У перших рядках кожного питання є пара слів, між якими існує певний взаємозв'язок або взаємовідношення. Ви повинні вибрати із чотирьох запропонованих відповідей пару слів, між якими існує такий самий зв'язок або таке саме відношення.

1. Вигнання: завойовник.

А. Арешт: злодій. Б. Арешт: обвинувачений. В.Арешт: суддя. Г. Арешт: адвокат.

2. Озеро: ванна.

А. Водоспад: калюжа. Б. Водоспад: труба. В. Водоспад, вода. Г. Водоспад: душ.

3. Вулкан: лава.

А. Джерело: початок. Б. Око: сльоза. В. Вогонь: вогнище. Г.Шторм:повінь.

4.Рідкий: частий.

А. Рівний: різний. Б. Популярний: відомий. В. Забутий: залишений. Г. Особливий: різний

5. Велосипед: педаль.

А. Годинник: пружина. Б. Годинник: стрілка. В. Годинник: ремінець. Г. Годинник: година.

6. Жінка: дівчина.

А. Хлопчик: людина. Б. Хлопчик: юнак. В. Хлопчик: немовля. Г. Хлопчик: хлопець.

7. Прагнення: бажання.

А. Мрія: здійснення. Б. Свобода: воля. В.Побоювання: переживання. Г.Петиція: гасло.

Відповіді: 1. Б; 2. Г; 3. Б; 4. А; 5. А; 6. В; 7. Б

Тема: Основи теорії аргументації.

План:

1.Поняття про аргументацію. Структура аргументації.

2.Способи доведення.

3.Поняття критики. Види критики.

4.Суперечка.

5.Правила доведення і критики.

1. Метою пізнання е досягнення об’єктивного істинного знання, а на його основі здійснювати активний вплив на оточуюче середовище. На рівні абстрактного мислення результати пізнання перевіряються за посередництвом суджень істинність яких вже підтверджено. Доведення – логічна операція обґрунтування істинності певного судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень (антипод - віра). Процес обґрунтування часто називають аргументацією. Доведення в науці має на меті формувати переконання – погляди (уявлення), які визначають поведінку людей.

Формалізована структура доведення (кожна наука запропоновує свої методи та форми):

Теза - положення, яке необхідно обґрунтувати (гол. елемент).

Аргументи – теоретичні, або фактичні положення за допомогою яких обґрунтовують тезу. В якості аргументів можуть виступати: теоретичні (закон гравітації) та емпіричні узагальнення, аксіоми(закони логіки), судження про одиничні факти (з різних джерел).

Форма(схема, демонстрація) аргументації - це спосіб, який застосовують для обґрунтування тези. Логічний перехід у формі міркувань. Дедуктивна аргументація - часткове правило підводиться під загальне (достовірне; виконує пояснювальну, або оціночну функцію). Правдоподібна аргументація – перехід від аргументів, в яких викладено інформацію про окремі випадки до узагальнюючої тези, демонстрація у вигляді аналогії.

2. Доказова аргументація - це доведення, тобто встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена. Формою такої аргументації повинне бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку — вірогідне твердження.

Недоказова аргументація буває трьох видів:

1. істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є вірогідними твердженнями, форма аргументації — дедуктивне міркування; теза — правдоподібне твердження.

2. аргументи є вірогідними твердженнями, тобто їхню істинність вже встановлено; форма аргументації — правдоподібне міркування; теза — правдоподібне твердження.

3. аргументи не є вірогідними твердженнями; форма аргументації — правдоподібне міркування; теза — правдоподібне твердження.

Пряма аргументація – доведення, в якому при обґрунтуванні тези не використовують суперечливі припущення (демонстрація - зведення одиничного під загальне правило).

Непряма аргументація — це обґрунтування, в якому істинність (великий рівень правдоподібності) тези обґрунтовують шляхом встановлення хибності (низького рівня правдоподібності) антитези. Непряма аргументація буває: апагогічна та розділова.

У ході апагогічної аргументації для обґрунтування тези (Т) висувають твердження, яке є запереченням тези (не-Т антитеза). З аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого. На підставі третього закону логіки роблять висновок про хибність (малий рівень правдоподібності) антитези й істинність тези. Доведення проходить у формі умовно – категоричного міркування.

У ході розділової аргументації для обґрунтування тези, яка є членом деякої диз'юнкції висловлювань, встановлюють хибність й виключають усі інші конкуруючі з тезою положення — члени цієї диз'юнкції. Розділово – категоричне міркування.

3. Критика - логічна операція, яка встановлює хибність, або необґрунтованість тези.

Окремим випадком критики є спростування - встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких доведено заздалегідь.

Розрізняють такі види критики: критику тези, аргументів, форми.

Критика тези — це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези аргументації пропонента.

Розрізняють два види критики тези: пряму, непряму. Пряму критику будують у формі обґрунтування, яке отримало назву «зведення до абсурду». Хід міркування у цьому випадку такий. Умовно припускають, що положення, яке висунув пропонент, є істинним. Далі з наявних аргументів та тези виводять усі можливі наслідки та аналізують їх. Під час такого аналізу може з'ясуватися, що наслідки або (1) суперечать один одному, або (2) суперечать об'єктивним даним (фактам дійсності). На цих підставах доходять висновку про безпідставність тези.

Непряму критику будують за допомогою обґрунтування антитези. Хід міркування у такий. Висувають твердження, яке є запереченням тези (не-Т). Далі обґрунтовують її істинність за допомогою аргументів критики. На підставі цього роблять висновок про безпідставність тези пропонента (третій закон логіки).

Критика аргументів - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або низького рівня правдоподібності) аргументів, що має звестись до спростування тези. Неточність у викладенні фактів, неоднозначність узагальнення статичних данних, сумнів в авторитетності експерта.

Критика форми – обґрунтування того, що між тезою та аргументами відсутній логічний зв'язок; теза не витікає з аргументів.

4. Поняття «аргументація» тісно пов'язане з поняттям «суперечка» - це процес обміну протилежними думками.

Обов'язковими учасниками суперечки є:

Пропонент - це той, хто висуває, обстоює деяку тезу.

Опонент - це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, що висунув пропонент.

Аудиторія - це колективний суб'єкт суперечки, який має свої переконання, свої позиції з приводу обговорюваного питання.

Відрізняють декілька класифікацій суперечок. Так, за формою суперечка може бути:

Дискусія - це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні та порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного розв'язання спірного питання.

Диспут - це публічна суперечка з приводу наукового або суспільне важливого питання.

Полеміка - це суперечка, де є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок; боротьба принципово протилежних думок з якогось питання; публічна суперечка з метою захисту, відстоювання своєї точки зору та критики протилежної.

Дебати - це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях і т. ін.

Залежно від мети розрізняють такі види суперечок:

суперечку заради істини;

суперечку заради переконання

суперечку заради перемоги;

суперечку заради суперечки.

За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань виділяють:

суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір);

суперечка-діалог (сперечаються дві особи);

суперечка - полілог (спір ведеться кількома особами).

Супєречка-полілог може бути:

масовою (усі присутні беруть участь в спорі);

груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

За способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на: усні, письмові.

Правила щодо тези.

Правило 1. Теза повинна бути сформульована чітко та ясно (загальне – часткове судження, S та P.

Правило 2.Теза повинна залишатись незмінною в критиці впродовж усієї аргументації або критики.

Помилки

Друге правило щодо тези випливає з вимог закону тотожності. Порушення цього закону в процесі аргументації/критики призводить до помилки «підміна тези» — це логічна помилка, яка має місце тоді, коли висувають деяке положення як тезу, а аргументують або критикують зовсім інше положення, яке лише схоже з першим в наслідок неуважності, або «заблуждения». Різновиди цієї помилки:

«Підміна тези більш сильним твердженням».

«Підміна тези більш слабким твердженням».

«Підміна тези посилання на особисті якості людини». У цьому випадку замість того, щоб обґрунтовувати або критикувати тезу, починають характеризувати людину, яка висунула цю тезу, або людину,про яку йдеться у тезі.

«Втрата тези». Ця помилка має місце тоді, коли в процесі суперечки навмисно забувають початкову тезу, а іноді навіть тему розмови, і переходять до обговорення зовсім іншої тези.

Хитрощі З першим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:

«Вимога надмірного уточнення тези», тобто вимога пояснення цілком очевидних речей та понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета - затягування часу.

«Умисне нерозуміння тези». У цьому випадку опонент змінює значення термінів, що застосовує в своїй тезі пропонент. Мета – зміна смислу тези не на користь пропонента.

«Необґрунтоване звинувачення в неясності». Суть такого «звинувачення» полягає у тому, що з тези висмикують окремі терміни, фрази, смисл яких поза контекстом стає неясним; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.

«Нечітке формулювання тези». У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вирази.

З другим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:

«Часткова підміна тези» (загальне судження на часткове).

«Посилення тези критики». У цьому випадку пропонент висуває тезу, а опонент замінює її на сильніше твердження. Потім він показує, що друге положення обгрунтувати неможливо, більш того, він навіть може його розкритикувати. У результаті опонент стверджує, що спростував тезу пропонента.

«Логічна диверсія». У цьому випадку пропонент/опонент навмисне переводить розмову, суперечку на іншу тему, яка йому добре знайома.

Правила щодо аргументів.

Правило 1. Аргументи повинні бути сформульовані ясно та чітко.

Правило 2. Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обґрунтовані.

Правило 3, Обґрунтування аргументів має проводитися незалежно від тези.

Правило 4. Аргументи мають бути достатніми для обґрунтування тези (не багато).

Правило 5. Аргументи мають бути несуперечливими.

Помилки

«Необгрунтований аргумент»:

«Хибний аргумент». Сутність цієї помилки полягає у використанні в процесі аргументації/критики хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати.

«Брехливий аргумент». Помилка, яка полягає у використанні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту.

«Випередження підстави». У ролі головного аргументу, за допомогою якого обґрунтовують тезу, використовують твердження, істинність якого ще не доведе на (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення).

«Підміна критики тези критикою аргументів». На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Проте очевидно, що спростування аргументів говорить лише про необґрунтованість тези, але ж ніяк не про її спростування.

Порушення третього правила призводить до помилки «коло в обґрунтуванні» - має місце тоді, коли тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовують цією ж тезою.

Порушення четвертого правила призводить до помилки «надмірне обґрунтування» - це логічна помилка, яка має місце тоді, коли людина непомітно для себе в азарті суперечки наводить додаткові хибні, необґрунтовані, суперечливі аргументи.

З правилами щодо аргументів пов'язані такі хитрощі:

«Аргумент до особи». Супротивнику приписують такі недоліки, реальні або уявні, які зображують його у кумедному вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань.

«Аргумент до публіки». Замість обґрунтування тези об'єктивними аргументами намагаються спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі.

«Аргумент до мас». Людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси і т. ін.

«Аргумент до пихи». Розхвалювання супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм'якне і стане більш поступливим.

«Аргумент до авторитету». Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника.

«Аргумент до освіченості». Посилання на неосвіченість, не інформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості пере вірити. Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності у певному питанні.

«Аргумент до жалю». Збудження жалю та співчуття у супротивника, посилання на тяжкі обставини, скрутне становище тощо.

«Аргумент до фізичної сили». Погроза неприємними наслідками (зокрема, застосуванням насильства) або примус чи шантаж.

Правила щодо демонстрації.

Правило. Відношення між аргументами та тезою повинне бути принаймні відношенням підтвердження (у випадку доведення/спростування це відношення має бути відношенням логічного слідування). Точне та достовірне описання P у більшій посилці, а S у меншій. В індуктивному – необхідно показати найбільшу кількість випадків у різноманітних умовах. Аналогію використовують тільки при перенесені на одиничні випадки, враховуючи спільні суттєві ознаки, «фон» та відмінності.

Помилка- «не підтверджує» (відносно доведення/спростування - «не слідує»).

Хитрощі. Супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.

Література

Основна:

Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна). — К., 2004.

Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. —М., 2007.

Хоменко 1. В. Логіка. — К., 2007.

Хоменко И. В. Логика. —М., 2010.

Хоменко И. В. Логика. Теория й практика аргументации. — М., 2009.

Хоменко 1. В. Еристика. Теорія та практика суперечки. — К., 2007.

Додаткова:

Анисов А. М. Современная логика. — М., 2002.

Бочаров В. А., Маркин В. И. Основи логики. — М., 2005.

Брюшинкин В. Н. Логика. — М., 2001.

Войшвилло Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. — М., 2001,

Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки. — К., 1997.

Ивин А. А. Логика. — М., 2004.

Ивлев Ю. В. Логика. — М., 2008.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 91011 Следующая