ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Евакуація робітників, службовців і населення

Евакуацією називається організоване вивезення (виведення) робітників та службовців підприємств, організацій і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у виробництві населення із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об'єктів, розташова­них поза цими містами. Екстрена евакуація населення здійснюється за рішенням начальника ЦО відповідного рівня з зон радіоактив­ного і хімічного зараження, із зон масових пожеж, а також з рай­онів можливого затоплення.

Заміською зоноюназивається територія за межами зон мож­ливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і кате­горійованих об'єктів, розташованих поза цими містами. Межі зон можливих руйнувань встановлюються в залежності від значення міста і чисельності його населення.

У будь-яких надзвичайних ситуаціях першорядне значення приділяється термінам евакуації людей з небезпечних зон. У макси­мально короткий термін евакуацію здійснюють комбінованим способом, який полягає в тому, що масове виведення населення з міст пішки поєднується з вивозом певних категорій населення усіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозяться робочі зміни (на час відпочинку) підприємств, що продовжують виробничу діяльність у містах, о. с. формувань ЦО (щоб підтримувати їх у готовності до негайного ве­дення РІНР в осередках ураження), населення, якому дуже важко пересуватися пішки на великі відстані (старі, інваліди, хворі, вагітні, жінки з дітьми до 10-річного віку).

Пішки виводяться робітники та службовці некатегорійованих підприємств, організацій і установ відповідно до розроблених на цих об'єктах планів евакуації і населення, незайняте у сфері вироб­ництва (непрацюючі члени родин робітників та службовців, учні ви­щих і середніх навчальних закладів, професійно-технічних училищ та ін.). При недостачі транспортних засобів частина робочих змін також може виводитися пішки разом із членами їхніх родин.

Евакуація населення комбінованим способом здійснюється за територіально-виробничим принципом. Це значить, що виве­дення у заміську зону більшої частини населення організовується через підприємства, установи і навчальні заклади. Інші евакуюють­ся, як правило, через ЖЕКи і домоуправління за місцем проживан­ня. При цьому ті, хто евакуюється в прилеглі до міста райони заміської зони, виводяться пішки безпосередньо у відведені для розселення місця, а ті, хто евакуюється в більш віддалені райони, виводяться на проміжні пункти евакуації (ППЕ), відкіля по завер­шенні евакуаційних заходів виводяться (вивозяться) в райони постійного розміщення. Перевага комбінованого способу полягає в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населен­ня безпечної зони в порівняно короткий термін.

Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з ураху­ванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угруповання сил ЦО, призначеного для ведення РІНР в осередках ураження.

При розподілі заміської зони враховується те, що райони роз­селення робітників та службовців підприємств, які продовжують ви­робничу діяльність у місті, повинні бути на такій відстані, щоб за­гальний час переїзду в місто на роботу і назад у заміську зону ста­новив не більше 4-5 год. Враховується також і те, що розосереджені робітники та службовці являють собою не тільки відпочиваючу зміну, вони є бійцями формувань ЦО, призначених для ведення РІНР на своїх підприємствах; тому їх розміщують поблизу залізнич­них станцій і автомобільно-дорожніх магістралей (у радіусі до 5 км).

Розселення робітників та службовців і їхніх родин у районах евакуації здійснюється за виробничим принципом. З цією метою кожному категорійованому об'єкту виділяють один або кілька роз­ташованих близько один від одного населених пунктів (у залеж­ності від кількості тих, хто розселяється, і наявності житлової площі). При такому принципі не порушується цілісність підприємства, робітники та службовці із родинами розміщуються компактно, полегшуються збір і відправлення робочих змін у місто на роботу, забезпечення харчуванням, медичним обслуговуванням та іншими видами постачання.

Евакуація населення, не зв'язаного з підприємствами, устано­вами і навчальними закладами, проводиться за територіальним принципом; населення одного міського району розселяється на те­риторії одного чи декількох дотичних сільських районів (у залеж­ності від кількості тих, кого евакуюють і наявності в цих районах житлової площі).

Робітники та службовці об'єктів народного господарства, які переносять свою виробничу діяльність у заміську зону, розміщу­ються поблизу наявних чи створюваних виробничих баз, за райо­нами розміщення робітників та службовців підприємств, що про­довжують працювати в місті.

Евакуйовані, які не зв'язані з виробничою діяльністю і не є членами родин робітників, що розосереджуються, і службовців, розміщуються в більш віддалених районах заміської зони, а насе­лення, яке евакуюється із зон можливого катастрофічного затоп­лення — у населених пунктах, що знаходяться поблизу цих зон.

Для розселення евакуйованих планується використовувати будинки місцевих жителів, а для розміщення установ — туристичні і спортивні бази, школи, клуби, будинки відпочинку, санаторії і пансіонати, розташовані в заміській зоні.

По завершенні розосередження й евакуації в місті повинні пе­ребувати тільки працюючі зміни категорійованих об'єктів, черго­вий і лінійний персонал, що забезпечує життєдіяльність міста (чергові бригади служб міськгазу, водоканалу, енергопостачання, охорони громадського порядку), нетранспортабельні хворі та пер­сонал, що їх обслуговує; це різко скоротить втрати, тому що порівняно невелика кількість тих, хто залишився цілком, забезпе­чується захисними спорудами.

Планування та організація евакозаходів

Планування евакуації — одне з найважливіших завдань штабів ЦО всіх ступенів. У масштабі міста проведення евакоза­ходів планується штабом ЦО міста. Основний документ, який виз­начає обсяг, зміст, терміни проведення заходів щодо розосереджен­ня й евакуації населення і порядок з виконання, це план ЦО (розділ про захист населення). Виписки з цього плану доводяться до відо­ма штабів ЦО міських районів і об'єктів народного господарства в тій мірі, що їх стосується.

Вихідними даними для планування евакуації населення міста є:

­ загальна чисельність проживаючих у місті;

­ кількість підприємств, установ, навчальних закладів, науково-дослідних інститутів та інших установ і організацій;

­ кількість робітників та службовців, що підлягають розосе­редженню разом із членами їхніх родин;

­ кількість тих, хто підлягає евакуації;

­ кількість населених пунктів сільської місцевості і приміщень у них, придатних для розташування людей, установ і організацій; їх санітарний стан;

­ наявність залізничних, автомобільних і водних шляхів та їх пропускна здатність;

­ кількість залізничних станцій і платформ, пристаней і при­чалів, пунктів посадки і висадки; стан мостів; можливості підвищення пропускної здатності доріг і водних шляхів;

­ наявність у місті та у заміській зоні медичних установ, ме­дичного персоналу, медикаментів і профілактичних за­собів; можливості медичного забезпечення населення на збірних пунктах, на шляху проходження й у районах розміщення евакуйованих;

­ наявність і розміщення запасів продовольства та предметів першої необхідності; кількість і пропускна здатність підприємств громадського харчування; наявність хлібоза­водів, пекарень та їх продуктивність: можливість організації рухомих пунктів харчування; порядок доставки продовольства і предметів першої необхідності;

­ наявність захисних споруд, їх місткість і захисні властивості;

­ наявність матеріалів і конструкцій для будування БВУ і ПРУ;

­ наявність і місця збереження індивідуальних засобів захис­ту, порядок і терміни забезпечення ними тих, кого евакуюють;

­ наявність водойм, їх характеристика, можливості і терміни будівництва нових;

­ метеорологічні умови, характерні для даної місцевості;

­ можливості виникнення зон катастрофічного затоплення та інших стихійних лих.

Для начальників маршрутів і начальників колон розробля­ються схеми маршрутів евакуації. На схемі начальника маршруту вказуються: перелік колон, їх склад і нумерація, вихідний пункт, пункти регулювання, час проходження їх колонами; райони і три­валість привалів; медичні пункти і пункти обігріву; проміжні пунк­ти евакуації; райони постійного розміщення в заміській зоні; поря­док і терміни вивезення (виведення) населення з ППЕ в райони постійного розміщення; сигнали керування й оповіщення.

На підставі плану евакуації в ході підготовки до його здійс­нення:

· створюються і підтримуються в постійній готовності пунк­ти управління, засоби зв'язку й оповіщення;

· підготовляються усі види транспорту, станції і пункти посадки та висадки; транспортні і пішохідні маршрути, ППЕ і райони розміщення в заміській зоні;

· виявляються приміщення і споруди, придатні для використання їх як ПРУ;

· будуються та обладнуються джерела водопостачання;

· підготовляється і виконується ряд інших заходів, які сприяють успішному проведенню розосередження й евакуації.

У містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях і навчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а в сільській місцевості — евакоприймальні комісії. Міська (районна) евакуаційна комісія створюється за рішенням голови міської (районної) адміністрації. її головою при­значається один із заступників голови адміністрації. До складу комісії входять відповідальні працівники органів місцевого само­врядування — керівники найважливіших відділів (транспорту, зв'язку, народної освіти, охорони здоров'я, соціального забезпе­чення, внутрішніх справ, військкомату тощо).

До обов'язків міської (районної) евакуаційної комісії і штабу ЦО міста (району) входять:

· облік населення, установ і організацій, що підлягають розосередженню й евакуації;

· облік можливостей населених пунктів заміської зони з прийому та розміщення тих, кого евакуюють;

· розподіл районів і населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами й організаціями;

· облік транспортних засобів і розподіл їх по об'єктах для проведення перевезень з розосередження та евакуації;

· визначення складу піших колон і маршрутів їх руху;

· розробка питань матеріального, технічного та інших видів забезпечення розосередження й евакуації;

· розробка, розмноження, збереження документів з питань розосередження й евакуації і забезпечення ними всіх евакуаційних органів міста;

· визначення термінів проведення розосередження й еваку­ації.

Об'єктова евакуаційна комісія створюється за рішенням на­чальника ЦО об'єкта. До її складу включаються представники зав­кому, відділу кадрів, штабу і служб ЦО об'єкта, начальники цехів; головою призначається один із заступників керівника об'єкта. Комісія займається:

• обліком робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають евакуації;

• визначенням складу піших колон і уточненням маршрутів їхнього руху;

• вирішенням питань транспортного забезпечення;

• підготовкою ППЕ, районів розосередження й евакуації, пунктів посадки і висадки;

• організацією зв'язку і взаємодії з районною (міською) евакуаційною комісією і збірним евакуаційним пунктом;

• встановленням зв'язку з евакоприймальною комісією і приймальним евакопунктом сільської місцевості до вирішення разом з ними питань розміщення, працевлаштування, матеріального забезпечення, медичного і побуто­вого обслуговування евакуйованого населення.

Розосередження й евакуація проводяться через збірні еваку­аційні пункти (ЗЕП), створювані міськими евакуаційними комісіями. Ці пункти призначаються для збору, реєстрації евакуйо­ваного населення та населення, що розосереджується, і відправлення його на пункти (станції, платформи, пристані) посадки чи на вихідні пункти пішохідних маршрутів. На ЗЕП також покладають­ся: організація посадки людей на транспорт чи формування піших колон і відправлення їх у заміську зону, організація укриття людей у районі ЗЕП за сигналом «Повітряна тривога»; представлення да­них в евакуаційну комісію про кількість людей, відправлених у заміську зону.

ЗЕП розгортаються в громадських будовах (школах, клубах і т.п.) поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто по­близу місць посадки на відповідний транспорт, а також на підприємствах, що мають під'їзні колії або річкові (морські) прича­ли, і на тих, на яких розосередження робітників та службовців і ева­куація членів їх родин передбачені автомобільним транспортом.

Для збору, реєстрації і відправлення населення пішки ЗЕП розгортаються на окраїнах міста біля кінцевих пунктів міського транспорту і вихідних пунктів пішохідних маршрутів.

На території ЗЕП та поблизу його повинні бути підготовлені сховища й укриття з розрахунку розміщення в них усіх людей, які знаходяться на ЗЕП одночасно.

Кожному ЗЕП привласнюється порядковий номер і до нього приписуються найближчі об'єкти народного господарства, устано­ви, організації, ЖЕКи району (мікрорайону), населення якого буде евакуюватися через цей ЗЕП. Зразок складу ЗЕП: начальник, за­ступник начальника, група оповіщення, група реєстрації й обліку, стіл довідок, група охорони громадського порядку, медпункт, на­чальники автоколон або залізничних ешелонів, комендант і чер­гові.

Начальник ЗЕП затверджується рішенням голови районної (міської) адміністрації з числа керівного складу установ і організа­цій, приписаних до даного ЗЕП, за поданням голови евакуаційної комісії. Заступник начальника підбирається також з керівних працівників, а весь інший склад комплектується з робітників та службовців підприємств і установ, на базі яких розгортається ЗЕП.

Адміністрація ЗЕП повинна забезпечити: своєчасний облік прибуваючого населення; організоване відправлення його на стан­ції (пункти) посадки; формування піших колон і відправлення їх на вихідні пункти маршруту; прийом, завантаження і відправлення ре­чей населення, яке евакуюється пішки; надання медичної допомоги хворим; підтримка громадського порядку і виконання інших за­вдань, пов'язаних з евакуаційними заходами. Час прибуття людей на ЗЕП визначається і призначається в залежності від плану подачі транспорту на пункти посадки або часу відправлення піших колон.

У районах сільської місцевості проведення заходів з прийому та розміщення евакуйованих покладається на начальників і штаби ЦО сільських районів, колгоспів і радгоспів. На допомогу штабу ЦО сільського району при адміністрації місцевого самоврядування створюється евакоприймальна комісія, до складу якої включають­ся відповідальні працівники районних організацій і служб; очолює її заступник голови адміністрації.

Евакоприймальна комісія веде підготовку до прийому і розміщення евакуйованого населення, підприємств і установ, орга­нізовує постачання продовольством, предметами першої необхід­ності, медичне й інше обслуговування та забезпечення. Для безпо­середнього прийому евакуйованих районні евакоприймальні комісії створюють прийомні евакопункти (ПЕП) поблизу станцій (пунктів) висадки. Приміщення під ПЕП підбираються районною евакоприймальною комісією і затверджуються рішенням голови адміністрації району.

ПЕП організовують зустріч прибуваючих, їх облік і відправ­лення на кінцеві пункти розміщення транспортом сільського райо­ну або пішки.

Склад ПЕП і його чисельність визначаються з урахуванням кількості прибуваючого населення. Склад його може бути таким: начальник ПЕП, заступник начальника, група зустрічі і прийому евакуйованих, група обліку і реєстрації, група комплектування і відправлення евакуйованих до місця розселення, група харчування і постачання, стіл довідок, кімната матері і дитини, медпункт, пост охорони громадського порядку, комендант.

На проміжних пунктах евакуації (ППЕ) створюється адміні­страція, яка формується з постійного складу відповідальних пра­цівників органів місцевого самоврядування території, на якій роз­ташований ППЕ, представників штабу ЦО міського району, з яко­го проводиться евакуація, і відповідальних працівників ОНХ, ЖЕКів та інших організацій, що беруть участь у проведенні еваку­ації.

ППЕ здійснює прийом і відправлення тих, кого евакуюють, тому штатний склад пункту залежить від числа людей, які прохо­дять через нього. Зразок складу ППЕ: начальник, його заступник, група з прийому, обліку і тимчасового улаштування тих, кого ева­куюють, транспортна група (організовує подальшу евакуацію), група продовольчого постачання, медичний пункт, кімната матері і дитини, стіл довідок, група охорони громадського порядку.

Для забезпечення безперебійного руху на шляхах розосеред­ження й евакуації на кожен маршрут призначається начальник маршруту з групою управління, до складу якої включаються пред­ставники підприємств та організацій, що рухаються даним марш­рутом, сільських районів, п територією яких проходить маршрут, служби охорони громадського порядку й інших служб ЦО.

Групи керування забезпечуються необхідними засобами зв'язку й оповіщення, їм підпорядковуються сили і засоби для ве­дення радіаційної, хімічної і медичної розвідки.

Зі складу групи управління створюються пости регулювання руху, що інформують начальника маршруту про рух колон і обста­новку на маршруті, передають необхідні розпорядження, підтриму­ють зв'язок з органами ЦО сільських районів і начальниками ППЕ. Посади регулювання створюються завчасно з таким розрахунком, щоб до моменту виходу на маршрути колон вони були на своїх місцях.

 

Проведення евакуації

Евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів Ук­раїни і здійснюється органами виконавчої влади. Рішення на про­ведення екстреної евакуації можуть прийняти начальники ЦО об'єкта, району, міста. Підготовча й організаційна робота з прове­дення евакуації покладається на штаби ЦО і евакооргани.

Одержавши розпорядження про проведення евакуації, штаби ЦО об'єктів народного господарства разом з евакуаційними комісіями:

• уточнюють чисельність робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають розосередженню й евакуації, номери залізничних ешелонів, автомобільних колон і пішохідних маршрутів, виділених об'єкту за планом; терміни прибуття на збірний евакуаційний пункт;

• оповіщають і організовують збір робітників, службовців і членів їхніх родин;

• надають допомогу ЗЕП відносно реєстрації і посадки тих, кого евакуюють, на транспорт, а також у формуванні і відправленні піших колон;

• допомагають місцевим органам у районах розосередження
й евакуації розміщувати прибуваюче населення.

Начальники ЗЕП з одержанням розпорядження про початок проведення евакуаційних заходів:

• приводять ЗЕП у готовність до прийому евакуйованих;

• встановлюють зв'язок з начальниками станцій, портів, пристаней і пунктів посадки, а також зі штабами ЦО об'єктів, приписаних до даного ЗЕП;

• уточнюють порядок відправлення робітників та служ­бовців підприємств, установ і організацій, номери виділе­них залізничних ешелонів (автоколон, суден), час їхньої подачі і відправлення, номери пішохідних маршрутів, склад піших колон і вихідні пункти.

В міру прибуття населення начальники ЗЕП разом із пред­ставниками штабів ЦО об'єктів і ЖЕКів здійснюють його прийом і реєстрацію, розподіляють по вагонах (автомобілях, кораблях), формують піші колони, інформують штаб ЦО й евакуаційну комісію міста про хід евакуації.

Про початок евакуації населення оповіщається через підпри­ємства, навчальні заклади, домоуправління й органи міліції.

Ідучи на ЗЕП, кожен повинен узяти із собою паспорт, військовий квиток, документи про освіту, трудову книжку чи пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, необхідний запас продуктів (на 2-3 дні), білизну, постіль та інші необхідні речі з урахуванням тривалого перебування в заміській зоні.

Дітям дошкільного віку необхідно покласти в кишені чи при­шити до одягу записки із зазначенням прізвища, імені, по батькові і місця проживання чи роботи батьків.

Перед виходом з квартири необхідно відключити електро­живлення, закрити вікна і кватирки, перекрити вентилі в системі опалення і водопостачання, відключити газ, зачинити квартиру, здати ключі представнику домоуправління.

На ЗЕП ті, кого евакуюють, проходять реєстрацію, групу­ються по вагонах залізничного ешелону або по автомашинах авто­колони і у призначений час виводяться до пунктів посадки на транспорт.

На пунктах посадки адміністрація станції (платформи, при­стані) разом із представниками об'єктів організовує посадку людей у вагони (автомашини, кораблі) і підтримує необхідний порядок. Посадку проводять старші по вагонах (автомашинах, кораблях). Після посадки, а потім у дорозі, евакуйованим не дозволяється без особливої необхідності виходити з вагонів (автомашин, кораблів).

Після прибуття ешелону (автоколони) на пункт висадки ті, кого евакуюють, за розпорядженням начальника ешелону (автоко­лони) вивантажуються і прямують на прийомний евакопункт, де проходять реєстрацію, розподіляються по населених пунктах і йдуть до них. Діти, інваліди і старі, а також речі тих, кого евакую­ють, перевозяться місцевим транспортом.

Ті, кого евакуюють пішки також проходять реєстрацію на ЗЕП, після чого зводяться в піші колони по 500-1000 чол., сформо­вані підприємствами (установами, організаціями, ЖЕКами). На­чальники піших колон призначаються керівниками цих підприємств. Начальнику колони видається схема маршруту, яка є основним документом, що регламентує рух. Для зручності уп­равління колона розбивається на групи по 50-100 чоловік, у них призначаються старші, котрі перевіряють склади своїх груп, не до­пускають у колону сторонніх і стежать, щоб не було відстаючих.

У призначений час колони виводяться на вихідні пункти і прямують вказаними маршрутами. Розрахункова швидкість руху 3-4 км/год. Між колонами встановлюється дистанція до 500 м. Че­рез кожні 1-1,5 години руху передбачається малий привал три­валістю 15 хв., а на початку другої половини добового переходу — великий привал на 1-2 год.

Добовий перехід закінчується з приходом у ППЕ. На ППЕ організується облік прибулих, тимчасове розміщення їх у житлових приміщеннях чи у наметах, забезпечення їжею та водою і подаль­шим відправленням до місця розселення.

Від ППЕ в залежності від обстановки і транспортних можли­востей ті, кого евакуюють, можуть перевозитися транспортом сіль­ського району чи транспортом, що звільнився від попередніх ева­куаційних перевезень. Ті, хто підлягає розміщенню в прилеглих до ППЕ районах, до кінцевих пунктів можуть відправлятися і пішки.

Забезпечення евакуації

Транспортне забезпечення розосередження й евакуації вклю­чає: вивезення населення, установ і організацій у райони евакуації, вивезення матеріальних цінностей; перевезення робочих змін з рай­онів евакуації в місто на підприємства і назад.

Штаб ЦО об'єкта одержує від вищестоящого штабу виписку із плану евакуаційних заходів, в котрій зазначено, які транспортні засоби виділяються об'єкту, їх місткість, час подачі, місце посадки, час відправлення, місце і час висадки.

Перевезення автотранспортом плануються й організовують­ся начальником автотранспортної служби міста, який розробляє план перевезень, узгоджує його з начальником ЦО міста і доводить до виконавців розпорядження, у якому вказується:

· кому, куди, у якій кількості й у чиє розпорядження виділи­ти транспортні засоби, місце призначення та мету перевезень;

· порядок та терміни устаткування транспортних засобів для перевезень;

· маршрути руху і терміни прибуття транспортних засобів;

· порядок забезпечення автомобільного транспорту паливно-мастильними матеріалами і запасними частинами;

· порядок і місце ремонту транспорту.

Для перевезення людей виділяються автобуси, легкові та ван­тажні автомашини, у тому числі і самоскиди; вантажні автомаши­ни і самоскиди обладнуються сидіннями.

На базі автотранспортних підприємств міста створюються автоколони у складі 20-30 автомобілів, призначаються начальники автоколон, а на машинах — старші автомашин. При плануванні роботи автоколон бажано передбачати, щоб кожна здійснювала перевезення на одному маршруті. При розрахунках автотранспор­ту, необхідного для перевезення тих, кого евакуюють, виходять з пасажиромісткості машин.

З одержанням розпорядження про початок розосередження й евакуації автоколони прибувають на ЗЕП і подаються для посадки людей. По закінченні посадки виходять на свої маршрути і достав­ляють людей у призначені пункти висадки, потім повертаються на ЗЕП для виконання наступних рейсів. Управління автотранспорт­ними перевезеннями на маршруті здійснюється диспетчерськими пунктами, які організовуються по одному на кожному маршруті.

Матеріальне забезпечення включає, головним чином, поста­чання евакуйованого населення продовольством і предметами пер­шої необхідності. Організація його покладається на заступника на­чальника об'єкта з матеріально-технічного забезпечення, що спільно зі службами ЦО міського та сільського районів підготовляє необхідні умови для постачання матеріальними засобами робітни­ків та службовців об'єкта і членів їх родин у заміській зоні, а також організовує харчування працюючої зміни на об'єкті.

Забезпечення продовольством та предметами першої не­обхідності у заміській зоні організовується через місцеві торгові організації, мережі громадського харчування і побутового обслугову­вання.

Міські підприємства торгівлі, громадського харчування і по­бутового обслуговування одночасно з розосередженням і еваку­ацією населення вивозяться в заміську зону і використовуються для розширення і збільшення пропускної здатності сільських мереж.

Харчування працюючих змін підприємств, які продовжують виробничу діяльність у місті, організовується в наявних на об'єктах їдальнях. Постачання їдалень продуктами здійснюється службою торгівлі і харчування міста (міського району), яка створює необхідні для цього запаси продовольства в межах установлених норм.

На пішохідних маршрутах для забезпечення евакуйованих слід передбачати організацію рухомих пунктів харчування і водо­постачання, а в зимовий час — і пунктів обігріву.

Постачання питною водою у заміській зоні здійснюється в основному з артезіанських колодязів, шахтних, трубчастих та інших закритих джерел.

Медичне обслуговування евакуйованого населення здійсню­ється через існуючу мережу лікарень, поліклінік і медпунктів сільської місцевості, розширювану за рахунок міських лікувальних установ, що вивозяться. Для збільшення персоналу лікарень і поліклінік залучаються лікарі й інші медпрацівники з числа евакуй­ованих.

На період проведення евакуаційних перевезень населення ме­дична служба ЦО виділяє на пункти збору і посадки медичний пер­сонал. Для надання медичної допомоги в дорозі на кожен залізнич­ний ешелон, автоколону чи пішу колону виділяються медпрацівни­ки, переважно з числа евакуйованих; у ППЕ й у пунктах висадки медичними службами сільських районів створюються медпункти.

На підприємствах, що продовжують виробничу діяльність у місті, медичне обслуговування працюючих змін організовується начальниками медичних служб об'єктів. Лікарська допомога забез­печується медичними установами, що залишаються в місті, стаціонарне лікування проводиться в лікарнях заміської зони.

Інфекційні хворі, а також підозрілі на захворювання і контак­ти, які вони мали з ними, негайно ізолюються й евакуюються спеціальним транспортом у найближчу інфекційну лікарню з до­триманням суворого протиепідемічного режиму.

Інженерне забезпечення розосередження й евакуації включає: забезпечення утримання і ремонту доріг, бруківки дорожніх споруд, устаткування пунктів посадки і висадки, колонних шляхів на пішохідних маршрутах, побудову пішохідних переходів на водних перешкодах, обладнання укриттів для населення на шляхах еваку­ації й у районах розміщення. Відповідальність за стан колонних шляхів і доріг покладається на начальника ЦО, по території якого вони проходять.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти