ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


З'ясуйте, які з наведених текстів е поділами, а які класифікаціями. Дайте їхній логічний аналіз.

1. «Людей можна поділяти по-різному. Це відомо всім. Можна на людей чи нелюдів. Й сказав здивова­ний кат: «А я поділяю їх на голови та тулуби» (Стані­слав Єжі Лец).

 

2. «Несправедливість буває двох видів: одна— з боку тих, хто її вчиняє, друга — з боку тих, хто, хоча і може, але не відводить протизаконність від тих, що­ до кого її здійснюють» (Цицерон).

3. «Є три головних джерела помилок розуму: уява, звичка, самолюбство. Впливаючи на наші судження, вони роблять нас нездатними до пізнання істинної сутності речей» (Паскаль).

4. «Обов'язки людини поділяють на чотири роди: обов'язки перед самим собою, перед сім'єю, перед державою, перед іншими людьми» (Гегель).

Тема: Висловлювання.

План:

1. Висловлювання та його структура.

2. Різновиди простих висловлювань.

3. Поняття про складне висловлювання.

4. Інші види відношень висловлювань.

5. Логічні відношення між висловлюваннями.

6. Запитання, його структура та різновиди.

7. Різновиди відповідей.

1. У логіці вивчають різноманітні види висловлювань (дескриптивні висловлювання, модальні висловлю­вання, імперативи, запитання, нісенітні висловлю­вання тощо).

Найпростішими серед висловлювань вважають де­скриптивні висловлювання - в яких стверджують або заперечують наявність певних ситуацій фактичного, реального характеру. У природній мові таким висловлюванням відповіда­ють розповідні речення. Дескриптивні висловлювання можуть бути оцінені як: істинні, хибні. Якщо факт, описаний у висловлюванні, відповідає дійсності, то таке висловлювання є істинним, якщо не відповідає - хибним. Істину та хибну називають логічними значеннями висловлювання, або значеннями істинності.

Висловлювання - така форма думки, в якій щось стверджується або заперечується про існування предметів і явищ, про зв'язки між предметами і їх властивостями або про відносини між предметами. Наявність ствердження або заперечення е характеристикою судження як особливої форми думки. Завдяки цьому висловлювання має ще одну важливу ознаку: воно може бути істинним або хибним. Коли ми користуємося поняттями: «стілець», «русалка», «Кіліманджаро», ми нічого не стверджуємо і не заперечуємо щодо предметів, що входять до обсяги цих понять. Тому поняття не оцінюються як істинні чи хибні. Але коли ми висловлюємо судження: «Кіліманджаро знаходиться в Африці», ми вже щось стверджуємо про Кіліманджаро, і це твердження може виявитися як істинним, так і помилковим. У мові судження виражаються за допомогою розповідних речень. Запитальні речення не висловлюють суджень, бо не містять у собі ні твердження, ні заперечення, характерних для висловлювання.

У структурі висловлювання виокремлюють три компо­ненти:

- Суб'єкт — це частина судження, яка вказує на предмет думки (S);

- Предикат — це частина судження, яка вказує на ознаки (властивості або відношення), що припи­сують суб'єкту (Р). Суб'єкт і предикат - терміни судження;

- Зв'язка — це частина судження, яка вказує на відношення між суб'єктом та предикатом. Зв'язка може бути стверджувальною, що виражають за допомогою слова «є», або заперечувальною, що виражають за допомогою слова «не є», іноді вона замінюється тире, а часто і зовсім опускається, однак завжди присутня в судженні, бо зв'язка вносить в судження елемент твердження або заперечення, без якого воно розпадається на два байдужих один одному поняття.

Логічна форма (схема) простого судження: S є (не є) Р. Логічна структура не співпадає з граматичною, бо е виразником думки.

 

2. Висловлювання називають простим, якщо воно не включає до себе як самостійні частини інші ви­словлювання. У залежності від того, про весь обсяг суб'єкта йде мова в судженні або лише про його частину, судження поділяються на загальні та часткові. Це називається поділом за кількістю.

Загальне судження — це судження, в якому ствер­джують або заперечують наявність ознаки у всьо­го класу предметів.

Часткове судження — це судження, в якому ствер­джують або заперечують наявність ознаки у де­яких предметів певного класу.

Одиничне судження — це судження, в якому стве­рджують або заперечують наявність ознаки у од­ного предмета певного класу (можна віднести до загальних).

Для зазначення кількості судження перед суб'єктом зазвичай ставиться кванторное слово (квантор): всі, всякий, кожний, жоден - для загальних суджень (ці слова показують, що в судженні мова йде про всі предмети, включених до обсягу суб'єкта ); деякі, більшість, окремі - для часткових. Іноді квантор не має явного мовного вираження і лише мається на увазі, але при виявленні структури судження його слід формулювати в явному вигляді. «Жоден кит не е рибою» - загальне судження; «Деякі квіти – троянди» - часткове.

За якістю зв'язки («є» або «не є») судження поділяють на: стверджувальні, заперечувальні.

Стверджувальне судження - в яко­му стверджують наявність ознаки у предмета.

Заперечувальне судження - в якому заперечують наявність ознаки у предмета (заперечення "не"стоїть перед зв'язкою).

За кількістю та якістю судження поділяють на:

- загальностверджувальні (позначають літерою А); «Усі S є Р».

- загальнозаперечувальні (позначають літерою Е); «Усі S не є Р».

- частковостверджувальні (позначають літерою І); «Деякі S є Р».

- частковозаперечувальні (позначають літерою О); «Деякі S не є Р».

 

3. Складним називають судження, що містить логічні зв'язки і складається з декількох простих суджень. Логічні зв'язки являють собою формальні аналоги союзів мови. Як складні речення будуються з простих за допомогою союзів «однак», «тому що» , «або» і т.п., так і складні судження утворюються з простих за допомогою логічних зв'язок. Прості судження будемо позначати окремими латинськими літерами: а, b, с, d ... Логічні зв’язки можуть бути:

Заперечення. У природній мові йому відповідає вираз «Невірно, що ...». Заперечення зазвичай позначається знаком - , що стоять перед буквою, що представляє деякий судження: «-а» читається: «Невірно, що а». «Неправильно, що Земля – куля» . Коли заперечення стоїть всередині простого судження перед зв'язкою «є», то в цьому випадку ми маємо справу з простим заперечувальним висловлюванням: «Земля не куля». Якщо ж заперечення зовнішнім чином приєднується до висловлювання, наприклад: «Неправильно, що Земля – куля», то таке заперечення розглядається як логічна зв'язка, перетворююча просте судження в складне.

Кон'юнкція. У природній мові цій зв'язці відповідають союзи «і», «а», «але», «однак» і т.п. Найчастіше кон'юнкція позначається значком &. Судження з такою зв'язкою виглядає наступним чином: а & b. Приклад: «У кошику діда лежали білі гриби і маслюки». Це складне висловлювання являє собою кон'юнкцію двох простих суджень: - «У кошику у діда лежали білі гриби» і «У кошику у діда лежали маслюки».

Диз'юнкція. У природній мові цій зв'язці відповідає союз «або». Зазвичай вона позначається знаком v (а v b).

Імплікація. У природній мові їй відповідає союз «якщо ... то» . Вона позначається знаком «→». (а → b). «Якщо по провіднику проходить електричний струм, то провідник нагрівається». У повсякденній мові союз «якщо ... то» зазвичай з'єднує два судження, що вказують причинно-наслідковий зв'язок, причому перше фіксує причину, а друге - наслідок.

 

4. Якщо ми просто констатуємо зв'язок між судженнями, або термінами висловлювання, таке висловлювання називається ассерторичними. Коли ми оцінюємо характер стверджувального зв’язку («Можливо, що існують позаземні цивілізації», «Необхідно, що всі тіла падають на землю», «Випадковість, що вчора йшов дощ»), то називаємо їх модальними.

Контрфактичні висловлювання - умовні висловлювання, виражені в умовному наголосі, наприклад: «Якщо б у XIII ст. руські князі були згуртовані, вони відбили б татаро-монгольську навалу»; «Якщо б я був Наполеоном, то вже я-то не програв би битву при Ватерлоу». Важко обґрунтувати його істинність. Хибність:»Якщо б я жив у XIX ст., то не був би сучасником Т. Шевченко».

Аналітичне- таке судження, предикат якого вже входить у зміст суб'єкта і, таким чином, нічого не додає до того, що ми знали про суб'єкта. «Будь-холостяк неодружений» є аналітичним, так як ознака «бути неодруженим» вже мислиться в змісті поняття «холостяк».

Синтетичним є таке судження, предикат якого додає щось нове до суб'єкта, наприклад: «Тихий океан - найбільший з океанів Землі». Вважається, що синтетичні судження висловлюють нове знання, аналітичні ж являють собою тавтології.

 

5. Між висловлюваннями в логіці встановлюють такі логічної відношення:

- відношення логічної сумісності;

- відношення логічної рівносильності;

- відношення логічного слідування.

Виокремлюють два типи відношень логічної сумісно­сті між висловлюваннями6

- відношення логічної сумісності за істинністю - відношення між висловлюван­нями, які можуть бути істинними при однакових наборах логічних значень простих висловлю­вань, що їх складають. У протилежному випадку ці висловлювання будуть несумісними за істин­ністю;

- відношення логічної сумісності за хибністю - відношення, яке має місце між висловлюваннями, які можуть бути хибними при однакових наборах логічних значень простих висловлювань, що їх складають. У протилежному випадку ці вислов­лювання будуть несумісними за хибністю.

Рівносильні висловлювання — це висловлюван­ня, які істинні або хибні при однакових наборах логічних значень простих висловлювань, що їх складають.

Логічне слідування — це відношення, яке існує між засновками та висновком міркування. Якщо засновки міркування подати у вигляді формули А, а його висновок — у вигляді формули В тоді можна стверджувати, що з формули А логічно випливає формула В, коли імплікація А→В є за­коном логіки. На підставі встановлення відношення логічного слі­дування між засновками та висновком міркування можна встановити його правильність чи неправиль­ність. Міркування буде правильним, якщо з кон'юнкції його засновків логічно випливає висновок, тобто якщо між засновками міркування та його виснов­ком встановлено відношення логічного слідуван­ня. У протилежному випадку його необхідно оці­нити як неправильне.

 

6. Запитання - це висловлювання, у якому міститься вимога певної інформації від людини, до якої звертаються. Логічна природа запитання така, що на відміну від тверджень, які можуть бути схарактеризовані як іс­тинні або хибні, запитання так оцінити неможливо. Вони можуть бути коректними чи не­коректними, правильними чи неправильними, доці­льними чи недоцільними.

Дослідження будь-якого запитання обов'язково пе­редбачає необхідність врахування:

- передумови запитання - вихідне знання, яке міститься в запитанні.

- контексту його промовляння - місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог.

За кількістю відповідей запитання поділяють на:

Відкрите запитання - передба­чає можливість необмеженої кількості відповідей.

Закрите запитання - на яке можна дати обмежену кількість відповідей.

За логічної коректністю запитання поділяють на: логічно коректні, логічно некоректні.

Логічно коректне запитання - це запитання, на яке можна дати правильну відповідь, за допомо­гою якої зникає пізнавальна невизначеність запи­тання. На логічно некоректне запитання таку від­повідь дати неможливо.

Випадки логічної некоректності за­питань.

1. Запитання є семантичне некоректним, якщо його формулювання включає терміни, значення яких неві­домі співрозмовнику. Запитання єсемантичне некоректним, якщо не всі терміни, які зустрічаються в ньому, є чітко визначе­ними і з контексту не зрозуміти, що саме ці терміни означають. Такі запитання називають недостатньо визначеними запитаннями.

2. Запитання є синтаксично некоректним тоді, коли йо­го складники не узгоджуються між собою (хоча вони можуть бути чітко визначеними).

3. Запитання є некоректним, якщо його передумо­вою є хибне висловлювання. На таке запитання вза­галі неможливо дати відповідь.

4. Запитання є некоректним, якщо у ньому ствер­джують характеристики предмета, які суперечать одна одній.

5. Запитання є некоректним, якщо на нього немо­жливо дати відповідь, яка зменшувала б пізнава­льну невизначеність запитання (причина - еле­ментарна відсутність останньої). Це тавтологічні запитання - логічно тавтологічні запитання, якщо інфор­мація, про яку в ньому запитують, виражена за допомогою логічної форми самого запитання; фактично тавтологічні запитання, якщо ін­формація, про яку в ньому запитують, наявна в термінах, які входять до складу цього запи­тання.

 

7. Правильна відповідь - це відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність, наявну в запитанні. Правильні відповіді можуть бути: сильними, слабкими.

Сильна відповідь - це відповідь, яка надає повну інформацію стосовно будь-якого запитання.

Слабка відповідь - це відповідь, яка лише част­ково усуває незнання: інформація, надана такою відповіддю, є неповною. Серед двох слабких відповідей одна може виявитися сильнішою.

Неправильна відповідь - це відповідь, яка не на­дає нової інформації стосовно проблеми, якою ці­кавиться той, хто запитує. «Неправильна відповідь» і «хибна від­повідь - різні поняття. Неправильна відповідь може бути істинною.

Неправильні відповіді поділяють на: тавтологічні, нерелевантні.

Серед тавтологічних відповідей розрізняють:

логічно тавтологічні - відповідь, логічна форма якої відповідає логічному закону;

фактично тавтологічні - яка містить інформацію, вже наявну в самому за­питанні.

Нерелевантна відповідь - це відповідь, яка не має відношення до поставленого запитання.

Література

Основна:

Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки. — К., 1997.

Ивин А. А. Логика. — М., 2004.

Ивлев Ю. В. Логика. — М., 2008.

Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна). — К., 2004.

Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. —М., 2007.

Додаткова:

Анисов А. М. Современная логика. — М., 2002.

Бочаров В. А., Маркин В. И. Основи логики. — М., 2005.

Брюшинкин В. Н. Логика. — М., 2001.

Войшвилло Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. — М., 2001,

Логика. Минск, 1997.

Хоменко 1. В. Логіка. — К., 2007.

Хоменко И. В. Логика. —М., 2010.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти