ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Порівняльна характеристика поглядів щодо розуміння особистості

З позицій існуючих теоретичних підходів

Таблиця 2.1

Назва підходу Головне джерело розвитку особистості Домінуючі процеси у структурі особистості Найважливіший віковий період для формування особистості Характер внутрішнього світу особистості
Психодинамічний Біологічна енергія (лібідо) Неусвідомлені Від народження до 6 років Суб’єктивний
Аналітичний Архетипи Неусвідомлені Весь період життя Суб’єктивний
Гуманістичний Тенденції до самоактуалізації Усвідомлені Весь період життя Суб’єктивний
Когнітивний Середовище Усвідомлені Весь період життя Суб’єктивний
Поведінковий, або біхевіористичний Середовище Усвідомлені Раннє дитинство. Розвиток особистості відбувається протягом життя Об’єктивний
Діяльнісний Діяльність Усвідомлені Дитинство, юність. Розвиток особистості відбувається протягом життя Суб’єктивний і водночас об’єктивний
Диспозиціональний Фактори генно-середовищної взаємодії Усвідомлені й неусвідомлені Раннє дитинство. Розвиток особистості відбувається протягом життя Переважно об’єктивний

Безумовно, представники кожного із охарактеризованих підходів здійснили свій внесок у розуміння такого складного феномена, як особистість. Не претендуючи на універсальність, кожний з них дає змогу докладніше розкрити той чи інший аспект проблеми особистості, розширити знання про можливості її розвитку та формування.

У вітчизняній науці поширеним є трактування особистості з позицій діяльнісного підходу – як системної якості, котру індивід здобуває у взаємодії із соціальним середовищем в конкретних суспільно-історичних умовах у процесі діяльності і спілкування.

Така взаємодія відбувається у трьох основних формах: 1) спілкування; 2) пізнання 3) діяльності.

В ході свого особистісного розвитку індивід поступово стає суб’єктомсвоєї життєдіяльності, тобто починає діяти на основі усвідомленої активності. Це дає змогу для становлення особистості якіндивідуальності – оволодіння своєрідним поєднанням психологічних особливостей, в цілому притаманних людству. Така своєрідність зумовлює її відмінність від інших людей.

Ключовими ознаками особистості є:

· активність – характеристика особистості, яка визначає інтенсивність, тривалість, частоту та різноманітність дій, що виконуються за власними спонуканням;

· емоційність – сукупність якостей особистості, котрі визначають динаміку виникнення, перебігу та припинення емоцій; чутливість до емоційних ситуацій;

· саморегуляція – здібність до стійкого функціонування в різноманітних умовах завдяки усвідомленому суб’єктивно бажаному регулюванню різноманітних його параметрів (поведінки, діяльності, взаємодії з навколишніми тощо);

· спонукання– внутрішні рушійні чинники, які призводять до виявлення активності.

До основних сфер особистості належать (за М. Шевандріним):

· потребнісно-мотиваційна сфера – включає в себе потреби (переживання нестачі у певних умовах життєдіяльності та розвитку), мотиви (пов’язані із задоволенням потреб спонукання до діяльності) та спрямованість (систему стійких мотивів, які орієнтують динаміку розвитку особистості, задають головні тенденції її поведінки);

· емоційно-вольова сфера – включає емоційно-вольові процеси, стани і якості особистості, виявляється у вигляді суб’єктивно забарвлених реакцій: переживання життєдіяльності та усвідомлення навколишнього та внутрішнього світу, формування ставлення до нього, застосування зусиль для побудови взаємодії з ним;

· когнітивно-пізнавальна сфера– охоплює когнітивно-пізнавальні процеси та якості особистості, котрі забезпечують отримання, збереження, впізнавання, відновлення, забування та перетворення інформації;

· моральна сфера особистості – вміщує особистісні репрезентації регулятивних програм, закріплених у звичках, звичаях, традиціях, принципах соціального життя, які виявляються в моральних станах, діях, вчинках та якостях особистості;

· екзистенційно-буттєва сфера – об’єднує суб’єктивні самопрезентації існування особистості, які виявляються у станах самозаглиблення, в якостях особистості, зумовлених співпричетністю особистісного буття до буття світу;

· дієво-практична сфера – представлена здібностями, навичками, уміннями особистості, що забезпечують її виявлення як діяча, сприяють практичній реалізації у навколишньому світі, досягненню результатів у діяльності;

· міжособистісно-соціальна сфера – функціонує як відображення спілкування особистості з соціальним оточенням, що відбувається шляхом обміну інформацією, через взаємодію та побудову відносин з людьми, з суспільством в цілому[14].

Ширшим за поняття «особистість» є поняття «людина», котре трактують як сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, чи притаманні вони конкретному індивідові, особистості. В людині поєднується біологічне і соціальне, генетично обумовлене та сформоване протягом її життя.

Психологія індивідуальних відмінностей.

Проблема індивідуальних відмінностей почала цікавити дослідників дуже давно. Перший опис індивідуальних відмінностей поведінки здійснив Теофраст у трактаті «Характери». Його роботу можна вважати прототипом ідеографічного підходу, який базується на описах своєрідності особистості, підкресленні її унікальності.

Вчення Гіпократа про темперамент дало початок іншому підходові до проблеми індивідуальних відмінностей – номотетичному, спрямованому на з’ясування їхніх причин та наслідків цього явища та виявлення закономірностей поведінки людини.

У ХХ столітті виникла диференціальна психологія – галузь психологічної науки, що має на меті дослідження проблеми індивідуальних відмінностей між людьми та групами людей. Завдяки отриманим нею даним це явище пояснюють присутністю в структурі особистості таких феноменів, як темперамент, характер, здібності та спрямованість. Вони надають своєрідності психічному відображенню, позначаються на поведінці та діяльності особистості.

Темперамент

 

Однією з головних властивостей особистості вважають її темперамент. Він отримує своє зовнішнє відображення у притаманній конкретній людині динаміці поведінки, яку можна охарактеризувати з позицій швидкості виникнення та перебігу процесів збудження та гальмування (лабільності), виявлення енергійності, ініціативи(активності) чи реагування на зовнішні та внутрішні подразники (реактивності), темпу реакцій, сили впливу, необхідної для виникнення реакції (сенситивності), здатності пристосуватися до нових умов (пластичності) або інертності, нечутливості до зміни умов життєдіяльності (ригідності), замкненості у своєму внутрішньому світові, сконцентрованість на собі (інтроверсії) чи відкритості внутрішнього світу, зорієнтованості на зовнішні зв’язки (екстраверсії).

Погляди на темперамент базуються на вченні про типологічні властивості нервової системи, розробленій І. Павловим. В основі класифікації темпераменту він вбачав такі властивості нервових процесів збудження та гальмування, як сила, врівноваженість, рухливість. Відповідно до конфігурації їхнього поєднання можливі чотири типи вищої нервової діяльності, котрі відповідають таким типам темпераменту:

· сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи– сангвіністичний типтемпераменту;

· сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи– флегматичний тип темпераменту;

· сильний, неврівноважений рухливий тип нервової системи– холеричний тип темпераменту;

· слабкий неврівноважений, малорухливий тип нервової системи–меланхолічний тип темпераменту.

Сангвіністичному темпераментовіпритаманні висока нервова активність, енергійність, рухливість, емоційність, висока швидкість реакцій. Людина з таким типом темпераменту здатна швидко пристосуватися до нових умов, відкрита для зовнішнього світу, має здебільшого оптимістичний настрій.

Проте переживання сангвініка не є надто глибокими, а рухливість може призвести до втрати уваги, неточних та непродуктивних рухів і дій. Результативність його діяльності великою мірою залежить від зацікавленості нею. Втрата інтересу до справи нерідко призводить до припинення діяльності, переключення на іншу, цікавішу.

Сангвінік охоче контактує з людьми. Коло його спілкування, як правило, є широким. Однак, у спілкуванні він керується здебільшого інтересом до певної людини чи групи людей. У разі його зникнення він прагне припинити нецікаві стосунки, переключитися на привабливіші. Це робить сангвініка недостатньо надійним партнером у діяльності та спілкуванні. Його дії і почуття потребують стимулювання та перевірки.

Сангвінік – достатньо прагматична людина. Він сприймає реальність досить адекватно, живе в теперішньому часі, добре орієнтується в ньому. Разом з тим він позитивно ставиться до змін і швидко адаптується в нових обставинах.

Такі особливості можуть забезпечити акторові високу активність, успішність в осягненні та виконанні ролі, популярність у глядачів, позитивне ставлення з боку колег та керівництва за умови постійного контролю за виконавською дисципліною, спрямування та стимулювання до наполегливої праці, самовдосконалення.

Флегматичний темперамент визначається низьким рівнем активності, загальмованістю поведінки, глибиною та сталістю почуттів. Флегматик – спокійна, врівноважена, витривала, працьовита людина. Він має здатність адекватно реагувати на зовнішні впливи, тобто його сила реакції відповідає силі подразника. Однак, виникнення самої реакції відбувається значно повільніше, ніж у сангвініка чи холерика.

Врівноваженість та загальмованість нервових процесів забезпечує представникам цього типу темпераменту можливість контролювати свою поведінку. Тому розпорядок їх життя є усталеним, дії послідовними та зосередженими, емоції зовнішньо малопомітними, настрій і звички стабільними, міміка збідненою, мовлення повільним і невиразним.

Флегматики – найбільші консерватори. Їм важко пристосовуються до нових умов, переключитися на нові види діяльності, складно зорієнтуватися в екстремальних ситуаціях. Проте на небезпеку вони реагують досить помірковано і розважливо. Для них важливим є теперішнє, а свій досвід вони черпають у минулому.

Коло контактів флегматика досить обмежене, він не є товариською людиною. Проте у стосунках він залишається стабільним та незмінним.

За несприятливих умов у флегматиків можуть розвинутися млявість, впертість, емоційна холодність.

Представники флегматичного темпераменту можуть бути хорошими і надійними працівниками там, де трудові завдання є приблизно однаковими і постійними, не вимагають швидкого реагування, інтенсивного контактування з людьми.

Для холеричного темпераменту характерними є високий рівень активності, сильні, імпульсивні, яскраві переживання. Люди з цим типом темпераменту вирізняються високим рівнем збудливості та надмірною реактивністю. Вони нерідко пристрасно віддаються улюбленій справі, працюють з великою віддачею, долають труднощі. На перепони, опір з боку інших людей чи уповільнення дій реагують бурхливо, гостро, навіть агресивно. В тому випадку, коли справа перестає їм подобатися, можуть кинути її, незважаючи ні на що.

Холерики вирізняються нетерплячістю, прагненням нового. Для них важливим є майбутнє. Тому їх не завжди цікавить те, як вони живуть у теперішньому часі. Проте, досягнувши нового, ці люди нерідко втрачають до нього інтерес.

Представники холеричного темпераменту належать до екстравертів, прагнуть бути в центрі уваги. Можуть бути хорошими організаторами, налагоджувати емоційно насичені відносини з людьми. У них жвава міміка, виразна жестикуляція, достатньо швидкий темп мовлення. Проте холерики доволі часто стикаються з труднощами, створеними ними самими – своєю непоступливістю, різкістю, нетерплячістю. В складних життєвих ситуаціях їм досить важко контролювати свої емоції.

У професійній діяльності актора холеричний темперамент може стати основою для формування яскравої, помітної особистості, яка знаходиться у пошуках нового, оригінального. Водночас притаманні холерикам нестабільність, неадекватно висока самооцінка, надмірна збудливість, нетерплячість, демонстративність можуть стати причиною багатьох проблем, що можуть стати на заваді творчому зростанню, побудові ефективних відносин з колегами, керівниками, глядачами.

Меланхолійний темперамент характеризується низьким рівнем активності, стриманістю рухів, емоційною реактивністю, підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, глибиною та стійкістю почуттів.

Слабкість нервової системи є причиною низької фізичної витривалості та значно вищої порівняно з представниками інших типів темпераменту втомлюваності. Меланхолікові треба більше часу для відновлення сил. Стикаючись з труднощами він виявляє розгубленість, що може призвести до низької ефективності його діяльності, іноді до невиконання запланованих завдань. Рухи меланхоліка повільні, міміка малорухома й напружена, голос тихий, мовлення нерівномірне.

Низький рівень їхньої результативності зумовлений надмірною вразливістю. Меланхоліків вважають надчутливими людьми, які болісно реагують на негативні впливи, можуть втратити працездатність через дрібниці.

Вони належать до числа інтровертів, які закриті для інших людей, важко звикають до нових умов. У спілкуванні сором’язливі, замкнені, нерішучі, прагнуть уникати нових контактів, великих та галасливих зібрань. У ситуаціях, коли потрібно висловити свою думку, виступити перед великою аудиторією, меланхоліки переживають дискомфорт, ніяковіють.

Чомусь склалося таке враження, що володарі меланхолійного темпераменту – небажані в трудових колективах. Навпаки, саме меланхоліки є неоціненними тоді, коли необхідно проникнути у світ іншої людини, вислухати та зрозуміти її. В таких випадках їхня надчутливість стає у пригоді. Ці люди виконують функцію своєрідного «цементу», який зміцнює будь-який колектив. Крім того, вони досить успішно і наполегливо працюють в умовах стабільності, спокою, комфорту.

Варто зауважити, що хоча риси темпераменту є вродженими, вони певним чином змінюються з віком. Їх не можне позбутися повністю. Проте в ході виховання стає можливим зміцнення тих рис, які позитивно позначаються на життєдіяльності людини, та послаблення негативних.

Як правило, люди володіють рисами декількох типів темпераменту. Тому спостерігаючи за іншими людьми чи вивчаючи свої особливості, не варто на підставі декількох виявлених рис «навішувати ярлик» одного темпераменту. Внутрішній світ людини є значно складнішим, ніж ми його сприймаємо. У своєму ставленні до неї та оцінюванні її особливостей не можна бути однозначним, слід керуватися неодноразовими враженнями, пам’ятати про можливість поєднання в людині рис різних типів темпераменту.

Підсумовуючи викладене, маємо підстави вважати темперамент фізіологічно зумовленою сукупністю властивостей, що характеризують динамічні особливості психічних процесів і поведінки людини, їх силу, інтенсивність, швидкість, темп, виникнення, припинення, зміни.

 

Характер

 

Оскільки перетворення індивіда на особистість відбувається в суспільстві, його поведінку не можна пояснювати тільки наявністю темпераменту. Спостерігаючи за людьми, ми бачимо, що в ході засвоєння соціального досвіду в їхньому ставленні до світу, до себе, до своїх дій відбуваються зміни. Поступово людина набуває досить стійких рис, які визначають це ставлення. Такі риси у сукупності складають характер особистості.

Характер– це сукупність стійких рис особистості, що визначають її ставлення до інших, до себе, до діяльності та виявляються у типових для неї способах поведінки.

Характер є набутим утворенням. Він формується на основі темпераменту, але під впливом соціальних чинників і виявляється передусім у діяльності. Темперамент може і сприяти, і протидіяти формуванню характеру. Наприклад, сангвінікові досить легко досягти високого рівня комунікабельності і водночас складніше розвинути такі риси, як обов’язковість, відповідальність.

В основі характеру лежить ставлення особистості. У структурі її характеру є риси, котрі свідчать про те, як вона ставиться до інших людей.До них належатьвідкритість і замкненість, тактовність і грубість, правдивість і брехливість, співчутливість і байдужість, миролюбність і конфліктність тощо. Залежно від того, які риси в характері особистості є домінуючими, вона будує відносини з іншими людьми.

По-друге, характер виявляється у ставленні особистості до себе. Так, в одних людей виразними є такі риси, як впевненість у своїх силах, гідність, самоповага, в інших – невпевненість, самозакоханість, егоїзм.

По-третє, до складу характеру входять риси, які визначають ставлення особистості до справи. Цінними у цьому аспекті є такі риси, як відповідальність, обов’язковість, сумлінність, ініціативність, самостійність, рішучість, наполегливість, серйозність. Інші риси характеру (легковажність, формалізм, конформність) можуть завадити справі, негативно позначитися на результативності праці і життєдіяльності.

По-четверте, в характері присутні риси, які визначають ставлення до людини до речей: бережливість, економність, акуратність або недбалість, марнотратність, неохайність.

Структуру характеру утворюють дві групи компонентів:

· позиційні компоненти, до яких належать спрямованість, переконання, емоції і почуття, воля, темперамент;

· загальні компоненти(повнота, цілісність, визначеність, сила характеру), які інтегрують позиційні компоненти в різних співвідношеннях.

Спрямованість характерурозуміють як вибіркове оцінне ставлення особистості до дійсності.Переконання – це емоційно-інтелектуальне ставлення до дійсності як до цінності, відображене у знаннях, ідеях та поглядах особистості. Емоції і почуття є джерелом емоційного ставлення до себе та до навколишнього. Стрижнем характеру єволя. Вона виявляється в усвідомлених зусиллях, спрямованих на досягнення мети або утримання від непотрібних дій і зумовлює силу та непохитність характеру особистості.

Повнота характеру визначається ступенем розвитку його розумових, моральних, емоційних та почуттєвих компонентів. За умови досягнення повноти характеру особистість вирізняється розсудливістю, емоційною врівноваженістю, самовладанням. Цілісність характеруполягає у внутрішній єдності його рис, їх гармонійному поєднанні. Визначеність характерувиявляється в його спрямованості на чітко усвідомлювані цілі, відображені у переконаннях особистості. Сила характеру полягає у здатності особистості до рішучих та послідовних дій, подолання перешкод та досягнення поставлених цілей.

Поєднуючись, риси характеру забезпечують певну програму поведінки. В ньому є як провідні, так і другорядні риси. Оскільки таких рис налічують дуже багато – декілька тисяч, то створити класифікацію характерів практично неможливо. Однак, трапляються випадки, коли деякі риси характеру виявляються надмірно розвиненими. У цьому випадку має місце акцентуйований характер, який може стати причиною неадекватної поведінки особистості. Прикладами акцентуйованих типів характеру є:

· некерований тип – вирізняється конфліктністю, імпульсивністю, категоричністю, неприйняттям зовнішніх впливів;

· сенситивний тип, якому притаманні надмірна чутливість, вразливість, сором’язливість;

· демонстративний тип, що вирізняється сконцентрованістю на собі та власних потребах, прагненням бути в центрі уваги, викликати до себе інтерес, співчуття, захоплення;

· інтровертивний тип, якому властиві замкненість, нетовариськість, сконцентрованість на власних переживаннях;

· екстравертивний тип, для якого характерні відкритість, прагнення спілкуватися, балакучість.

Формування характеру відбувається протягом усього життя людини. Цей процес зумовлюють такі фактори, як виховання, наслідування та самовиховання.

Виховання – соціально та педагогічно організований процес, який забезпечує вплив на особистість з боку всіх суспільних інститутів, передусім – сім’ї, освітніх закладів, мистецьких закладів. Цей процес починається з перших днів життя і забезпечує оволодіння знаннями про різноманітні явища дійсності, формуванням емоційного та інтелектуального ставлення до неї, реалізацією цього ставлення в поведінці.

За допомогою наслідуваннявідбувається відтворення особистістю тих рис характеру, якими володіють інші люди і які вона вважає необхідними або привабливими.

Формування характеру великою мірою реалізується шляхомсамовиховання – самостійної, усвідомленої діяльності особистості, спрямованої на своє самовдосконалення. У такій спосіб вона досягає виразності існуючих рис характеру та здобуття нових, позбавляється тих, які вважає негативними.

Таким чином, характер – це соціально-психологічний аспект розвитку особистості. Його не треба сприймати як стале утворення. Можна змінити навіть ті риси характеру, які укорінилися в структурі особистості.

Формування характеру – важлива проблема професійного становлення особистості. Необхідною складовою професіоналізації є вироблення ставлення до праці як до змісту свого життя, як до діяльності великої соціальної значущості, як до засобу реалізації своїх потенціалів: знань, здібностей, мрій та ідеалів. Як і кожний професіонал, актор повинен обирати свою професію за покликанням, любити її, прагнути виконувати її якнайрезультативніше, творчо. Його ставлення до глядачів та колег має бути людяним. Він несе моральну відповідальність за якість своєї діяльності та її наслідки.

Рушієм його вчинків має бути громадянський обов’язок, вимогливість до себе, гуманізм, оптимізм, принциповість, правдивість, щирість, комунікативність. Важливо досягнути сформованості таких розумових рис характеру, як розсудливість, спостережливість, поміркованість.

У ході розвитку емоційних складових характеру необхідно уникати гарячковості, брутальності, грубості, екзальтованості, вдаваної співчутливості або, навпаки, нечутливості до емоційних станів інших людей. Такій людині важко проникнути у внутрішній світ своїх героїв, бути щирою у створенні їхніх образів, побудувати гарні стосунки з навколишніми. Стрижнем емоційної сфери є емпатійність – здатність співчувати, зрозуміти найскладніші душевні переживання людей.

Як творцеві естетичної сторони дійсності, акторові має бути притаманне високе естетичне почуття прекрасного, яке дасть змогу відрізнити прекрасне від потворного, трагічне від комічного.

Силу характеру забезпечують вольові риси: самостійність, рішучість, наполегливість. Людям із слабкою волею важко досягнути успіху – вони виявляють нерішучість, страх, упертість, уникають труднощів, нездатні захищати свої погляди та позиції. Сильний, цілісний характер, що визначається повнотою та визначеністю – необхідна умова успішного розвитку особистості.

Здібності

 

Індивідуальний розвиток особистості пов’язаний також із здібностями – потенційними можливостями, що виявляються або не виявляються в діяльності і позначаються на її успішності та результативності і визначають динаміку здобуття досвіду: швидкість, глибину, легкість, тривалість.

Здібності є результатом генетичного аспекту розвитку особистості. Вони базуються на задатках – певних генетично зумовлених і природжених анатомо-фізіологічних особливостей індивіда.

До них належать функціональні особливості будови мозку, органів чуття та руху. Це досить багатозначні можливості, на основі яких можуть розвинутися різноманітні здібності. Наприклад, до числа задатків можна віднести наявність добре розвиненого голосового апарату, що забезпечує індивідові можливості для розвитку співочих здібностей, здібностей до декламації, виразного мовлення, або для оволодіння приємним голосом. Досягнення усіх або деяких з окреслених можливостей залежить від того, в якій сфері він буде діяти, на що буде звертати увагу, працюючи (або не працюючи) над своїм голосом.

Задатки створюють лише базові неоднозначні передумови для розвитку здібностей, що відбувається в процесі діяльності та спілкування, навчання і виховання, самонавчання і самовиховання, творчості і самотворення. Тому рівень розвитку здібностей залежить як від наявності природних задатків, так і від змісту досвіду людини (системи знань, умінь та навичок).

Здібності людини поділяють на види залежно від змісту і характеру діяльності, в якій вони виявляються. Передусім розрізняють:

· загальні здібностіяк такі, що виявляються в усіх видах діяльності та забезпечують її продуктивність: загальні розумові здібності, навчальні здібності, здібності до праці тощо;

· спеціальні здібностіздібності, необхідні для виконання конкретної діяльності (наприклад, успіх у професійній діяльності актора можуть забезпечити здібності до запам’ятовування, до відтворення тексту та рухів, до імпровізації, пластичні здібності тощо).

Залежно від рівня актуалізації здібностей виокремлюють:

· потенційні здібності – це такі можливості особистості, які виявляються в ситуаціях, коли необхідно розв’язувати нові завдання; вони можуть реалізуватися або не реалізуватися нею залежно від об’єктивних умов;

· актуальні здібності – частина потенційних здібностей, які особистість може реалізувати в наявних умовах у разі необхідності.

Зважаючи на ступінь інноваційності виконуваної діяльності здібності поділяють на:

· репродуктивні – здібності, які уможливлюють засвоєння і відтворення знань та видів діяльності;

· творчі – здібності, які забезпечують внесення в діяльність нового та оригінального.

Згідно концепції Дж. Гілфорда універсальною творчою здібністю є креативність. Вона має пізнавальний характер, зумовлена рівнем розвитку інтелекту особистості і залежить від рівня розвитку дивергентного мислення, орієнтованого на пошук якомога більшого числа рішень однієї задачі в одних і тих самих умовах. На відміну від охарактеризованого типу мислення ученим було виокремлено конвергентне мислення, що функціонує тоді, коли на основі множини умов треба обрати (знайти) одне рішення. Ним було виявлено шість основних параметрів креативності:

· здатність до виявлення і постановки проблем;

· здатність до генерування великого числа ідей;

· гнучкість – здібність до породження різноманітних ідей;

· оригінальність – здібність відповідати на подразники в нестандартний спосіб;

· здатність удосконалювати об’єкт шляхом додавання до нього деталей;

· здатність розв’язувати проблему, тобто синтезувати та аналізувати ідеї[15].

Проте варто розрізняти поняття «креативність» і «творчість». Так, за висновками С. Коновець креативність вирізняється вищим рівнем сформованості таких якостей, як широта творчого мислення, мотивація щодо творчих актів, характеризується ширшим спектром різноманітних форм актуалізації творчого потенціалу особистості[16].

На підставі аналізу й узагальнення думок багатьох вітчизняних та іноземних учених, дослідник виявила основні параметри, які характеризують креативну особистість, а саме:

· продуктивність, гнучкість, оригінальність, розробленість творчого мислення, що визначається миттєвими й оригінальними міркуваннями та інтуїтивним проникненням у сутність певного феномена;

· ґрунтовна загальна та естетична освіченість: наявність творчого потенціалу, активне сприйняття мистецтва та явищ життя;

· достатній рівень розвиненості емоційної чутливості, потреба у творчій реалізації, усвідомлена мотивація щодо реалізації цієї потреби в усіх сферах життя[17].

Однією з провідних здібностей людини вважається інтелект– здатність до раціонального пізнання світу. Наявність в неї цілісної системи пізнавальних можливостей свідчить про високорозвинений інтелект, притаманний обдарованим особистостям.

Існування в людини потенційних можливостей для розвитку видатних здібностейпов’язують з обдарованістю. Вона виявляється в сукупності внутрішніх психологічних умов діяльності в їх співвідношенні з вимогами, які висуває ця діяльність. Нерідко ознакою обдарованості є виявлення здібностей у ранньому віці.

Обдарованість може бути загальною і забезпечувати певний загальний рівень розвитку особистості, що визначається наявністю високих здібностей до розумової діяльності, яскраво виражених рис темпераменту, глибоких почуттів, оригінальних рис творчої діяльності. Під спеціальними видами обдарованості розуміють високий рівень розвитку однієї або певної групи здібностей, які забезпечують видатні успіхи в певній діяльності. Розвиток цієї здібності (групи здібностей) може бути не пов’язаним із загальним розвитком особистості. Наприклад, людина може володіти унікальними можливостями до запам’ятовування і мати інтелект, нижчий за середній рівень.

Здібності в своєму розвиткові можуть залишатися у вигляді сукупності окремих можливостей щодо реалізації діяльності. За певних умов вони можуть досягати рівнів таланту та геніальності.

Талант– високий рівень обдарованості особистості, що зумовлює високий рівень розвитку здібностей (передусім спеціальних), дає змогу виконувати діяльність успішно, досконало, оригінально та досягати результату, який має суспільне значення. Талант не можна зводити до однієї, навіть яскраво вираженої та високорозвиненої здібності. Структура таланту визначається змістом вимог до виконання певного виду діяльності (музиканта, актора, драматурга). В ній обов’язково присутні такі елементи, як готовність до напруженої праці, працелюбність, потреба працювати.

Талант – це передумова майстерності, тобто здатності виконувати певну діяльність досконало, досягати в ній високих результатів. Незважаючи на свою значущість, здобутки талановитих людей не виходять за межі того, що було досягнуто раніше людством, суспільством, або професійною групою людей.

Талант є результатом багаторічної наполегливої праці, про що свідчить життя та діяльність Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Броніслава Брондукова, Ади Роговцевої, Леоніда Бикова, Федіра Стригуна, Георгія Морозюка, Володимира Петріва.

Геніальність– найвищий рівень розвитку здібностей, який втілюється в творчості і має історичне значення для життя суспільства й усього людства. Генії вирізняються здібністю досягати в своїй діяльності принципово нових результатів, знаходити нові, досі невідомі способи її реалізації. Геніям притаманна незвичайність самовираження. Геніальними вважають Амврозія Бучму, Леся Курбаса, Наталію Ужвій, Івана Карпенка-Карого, Марію Заньковецьку.

Сутнісними показниками розвиненості здібностей та розгортання обдарованості можуть бути: темп, швидкість та легкість засвоєння діяльності, стабільність та постійність отримання позитивних результатів навіть у складних умовах життєдіяльності.

Формування здібностей може реалізуватися через певні форми научіння:

· когнітивне научіння, націлене на засвоєння системи знань, необхідних для виконання діяльності, формування навичок оцінювання умов, перебігу та результатів діяльності;

· оперантне научіння, зорієнтоване на засвоєння та удосконалення операцій і дій, необхідних для виконання діяльності.

Досягнути сформованості творчих здібностей можна через спрямування:

а) когнітивного научіння – на оцінювання ситуації діяльності з позиції минулого досвіду та прогнозування її наслідків, отже, оволодіння різноманітними способами прийняття рішень шляхом міркувань;

б) оперантного научіння – на активне експериментування з предметом та умовами діяльності шляхом спостереження, спроб та помилок, формування реакцій.

Формування творчих здібностей – процес тривалий. Він може розвиватися в напрямі від оволодіння способами репродуктивної (відтворювальної) діяльності та поступового наповнення дій новими прийомами, внесення в діяльність чогось нового, оригінального. При цьому такі інновації можуть мати різний характер і різне значення: бути відомими іншим, але невідомими самій людині, отже мати значення для неї самої; бути раніше невідомими ні іншим, ні самій людині і мати значення для певної групи людей, суспільства чи усієї людської цивілізації. Для забезпечення розвитку творчих здібностей важливо спрямувати діяльність особистості на усвідомлене, мотивоване виконання творчих дій.

Нині привертає увага екзистенціальна пояснювальна модель творчих здібностей особистості (І. Маноха). Вона базується на положенні про те, що буттю людини властивою є інтенція(спрямованість свідомості, волі, почуттів) творення, тобто кожна людина володіє певною здатністю до творчості. Обсяг творчих можливостей залежить від наявного в неї потенціалу щодо розвитку здібностей та вироблення способів їх реалізації в житті. На перших етапах онтогенезу формування творчих здібностей залежить від тих умов, в яких перебуває індивід та які створюють оточуючі його люди. Пізніше (а саме в юності) людина оволодіває здатністю активно керувати своїм життям. Розгортання її творчих здібностей відбувається як оволодіння таким здібностями, як:

· здібності до екзистенціального розуміння власного буття, що забезпечують пізнання світу та себе у ньому;

· здібності до екзистенціального перетворення власного життя, що в свою чергу виявляється: а) в здібності до предметного творення (внесення творчості в професійну діяльність, соціальні справи тощо); б) уздібності доекзистенційного творення (розкриття можливостей особистості до свідомої побудови свого життя як творчого процесу);

· здібності до операціонального творення, що забезпечують виконання творчих дій та діяльності в цілому[18].

Творчі здібності найактивніше розвиваються в юнацькому та в зрілому віці. Вони можуть спрямовуватися на перетворення як зовнішнього, так і внутрішнього світу (власного «Я»). Отже, в процесі особистісного зростання людина отримує можливості для розкриття змісту свого існування, оволодіння «культурно-творчою силою власного «Я»[19], осягнення свого покликання, творчої реалізації культурно-історичного досвіду в житті, в професійній діяльності.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти