являє собою, звичайно, цілком різні звуки і фізично, і біологічно. Але з лінгвістичної, або соціальної, точки зору це одна й та сама частка, один і той самий звук. <… >

Чим же визначається це спільне? Імовірно, саме комунікацією, котра є основною метою мови (Щерба Л. В. Фонетика французского языка. – М.; Л., 1937. – С. 17).

Що стосується звуків мовлення… це найменшою мірою «фізичні речі», а в основному знаки, тобто елементи другої сигнальної системи, причому системи різної залежно від тієї чи іншої мови, котрою люди розмовляють (Реформатський А. А. Фонология на службе обучения произношению народного язика // Хрестоматія из истории отечественной фонологии. – М., 1970. – С. 507 - 508).

 

Звук – цілісна й неподільна далі одиниця мовленнєвого потоку (Гвоздев А. Н. Вопрос о фонемах в «Очерке грамматики русского литературного языка» Р. И. Аванесова и В. Н. Сидорова // Избранные работы по орфографии и фонетике. – М., 1963. - С. 131).

 

Говорячи про найкоротші звукові одиниці, ми маємо на увазі такі вимовно-слухові елементи, котрі виділяються в слові під час його послідовного … лінійного членування як одиниці найпростіші, мінімальні, далі не членовані, що займають мінімальний відрізок часу. Отже під найкоротшими звуковими одиницями мови розуміють те, що зазвичай… називається звуком мовлення (Аванесов Р. И. Русская литературная и диалектная фонетика. – М., 1974. – С. 22 - 23).

& 42.Порівняйте наведені нижче висловлювання лінгвістів і визначте, яка властивість звука надає можливість виділити окремий звук у мовленнєвому потоці.

 

Через те що основний інтерес мовлення лежить у смислових уявленнях, то звукові не перебувають в освітленій точці свідомості. Здавалося б, з цієї точки зору, що й аналіз звукових уявлень нормально нами не проводиться, і фонетичне членування є наслідком значною мірою наукового мислення. Але справа в тім, що елементи смислових уявлень часто виявляються асоційованими з елементами звукових уявлень, так [l] в (російських – О. К.) словах пил, бил, выл, дала асоційовано з уявленням минулого часу; [а] в словах корова, вода асоційовано з уявленням суб’єкта; [u] в словах корову, воду – з уявленням об’єкта і т. д. …Завдяки подібним смисловим асоціаціям елементи наших звукових уявлень і отримують відому самостійність (Щерба Л. В. Русские гласніе в качественном и количественном отношении. – Спб, 1912. – С. - 6).

 

Присутність кожного звука, що входить до складу певного слова, необхідна для збереження саме цього слова. Слово стіл, наприклад, не мислиться інакше, як таке, що складається з чотирьох звуків… Це, звичайно, означає не те, що кожний з цих звуків несе в собі частину значення, із суми ко

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти