Візуальна ідентифікація родових соціотипологічних ознак

1.1. Візуальна ідентифікація гендерних ознак здійснюється на основі ідентифікації таких маркерів як форма обличчя, форма тіла, професійна група, особливості мовної поведінки, жестика, міміка, пантоміміка (факультативними маркерами є використання тих чи інших кольорів, аксесуарів та косметики).

1.2. Візуальна ідентифікація соціодемографічних ознак (ознак соціальних, професійних етнічних та ін. груп) здійснюється на основі ідентифікації таких маркерів як особливості мовної поведінки, проксеміки, жестики, пантоміміки, таксики, фізіогномічних патернів, а також ідентифікації деяких функціонально-поведінкових проявів.

2.Візуальна ідентифікація структурно-морфологічних та функціонально-поведінкових проявів суб’єкта пов’язана із використанням різнопланових типологій, на основі яких ідентифікуються дві групи ознак: структурно-анатомічні (типології, за допомогою яких ідентифікуються ознаки структурної будови обличчя та тіла) та функціонально-поведінкові (типології, за допомогою яких ідентифікуються ознаки поведінки, що спостерігається у вигляді актів (мовних, емоційних, поведінково-вольових, емпераментальних тощо). У відповідності із функціонально-цільовим призначенням використовуваного інструментарію цей розділ поділяється на візуальну морфотипіку та візуальну психоетологію.

2.1. Візуальна морфотипіка – розділ візуальної аналітики, в якому досліджуються зв’язки між структурно-анатомічними (анатомо-фізіологічними), окремими (вторинними) фізіогномічними та психологічними властивостями особи.

Візуальна морфотипіка включає в себе:

2.1.1. Візуальну ідентифікацію тілесно-морфологічних параметрів (останні ідентифікуються за допомогою типологій, розроблених в рамках італійської, французької, німецької, англоамериканської, російської та української шкіл антропологічної фізіогноміки)

2.1.2. Візуальну ідентифікацію тілесних зажимів – м’язових гіпертонусів, що вказують на ті чи інші психотипологічні радикали (характерологічні складові) або ж психологічні проблеми. Дана проблематика найбільш детально розроблена в роботах В. Райха і О. Лоуена.

2.2. Візуальна психоетологія(формалізована ідентифікація функціонально-поведінкових проявів) - розділ візуальної аналітики, в якому досліджуються зв’язки між об’єктивованими проявами поведінки та внутрішніми (візуально-неспостережуваними) психічними проявами особи (характеристики сфери безсвідомого, темпераменту, емоцій, мотивації тощо). Оскільки об’єктивовані прояви поведінки можуть виявлятись в нормі, граничній зоні (зоні неврозу) або ж зоні дезадаптації (зоні психозу), ідентифікація функціонально-поведінкових проявів може відбуватись за типологіями двох різновидів:

2.2.1. Візуальна ідентифікація функціонально-поведінкових проявів за психофізіологічними типологіями; серед найпоширеніших в ідентифікації використовуються типології К.-Г. Юнга, І. Павлова, К. Лазурського та ін.

2.2.2. Візуальна ідентифікація функціонально-поведінкових проявів за патопсихологічними типологіями – К. Леонгарда, О. Лоуена, Н. Мак-Вільямс та ін.

3.Візуальна ідентифікація фізіогномічних патернів (основи фізіогноміки)- розділ візуальної аналітики, що займається дослідженням зв’язків між особливостями структурної будови обличчя (його окремих зон) та психологічними властивостями особи. Вона, в свою чергу, включає в себе:

3.1. Візуальну ідентифікацію загальних параметрів обличчя – геометрична форма, параметри профільної, анфасної, потиличної проекцій обличчя та

3.2. Типологічну ідентифікацію інформативних зон обличчя – визначення типологічної приналежності окремих елементів обличчя (очей, носа, губ, вух тощо).

4. Візуальна ідентифікація невербально-комунікативних маркерів - розділ візуальної аналітики, що займається дослідженням зв’язків між зовні об’єктивованими і спостережуваними проявами невербальної поведінки (жестики, міміки, пантоміміки, таксики, проксеміки та ін.) та внутрішніми психологічними якостями, процесами та станами особи . Цей розділ включає в себе:

4.1. Власне ідентифікацію патернів невербальної поведінки, яка складається з :

4.1.1. Ідентифікації проксемічних маркерів, тобто особливостей просторових дистанцій, що реалізуються в поведінці різних індивідів/соціальних груп та пов’язаних із ними психічних особливостей, станів, процесів, а також відповідних соціально-статусних (рольових, структурних) проявів.

4.1.2. Ідентифікації пантомімічних маркерів – особливостей тілорухів (рухів корпусу тіла) що реалізуються в поведінці різних осіб та пов’язаних із ними психічних особливостей, станів, процесів, а також відповідних соціально-статусних (рольових, структурних) проявів особи

4.1.3. Ідентифікації таксичних маркерів тобто, маркерів доторків і тактильних контактів в міжособовій (рідше – міжгруповій) взаємодії, та пов’язаних із ними психічних особливостей, станів, процесів, а також відповідних соціально-статусних (рольових, структурних) проявів особи/ соціальної групи.

4.1.4. Ідентифікації жестових маркерів – тобто, маркерів рухів окремих частин тіла (переважно рук і ніг) та пов’язаних із ними психічних особливостей, станів, процесів, а також відповідних соціально-статусних (рольових, структурних) проявів особи.

4.1.5. Ідентифікації мімічних маркерів - тобто, маркерів рухів окремих частин (м’язових сегментів) обличчята пов’язаних із ними психічних особливостей, станів, процесів, а також відповідних соціально-статусних (рольових, структурних) проявів особи.

4.2. Ідентифікацію маркерів одягу, яка, в свою чергу, включає в себе:

4.2.1. Ідентифікацію маркерів стилю одягу, тобто, визначення семантики різних стилів одягу (нормативно-класичного, спортивного, архаїчного, примітивного, змішаного і т.п.)

4.2.2. Ідентифікацію колористичних маркерів одягу, тобто, визначення семантики кольорів, використовуваних в елементах одягу.

4.2.3. Ідентифікацію маркерів співвідношення елементу одягу із інформативними зонами схеми тіла, тобто, визначення зв’язків між стилістичними і колористичними особливостями окремих предметів одягу (блуз, сорочок, штанів черевиків і т.п.) та психічними матрицями відповідних зон тіла (зони голови, шиї, тулуба, генітальної зони, зони заземлення(зони ніг).

4.3. Графоаналітичну ідентифікацію особи, яка, в свою чергу, включає в себе:

4.3.1. Ідентифікацію особливостей заповнення графопростору і графічних маргиналій, тобто, особливостей заповнення особою простору та полів (просторових проекцій) паперового листа чи іншого матеріалу.

4.3.2. Ідентифікацію форми моделювання рядків, тобто, різних просторово-геометричних особливостей накреслення літер (ухили, викривлення або ж їх відсутність і т.п.).

4.3.3. Ідентифікацію загальних параметрів почерку, тобто, перцептивних особливостей, що пов’язані із загальним стилем писемної комунікації особи.

4.3.4. Ідентифікацію маркерів накреслення окремих літер.

5. Основи символічного аналізу або ж візуальна ідентифікація символізму особистих атрибуцій, об’єктів культури, просторів та середовищ - розділ візуальної аналітики, що займається дослідженням зв’язків між зовні об’єктивованими і спостережуваними фізико-геометричними, колористичними та семантичними складовими візуальних об’єктів, символів матеріальної та духовної культури, займаних людиною просторів та середовищ та індивідуально/соціально-психологічними та соціально-рольовими (статусними структурними) особливостями, станами і процесами суб’єктів, що продукують зазначені об’єкти, символи, і створюють візуальні означення просторів та середовищ. Цей розділ, в свою чергу включає в себе:

5.1. Візуальну ідентифікацію символізму особистих атрибуцій – різних за походженням особистих прикрас (кільця, сережки, намиста, браслети, заколки і т.п.) в тому числі тих, що складають елемент художньої культури в прикрасах тіла. Вона, в свою чергу включає в себе:

5.1.1. Візуальну ідентифікацію символізму аксесуарів.

5.1.2. Візуальну ідентифікацію символізму татуювань.

5.2. Візуальну ідентифікацію символізму об’єктів (продуктів) культури¸яка, в свою чергу, включатиме:

5.2.1 Візуальну ідентифікацію символізму продуктів образотворчого мистецтва та скульптурних композицій.

5.2.2. Візуальну ідентифікацію символізму продуктів кінематографії (відеопродукції).

5.3. Візуальну ідентифікацію символізму особистих та соціальних просторів та середовищ, яка, в свою чергу, включатиме:

5.3.1. Візуальну ідентифікацію екзіс-символізму об’єктів архітектури (екстер’єру житла).

5.3.2. Візуальну ідентифікацію символізму дизайн-інтер’єру житла.

5.3.3. Візуальну ідентифікацію символізму допоміжних технічних засобів.

5.3.4. Візуальну ідентифікацію символізму допоміжних особистих та соціальних просторів.

Приклади розв’язання практичних завдань

Завдання 1. Проінтерпретуйте невербальні сигнали оратора, який виступає перед аудиторією, тримаючи руки за спиною і, час від часу, перехрещуючи їх у ліктях. При цьому він переконує аудиторію в тому, що він має абсолютно щирі і доброзичливі наміри, супроводжуючи це жестом лускання долонню по потилиці і потиранням долонь. Більшість людей в аудиторії в цей же час демонструють жест “замкнена долонь із вказівним пальцем біля виску”.

Розв’язання. Вочевидь, що жести оратора розходяться із його деклараціями щирості і доброзичливості, оскільки він намагається, з одного боку, домінувати над аудиторією (жест «руки за спиною»), а з іншого боку – наполегливо відгороджується від контакту, виявляючи ознаки особистого неприйняття адресатів комунікації (бар’єрно-замковий жест з елементами агресії «руки в ліктях»). Водночас жестом «лускання по потилиці» він дає зрозуміти, що подальше спілкування з аудиторією втомлює і напружує його («наївся я вас досхочу») і його уява вимальовує картинку жаданого «звільнення від контакту» (жест «потирання рук»).

Аудиторія реагує на ознаки нещирості і неконгруентності оратора посиленням критичної фільтрації в сприйнятті його висловлювань (жест «вказівний палець біля виску»), сигналізуючи тим самим, що довіри до нього немає, оскільки між жестами і висловлюваннями відсутня відповідність.

Завдання 2. Під час прес-конференції у міністерстві закордонних справ особа, що мала вести її, демонструвала такі жестові сигнали: долоні рук були перехрещені у вигляді піднятої вгору піраміди; ведучий час від часу намагався пальцями лівої руки вертіти обручку, смикаючи комір сорочки так, ніби намагався його розстебнути. Останню частину прес-конференції він не відривав рук від мікрофону, що стояв перед ним, смикаючи час від часу ремінець годинника. Дайте інтерпретацію невербальних сигналів ведучого.

Розв’язання. Більшість жестових сигналів дають зрозуміти те, що для ведучого прес-конференція була доволі обтяжливим заходом. Спочатку він намагався продемонструвати пресі свою експертну зверхність і позицію господаря ситуації (жест «піраміда вгору»), але потім його тонус помітно знизився, ситуація почала сприйматись як обтяжлива, з якої хотілося б вийти (жест «вертіння обручки»), ведучий навіть почав переживати деяке роздратування і, водночас, намагався його проконтролювати (жест «смикання комірця сорочки» - робота цензури по встановленню контролю над емоціями тривоги, роздратування, страху). Наостанок він вибудував комунікативні бар’єри, що виявлялися у більш або менш замаскованій формі («замкнені руки» із будь-яким предметом та смикання годинникового ремінця).

Завдання 3. PR-мен, який мав готувати кандидата в депутати виступати перед виборцями-ветеранами, запропонував йому одягнути костюм чорного кольору, темно-синю сорочку та переливчасту смугасту краватку, чорні шкіряні черевики. Сам кандидат у депутати-астенічної статури, із короткою “під їжачка” зачіскою, зріст-164см.

Спрогнозуйте можливі комунікативні очікування аудиторії. Чи є вдалим подібний одяг з урахуванням психологічних особливостей аудиторії і який би варіант, на вашу думку, був би кращим? Відповідь обгрунтуйте.

Розв’язання. Сам по собі чорний колір, будучи використаним для стилізації одягу чи для візуального маркування тих чи інших об’єктів (напр., автомобілів) створює ефект виокремлення, бар’єрності та ізоляції. В аналітичний психології Юнга чорний колір інтерпретується як колір індивідуації, самості та меланхолії. За конституційним типом кандидат в депутати ідентифікованиий як астенік, у якого за типологіями Кречмера і Шелдона (відп. астенічний тип - шизотимічний темперамент – за Кречмером; церебротонічний тип – за Шелдоном) і без того посилена така темпераментальна складова, як аутистичність (шизоїдність). Останнє навряд чи робить вибір чорного костюму доцільним і обгрунтованим, оскільки дає комунікативне відокремлення «в квадраті» (за рахунок соціофобії, яка і без того достатньо виявлена у шизоморфних астеніків (церебротоніків) та колористики, яка посилює цю психічну властивість). При зазначених характеристиках зросту чорний колір зменшує і без того невеликі метричні характеристики кандидата, що навряд чи є прийнятним для політика, що працює з будь-якою цільовою аудиторією. Вибір темно-синьої сорочки «додає» до виокремлення, бар’єрності та ізоляції ще й складову безсвідомого зв’язку(???) (з естетичних позицій поєднання чорного і темно-синього є зрозумілим і прийнятним, а от з візуально-аналітичних – навряд чи). При зазначеному візуальному параметрі зачіски (коротке волосся «їжачком») посилюється загальна жорсткість образу, що сприймається як войовничо-прагматичний (оскільки параметр короткості зачіски ідентифікується як посилення прагматичних мотивів) і, водночас, дистанційовано-ізольований. Виходячи із вищезазначеного, навряд чи є підстави визнати вибір колористичних складових одягу ПР-мена вдалим. Комунікативні очікування аудиторії будуть формуватись у відповідності до підсвідомого «розшифровування» цих колористичних складових: розраховувати на прийняття, довіру і симпатію до кандидата з боку ветеранів навряд чи є підстави. Більш прийнятним і екологічним для аудиторії вибором можна було б визнати вибір сірих, блакитних відтінків костюму, подібних же відтінків сорочки, які б знімали дистанціювання і надмірну індивідуалізованість (враховуючи, до речі колективізм людини радянської ментальності), і , водночас, візуально б компенсували недостатні метричні характеристики статури і зросту.

Завдання 4. Прочитавши уривок, подумайте, які складові екзісу одягу підібрані вдало з точки зору відвідування телевізійної конференції та відповідного типу комунікації. Чи віддали б ви перевагу подібним аксесуарам і, якщо так, то який вплив на комунікацію вони б справили? Відповідь обгрунтуйте.

Вибір Сари зупинився на широкій мадраській спідниці, кремовій блузці та бирюзовому блайзері вільного пошиву. Одяг доповнювався ремінцем з Бірми ручної роботи та шкіряним взуттям без каблуків. Єдине, в чому вона зробила послаблення- це, враховуючи офіційність зустрічі, колготи, які були такими незручними в липневу спеку.

... Вона захопила розкішно прикрашені бронзові сережки, зроблені за замовленням майстром з Акхи, та вдягла їх, поки спускалася до ліфту.

... Глен Періс зустрів її в приймальні свого кабінету... Як завжди, він був підкреслено гарно одягненим: сьогодні його коричневий костюм, небесно-блакитна сорочка та червона краватка, здавалося, були спеціально підібрані для телебачення.

(А. Моруа).

Розв’язання. У виборі колористики чоловіком з самого початку стає помітною неадекватність: коричневий колір штучно збільшує міру дифузності его, що означає «відкривання» психіки для різних форм психологічного впливу (навіювання, зараження, сугестії). Водночас блакитна сорочка мовою кольору «говорить» про відповідні інтелектуальні амбіції (блакитний колір) і високу енергетичну складову ціннісних орієнтацій ( червоний колір краватки). З боку ці підсвідомі месіджи дешифруються учасниками прес-конференції як одномоментне підкреслювання психічної аморфності і інтелектуальної зверхності. Більш вдалим для візуального моделювання можна було б визнати чорний костюм, який би був конгруентним в колористичному ланцюжку «блакитне-червоне» і , водночас – психологічно доречним для виявлення інтелектуальної амбіційності суб’єкта (оскільки саме чорний колір своєю індивідуаційною складовою «говорив» би про виправданість подібних амбіцій).

Стилістичний і колористичний вибір жінки можна визнати вдалим: враховуючи те, що на прес-конференції увага присутніх фокусується переважно на верхній частині тіла, остання, відмаркована блакитним кольором, дає налаштування на інтелектуальний лад і нейтральність при деякому пом’якшенні холодної розсудковості (кремовий колір блузи).