ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

1. Особливості творення синтаксичних конструкцій Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичнихконструкцій, які вивчає синтаксис. Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативнаодиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні(сполучникові та безсполучникові). Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленніхарактеризується певними особливостями. Для документів властивийрозповідний характер висловлювання. У них використовується прямийпорядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть передприсудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгодженепісля означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,обставина в різних місцях речення залежно від значення, способувираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннямисвідків. У діловому стилі допускається розташування присудка передпідметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять післянеї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “УВолодимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, –інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території Українидіють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу. Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні зпідрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складніречення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивніструктури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові формидієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посиланняна прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте назборах. 2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слівсинтаксичним зв’язком. ?). Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, аособливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудовітаких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищомуступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.:дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощоперед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; причислівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівникахпівтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня,півтори години. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменниковихсловосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжковакрамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю українськоїмови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного дієслівноготипу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на,відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, увідповідності з, відповідно до, у зв’язку з, згідно з, на додаток дотощо.За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення:просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за,у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, знагоди, завдяки, всуперед тощо), мети (для, на, заради), порівняння(проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживанняприйменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російськихсловосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником поперекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за,з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, зініціативи, на замовлення, для складання, після одержання, у справах,повідомити телефоном.

Складання професійних документів

Загальні вимоги до складання документів

Базові поняття діловодства

Ділова сфера є однією з найбільш важливих і визначних у людському житті. Організація та функціонування цієї галузі неможливі без документації, основна функція якої визначається як регулятивна.

Наука про документ, яку прийнято називати документознавством, перебуває сьогодні у стадії свого формування через недостатню визначеність власного об'єкта, предмета, структури, законів, закономірностей, методів і понятійно-категоріального апарату, а відтак не має однозначного тлумачення, як, власне, і базове поняття "документ".

Наука про документ у своєму становленні і розвитку пройшла декілька етапів, яскравим виявом яких є формування її назви: документаційна наука, книго-архіво-музеєзнавство, бібліологія, документологія, документалістика, діловодство, загальне та спеціальне документознавство. Визначитися щодо її назви не зміг навіть основоположник науки про документ – бельгійський учений Поль Отле. У своєму "Трактаті про документацію" (1934 р.) він використовував декілька назв: документаційна наука, бібліологія, документологія. Заслуга бельгійського вченого полягає в тому, що він першим 70 років назад обґрунтував об'єктивну необхідність синтезованої науки про документ. Згідно з його концепцією, документологія – це наука, яка синтезує загальні знання про книгу і документ, у сучасному розумінні – про опубліковані і неопубліковані документи. Однак до реалізації ідеї формування інтегрованої науки вчені повернулися лише через більше ніж півстоліття потому.

Діловодствоце діяльність, яка стосується питань організації роботи в управлінській сфері загалом і документування зокрема. Дотримання стандартів укладання документів зумовлює чітку організацію роботи, а опанування прийомів раціональної роботи з документацією економить час.

Сучасне діловодство ускладнюється тим, що триває процес переведення документації на державну мову та впроваджуються комп’ютерні системи оброблення та друкування документів

"Проникнення" документів у всі сфери людської діяльності – науку, практику, освіту, управління тощо – зумовило об'єктивне зростання їх типо-видового розмаїття, формування документних потоків, масивів, систем документів і документації, а саме поняття "документ" набуває багатозначності та розглядається в різних концепціях.

Документ (від лат. doceo – «пояснює, викладає справу»; documentum – абстрактне поняття, яке означає «зразок», «взірець») – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища дійсності, оформляється у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Функції документа:інформаційна, соціальна, комунікативна, культурна, управлінська, правова, історична.

Оформляють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті. У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовуються текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.

Основні вимоги до документа:

1) документ укладається повноважним органом або особою відповідно до її компетенції;

2) документ не може суперечити чинному законодавству ;

3) документ повинен бути достовірним і базуватися на фактах;

4) документ слід складати за встановленою формою;

документ має бути бездоганно відредагований і оформлений відповідно до вимог ОДС.

Рівні стандартизації:документи з невисоким ступенем стандартизації (автобіографія, протокол, доручення, звіт, розписка та ін.): у них можна передбачити лише компоненти формуляра, сам же спосіб викладу – добір слів і словосполучень, будова речень, зв’язки між ними – залежить від ситуації, від певних обставин ділового спілкування; документи з високим ступенем стандартизації (довідка, накладна) – в них може бути передбачений не лише формуляр документа, а навіть слова, словосполучення й речення, як правило, виготовляються на бланку.

Класифікація документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

Усі наявні в обігу документи можна згрупувати за кількома ознаками:

ü за способом фіксації інформації (письмові, графічні, фото- й кінодокументи, фонодокументи);

ü за змістом (організаційно-розпорядчі /організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, з кадрових питань, особові, офіційні/, фінансово-розрахункові, постачально-збутові);

ü за назвою (накази, положення, протоколи, розпорядження, інструкції, статути та ін.);

ü за походженням ( службові, офіційні, особисті);

ü за видами (типові, трафаретні, індивідуальні);

ü за складністю (прості, складні);

ü за місцем складання (внутрішні, зовнішні);

ü за призначенням (розпорядчі, статутні, виконавчі, інформаційні);

ü за терміном виконання (термінові, нетермінові);

ü за ступенем гласності (звичайні, для службового користування, таємні, конфіденційні);

ü за юридичною силою (справжні, або істині / чинні, нечинні /, фальшиві, або підроблені);

ü за стадіями виготовлення (оригінали, копії /відпуск, витяг, дублікат/);

ü за терміном зберігання (постійного зберігання, тривалого – понад 10 років зберігання, тимчасового – до 10 років зберігання);

ü за родом діяльності виділяють системи документації, які класифікують таким чином: організаційно-розпорядча; стандартів та технічних умов; планова; звітно-статистична; конструкторська; технологічна розрахунково-грошова; з ціноутворення та ін.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти