|
Дайте логічний аналіз простим категоричним силогізмам.
Для того щоб виконати це завдання, необхідно: 1. З'ясувати засновки та висновок ПКС. Якщо це потрібно відновити ПКС у повному вигляді. 2. З'ясувати терміни ПКС (більший, менший, середній). 3. Знайти більший і менший засновки. 4. Записати ПКС. 5. Визначити логічну форму (схему) ПКС. 6. Визначити фігуру ПКС. 7. Визначити види суджень, які відповідають засновкам та висновку ПКС. 8. Перевірити правильність ПКС, використовуючи загальні правила. Приклад. «Усі нерозумні люди мають підкорятися закону. Усі розумні люди мають підкорятися закону. Отже...». Засновки — «Усі розумні люди мають підкорятися закону»; «Усі нерозумні люди мають підкорятися закону». Висновок — «Усі нерозумні люди є розумними». Спираючись на структуру судження, яке є висновком міркування, можна визначити крайні терміни ПКС: суб'єкт - «нерозумні люди», предикат — «розумні люди». Середній термін — «мають підкорятися закону». Запишемо міркування. Усі нерозумні люди мають підкорятися закону. Усі розумні люди мають підкорятися закону. Отже, усі розумні люди є нерозумними. Його логічна форма (схема) така. Усі Р є М. Усі S є М. Отже, усі S є Р. Це міркування побудоване за фігурою. І засновки, і висновок міркування є загальностверджувальними судженнями. Перевіримо правильність ПКС - порушено правило 2 щодо термінів: «Середній термін має бути розподіленим хоча б в одному засновку». У цьому випадку середній термін нерозподілений у жодному засновку. Отже, наведене міркування є неправильним. 1. Усі, хто любить театр, відвідують театр часто. Ми ходимо до театру. Отже… 2. Усі книги є витворами людини. Деякі святині не є книгами. Отже… 3. Деякі міркування не є правильними. Деякі думки не є міркуваннями. Отже… 4. Усі виховані люди – ввічливі. Деякі стримані люди — виховані. Отже… 5. Жодний слабкий духом не є сильним духом. Жодна віруюча людина не є слабкою духом. Отже… 6. Деякі свічки з воску. Усі свічки горять. Отже… 7. Жодна людина не може літати. Всі люди можуть ходити. Отже… 8. Жодний монотеїзм не є політеїзмом. Будь-який монотеїзм є вірою в єдиного Бога. Отже… 9. Деякі реформи не були безуспішними. Будь – яка реформа є перетворенням. Отже… 10. Будь-яка революція є смутою. Будь-яка революція руйнує. Отже 11. Кожна людна – коваль свого щастя. Кожна людина коваль свого нещастя. Отже…
Високий рівень. 1. Дайте логічний аналіз дедуктивним міркуванням, що містяться в наведених текстах. 1. «Ти кажеш, ми повинні вважати себе щасливими, бо ми не знаємо цього брехливого, мерзотного світу з його брехливими, мерзотними людьми. Мабуть, я одна з нещасних, бо я є то знаю цей брехливий, мерзотний світ з його брехливими, мерзотними людьми» (Шолом Алейхем). 2. «Від багатства народжується пересичення, від пересичення — пиха» (Солон). 3. «Філософи стверджують, що вони шукають. Отже, вони ще не знайшли» (Тертулліан). 4. «Якщо боги існують, то вони живі істоти. Отже, вони повинні мати почуття. Якщо вони мають почуття, то повинні відчувати не тільки солодке, але й гірке. Будучи незадоволеним деякими відчуттями, бог буде здатний до сприйняття турботи, зміни до гіршого. Отже, він тлінний. Звідси випливає, що він — не бог!» (Карнеад). 5. «Сміятися - означає вибачати. Той, хто вибачає - не сердиться» (В. О. Ключевський). 6. «Чи є щастя на світі? Ні. Якщо мета, яку ставить людина, не досягнута, якщо бажання не здійснене - людина нещаслива. Але якщо досягнуті — людина пересичена, настає неминуче розчарування і неминуче виникає питання: а що ж далі?» (А. Шопенгауер). 7. «Що з тобою не трапилося, воно визначено тобі на віці. Або царює неминуча доля і нездоланна закономірність, або милостиве провидіння, або безособовий сліпий випадок. Якщо царює неминуча доля, навіщо ти намагаєшся протистояти їй? Якщо царює провидіння, милість якого можна заслужити, — будь гідним божественної допомоги. Якщо ж царює безладний випадок хаосу, маєш керівника в самому собі — свій дух» (Марк Аврелій).
Тема: Правдоподібні міркування. План: 1.Поняття про правдоподібне міркування. 2.Індуктивні міркування та їхні різновиди. 3.Методи встановлення причинних зв’язків. 4.Правила побудови індуктивних міркувань. 5.Міркування за аналогією. 6.Помилки в правдоподібних міркуваннях.
1. Правдоподібне міркування - це міркування, в про якому між засновками та висновками не існує відношення логічного слідування, але наявне відношення смислового зв’язку. Зв'язок між засновками та висновком тут спирається на певні фактичні та психологічні причини. У зв'язку з цим в таких міркуваннях висновок не може випливати із засновків з логічною необхідністю. За допомогою правдоподібних міркувань можна отримати ймовірнісне знання. Висновки потребують подальшої перевірки. Розрізняють різні види правдоподібних міркувань: - індуктивні міркування; - міркування за аналогією.
2. Індуктивне міркування - це правдоподібне міркування, в якому здійснюють перехід від знання про окремі предмети або частину предметів певного класу до загального знання про весь клас предметів. Індуктивне міркування, як і будь-яке міркування, складене із засновків і висновку. У засновках індуктивних міркувань міститься знання про окремі предмети або частини предметів, у висновку - знання про весь клас предметів. Розрізняють декілька різновидів індуктивних міркувань: - міркування за схемою «повна індукція»; - міркування за схемою «неповна індукція». Повна індукція - це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в кожного предмета певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів. Схема міркування «повна індукція» має такий вигляд: Клас А складається з предметів а, а2... а„. а належить ознака Р. а2 належить ознака Р. а„ належить ознака Р. Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р. Неповна індукція - на підставі наявності ознаки у частини предметів певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів. Розрізняють два головних види неповної індукції: індукцію шляхом переліку (популярну індукцію); індукцію шляхом відбору (наукову індукцію). Популярна індукція - це індуктивне міркування, в якому шляхом переліку встановлюють наявність ознаки у деяких предметів певного класу і на цій підставі роблять висновок про її наявність у всього класу предметів. Підставою висновку в популярній індукції є повторюваність одних і тих самих фактів за відсутності серед них суперечностей. Наукова індукція - це індуктивне міркування, в якому висновок роблять на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин. У науковій індукції висновок роблять на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є суттєвою ознакою досліджуваних предметів. Простого перелічування тут недостатньо.
3. У зв'язку з цим важливе місце в науковій індукції посідають методи встановлення причинних зв'язків, або канони Мілля (Дж. Ст. Мілля (1806-1873). Канони Мілля - це методи, за допомогою яких стає можливим зробити висновки щодо причинного зв'язку між явищами. Причинний зв'язок - це зв'язок двох або більше явищ, коли одне з них є причиною появи іншого. Явище, яке за певних обставин викликає інше, називають причиною, а явище, породжуване причиною, називають наслідком. Виокремлюють п'ять методів встановлення причинних зв'язків: метод єдиної схожості; метод єдиної різниці; об'єднаний метод схожості та різниці; метод супровідних змін; метод залишків. Для того щоб застосувати метод єдиної схожості, необхідно зробити такі кроки: 1. Визначити всі випадки, де мало місце явище а, причина якого невідома. 2. Проаналізувати всі окремі випадки і виокремити всі обставини, пов'язані з появою явища а. 3. Винайти спільну для всіх випадків обставину. Саме вона і буде причиною виникнення явища а. Необхідно відзначити, що обставина повинна бути єдиною. Якщо виявляють кілька обставин, то тоді буде невідомо, яка з них є причиною досліджуваного явища. Схема міркування у цьому випадку така: За умови А, В, С, D, але не Е має місце а. За умови А, В, С, Е, але не D має місце а. За умови А, В, Е, D, але не С має місце а. За умови А, С, Е, D, але не В має місце а. Отже, А, ймовірно, є причиною а. Загальне правило методу єдиної схожості - якщо обставина А постійно передує появі явища а, натомість інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища. Для того щоб застосувати метод єдиної різниці, необхідно зробити такі кроки: І. Розглянути два випадки. У першому досліджуване явище настає. У другому - не настає. 2. Порівняти ці випадки і виявити обставини, які їм передували. 3. Виявити спільні обставини і обставину, яка відсутня у випадку, коли явище а не виникає. Саме вона і буде причиною його появи. Схема міркування у цьому випадку буде такою: За умови А, В, С, D має місце а. За умови В, С, D, але не А, відсутнє а. Отже, А, ймовірно, є причиною а. Загальне правило методу єдиної різниці - якщо обставина А має місце тоді, коли виникає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а усі інші обставини залишаються незмінними, то обставина А, ймовірно, є причиною явища а. Для підвищення надійності методів єдиної схожості та єдиної різниці був запропонований об'єднаний метод схожості та різниці. Для того щоб застосувати об'єднаний метод єдиної схожості та різниці, необхідно зробити такі кроки: 1.Розглянути певну множину в усьому відмінних і тільки за однієї обставини схожих випадків, в яких настає явище а. 2.Розглянути певну множину випадків, у яких явище а не настає і які відрізняються від попередньої множини випадків тим, що в них відсутня спільна для цих випадків обставина. Оскільки спочатку за наявності певної обставини досліджуване явище настає, а потім за її відсутності воно не настає, то можна зробити висновок, що спільна для першої множини випадків обставина і є причиною появи цього явища. Загальне правило об'єднаного методу схожості та різниці - якщо два чи більше випадків, коли виникає явище а, схожі лише за однією обставиною А, і водночас два чи більше випадків, коли явище а не виникає, відрізняються від попередніх лише тим, що в них відсутня обставина А, то вона, ймовірно, і є причиною явища а.
Для того щоб застосувати метод супровідних змін, необхідно зробити такі кроки: 1. Розглянути випадок, коли виникає явище а і з'ясувати обставини, які йому притаманні. 2. Змінити декілька разів одну з обставин і подивитися, чи змінюється явище а. Якщо виявиться, що кожного разу, коли змінювалася ця обставина, змінювалося і явище а, тоді можна припустити, що саме вона є причиною виникнення цього явища. Загальне правило методу супровідних змін - якщо зі зміною обставини А змінюється явище а, а інші обставини при цьому залишаються незмінними, то, ймовірно, що обставина А є причиною явища а. Застереження. Метод супровідних змін застосовують лише в тих випадках, коли точно фіксують зміну причини та наслідку. Це можна зробити переважно у природничих та технічних науках. Щодо гуманітарних дисциплін цей метод застосовують переважно при статистичних дослідженнях.
Метод залишків вважають найслабкішим з усіх відомих методів наукової індукції. Цей метод застосовують тоді, коли мають справу з складними обставинами, які викликають складні наслідки. Алгоритм застосування цього методу такий. Припустимо, що складне явище ав зумовлене обставинами АВ. Відомо, що явище а виникає на підставі обставини А. Отже, ймовірно, що явище в виникає на підставі обставини В. Схема міркування у цьому випадку така Складне явище ав зумовлене обставинами АВ. Явище а виникає на підставі обставини А. Отже, ймовірно, що явище в виникає на підставі обставини В. Загальне правило методу залишків- якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, викликають частину явища, що залишилася. 4. Правило 1. Необхідно якомога збільшувати кількість випадків, які розглядають при побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їхнє коло, тим правдоподібнішим буде висновок. Правило 2. Необхідно якомога збільшувати різноманітність і різнотиповість випадків, на підставі яких будують індуктивне міркування. Правило 3.Особливу увагу треба приділяти характеру зв'язків предметів та їхніх ознак, доведенню не випадковості спостережуваної регулярності. Виявлення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим посилити її.
5. Міркування за аналогією - це міркування, у якому висновок про наявність ознаки у предмета роблять на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого предмета. За характером ознаки, що переноситься, міркування за аналогією поділяються на: Аналогія властивостей - це міркування за аналогією, в якому об'єктом уподібнювання є два схожих предмети, а ознакою, що переноситься - властивості цих предметів. Аналогія відношень - це міркування за аналогією, у якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між предметами, а ознакою, що переноситься, - властивості цих відношень. Правила побудови: Правило 1. Повинно бути встановлено якомога більше спільних ознак у предметів, які порівнюються. Правило 2. Ознаки, що е підставою аналогії, повинні бути суттєвими для предметів, що порівнюються. Правило 3. Необхідно, щоб спільні ознаки предметів, які порівнюються, були якомога різноманітними. Правило 4. Необхідно, щоб спільні ознаки предметів, які порівнюються, і ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, були якомога однотиповішими.
6. Найпоширенішими логічними помилками в індуктивних міркуваннях є: «Поспішне узагальнення» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях при узагальненні без достатніх на це підстав. «Після цього, отже, з цієї причини» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях, коли просту послідовність подій приймають за їхній причинний зв'язок. Ще один вид логічних помилок, пов'язаних з індукцією, полягає у підміні правдоподібності висновків, які отримують за допомогою індуктивних міркувань, їхньою вірогідністю. «Хибна аналогія» - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник для захисту своєї точки зору застосовує аналогію, порівнюючи предмети, в яких практично відсутні спільні ознаки. Література Основна: Ивлев Ю. В. Логика. — М., 2008. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна). — К., 2004. Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. —М., 2007. Логика. Минск, 1997. Хоменко 1. В. Логіка. — К., 2007. Хоменко И. В. Логика. Теория и практика аргументации. — М., 2009. Хоменко 1. В. Еристика. Теорія та практика суперечки. — К., 2007. Додаткова: Анисов А. М. Современная логика. — М., 2002. Бочаров В. А., Маркин В. И. Основи логики. — М., 2005. Брюшинкин В. Н. Логика. — М., 2001. Войшвилло Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. — М., 2001, Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки. — К., 1997. Ивин А. А. Логика. — М., 2004.
|
|
|