ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Туберкулінодіагностика – як метод діагностики туберкульозу

Туберкулінодіагностикагрунтується на визначенні туберкулінової алергії організму до туберкуліну, що є гаптеном мікобактерій туберкульозу. За допомогою туберкулінової проби визначається інфікування і первинне інфікування організму мікобактеріями туберкульозу, проводиться діагностика і диференційна діагностика, відбір осіб для ревакцинації БЦЖ. Застосовується також підшкірна проба Коха, як більш чутлива, ніж проба Манту, особливо у поєднанні з вивченням деяких показників Т- і В-систем імунітету (РБТЛ, РТМЛ і інші), біохімічних показників з метою диференційної діагностики і визначення активності процесу. Ці дослідження є прерогативою фтизіатрів і проводяться в протитуберкульозних закладах.

Туберкулінова проба Коха - провокаційна - викликає загострення специфічного процесу, завдяки чому її використовують з метою диференційної діагностики або встановлення локалізації та активності туберкульозного процесу. Туберкулін вводять підшкірно в підлопаткову ділянку, в дозі 10-20 ТО (1-2 мл). Результати проби оцінюють по місцевій, загальній і локальній реакціям. Наявність двох останніх реакцій є надійним доказом специфічності патологічного процесу.

Загальна реакція організму у пробі Коха проявляється підвищенням температури, слабкістю, погіршенням загального стану.

Локальну реакцію оцінюють в місцях патологічних змін. Це можуть бути вогнищеві тіні сумнівної активності в легенях, враження суглобів, внутрішньочеревних або тазових органів і т.п. Посилення клінічних, рентгенологічних і лабораторних проявів хвороби, пов'язаних з її загостренням після введення туберкуліну, є підставою для встановлення діагнозу туберкульозу. Якщо ж реакція на таку дозу туберкуліну відсутня, туберкульозний генез хвороби можна виключить.

Контрольні питання:

1. Основний діагностичний мінімум, його складові.

2. “Терапевтичні маски” туберкульозу.

3. Патоморфоз туберкульозу в період епідемії.

4. Особливості обстеження осіб з підозрою на захворюваність туберкульозом в закладах загальної

медичної мережі та протитуберкульозному диспансері.

5. Особливості збору анамнезу при туберкульозі (хвороба, життя, алергічний тощо).

6. Симптоматологія при туберкульозі – симптоми інтоксикації, локальні симптоми, особливо –

бронхо-легеневі.

7. Фізикальні методи діагностики, особливості огляду, пальпації, перкусії, аускультації хворих на

туберкульоз.

8. Значення рентгенологічної діагностики в обстеженні осіб с підозрою на туберкульоз і хворих,

інтерпретація результатів туберкулінодіагностики.

9. Визначення понять “вогнище”, “фокус”, “інфільтрат”, “дисемінація”, “деструкція”, їх

рентгенологічна характеристика, при яких захворюваннях спостерігаються.

10. Дослідження харкотиння на наявність МБТ, інтерпретація показників мікробіологічного і

к лінічного аналізу харкотиння.

11. Зміни з боку загального аналізу крові при туберкульозі.

12. Значення туберкулінодіагностики в обстеженні осіб с підозрою на туберкульоз і хворих,

інтерпретація результатів туберкулінодіагностики.

13. Зміни з боку білків крові при туберкульозі легенів.

14. Показання для дослідження функції печінки у хворих на туберкульоз.

15. Зміни в аналізі сечі при значних симптомах туберкульозної інтоксикації.

Література:

1. Общие проблемы фтизиатрии, онкологии и пульмонологии в выявлении бронхолегочной

патологии. / Жук Н.А. и др. // Пульмонология. – 2000. - № 4. – С.6-10.

2. “Терапевтические” маски туберкулёза / Семенкова Е.Н. и др. // Проблемы туберкулёза. – 2001.

– № 3. – С.3-5.

3. Борисов С.Е. Диагностика туберкулёза: возможности и пределы // Проблемы туберкулёза. –

2001. - № 3. – С.5-10.

4. Власов П.В., Абрикосова С.М. Рентгендиагностика туберкулёза органов дыхания //

Пульмонология. – 2001. - № 4. – С.103-111.

5. Черенько С.А. Диагностика туберкулёза органов дыхания. – Доктор. – 2002. – № 4. – С.21-24.

6. Патоморфоз первинних форм туберкульозу у дітей в сучасних умовах / Костроміна В.П. та інш.

// Український пульмонологичний журнал. – 2002. - № 2. – С.36-39.

7. Красноборова С.Ю., Зенин Д.М. О диагностике туберкулёза лёгких в учреждениях общей

лечебной сети // Проблемы туберкулёза. – 2003. - № 7. – С.21-23.

8. Ефективність методу мікробіологічного дослідження у виявленні хворих на туберкульоз

легенів / Фещенко Ю.І. та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2004. - № 3. – С.5-7.

9. Иртуганова О. А., Смирнова Н. С., Мороз А. М. и др. Ускоренная культуральная диагностика туберкулёза с использованием автоматизированных систем ВАСТЕС МGIT 960 и МВ/ВАСТ // методические рекомендации. – М. – 2001.

10. Иртуганова О. А., Смирнова Н. С., Слогоцкая Л. В. и др. Бактериологические методы определения лекарственной устойчивости микобактерий туберкулёза // В сб.: Туберкулёз сегодня: проблемы и перспективы. – М. – 2000. – С. 73-75.

 

РОЗДІЛ 10. Профілактика туберкульозу

Туберкульоз - інфекційне захворювання. У його виникненні, розвитку, поширенні простежуються всі три ланки складного епідеміологічного ланцюга: джерело захворювання, шляхи передачі інфекції і сприйнятливий організм. Сучасна профілактика туберкульозу будується з врахуванням чіткого уявлення про всі ланки епідеміологічного процесу.

Профілактика туберкульозу поділяється на неспецифічну (соціальну, санітарну), специфічну (вакцинацію і ревакцинацію БЦЖ) і хіміопрофілактику.

 

НЕСПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА

Соціальна профілактика включає заходи державного характеру і повинна бути спрямована на підвищення життєвого рівня населення, розвинуту і загальнодоступну лікувальну мережу, надійний захист навколишнього середовища. Особи, що занедужали на туберкульоз, повинні мати можливість одержати ізольоване житло, на всіх етапах лікування забезпечуватися високоефективними безкоштовними медикаментами до повного одужання.

Санітарна профілактика в основному спрямована на джерело захворювання, яким найчастіше буває хвора на туберкульоз людина або тварина (частіше велика рогата худоба) і має попереджати шляхи передачі інфекції. Міри санітарної профілактики необхідно проводити скрізь, де можливе інфікування мікобоктеріями туберкульозу, але головним чином у будинках і квартирах, де проживають хворі на відкриту форму туберкульозу, тобто у вогнищах туберкульозної інфекції.

Важливим розділом санітарної профілактики є допуск до роботи осіб хворих на туберкульоз. Є цілий ряд професій, до яких хворі на активний туберкульоз не можуть допускатися за епідеміологічними показниками. Робочим документом по допуску осіб до роботи є “Інструкція про проведення обовязкових профілактичних медичних оглядів на туберкульоз і порядок допуску до роботи в деяких професіях осіб, хворих на туберкульоз”, затверджена МОЗ України від 26.08.1993 р. №192.

Перша категорія професій, у які не допускаються хворі на туберкульоз - це працівники дитячих установ: ясел, дитячих садків, дитячих будинків та інтернатів, шкіл. Серйозні обмеження встановлені також у відношенні працівників виховних установ і навчальних закладів, у яких навчаються підлітки. При цьому найбільш суворі установки є стосовно персоналу лікувально-профілактичних, санаторно-курортних і виховних закладів для дітей раннього і дошкільного віку, що обумовлено високою чутливістю дітей, зазначених вікових груп, до туберкульозної інфекції.

Другу категорію складають працівники харчових підприємств, що мають безпосередній контакт із сировиною, напівфабрикатами і готовими виробами при їхньому виробництві, упакуванні, збереженні, транспортуванні і реалізації, а також працівники по ремонту, чищенню, мийці і дезінфекції виробничого устаткування, інвентаря і тари. До даної групи відносяться також працівники аптек і фармацевтичних заводів та фабрик, що займаються виготовленням і розфасовкою лікарських засобів, працівники водопровідних станцій і особи, що обслуговують водорозбірні будки і стовпчики, слюсарі-сантехники, а також працівники підприємств, що виробляють дитячі іграшки. Небезпека зазначеної групи професій визначається можливістю ентерогенного шляху зараження мікобактеріями туберкульозу.

До третьої категорії професій, де не має бути хворих на туберкульоз, відносяться особи, робота яких пов’язана із широким спілкуванням з масами населення: працівники підприємств по комунально-побутовому обслуговуванню населення, що безпосередньо з ним контактують (банщики, перукарі, косметологи), особи, що працюють по сушінню, прийманню, сортуванню і видачі білизни в пральні і білизняних; провідники пасажирських залізничних вагонів, кондуктори громадського транспорту, водії таксі, бортпровідники і ряд інших професій, подібний перелік яких є в зазначеній інструкції.

З особами другої і третьої категорій професій може бути вирішене питання про можливості повернення на раніше займані посади і професії. При цьому, визначальними критеріями є ефективність проведеного лікування і стабільність позитивного результату, перевірена часом. Це можливо не раніше, ніж при визнанні хворого клінічно вилікуваним і його переводом у категорію 5.1. диспансерного обліку. Що ж стосується працівників пологових будинків і закладів для дітей раннього і дошкільного віку (перша категорія професій), то у них не повертаються і до них не допускаються навіть особи з неактивними вогнищевими змінами в легенях, етіологічно пов'язаними із туберкульозом.

Важливим елементом профілактики туберкульозу є санітарна освіта. Недоліком у боротьбі з цим захворюванням у даний час є менш насторожене відношення населення до мір його попередження. У ще більшій мірі це стосується деяких категорій хворих, що порушують режим лікування й зловживають алкоголем, наркотиками. Тому в сучасних умовах протитуберкульозну пропаганду не слід послаблювати. Вона містить у собі як масову пропаганду знань про профілактику туберкульозу серед різних груп населення, так і гігієнічне виховання хворих на туберкульоз та їхніх родин.

Населенню необхідно роз'яснити сутність туберкульозу як інфекційного захворювання, значення профілактичних щеплень в його попередженні, а також неспецифічних методів, що підвищують несприйнятливість, зміцнюють і гартують організм людини. Серед причин, що послаблюють опірність організму, необхідно вказати на алкоголізм, наркоманію, ВІЛ-інфікування і паління.

Стосовно питання про джерело інфекції і шляхів поширення туберкульозу (пиловий, контактний, краплинний), варто загострити увагу населення на важливості дотримання загальногієнічних правил, що особливо стосується людей, які знаходяться в контакті з бактеріовиділювачем. Гігієнічне виховання хворих на туберкульоз проводиться у протитуберкульозному диспансері, лікарні, санаторії, а також при їх відвідуванні удома лікарем і медичною сестрою. Значення санітарно-просвітньої роботи серед хворих важко переоцінити. В особистих бесідах із хворими про сутність захворювання і його прогноз варто враховувати особливості психології хворого, відношення його до своєї хвороби – чи надмірно він стривожений нею або, навпаки, недооцінює всю її серйозність. Ці нюанси і варто перетворити в ефективний психотерапевтичний вплив.

Лекції повинні бути доступні за формою і переконливі за змістом. Висловлювані положення доцільно ілюструвати діаграмами, малюнками й іншими наочними метеріалами. Вони повинні вселяти впевненість хворих в одужання. Деякі, покладаючи перебільшені надії на хіміотерапію, відмовляються в показаних випадках від хірургічних втручань. У пропаганді такого лікування варто вказати, наскільки висока його ефективність завдяки удосконаленим у сучасних умовах способам виконання оперативних втручань і можливості використання широкого арсеналу протитуберкульозних препаратів до операції і після неї.

Специфічна профілактика

Метою протитуберкульозної вакцинації є створення прищеплювального імунітету на основі природної резистентності людини до туберкульозної інфекції, що виникла в процесі філогенезу.

На даний час протитуберкульозна вакцинація застосовується в більшості країн світу як визнаний метод активної специфічної профілактики туберкульозу за допомогою вакцини БЦЖ.

ВАКЦИНА БЦЖ І УМОВИ ЇЇ ЗБЕРІГАННЯ

Вакцина БЦЖ являє собою препарат живих ослаблених нешкідливих мікобактерій туберкульозу вакцинного штаму БЦЖ-1, ліофільно висушені у 1,5% розчині глютамінату натрію. Вона має вигляд білої висушеної маси.

Одна ампула, запаяна під вакуумом, містить 1,0 ±0,001 мг вакцини БЦЖ, що складає 20 доз, кожна по 0,05 мг препарату.

Живі мікобактерії штаму БЦЖ-1, розмножуючись в організмі щепленого, приводять до розвитку тривалого специфічного імунітету до туберкульозу.

Враховуючи, що вакцина БЦЖ відноситься до групи живих, вона має потребу в особливих умовах зберігання. Вакцину необхідно зберігати у спеціально призначеній кімнаті в холодильнику під замком або в темному місці при температурі + 4-8оС. У цій кімнаті проводять обробку шприців, розведення і забір вакцини у шприц (індивідуально для кожної дитини). На даний час для вакцинації використовується суха вакцина БЦЖ з терміном придатності 24 міс. Вона визнана в цілому світі і широко використовується для специфічної профілактики туберкульозу серед дітей. Відкриття французькими вченими А.Calmette і J.Guerin (1914) вакцинного штаму, (який був названий їхнім ім’ям BCG - Bacilles Calmette, Guerin), стало значним етапом у розвитку специфічної профілактики туберкульозу.

A.Calmette і J.Guerin шляхом багаторазових пасажів (230) на протязі 13 років вірулентного штаму мікобактерій туберкульозу бичачого типу на гліцериновій картоплі з жовчю домоглися значного і стійкого його ослаблення. Різноманітні і численні досліди на різних тваринах, коли зараження їх БЦЖ проводилося всілякими методами і дозами, переконали авторів у стійкій авірулентності зміненого ними штаму.

Поствакцинальний процес супроводжується рядом морфологічних змін, які відбуваються на молекулярному рівні. Ці зміни, що є відповідною реакцією живої клітини на введення в організм БЦЖ, не тільки торкаються цитоплазматичної структури, але і знаходять відображення в самому інтимному внутрішньоклітинному механізмі – у генетичній субстанції.

Працюючи над створенням найбільш життєздатної термостабільної сухої вакцини для внутрішньошкірного введення, О. Лещинською і А. Вакенгут був виготовлений такий препарат, який почав широко застосовуватися для масової внутрішньошкірної протитуберкульозної вакцинації починаючи з 1962 р.

Спостереження показали, що інтенсивність післявакцинальної алергії залежить від числа життєздатних бактерій у препараті, а отже, і в прищеплювальній дозі. Оптимальним вмістом життєздатних бактерій при розрахунку на середовищі Гельберга у вітчизняному препараті слід вважати 10-12 млн/мг, що складає 500 000 - 600 000 БЦЖ у прищеплювальній дозі (0,05 мг).

Вакцина, що містить оптимальне число життєздатних бактерій БЦЖ, забезпечує досить виражену напруженість і тривалість прищеплювального імунітету в більшості дітей, підлітків і дорослих при наявності помірно виражених місцевих прищеплювальних реакцій.

Ефективність протитуберкульозної вакцинації БЦЖ була доведена багатьма вітчизняними і закордонними авторами, яка ґрунтувалася на порівняльному вивченні захворюваності на туберкульоз і смертності від нього, а також на результатах вивчення клінічного перебігу туберкульозу у щеплених і нещеплених.

Масова вакцинація, проведена поряд з іншими протитуберкульозними заходами, впливає на темпи зниження захворюваності навіть у несприятливих епідеміологічних умовах, що є важливим чинником у загальній проблемі боротьби із туберкульозом.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти