ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочення слів

 

Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність – абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів – значна кількість саме абревіатур.[107] Це явище поширилося на початку ХХ ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме – тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та реґламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками, а відтак, – соціолінгвістичною ситуацією – появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень.

Отже, абревіатура(італ. abbreviatura від лат. аbbrevio – скорочую) – скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєві ознаки абревіатур: “стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та – як результат її – лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури”[108] (Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо). Основні умови їхнього функціонування – доцільність, зрозумілість, стандартність. Їх ще деколи називають лексичними скороченнями[109].

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури – утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені – їх вимовляють як букви: СНД – Співдружність Незалежних Держав; МЗС – Міністерство закордонних справ; СБУ – Служба безпеки України; МВФ – Міжнародний валютний фонд; ЛНУ – Львівський національний університет; ТзОВ – Товариство з обмеженою відповідальністю; СП – спільне підприємство; ТСН – Телевізійна служба новин;

б) звукові – їх вимовляють як звуки: ЄШКО – Європейська школа кореспондентської освіти; НАН – Національна академія наук; ЧАЕС – Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ – Відкрите акціонерне товариство; ДАІ – Державна автомобільна інспекція; ЗМІ – засоби масової інформації; ЦУМ – центральний універсальний магазин; СНІД – синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типуутворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол – інтернаціональна поліція; Бенілюкс (об’єднувальна назва трьох європейських держав – Бельгії, Нідерландів і Люксембургу); військкомат, нардеп, торгпред, міськком, держстрах, нардеп.

3. Абревіатури змішаного типу – утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур’єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури – утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що звичайно мають два найменування: одне – повне, яке є словосполученням, інше скорочене – абревіатурне. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом євро чи основою Європа (єврокредит, єврооблігація, європарламент, євроринок, єврочек,ЄВС (Європейська валютна ситема, ЄВБ – Європейський валютний банк, ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄС – Європейський Союз).

За змістом абревіатури можна поділити на:

- назви держав (ПАР, ФРН, США);

- назви міжнародних організацій (МАУ – Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН);

- назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП);

- назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);

- назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ – Наукове товариство імені Шевченка; ДНД – добровільна народна дружина; ФФУ – Федерація футболу України; НБА – Національна баскетбольна асоціація; МОК – Міжнародний олімпійський комітет);

- назви телевізійних агентств і програм ( УТ, УТН, УНІАН – Українське національне інформаційне агентство новин);

- назви підприємств, установ, організацій, банків (Укрсоцбанк, Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА, Карпатбуд, НаУКМА – Національний університет “Києво-Могилянська академія”);

- назви літературних об’єднань (ВАПЛІТЕ – Вільна академія пролетарської літератури, Бу-Ба-Бу – Бурлеск – Балаган – Буфонада);

- назви видавництв, видань, газет і журналів (УРЕ, БУЛ – Бібліотека української літератури, СУМ – Словник української мови; “ПіК” – “Політика і культура”; “СіЧ” – “Слово і час”, “ГУ” – “Голос України”);

- назви відділів, відділень, факультетів (райвспоживспілка, облно, фінвідділ, біофак, журфак, юрфак);

- назви посад (завкафедри, генсек, санінструктор);

- назви документів (спецзамовлення, спецпроект, техплан);

- назви матеріалів, виробів, машин, пристроїв (лавсан,тикональ – титан+кобальт+нікель+алюміній, комол – кобальт+молібден, колінвал, апарат УЗД, ГАЗ –51, Ту-154, Ан-24) та ін.

Творення складноскорочених слів мусить відповідати таким вимогам: а) слово має легко “розгортатися” в повне найменування; б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові; в) відповідати нормам українського правопису. Невдалими можна вважати немилозвучні абревіатури (СЄХЛ – Східноєвропейська хокейна ліга; СФУЖО – Світова федерація українських жіночих організацій; ЄФВС – Європейський фонд валютної співрпраці; ТКЛТБ – Телекомпанія Львівського телебачення; ЗЗБВ – завод залізобетонних виробів), співзвучні з якимось звичайним словом (КІНО – Київський інститут народної освіти; УХО – Українська християнська організація; ЛАК – Ліга арабських країн), незрозумілі (молзавод, індпошив, промпродукти). Наслідком тривалої взаємодії української та російської мов є ненормативні сьогодні абревіатури, напр.: вуз (а треба – внз або виш, зво), ОМОН (а треба – ЗМОП), ін’яз (а треба – інфак). Як релікти сприймаємо запозичені з російської мови абревіатури самбо (самооборона без оружия), бомж (без определенного места жительства), спецназ (отряд специального назначения) та ін.

Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному суспільно-політичному житті українського суспільства, мова запозичила в готовому вигляді без перекладу з мов міжнаціонального спілкування (зокрема англійської): НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organization) — Північноатлантичний блок; ЮНЕСКО (UNESKO – United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Частина абревіатур – назв країн і міжнародних організацій, фондів виникла вже на основі перекладених номінацій: UNO – ООН (Організація Об’єднаних Націй); IMF – МВФ (Міжнародний валютний фонд); USA – США (Сполучені Штати Америки). Деколи трапляються розбіжності в скороченні відомих назв, зокрема в українських діаспорних джерелах, наприклад, США в Америці й Канаді може звучати як ЗДА (З’єднані Держави Америки) або ЗСА (З’єднані Стейти Америки). [110]

Вживаються абревіатури й в електронному дискурсі: WWW (World Wide Web) – всесвітнє інформаційне середовище, PC – personal computer, IRC (Internet Relay Chat) – спілкування в реальному часі. Відмінна риса абревіації в електронних текстах – скорочення не тільки термінів, а й слів, які часто вживають у розмовній мові, словосполучень і окремих речень (аж до 30-ти знаків). Ця система спілкування дедалі більше привертає увагу мовознавців[111].

В діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції – інформативної компресії та економії місця у ділових паперах. Вживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати у скороченому вигляді (УЦЕПД (Український центр економічних та політичних досліджень), потім тільки УЦЕПД)

Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостійні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінними або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначається за головним словом мотивуючого словосполучення (напр., НТР – науково-технічна революція – жіночого роду). В інших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною частиною скорочення (напр., Донбас, загс – чоловічого роду, бо закінчуються на приголосний).

Відмінюються абревіатури:

1) які утворюються з початкового складу прикметника і повної форми іменника (напр., педінститут, медсестра), за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу;

1) які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування (напр., нардеп, жек, загс), за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовнішньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твердої групи);

Не відмінюються абревіатури:

1) у яких другий елемент має форму непрямого відмінка: завканцелярії, комроти, начштабу;

2) ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни: ПТУ, ЗАТ.

Правильність написання, точність граматичної форми можна перевірити за спеціальними словниками скорочень української мови.

 

 

Правила скорочування слів

 

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлені, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, – графічні, текстові. Ці скорочення не є словами, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних скорочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:

- крапкові (ім., див., с., м.);

- дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);

- із скісною рискою ( а/с, в/с, в/ч);

- нульові – на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр ( 20 хв, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл., р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав., зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-ць, р., рр.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис., млн, млрд;

д) форми звертання: п., гром.;

е) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;

є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с., та ін., і т. ін., табл., іл.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі правила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятками – о. – острів, отець, А – ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол,,філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з документами. Наприклад, варто запам’ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес., жовт., листоп., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. – роки; не можна скорочувати імена та імена по батькові (І.—Іван, М. – Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно – с.; писати правильно – напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

 


[1] Смаль-Стоцький Р. Українська мова в Совєтській Україні. – 2-е вид. – Нью-Йорк; Торонто; Сидней; Париж. – 1969. – С. 9.

[2] Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: Теорія аналізу. – К., 2001. – С. 175.

[3] Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України. – Дрогобич, 1994. – С.59.

[4] Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. – 2-е вид. – К., 1989. – С.20.

[5] Панько Т.І. Мова і культура нації // Мова і культура нації: Зб. статей. – Львів, 1991. – С.4.

[6] Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990. – С. 21.

[7] Білоус М. Фатичне спілкування українців // Мова і культура нації: Зб. статей. – Львів, 1991. – С. 20.

[8] Див.: Царук О.В. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри. – Дніпропетровськ, 1998.

[9]Русанівський В.М. Історія української літературної мови: Підручник. – К., 2002. – С. 149.

[10] Огієнко І. [Митрополит Іларіон] Історія української літературної мови. – К., 1995. – С. 52–69.

[11] Німчук В.В. Періодизація як напрямок дослідження генези та історії української мови // Мовознавство. – 1998. – № 1. – С. 3–13.

[12] Півторак Г. Проблема східнослов’янської прамови // Мовознавство: Доповіді та повідомлення на IV Міжнародному конгресі україністів. – К., 2002. – С. 271.

[13] Горбач О. Засади періодизації історії української літературної мови й етапи її розвитку // Мовознавство: Доповіді і повідомлення. Другий міжнародний конгрес україністів. – Львів, 1993. – С. 8–12.

[14] Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? – К., 1994.

[15] Полюга Л.М. Співвідношення понять „українська національна” та „українська літературна” мова // Українська історична та діалектна лексика. – К., 1995. – С. 178–183.

[16] Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К., 2000. – С.134.

[17] Там само. – С. 135.

[18] Ставицька Леся Короткий словник жаргонної лексики української мови. – К., 2003.

[19] Там само. – С. 11–12.

[20] Цит. за: Українська мова: Енциклопедія. – С. 216–217.

[21]Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.,1992. – С.24.

[22] Русанівський В.М. Зазнач. праця. – С. 180–181.

[23] Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1949–1963. – Т. 3. – С. 175; 375.

[24] Grabowich G.G. The as Mythmaker. – Cambridge, 1988. – С. 1.

[25] Мацюк Г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). – Львів, 2001. – С. 7.

[26] Див.: Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1989. – № 45.

[27] Цит. за: Абетка української політики 2000 – 2001: Довідник / За ред. М. Томенка. – К., 2001.

[28] Див.: Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 40–47; Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 1996. – С. 22 – 25 та ін.

[29] Для обговорення запропоновано проект нового правопису: Український правопис: Проєкт найновішої редакції. – К., 1999.

[30] Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С.54.

[31] Пилинський М. Мовна норма і стиль. – К., 1976. – С. 88.

[32] Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред О. Сербенської. – Львів, 1994. – С. 90 – 91.

[33] Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної. – К., 2003. – С. 94–95.

[34] Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К., 2004. – С. 17.

[35]Див.: Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української літературної мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. доповн. – Тернопіль, 2000. – С. 6. Питання про поділ на функціональні стилі, на думку О. Пономарева, досить складне, в основу кладуть різні засади, тому виділяють різну кількість функціональних стилів.

[36] Українська мова: Енциклопедія. – С. 602.

[37] Деякі науковці поняттям „ділова мова” охоплюють три стилі – офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки, на їхню думку, „ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів” (Див.: Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. – Х., 2004. – С. 74).

[38]Зелінська Н.В. Який він, науковий стиль? // Культура слова. – К., 1990. – Вип.. 33. – С. 13–17.

[39] Непийвода Н.Ф Мова української науково-технічної літератури. – К., 1997.

[40]Дядюра Г.М. Експериментальне дослідження функціонування образних засобів у науковому тексті // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 53–60.

 

[41] Цит. за: Загородній А., Вознюк Г., Смовженко І. Фінансовий словник. – 2-ге вид., випр. і допов. – Львів, 1997.

[42] Див.: Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. – К., 2000. – С. 44.

[43] Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – С.93–94.

[44] Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – С. 133.

[45] Лесюк М. Доля моєї мови. – Івано-Франківськ, 2004. – С.142.

[46] Там само. – С. 143.

[47] Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити. – С. 7.

 

[48] Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – С. 34.

[49] Війтів Г.В. Лексикографія // Записки перекладацької майстерні. – Львів, 2001. – Т. 1. – С. 158.

[50] Рильський М. Ясна зброя: Статті. – К., 1971. – С. 87.

[51] Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – К., 2003. – С. 4.

[52] Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закл. – 4-те вид., переробл. і допов. – К., 2003. – С. 201.

[53] Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – Львів, 2001. – С. 58.

 

[54] Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення / Редколегія І.К. Білодід, Й.А. Багмут, В.С. Ващенко, М.А. Жовтобрюх, Г.П. Їжакевич – К., 1965. – С. 87.

[55] Бабич Н.Д. Основи риторики: Практикум. – Чернівці, 1999. – С. 32.

[56] Докладніше про це див.: Навчальні мінімуми з української і російської мов для іноземців / Укл. Н.Ф. Зайченко, С.А. Воробйова. – К., 1995. – С. 12–13.

[57] Див.: Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – С. 165.

[58] Жирним шрифтом у слові виділяємо наголошений звук.

[59] Що мусимо знати про українські звуки дж і дз? // Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити. – С. 113–114.

[60] Докладніше про походження та вживання звука[ґ] див.: Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – С. 46– 49.

[61] Див.: Культура ділового мовлення: Практикум / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 1997. – С. 35.

[62] Цит. за: Гамова Г.І., Загребельна Л.С., Ковальова Т.В. та ін. Риторика: Навч. посіб. / За заг. ред. П.О. Редіна. – Х., 2002. – С. 50.

[63] Томан І. Мистецтво говорити. – С. 243–251.

[64] Томан І. Мистецтво говорити. – С.166-169.

[65] Ботвина Н. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. – К., 2000. – С.56.

[66] Корніяка О. Мистецтво ґречності. – К., 1995. – С.45.

[67] Швальбе Б., Швальбе Х. Личность, карьера, успех: Перев. с нем. – М., 1993. – С. 186.

[68] Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – С. 34-35.

[69] Там само. – С. 35.

[70] Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації: Тези доп. регіон. наук. конф. – Львів, 1989. – . 99.

[71] Коваль А.П. Слово про слово. – К., 1986. – С. 47–48.

[72] Коломиец В.Т., Линник Т.Г., Лукинова Т.Б. и др. Историческая типология славянских языков. Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. А.С. Мельничука. – К., 1986. – С. 256–257.

[73] Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 86.

[74] Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К., 1998. – С. 436.

[75] Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. – Львів, 2002.

[76] Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. – С. 15.

[77] Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. – С. 306.

[78] Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посіб. – К., 1999. – С. 38.

[79] Українська мова: Енциклопедія. – С. 500.

[80] Жданова Н. Активні процеси в сфері української економічної термінології // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип. II. – Донецьк, 2003. – С. 462.

[81] Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – С. 88.

[82] Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – Львів, 1994. – С. 144.

[83] Там само. – С. 14 9.

[84] Цит. за: Панько Т.І., Кочан І.Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – С. 143.

[85] Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство. – С. 148.

[86] Корж А.В. Ділова українська мов для юристів. – К., 2002. – С. 90.

[87] Козловець І. Роль запозичень у формуванні української фінансово-кредитної системи // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць.. – Донецьк, 2003. – Вип.II. – С. 467.

[88] Жовтобрюх М.А. Науковий стиль української мови // Мовознавство. – 1968. – № 1. – С. 8.

[89] Див.: Процик І. Українська фізична термінологія на зламі XIX–XX століть. – Львів, 2004. – С. 138

[90] Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство. – С. 121

[91] Див.: Штепа П. Словник чужослів. – Торонто, 1977; Словник спортивної лексики / Уклад. В. Осінчук, Л. Левків. – Львів, 2002.

[92] Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К., 2004. – С.88.

[93] Див.: Боднар О. Екологія українського слова: аспекти і проблеми // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конгр. україністів / Відп. ред. В.Німчук. – К., 2002. – С.161.

[94] Див.: Ожегов С.И. Словарь русского языка. – 23-е изд., испр. – М., 1990. – С. 441.

[95] Російсько-українсько-англійсько-німецький юридичний словник / В.Г. Гончаренко, В.Ю. Залевська, І. Д. Кучеренко та ін. – К., 1995. – 240 с.

[96] Каспришин З., Кровицька О. Типологія українських перекладів юридичної термінології (за матеріалами перекладних словників) // Мова і культура нації: Зб. наук. праць. – Львів, 2001. – С. 131–135.

[97] Жданова Н. Активні процеси в сфері української економічної термінології. – С.462–463.

[98] Див.: Кочан І.М. Динаміка і кодифікація термінів з міжнародними компонентами в сучасній українській мові. – Львів, 2004; Гнатишена І.М., Кияк Т.Р. Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології. – К., 1996.

[99] Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге вид., виправл. та доп. – Львів, 1997. – С. 4.

[100] Тараненко О.О. Синоніми української мови // Словник синонімів української мови: У 2 т. – К., 2000. – Т. 2. – С. 947.

[101] Рильський М. Передмова до „Матеріалів до синомічного словника української мови” А. Багмета // Вітчизна. – 1959. – №2. – С.1.

[102] Там само.

[103] Бабич Н. Навчи мене, вчителю, розмовляти. – К., 1992. – С.13.

[104] Фаріон І. Оманливість омонімії //Аудиторія. – 2002. – 15–21 лютого. – С. 9.

[105] Кочерган М. Словарь русско-украинских межъязыковых омонимов. – К., 1997.

[106] Фаріон І. Оманливість омонімії. – С. 9.

[107] Стишов О. А. Нові абревіатури в мові мас-медіа кінця ХХ ст. // Мовознавство. – 2001. – № 1. – С. 33 – 40.

[108] Мацько О. М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах// Мовознавство. – 2000. – №1. – С. 33.

[109] Див.: Зубков М. Українська мова: Універсальний довідник. – Х., 2004. – С. 156.

[110] Зінкевич-Томанек Б., Григор’єв О., Прихода Я. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови. – Краків, 1997. – С. 40.

[111] Див.: Дьяконова І. Л. Лексичні характеристики електронного листування // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. – №7. – К., 2002. – С.150-154.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти