ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

Людина, на відміну від тварини, досягає своїх цілей за допомогою знарядь праці. А це означає, що вона знає вла­стивості речей (наприклад, що камінь твердіший від дере­ва). При цьому її знання стосуються не лише речей, вико­ристання яких засноване на задоволенні біологічних по­треб. Опосередковано, через залучення до праці, вона знає всі речі. Тварини також можуть використовувати речі як знаряддя, але таке використання зумовлене задоволенням безпосередніх біологічних потреб. Завдяки праці речі у людини відокремлюються від потреб і існують об'єктивно самостійно. Людина формує здатність уявляти речі самі по собі, незалежно від власних біологічних потреб.

Таким чином, свідоме відношення людини до світу (умовно — «технологічний вимір» свідомості) виявля­ється як вміння оперувати речами, або як об'єктивне знан­ня речей. Розглянемо найпростіший акт свідомості -сприймання. Я, наприклад, щось сприйняв і визначив цей чуттєвий образ як «дерево» (тобто підвів його під понят­тя «дерева»). А поняття «дерева» у мене змістовно по­в'язане з такими поняттями, як «будівельний матеріал», «горюча речовина» та ін. Отже, поняття задає схему мож­ливих дій із предметом, яку я засвоїв у процесі вихован­ня. Таким чином, моє свідоме сприймання дерева полягає у включенні його до контексту технологічної (естетич­ної, екологічної тощо) культури, засвоєної мною. В осно­ву цього сприймання покладено не біологічні потреби, а форми культури.

Другий вимір свідомості (умовно — «соціальний») є ви­яв свідомості у ставлені людини до інших людей. На від­міну від тваринного світу, в якому панує право сильного, людські відносини регулюються певними нормами — мо­ральними, правовими, релігійними, політичними тощо. Тут свідомість постає як вольовий вчинок, здійснений особою на основі знання норм. А воля, згідно з Кантом, діє автоном­но. Це означає, наприклад, що моральним є вчинок, який людина вільно обрала сама, а не здійснила за зовнішнім примусом. Бути свідомим у «соціальному вимірі» означає

Свідомість

знати соціальні норми (знати, як буде оцінено її вчинок) і обирати між різними варіантами дій. Я, наприклад, хочу мати певну річ, знаю способи, якими можна заволодіти нею (купити, випросити, вкрасти), знаю суспільні оцінки кож­ного з цих способів і добровільно обираю між ними. Свідо­мість саме й полягає у знанні, вільному виборі та усвідом­ленні відповідальності за вибір. У відносинах між людьми свідомість можна визначити насамперед як відповідаль­ність (перед іншою людиною, суспільством, державою). Ни­зький рівень свідомості (моральної, правової, політичної) громадян означає низький рівень відповідальності. Звідси випливає, що людина, яка через психічне захворювання не несе відповідальності за власні вчинки, не є підсудною. У неї відсутній «соціальний вимір» свідомості, що, до речі, може не позначитися на «технологічному вимірі» свідо­мості такої особи.

У «соціальному вимірі» свідомості дещо осібним є від­ношення людини до самої себе. Свідомість виявляє (репре­зентує) себе не лише у ставленні людини до інших людей, а й у її ставленні до самої себе. На відміну від тварини, в якої психіка органічно поєднана з тілом, у людини «Я» (свідомість) дистанціюється від тіла. «Я» усвідомлюю своє тіло як щось відмінне від моєї свідомості, усвідомлюю йо­го біологічні потреби. При цьому «Я» не зливаюся з тілом, а ніби перебуваю «поруч» з ним. Це дає мені змогу контро­лювати свої біологічні потреби, задовольняти їх у межах культурних норм. Зокрема, у певних межах «Я» можу та­мувати голод, не спати. За нормального стану «Я» паную над тілом (контролюю його потреби і спосіб їх задоволен­ня). За ненормальної ситуації (алкогольна, наркотична за­лежність, деякі стани психіки — настрої, паніка) тіло па­нує над свідомістю. Так, за алкогольної та наркотичної за­лежності дистанція між свідомістю і тілом «зменшується», свідомість поступово втрачає свою автономію (свободу) й перетворюється на додаток до тіла, внаслідок чого людина деградує до тваринного буття.

Таким чином, свідоме відношення людини до світу, до інших людей і до самої себе — це відношення, опосеред­коване формами культури. Схематично свідомість можна подати як відношення:

(Я) => {знання, норми культури} =» (світ, інші люди, власне тіло)

Дещо інший вигляд має свідомість у рефлексії (внутріш­ньому спостереженні). Найдетальніше в цьому аспекті її

Філософське розуміння світу

розглянуто у феноменології Гуссерля. Для мене моя свідо­мість постає як потік переживань: я щось сприйняв, при­гадав, захотів тощо. Цей потік розташовується в певній послідовності завдяки усвідомленню мною часу: я усвідом­люю, що це переживання було раніше, а те — пізніше. Од­нак свідомість є щось більше, ніж зафіксовані в часовій послідовності переживання (акти свідомості). Існує щось, що надає єдності моїм переживанням, що дає змогу подати свідомість як певну органічну духовну єдність, як духовну монаду. Феноменологія виділяє два полюси, які «стягують» мої переживання, надають їм єдності. Це «Я» і світ. Ко­жен акт свідомості має форму: я сприймаю (пригадую та ін.) щось, що знаходиться у світі.

Єдності моїм переживанням надає те, що це мої пере­живання, що це я переживав. Моє «Я» присутнє в кожно­му переживанні й «стягує» їх у щось єдине. Якби не було цього центру об'єднання, переживання існували б осібно, кожне само по собі. Про важливу функцію «Я» в упоряд­куванні переживань свідчать деякі психічні захворюван­ня, за яких хвора людина приписує свої переживання ін­шій, а переживання інших людей вважає власними.

Важливою рисою діяльності «Я» є свобода. Мої пере­живання не запрограмовані ні зовнішнім світом, ні моїм тілом. Я сам довільно визначаю: мислити мені, фантазу­вати, сприймати чи пригадувати. На свободі свідомості особ­ливо акцентують екзистенціалісти, зокрема Сартр.

Іншим центром об'єднання переживань є світ. Кожен акт свідомості спрямований на певний предмет. Не існує безпредметного акту свідомості (переживання): я думаю про щось, люблю щось, хочу чогось, сприймаю щось та ін. При цьому кожен предмет даний мені в горизонті (кон­тексті) світу. Світ як анонімний горизонт властивий кож­ному предмету свідомості. Цей світ Гуссерль називає ще «життєвим світом», тобто світом, сформованим певною культурою. Таким чином, моє сприймання (пригадування, бажання) стосується предмета, який дається мені в гори­зонті культури. На підставі цього аналізу можна зробити висновок, що «Я» і світ культури («життєвий світ») утво­рюють два важливі полюси свідомості. Свідомість постає як діяльність «Я» в горизонті (тобто способі, формі) куль­тури. Отже, із внутрішнього аналізу свідомості випливає такий же висновок, як і з зовнішнього.

З огляду на те, що свідомість є взаємодією двох полю­сів — «Я» і культури, стає зрозумілою природа індивіду­алістичних та колективістських концепцій свідомості.

Свідомість

Концепції, які акцентують на «Я», на свободі його діяль­ності, схиляються до індивідуалістичних (лібералістських у політичній ідеології) концепцій. Ті, що розглядають «Я» як робота, якому культура задає програму, тяжіють до про­тилежного погляду, а в політиці — до тоталітарної ідео­логії.

Постає питання: яка з цих концепцій є істинною? Прин­ципової відповіді на нього не існує. Свідомість не можна розглядати як предмет, що функціонує незалежно від його визначення. Якщо європейці визначили себе вільними гро­мадянами, зробили свободу абсолютною цінністю, то для них у функціонуванні свідомості «Я» є визначальним. І, звісно, для них концепція Гегеля і Маркса є неістинною. Там, де домінує ціле, світ культури над «Я», колективістсь­ка модель є істинною. Коли йдеться про свідомість, то пи­тання про істинність чи неістинність певної концепції пе­реростає в проблему вибору певного типу свідомості. Перед українцями, зокрема, стоїть проблема вибору європейсько­го чи азійського типу свідомості. Для європейського вибо­ру необхідно відповідним чином визначити нашу свідо­мість.

Виникнення свідомості

Визначивши свідомість як взаємодію «Я» і світу куль­тури, або як взаємодію «Я» зі світом крізь призму куль­тури, розглянемо питання виникнення свідомості. На думку вчених, «технічне мислення», що є основою перетворення предметів за допомогою знарядь праці, ще не обов'язково передбачає свідомість. Воно не є тим, що принципово від­різняє людину від тварини. Відомо, що знаряддя праці ши­роко застосовувалися перехідними формами антропоїдів, яких не можна віднести до роду людини розумної. «Тех­нічне мислення» не могло звести переживання в одне ці­ле, надати єдності світу, упорядкувати його як ціле. Не могло воно бути основою і формування «Я».

«Я» і світ культури виникли одночасно з виникнен­ням роду. Рід засновується на культурних, а не біологіч­них регулятивах стосунків між людьми. Він є тим центром, острівцем, з якого розпочалося культурне впорядкування всього навколишнього світу. Рід як щось ціле є творцем і носієм культури. З роду походять ідеї Бога, світу, катего­ріальні структури, які надають навколишній дійсності єд­ності, «стягують» її у «світ» як щось єдине та ціле.

Філософське розуміння світу

У межах родових відносин поступово формується і «Я» як протилежне «ти», «ми», «вони». Ймовірно, спочатку справжнім «Я» був рід, і кожен його представник розгля­дав себе не зсередини, а з позиції роду. Так, американські індіанці, подібно до малих «дітей», не вживали займенни­ка «Я». Вони говорили: «Орлине Око обіцяє», а не «Я обі­цяю». Поступово, з посиленням ролі особи, зі зростанням її свободи формується «Я» як внутрішній центр духовно­го життя окремої людини. «Я» тому і має здатність бути «поруч» з тілом, що воно не виростає з тіла як його орга­нічна складова, як це властиво психіці тварини.

З погляду фізіології (тілесності) людська свідомість пов'язана з діяльністю мозку. Мозок є матеріальним орга­ном свідомості, подібно до того, як рука є органом праці. Ушкодження мозку позначається на діяльності свідомос­ті. Однак мозок не починає мислити сам по собі, аналогіч­но тому, як автоматично починають функціонувати зало­зи внутрішньої секреції. Мозок стає органом свідомості, мислення під впливом культури. Культура залучає його до цієї діяльності. Мозок має навчитися мислити, засвою­ючи мову, форми мислення, інакше він буде «надлишком» природи.

У виникненні та розвитку свідомості важливу роль ві­діграла мова.

Мова спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вира­ження думки, мислення, свідомості.

У контексті проблеми свідомості мова виконує дві важ­ливі функції: 1) є способом вияву ідеального змісту свідо­мості. І. Кант виділив три головні такі способи: слово (власне мовний, або інтралінгвістичний, чинник); жест (позамов­ний чинник, хоча мова танцю, наприклад, може бути крас-номовнішою від слів); інтонація (екстралінгвістичний фак­тор). Згідно з цією логікою свідомість може реалізовувати­ся (й відповідно забезпечувати процес спілкування) у трьох мовних формах: вербальній (словесній), у формі зображен­ня та музичній, які найчастіше переплітаються; 2) мова є специфічним буттям, що формує свідомість. Вона концент­рує в собі ті смисли і значення, які віднаходить і стверджує у світі людина. Тому мова щодо свідомості є її безпосеред­нім оточенням, яке впливає на неї змістом, внутрішньою спрямованістю. У цьому аспекті важливе значення має на­ціональна мова, оскільки, за словами В. Гумбольта, різні мови не просто дають різні позначення одного й того ж предмета, а й його різне бачення. Мова, як носій інформації,

Свідомість

 

може вживатись і за відсутності предмета, якого вона стосу­ється. Завдяки цьому мова подолала вузькі просторово-часові рамки ситуації, в якій перебувають люди. Перебуваючи «тут» і «зараз», ми можемо вести мову про події, минулі чи май­бутні, які відбулися тут, в іншому місці чи не відбувалися взагалі. Мислення, свідомість людини є божественним да­ром: перебуваючи тілом в часі та просторі, вона у свідомос­ті стає «трансцендентною істотою», для якої не існує матері­альності, простору, часу, причинності та ін.

Складний феномен свідомості передбачає природні за­сади — розвинутий мозок (у приматів він значно розви­нутіший, ніж у інших тварин), використання знарядь пра­ці, родовий (організований за певними штучними прави­лами) спосіб життя і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбулась би.

Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу, опосередкованим форма­ми культури. Свідомість — це сприйняття світу людиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти