ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА .СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ.

План:

1. ДИДАКТИКА ЯК ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІКИ.

2. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ.

3. ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ.

4. ЦІЛІ НАВЧАННЯ.

 

ДИДАКТИКА ЯК ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІКИ.

Термін «Дидактика» походить від грецьких слів didaktikas - той, що повчає, - і didasko - той, що вивчає.

Вважається, що першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571 —1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.-А. Коменського, який у книзі “Велика дидактика” (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації. Він автор існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального часу — на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденних занять — на 45-хвилинні уроки і 10—20-хвилинні перерви. Ним були започатковані предметна система викладання за певними програмами і підручниками, екзамени наприкінці року.

У сучасному розумінні дидактика- це частина педагогіки, що досліджує проблеми навчання й освіти. До основних завдань дидактики відноситься розроблення проблем: чому вчити, як учити, коли й де вчити, кого й навіщо вчити.

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, і виховання у процесі навчання.

Предметом дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів.

Об’єктом дидактичних досліджень є реальні процеси навчання.

Завдання сучасної дидактики в цілому полягає в тому, щоб забезпечити ефективне виховання, духовне збагачення, розвиток дитини, її активності, таланту, творчого потенціалу, здібностей до самостійного надбання нових знань, створити умови для самореалізації.

Завдання дидактики:

— описати и об’яснити процеси навчання та умови його реалізації;

— розробити більш сучасні;

— організація навчального процесу;

— нові навчальні системи;

— нові технології навчання.

Зв'язок дидактики з іншими науками

Як і всі інші науки, дидактика належить до системи гуманітарних загальнолюдських знань, через це має взаємозв'язки практично з усіма науками. Найтісніше вона пов'язана з філософією та соціологією, політологією, педагогічною психологією, логікою, фізіологією людини, кібернетикою та їх конкретними методиками.

Основні категорії дидактики

Дидактичні категорії – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Категорії є вузловими місцями пізнання, механізмами (ступенями) проникнення мислення в сутність речей, знаходження їх суперечливих сторін і тенденцій розвитку

До основних категорій дидактики належать: навчання, освіта, самоосвіта, викладання, учіння, навчальна діяльність, дидактичні закономірності, принципи, (процес навчання і його компоненти – цілі, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати навчання), знання, навички, уміння, пізнавальна активність, мотивація учіння, пізнавальні інтереси і потреби, об’єкт і суб’єкт пізнання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

Освіта – оволодіння системою знань, відповідних ним вмінь та навичок, формування наукового світогляду.

Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії.

Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загальнотехнічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання.

Професійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забезпечує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною освітою існує тісний взаємозв'язок. Загальна освіта є науковою основою політехнічної й професійної. Від рівня та якості загальної освіти залежать успіхи в освоєнні майбутньої професії. У процесі політехнічної освіти учні засвоюють не лише основи сучасного виробництва, а й отримують певну професійну підготовку. У професійному навчанні політехнічні знання не лише використовуються, а й поповнюються, розвиваються.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання учнів.

Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння — діяльність учня з набуття знань, умінь та навичок.

Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.

Знання– приведені в систему та закріплені в пам’яті визначення та поняття про предмети, закони та закономірності дійсності. Знання являються опорою для організації практичної діяльності.

Дидактика виділяє такі види знань:

— основні терміни і поняття. Забезпечують розуміння, тлумачення, сприйняття наукових положень;

— факти щоденної дійсності й наукові факти. Допомагають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань, формулюванню, обстоюванню ідей;

— основні закони науки. Розкривають зв'язки і відношення між різними об'єктами та явищами дійсності;

— теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи пояснення та передбачення явищ конкретної предметної галузі;

— знання про способи діяльності. Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань;

— оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя.

Уміння- здібність учнів усвідомлено та правильно виконувати робітничі дії, підбираючи та використовуючи раціональні в даних умовах способи діяльності та добиваючись позитивних результатів праці.

Передбачають використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація.

Навички– автоматизований компонент вмінь, тобто вміння виконувати діяльність з максимальною точністю, швидкістю та раціональністю, сформована у учнів в процесі багаторазових повторень – вправ. Вони можуть бути руховими, розумовими, сенсорними.

Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей).

 

СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ.

Слід відрізняти "процес навчання" від "навчального процесу". Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя й учня.

Навчання, як один з видів людської діяльності, має двосторонній характер, тобто складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання і уміння.

Викладання— діяльність учитеся у процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволодіння спеціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання проходить взаємодія між вчителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може безпосередньо навчати учнів або опосередковано — через систему завдань.

Результативність процесу навчання залежить від: стилю спілкування між вчителем і учнем та впливу довколишнього середовища.

Процес навчання складається з таких компонентів: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний

Процес навчання складається з цільового, стимулюючо-мотиваційного, змістового, операційно-дійового, емоційно-вольового, контрольно-регулюючого, оціночно-результативного компонентів.

Цільовий компонент. Забезпечує усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості та вихованості учнів, а головне — від цілеспрямованості вчителя, вміння поставити і роз'яснити учням цілі та завдання.

Досягнення освітньої, виховної та розвиваючої мети здійснюється завдяки реалізації змісту навчального матеріалу, добору форм, методів, прийомів навчання, забезпеченню порядку й дисципліни на уроці, оцінювання знань, впливу особистості вчителя, його поведінки, ставлення до учнів.

Стимулюючо-мотиваційний компонент. Є продовженням цільового, але тільки за усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

Змістовий компонент. При підготовці до заняття вчителю необхідно ретельно обміркувати, яким повинен бути зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, визначити уміння та навички, які необхідно сформувати у процесі вивчення нового матеріалу.

Операційно-дійовий (методичний) компонент. Охоплює всі методи та їх складові — прийоми, якими оперує кожен учитель у процесі своєї діяльності, форми організації навчання. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, слід зважати на те, що, хоча учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом учителя, цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом, він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; застосування на практиці.

Емоційно-вольовий компонент. Виявляється через напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності. Воля, емоційні процеси інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів. Важливими є позитивні емоції, які створюють атмосферу співробітництва, поліпшують умови самостійної навчальної роботи, викликають бажання вчитись.

Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладанням нового матеріалу.

Оціночно-результативний компонент. Передбачає оцінювання якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об'єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

 

ЦІЛІ НАВЧАННЯ.

Ціль навчаня – це те, до чого прагне система освіти, іднеальне уявлення про її результат.

Ціль не завжди може бути досягнена одночасно, повністю і в запланованому вигляді. Іі досягненню передують ще деякі фактори, що спонукають до її досягнення, допомогають її досягнути окремими частинами або повністю.

Мета (навчальна, освітня) – те, до чого прагне навчання, майбутнє, на яке спрямовані його зусилля.

Мотивація – система мотивів, або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Мотивами можуть бути: уявлення й ідеї, почуття й переживання, що виражають матеріальні або духовні потреби людини. Одна й та сама діяльність може здійснюватися з різних мотивів.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі професійних мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів:

1) мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.;

2) мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

Потреба –стан організму, особистості, який виражає залежність від об’єктивного змісту умов її існування й розвитку.

Основною формою прояву потреби в пізнанні є оволодіння знаннями, засвоєння їх інтеграції, систематизації, потреба в накопиченні знань. Окрім цього важливою формою такого прояву є дослідження дійсності з метою одержання нового знання, аналіз вражень, інтерес до проблемних ситуацій, і, нарешті, прагнення до цілеспрямованої творчої діяльності. Потреби є джерелом активності особистості, оскільки процес задоволення потреб виступає як цілеспрямована діяльність. Динаміка потреб полягає в переході від усвідомлення мети (як передумови діяльності) до мобілізації засобів, за допомогою яких здійснюється її досягнення. Потреби мають прояв у мотивах, що спонукають до діяльності, і є формою прояву потреб. Якщо в потребах діяльність людини залежить від її предметно-суспільного змісту, то в мотивах ця залежність виявляється у вигляді власної активності суб’єкта.

Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтації, ознайомленню з новими фактами, більш глибокому відображенню дійсності. Інтерес іноді визначають як „тенденцію особистості, яка полягає в спрямованості чи зосередженості її думок на певному предметі. Інтерес-мотив має прояв у спрямованості уваги, думок й характеризується емоційною привабливістю. Задоволення інтересу не призводить до його згасання, а викликає новий інтерес, який відповідає більш високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес, на думку психологів, може перетворюватися у схильність як вияв потреби у здійсненні діяльності, що викликає інтерес.

Розрізняють безпосередній інтерес, в основі якого лежить привабливість об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності. Інтерес тісно зв’язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.

Рушійні сили навчального процесу – породжуються протиріччями навчального процесу (закон боротьби протилежностей).

Протиріччя виникають під впливом постійно зростаючих вимог суспільства до процесу навчання і даним станом цього процесу (зовнішнє протиріччя).

Внутрішнє протиріччя – протиріччя між потребою учня в засвоєнні знань, умінь і навичок і реальними можливостями для реалізації цих потреб.

Результати (продукти навчання) – те, чого досягає навчання, кінцеві підсумки навчального процесу.

 

ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ.

Процес навчання передбачає реалізацію основної дидактичної цілі – озброїти учнів науковими знаннями, спеціальними й загальнонавчальними вміннями, навичками.

Необхідно розрізняти мету навчання (уроку) і виховні та розвивальні функції навчання.

Виховна функція передбачає формування світогляду, моралі, естетичної культури учнів. Основними засобами її здійснення є особистість учителя, відносини між суб’єктами навчання, зміст освіти, засоби навчання та ін.

Розвивальна функція забезпечує розвиток мови, мислення, пам’яті, творчих здібностей, рухової та сенсорної систем. Її реалізація здійснюється через вибір оптимальних навчальних завдань і методів, що стимулюють пізнавальну активність, самостійність і творчість учнів.

Навчальні завдання конкретизують основну дидактичну мету через передбачення проміжних результатів навчання. Особливо важливими є завдання, які сприяють розвиткові творчих сил і здібностей учнів в різних видах діяльності. Зміст навчальних завдань та їх кількість диктуються структурою змісту навчального матеріалу. Навчальні завдання постають перед учнями поетапно, відповідно руху думки від первинного сприймання до повного засвоєння. Конкретизація навчальних завдань пов’язана з процедурою структурування змісту навчального матеріалу, який учні вивчають під час уроку.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти