ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціальні умови формування філософії

На відміну від міфології та релігії, які, будучи духов­ними засобами соціального контролю з необхідністю по­роджуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Уже Арістотель (384— 322 до н. е.) зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною пра­цею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаці-

Сутність філософії та її роль у суспільстві

ях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною, але недостатньою умовою. Наприклад, в Да­вньому Єгипті, Вавилоні існували соціальні стани, не за­йняті фізичною працею, але філософії як світогляду чи систематичної інтелектуальної діяльності там не було.

Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло тощо. Чи всяке суспільство до­зволить мислителю вільно трактувати такі питання? Зро­зуміло що ні. В так званому традиційному суспільстві, де дії людей суворо регламентовані, відсутня вільна особа, будь-яке вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є тер­пимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де біль­ше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії при­падає на епохи панування демократії (Давня Греція, епоха Нового часу), тоді як в умовах традиційного і тоталітарно­го суспільств філософія деградує до ідеології релігійного типу. Демократія не тільки створює умови, вона, по суті, викликає філософію до життя. Політичні диспути, побудо­ване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій ґрунтується філософія.

Настанова на загальне, на ідеї, які безпосередньо не ма­ють утилітарного, практичного значення, створює вражен­ня, що філософи — це такі собі диваки, які займаються нікому не потрібними справами. Спочатку філософія спра­вді сприймалася як гра надлишкових інтелектуальних сил, забавка розуму. Однак у результаті такої «гри» в Греції, наприклад, виникли засадничі принципи наукового мис­лення, було створено логіку Арістотеля і геометрію Евклі-да (III ст. до н. е.). З огляду на це греки вже могли дозво­лити собі сказати, що немає нічого практичнішого, ніж доб­ра теорія.

Справді, філософія є позірним відходом від дійсності, адже завдяки цьому вдається краще зрозуміти дійсність.

Соціальна практика демократичного суспільства під­носить авторитет розуму. До нього апелюють виробницт­во, торгівля, судочинство. Вона створює необхідні умови для реалізації свободи особистості і толерантності до іна­комислення. Таке суспільство не тільки створює необхідні

Вступ до філософії

умови для виникнення філософії, а й закономірно поро­джує її.

Демократія та філософія суттєво пов'язані. У тради­ційному чи тоталітарному суспільствах загальне (полі­тичні інтереси, правові та моральні норми) тримаються на освяченій традиції або на силі. Воно не вимагає згоди, виправдання (легітимації) окремого індивіда. В демок­ратичному ж суспільстві індивід обов'язково включений у процес формування та функціонування загальних соці­альних цінностей. Для функціонування громадянського суспільства, організованого на легітимності влади, універ­сальності права і безумовній значущості моральних цін­ностей, принципово важливо утвердити авторитет зага­льного. Позбавлене ореола святості (як у традиційному суспільстві) чи силової підтримки (як у тоталітарному), всезагальне, тобто регулятивні принципи соціального жит­тя, може базуватися в демократичному суспільстві тіль­ки на авторитеті розуму.

Всупереч відомій тезі, згідно з якою рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку техніки, можна запропонувати іншу: рівень розвитку суспільства визна­чається рівнем усвідомлення, авторитетом загального — правових і моральних норм, політичних і національних ідей, які забезпечують цивілізованість сучасного суспільства. А формувати вміння підноситись до всезагального, підтри­мувати його авторитет філософія вважає одним з найваж­ливіших своїх завдань. Та повага, з якою в Західній Євро­пі ставляться до всезагального, значною мірою вихована філософією. І та духовна криза, яку нині переживає наше суспільство, спричинена значною мірою і недостатнім ав­торитетом загального (недостатньою легітимністю влади, низьким авторитетом правових норм, моральною кризою). В утвердженні цих цінностей громадянського суспільства філософії (філософії права, філософії політики) належить надзвичайно важлива роль.

Соціальні умови не тільки сприяли розвиткові фі­лософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Зосередженість індійських філософів на морально-етичних проблемах, китайських — на соціально-етичних, греків на різних етапах — на натурфілософії, гносеології та етиці зумов­лена не стільки особливостями духу цих народів, скіль­ки особливостями їх соціального життя. Ключ до розу­міння багатьох філософських проблем лежить у соціаль­ній сфері.

Сутність філософії та її роль у суспільстві 19

Духовні джерела філософії

Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Іс­торично, як зазначалося, філософії передувала міфологія. Пам'ятки культури Давньої Греції дають змогу поетапно простежити перехід від міфологічного мислення до філо­софського (від міфу до логосу, значенням якого є думка, поняття, розум, смисл). При цьому, як зазначав видатний дослідник давньогрецької філософії О. Лосев, «Три основ­ні міфологічні ідеї -- спільне походження, безперервний рух і боротьба протилежностей — посіли провідне місце в тій натурфілософії, яка замінила антропологічну міфо­логію»1 . А індійська філософія взагалі формувалась у ло­ні міфології (у Ведах), тому розмежувати їх часом буває важко.

Міфологія не просто передувала філософії, вплинула на її формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним культурним тлом, на якому складалась філософія. Справді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими чин­никами, серцевиною культури. Світогляд грека гомерівсь­ких часів, його мораль, право, мистецтво ґрунтувалися на міфологічних засадах. І хоча філософія, на відміну від мі­фології та релігії, не так міцно укорінена в міф, однак пер­вісні філософські погляди на космос, необхідність, людину, загальне світовідчуття походять з міфології. Філософія тіль­ки підносила до рівня понять те, що давній грек відчував серцем. Це ж стосується і пізнішої європейської філософії, яка розвивалася в загальному культурному контексті, вит­вореному християнством. Стиль мислення, проблематика, світовідчуття філософів, навіть філософів-атеїстів, укоріне­ні в світоглядну проблематику християнства. Щодо цього вплив міфології, а потім і релігії на виникнення та розви­ток філософії є неоціненним.

На становлення філософії, особливо в її європейському варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знання. Не випадково перший етап давньогрецької філософії прий­нято називати натурфілософією, філософією природи. Осо­бливе значення мала математика, її поняття та логічна по­будова часто слугували взірцем для філософії. Перші фі­лософи, Фалес (прибл. 625 — прибл. 545 до н. е.) і Піфагор

1 Лосев А. Ф. Послесловие // Томсон Дж. Исследования по истории древнегреческого общества. — М., 1959. — Т. 2. — С. 343.

Вступ до філософії

(580—500 до н. е.) були й відомими математиками. Тільки на основі певного досвіду, набутого науковим мисленням, можна було аналізувати поняття, логіку та категорії.

Зрештою, виникнення філософії потребує й певного рівня духовної культури загалом. Це насамперед мораль­ні сентенції, які закріплюють життєвий досвід, розвину­та система загальних понять у мові, певний рівень усві­домлення світоглядних опозицій (правда і кривда, добро і зло).

Філософія як вершина духу може постати тільки на певному фундаменті. На бідному, недорозвинутому духов­ному ґрунті вона не проросте.

Філософські проблеми і дисципліни

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філосо­фії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія.

Онтологія (грец. опіоз — єство / /о£оз — слово, вчення) вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії.

Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу при­роду, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зво­дячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онто­логія також розглядає найзагальніші характеристики різ­них видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Вона охоплює вчення про категорії.

Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сфор­мувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії, природи, різних матері­альних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога.

Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, — що таке людина? Це запи­тання належить до сфери філософської антропологи.

Філософська антропологія вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури.

:

На відміну від антропології як медикобіологічної дисци­пліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.

Сутність філософії та її роль у суспільстві

Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою куль­туру й історію, філософська антропологія є засадничою (фор­мує фундамент) для філософи історії, філософії культури, соціальної філософії.

Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світо­глядних відношень — пізнавальний, оціночний, практичний.

Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істин­ності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією.

Гносеологія (грец. £по5/5 пізнання і Іо£оз слово, вчення) теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка до­сліджує закономірності процесу пізнання.

Із гносеологією тісно пов'язана логіка, що вивчає зако­ни і форми правильного мислення.

Оціночне відношення людини до світу є предметом ви­вчення аксіології — філософської дисципліни, яка дослі­джує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксі­ологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, есте­тика — естетичне, а філософія релігії — релігійне. Аксіо-логічною дисципліною вважають і філософію права, яка ви­вчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.

Практичне відношення людини до світу є предметом теорії практики, або праксеології, дисципліни, яка ще ос­таточно не сформувалась. У межах практичного відношен­ня виділяють філософію техніки — дисципліну, яка при­вертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку фі­лософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з'ясовує історія філософії.

Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософ­ських проблем і, відповідно, дисциплін. Філософія може вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме місце в культурі. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту та ін., які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило їх, які функції вони виконують у культурі.

Така конфігурація філософських дисциплін не є універ­сальною та загальноприйнятою. Вона сформувалася в остан­ній період історичного розвитку філософії. До XVII ст. осно­вною філософською дисципліною вважалась метафізика — вчення про світ, Бога і душу. Термін «метафізика» давньо­грецькою означає буквально «після», або «над фізикою». Так послідовники Арістотеля назвали твір учителя, в якому роз-

Вступ до філософії

Сутність філософії та її роль у суспільстві

23

глядалися найзагальніші проблеми, які за критерієм загаль­ності вивищувалися над фізикою. Іммануїл Кант (1724—1804) та деякі інші філософи піддали сумніву правомірність мета­фізики. І за нею закріпилось значення спекулятивного, тобто суто інтелектуального, відірваного від дійсності знання. У філософії Гегеля, а згодом у марксизмі термін «метафізи­ка» тлумачився як антидіалектика. Нині у філософській літературі термін «метафізика» вживається у трьох значен­нях: 1) як найбільш загальна філософія, вихідна філософсь­ка дисципліна; існують намагання відродити метафізику в такому сенсі; 2) як відірване від дійсності філософське знання (яке піддається критиці); 3) як антидіалектика.

Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко ран-жувати (розташувати, співставити) за ступенем загально­сті. Скажімо, розгляд філософії можна починати з пробле­ми буття. Бо справді, буття стосується всього: матеріаль­них речей, людини, істини, цінностей. У зв'язку з цим онтологію можна вважати вихідною, універсальною дис­ципліною. Але з не меншим успіхом такою можна вважати філософську антропологію, проблему людини. Адже люди­ну цікавить тільки той світ, який стосується насамперед її. Зрештою, вона визначає, що таке буття і небуття. В певній ситуації ідеали, мрії для людини мають більше буття, біль­ше значать, ніж реальні речі. Це дає підстави починати визначення буття з людини. А відповідно, філософську ан­тропологію можна розглядати як вихідну та універсальну дисципліну. Існують філософські течії, які вихідними вва­жають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мо­ви) тощо. Однак нині домінуючою є тенденція, згідно з якою вихідною філософською дисципліною є онтологія.

Загалом в історії філософії в різні часи на першому плані фігурували різні філософські проблеми та дисцип­ліни. Серед головних були онтологія, гносеологія, етика, що зумовлювалось не так структурою побудови філософ­ського знання, як соціальними потребами, актуальністю певних філософських проблем.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти