ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Ознаки (властивості) свідомості та її структура

Свідомість є специфічною людською формою освоєння світу, яка передбачає освоєння об'єктів спочатку без фізич­ної дії на них. У вигляді образів, схем, конструкцій вони ніби «пересаджуються» в голову людини, трансформуючись у ній: позбуваючись будь-яких предметних властивостей і набуваючи форми ідеального.

Основними ознаками (властивостями) свідомості є: Ідеальність. Це — найзагальніша форма існування сві­домості як суб'єктивної реальності. За своїм змістом сві­домість — це екстракт буття, яке репрезентоване в ній в ідеальних формах. Поза ідеальністю свідомості не існує. Вона тільки там і починається, де і коли людина змушена об'єктивувати свій внутрішній світ у загальнозначущих цін­ностях, починає дивитися на себе збоку, очима інших людей, співвідносити свою поведінку із загальновизнаними нор­мами, «ідеальними за своєю суттю». Наявність ідеального дає змогу людині стати об'єктом і суб'єктом культури. Лю­дина не лише пасивно засвоює культуру, а й активно тво­рить її. Тому існують два носії ідеального: розум людини і об'єктивовані форми культури та історії: мова, наука, мис­тецтво, релігія, мораль тощо.

Філософське розуміння світу

Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість іс­нує тільки в матеріальній формі свого вираження — мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою. Свідомість і мова діа-лектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мис­лення без мови. Водночас структура мислення і структура мови є різними. Свідченням цього є те, що закони і форми мислення єдині для всіх людей, а мова в кожного етносу своя — національна, а отже, специфічна. Завдяки мові іде­альність має і матеріальну оболонку, оскільки об'єктивуєть­ся в книгах, художніх полотнах, архітектурних будівлях, скульптурі, знаряддях праці та інших різновидах матеріа­льної та духовної культури, які щодо існування є матеріаль­ними, а за суттю, походженням — ідеальними.

Інтенціональність (лат. іпіепію — прагнення). Сві­домість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її пред­метом. Тобто відображається не світ узагалі в його різно­манітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльнос­ті чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю. Вона означає, що самосвідомість розпадається на те, що в ній, і на те, як у ній. Те, на що розпадається свідомість, є предметом, а те, як вона розпада­ється, є формою. Ця предметність («що») є горизонтом сві­ту для свідомості. Форма ж свідомості засвідчує рівень, якість його буття. Свідомість має три форми: життєвий досвід, оцінка і сенс.

Виокремлюють два невіддільні типи інтенції свідомос­ті: первинну — спрямовану на світ явищ, і вторинну -спрямовану на духовний, божественний світ. Основопо­ложною є вторинна інтенція, оскільки вона дає змогу лю­дині реалізувати своє фундаментальне онтологічне переко­нання: реально існує цей світ речей навколо мене і надоче-видне буття надособистого, імперперсонального духовного світу. Первинна інтенція підтримує тільки суб'єктивний бік справи — умонастрій «Я сам». Але й без нього немож­ливо, оскільки пізнання вищого світу відбувається через самопізнання людини.

Здатність творити і відтворювати ідеї. Передусім свідомість виробляє осмислений план поведінки людини як у світі природи, так і в суспільстві. Орієнтація тварини у пев­ному середовищі детермінована інстинктами. За таких обста­вин свідомість не допомагала б, а заважала поведінці тварин.

Ідейні стосунки між індивідами виникають у співто­варистві, але за певної індивідуалізації суб'єкта від ньо-

Свідомість

го. З одного боку, людина є істотою соціальною, а з іншо­го — вона неповторна, незалежна у певних параметрах від соціуму. Тільки за таких умов і з'являється можли­вість продукувати ідеї. Тварина не має творчого змісту в своєму мозку.

Буттєвість свідомості започатковується з виникнен­ням внутрішнього світу ідей. Людина має образи речей у своїй свідомості навіть тоді, коли ці речі безпосередньо не дані в чуттєвому сприйманні. Такі образи і є творчим змістом свідомості. На основі творчості ідей вперше ста­ло можливим вироблення елементів мови, а володіння словом, у свою чергу, створює умови для різноманітних маніпуляцій думки.

Свідомість людини вільно відтворює різні образи та уявлення і не обмежена чуттєвістю конкретного момен­ту. У своїй творчій уяві людина вільно переміщається в різноманітних параметрах прострору і часу. Світ доступ­ний їй не лише «тут і тепер», а й «там і тоді». Тому й поведінка людини визначається не лише конкретною сен­сорною ситуацією, а й уявною, мислимою. Творчий зміст людської свідомості відрізняє її від психіки тварини. Твор­чість і відтворення ідей є неодмінною умовою зростання і збагачення свідомості. Тільки завдяки їй людська психі­ка набуває свого унікального внутрішнього світу думок, ідей, уявлень, що звільняють людину від сліпої залеж­ності конкретного моменту.

Отже, основними властивостями (ознаками) свідомості є: її ідеальність, опосередкованість мовою, Інтенціональ­ність (цілеспрямована предметність), здатність творити і відтворювати ідеї.

Свідомість є складним системним утворенням, а тому існують різні підходи щодо вияву її структури. Ми вва­жаємо найбільш оптимальною позицію В. Г. Нестерен­ка1. У нього структура свідомості має два вияви: компо­нентний (змістовий) і рівневий.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяль­ності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження то­що); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотивацій­на сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості. Ця конс-

ни.

'Див.: В. Г. Нестеренко. Вступ до філософії: онтологія люди-— К., 1995. — С. 210—212.

Філософське розуміння світу

трукція не є лише умоглядною, а постає як закономірний характер організації свідомості. Вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у сві­домості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси — незавершеність буття; програми -- його здатність до са-мозміни.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за 3. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрас­тями. У рівневій структурі він виокремлює такі елемен­ти: а) несвідоме або «Воно» — інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» — своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» — сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми — догми, традиції, ідеали, со­вість та інш; цінності й заборони морального, соціокуль-турного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі).

Для розуміння сутності відносин між «Воно», «Я» і «Над-Я», Фрейд вдається до такого метафоричного порів­няння. «Воно» і «Я» — це кінь і вершник. «Я» прагне підкорити собі «Воно», як вершник сильнішого, ніж він, коня. Поки кінь спокійний, він підкоряється вершнику. Якщо ні, то вершник змушений рухатися туди, куди несе його кінь. Врешті-решт виявляється, що коли вершник потурає забаганкам коня, то і «Я» фактично підкорене волі «Воно» і лише створює видимість своєї переваги над ним. Отже, «Я» є вірним слугою «Воно».

Не менш складними є й відносини між «Я» і «Над-Я». Подібно до «Воно», «Над-Я» може панувати над «Я», ви­ступаючи, наприклад, у ролі совісті. Це своєрідний адво­кат внутрішнього світу людини.

«Я» виявляється у лещатах надзвичайно глибоких су­перечностей з боку «Воно» і «Над-Я». За словами 3. Фрей­да, «Я» є нещасною істотою, яка служить трьом панам і тому може зазнавати утисків з трьох боків: з боку зов­нішнього світу, з боку «сексуальних бажань «Воно» і з боку суворого «Над-Я». Крім того, існує невідповідність вимог «Воно» і вимог неповноцінності та інші диском-фортні стани психіки.

Глибшу диференціацію «Воно» Фрейда дав його учень К.-Г. Юнг. Він виділив, крім «особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду», ще

Свідомість

ЗОЇ

глибший шар — «колективне несвідоме», яке є відобра­женням досвіду попередніх поколінь. Його змістом є, за Юнгом, загальнолюдські прообрази-архетипи. Тобто воно охоплює образи, які однакові для всіх часів і народів -колективне несвідоме, хоча за своєю природою первинне певним чином залежить від індивідуального несвідомо­го. Воно змінюється, стає усвідомленим і сприйнятим. Юнг стверджував, що не існує жодного відкриття в науці чи мистецтві, яке б не мало прообразу в колективному несвідомому. Цей прообраз сягає своїми витоками най­давніших архетипів тих часів, коли «свідомість ще не думала, але сприймала». На архетипах ґрунтуються мі­фи, сновидіння, символіка художньої творчості. Вплив ар­хетипу полягає в тому, що він полонить психіку своєю силою і змушує суб'єкта вийти за межі людського, вияви­тися в лоні надлюдського. Архетип — найінтимніша час­тина людської психіки, і ми оберігаємо її як особисту таємницю. Якщо особисті образи переживаються суб'єк­том, то колективні образи походять не з життєвого досві­ду, а з досвіду предків. Завдяки архетипам здійснюється смисловий зв'язок епох і генерацій, підтримується ду­ховна цілісність культур.

Колективне несвідоме — образ світу, що сформувався ще в пра­давні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідо-мішою формою для вираження свідомого є словесна.

Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво допов­нюють одне одного.

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності че­рез самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:

— як усвідомлення людиною самої себе, свого ста­новища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто влас­ного «Я»;

— як спрямованість свідомості на саму себе або усві­домлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розу­міння самосвідомості є взаємодоповнюючими.

Самосв/дом/'сгь — здатність людини поглянути на себе збоку, тоб­то дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Через це людину так хвилює думка інших людей. Як­що людина не має такої здатності, то це є ознакою психіч­ного захворювання.

Дистанціювання від себе забезпечується завдяки ко­мунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе

Філософське розуміння світу

як внутрішнього співрозмовника, хоча й постійно промов­ляє «про себе» способами внутрішнього мовлення: немов­би конспективно пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Тому для розвитку самосвідомості важ­ливо розвивати внутрішнє мовлення. Найкращим засобом для цього є читання книг (ТУ, якщо й не га'льмує розвиток свідомості, то вже напевно не розвиває її інтенсивно), мис­тецтво, філософія, осмислене спілкування з якими дає ши­рокий вибір засобів для духовного зростання, змогу стати дійсним суб'єктом свого життєвого процесу. Засобом роз­витку самосвідомості може бути і релігія. Зокрема, сповідь у християнстві розвиває у людини фундаментальні для са­мосвідомості здатності: самоаналіз, самооцінку, самовибу-дову (каяття). Схожі дії вироблені й в інших релігіях, зо­крема в конфуціанстві.

Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є па­м'ять, яка зберігає й репрезентує в межах свідомості мину­ле й, отже, уможливлює дистанціювання від теперішнього та майбутнього.

Самосвідомість виконує такі функції:

самопізнання — охоплює самовідчуття (відчуття вла­сного тіла, свого місця у просторі);

самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

самооцінки — включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповід­но до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

саморегуляції -- передбачає таку послідовність ви­явів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, са-мотворення.

Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний ста­тус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована ді­яльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.

Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії.

Свідомість

Запитання. Завдання

1. Чому слово «свідомість» є багатозначним і коли в європейсь­кій філософії з'являється поняття «свідомість»?

2. Проаналізуйте тлумачення свідомості на різних етапах розвит­ку філософії.

3. З'ясуйте особливості розуміння свідомості у філософії марк­сизму.

4. Концепції свідомості, що існують в історії філософії, поділяють на два типи — індивідуалістські та колективістські. Точку зору яких ви поділяєте і чому?

5. Що таке «технологічний вимір» свідомості й у чому він виявля­ється?

6. Проаналізуйте свідомість у контексті відношення людини до тіла.

7. Охарактеризуйте визначальні ознаки свідомості.

8. Проаналізуйте компонентну структуру свідомості.

9. Дайте оцінку рівневої структури свідомості.

10. У чому полягає взаємозв'язок мови і свідомості?

11. Що таке самосвідомість і які її функції?

Теми рефератів

1. Свідомість і духовний світлюдини.

2. Свідомість і несвідоме.

3. Ментальність і свідомість: точки дотику.

4. Самосвідомість і несвідоме: проблема взаємозв'язку.

5. Свідомість, самосвідомість, підсвідомість: форми вияву.

6. Індивідуальна і суспільна свідомість: спільне й відмінне.

Література

Гаврюшин Н. К. Самопознание как таинство // Вопросы философии. — 1996. — № 5.

Гилберт Райл. Понятие сознания. — М., 2000.

Дельдаго Хосе. Мозг и сознание. — М„ 1994.

Лой А. М. Проблема свідомості: історичність досвіду // Філософська і соціологічна думка. — 1992. — № 7.

Мамардашвили М. К. Сознание как философская проблема // Вопросы философии. — 1996. — № 10.

Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.

Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.

Шлет Г. Свідомість та її власник // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 2.

Філософське розуміння світу

3.3. Філософія пізнання (гносеологія)

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти