ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури

 

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, – лексикографія(від грец. lexis – слово і grafo – пишу).

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники – скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку ХVІ ст. Феофан Прокопович: „Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди: хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань”.

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов’янських.

Збірники глос – глосарії були першими і найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайдено в Кормчій книзі 1282 року. До другої половини XVI ст. глосарії – основний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії, зокрема, налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

Наведемо, для прикладу, першу пам’ятку, яка містила лексикографічне опрацювання слів, і словники, що стали значним явищем для української культури:

“Изборник Святослава” (1073)

Визначна пам’ятка давньоруського книжкового мистецтва. Понад 400 статей цієї рукописної книги присвячені тлумаченню малозрозумілих слів Святого Письма, літератури, фактів історії, відомостей про коштовне каміння.

Лаврентій Зизаній Тустановський. „Лексис. Сирьчъ реченія въкратъць събранны и из Словенскаго языка на просты(и) Рускій Діялектъ Истолкованы” (Вільно, 1596)

Перша друкована словникова праця в Україні, видана як додаток до граматики слов’янської мови цього ж автора. Подано 1061 церковнослов’янське слово, яке пояснено “мовою простою”. У наш час словник перевидано: „Лексис” Лаврентія Зизанія. Синоніма словеноросская / Підгот. текстів пам’яток і вступні статті В.В. Німчука. – К., 1964.

Памво Беринда „Лексикон славеноросскій и Именъ тлъкованіє…” (Київ, 1627)

Праця лаврського друкаря, поета і філолога. У словнику 6982 слова. Складається із двох частин. У першій подано 4980 загальних „словенських” слів, у другій – „Именъ тлъкованіє” (2002 слова) – власні імена, назви місцевостей, слова з грецької міфології, назви наук, предметів церковного вжитку, мір, звірів, птахів та ін., взяті з єврейської, латинської, грецької та інших мов. „Словник цей мав великий вплив, і його друковано майже по всіх слов’янських землях”[48]. Сьогодні його перевидано і він доступний усім: Лексикон словенороський П. Беринди / Підгот. тексту і вступна ст. В.В. Німчука. – К., 1961.

Борис Грінченко „Словарь української мови” у 4-х томах (1907-1909)

Найбільша подія в українській лексикографії кінця XIX – початку XX ст. Вершинна праця відомого письменника, вченого, публіциста, громадського діяча . Перекладний українсько-російський словник, який налічує близько 68000 слів. Матеріали до словника тривалий час збираливідомі українські науковці, письменники, культурні діячі, але систематизував їх та відредагував Б. Грінченко, вклавши у це титанічні зусилля („Більше працював, ніж жив”, – так висловився про нього письменник М. Чернявський). Працю було відзначено академічною премією. Цей словник для української науки і культури має таке саме значення, як словник В. Даля для російської, словник Лінде для польської, словник Гебауера для чеської. Він став словником української живої мови і досі не втратив свого значення як цінний документ з історії та діалектології української мови.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників: енциклопедичні і філологічні.Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, що підлягає опису у словниковій статті: об’єкт опису в енциклопедичному словнику – поняття, у філологічному – слово.

Коли Анатоль Франс зазначав, що словник – це цілий світ в алфавітному порядку, він мав на увазі, очевидно, саме енциклопедичні словники. Вони в концентрованому вигляді описують предмети, явища, події з найрізноманітніших галузей (економічної, історичної, фізичної, біологічної, хімічної та ін.), розповідають про українських та світових видатних діячів історії, науки, культури, а отже, пояснюють і загальні, і власні назви, окрім цього, для повноти опису подають схеми, таблиці, карти, діаграми, малюнки, репродукції, фото тощо.

Слово „енциклопедія” (з грец. – коло загальноосвітніх знань) первинно означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. Праці енциклопедичного характеру створювалися ще до нашої ери у Давній Греції і Давньому Римі, Китаю, а також у країнах арабської писемності. У X ст. н.е. перша енциклопедія, складена за алфавітним принципом, з’явилась у Візантії. У 1751–1780 роках передові мислителі Франції – Дені Дідро, Жан Д’Аламбер, Вольтер, Шарль Монтеск’є, Жан-Жак Руссо та ін. – підготували 35-томне видання „Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел”.

Першою українською енциклопедією стала „Українська Загальна Енциклопедія” у трьох томах, видана у 1930–1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. Вона мала підзаголовок – „Книга знання”. У 1930-х роках в УРСР планувалося видання 20-томної енциклопедії, але через репресії проти української культури і її діячів цього не відбулося. Наступні науково вагомі українські енциклопедичні праці з’являються за межами України. Завдяки об’єднанню найкращих наукових сил української діаспори підготовлено і здійснено видання 10-томної „Енциклопедії українознавства” (1952–1985) за редакцією професора Володимира Кубійовича. У наш час її перевидано зусиллями НТШ у Львові (1993–2000). У далекій Аргентині протягом 1957–1967 років була створена і видана так звана Українська Мала Енциклопедія. Восьмитомну працю підготував один автор – професор Євген Онацький. Ці енциклопедії стали значним інформаційним явищем, адже поширювали у світі правдиві знання про Україну.

Енциклопедичнісловники за характером матеріалу поділяють на загальніта спеціальні (або галузеві, тематичні).

До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:

Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – 2-е вид. – К., 1977–1984.

Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3 т. – К., 1986–1987.

УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. чл-кор. НАНУ М. Попович. – К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузевих ділянок. Це, для прикладу, такі словники:

Енциклопедія історії України: У 4 т – К., 1969–1972.

Шевченківський словник: У 2 т. – К., 1983–1985.

 

Українська географічна енциклопедія: У 3 т. – К., 1989–1997.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад.: В.І. Волович та ін. – К., 1998.

Юридична енциклопедія: У 6 т. / За заг. ред. Ю.С. Шемчушенка. – К., 1998–2004.

Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К., 2000.

Червяк П.І. Медична енциклопедія. – К., 2001.

Філософський енциклопедичний словник. – К., 2001.

Геодезичний енциклопедичний словник / За ред. В. Літинського. – Львів, 2001.

Енциклопедія сучасної України / Кер. наук.-ред. М.Г. Желєзняк. – К., 2001. – Т.1; К., 2004. – Т.2, Т.3.

Політологічний енциклопедичний словник. – 2-ге вид. – К., 2004.

Численні сучасні економічні енциклопедичні словникивідображають важливі зміни в економічній системі України за останнє десятиліття і відповідають великій потребі у сучасній систематизованій конкретній економічній інформації. Фахові словники допомагають здобути глибокі економічні знання, знайомлять з новими реаліями економічного буття держави, з надбанням світової економічної науки та практики. Розглянемо основні з них докладніше.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти