Реактивні та постстресові психози

Реакція на сильний стрес і порушення адаптації (реактивні психози).

Реактивні психози, які згідно з МКХ-10 віднесені в рубрику "Реакції на сильний стрес і порушення адаптації",-це патологічні реакції психотичного рівня на психічні травми або несприятливі ситуації, що викликають страх, тривогу, образу, тугу чи інші негативні емоції.

Вирішальне значення для розвитку реактивного психозу мають характер і сила психічної травми, преморбідне тло. Реактивні психози найчастіше виникають в осіб, які хворіють на психопатію, перенесли черепномозкову травму, а також в ослаблених інфекційними, соматичними захворюваннями, інтоксикаціями, тривалим безсонням, авітамінозами тощо.

Серед реактивних психозів розрізняють:

♦ афективно-шокові реакції;

♦ реактивну депресію;

♦ реактивний параноїд;

♦ істеричні психози.

Афективно-шокові психогенні реакції викликаються раптовим сильним афектом, що звичайно супроводжується страхом у зв'язку із загрозою для життя (пожежа, землетрус, повінь тощо). Клінічно ці реакції проявляються ре­активним збудженням і реактивним ступором. При реактивному збуд­женні раптово виникає хаотичне не­мотивоване психомоторне збуджен­ня. Хворий кидається в різні сторо­ни, кричить, благає про допомогу. Таку поведінку спостерігають при психогенному запаморочливому стані свідомості з порушенням оріє­нтування і подальшою амнезією.

Реактивний ступор прояв­ляється заціпенінням, що виникає раптово: людина завмирає, не може зробити жодного руху, сказати хоча б слово (мутизм). Він триває від де­кількох хвилин до декількох годин, інколи довше. При цьому часто роз­вивається виражене напруження м'язів. Хворий лежить в ембріональній позі або витягується на спині [52, с.26-28].

Очні щілини, як правило, широко розкриті, міміка відображає переляк чи безмеж­ний відчай. При згадці про психотравмуючу ситуацію хворий блідне або червоніє, вкривається потом, у нього з'являється тахікардія. Цей стан закінчується сном і амнезією. Психомоторна загальмованість може не досягати ступеня ступору. В цих випадках хворі частково контактують з людьми, хоча відповідають коротко, розтягуючи слова. Рухи скуті, повільні. Свідомість звужена або виключена до сту­пеня оглушення.

Рідко у відповідь на раптову і сильну психотравмуючу дію настає так званий емоційний параліч- тривала апатія з байдужим ставленням до загрозливої си­туації і навколишнього середовища.

Затяжні психогенні психози проявляються реактивною депресією та ре­активним параноїдом.

Реактивна депресія. Смерть близької людини, тяжкі життєві невдачі здатні викликати реакцію депресії. У цьому стані хворі пригнічені, вираз обличчя в них скорботний, хода повільна, можуть тривалий час сидіти в одноманітній позі з опу­щеною головою або лежати, підібгавши ноги, байдужі до всього, спілкуються мало і неохоче. Переживання сконцентровані навколо обставин, які пов'язані з психіч­ною травмою. Думки про неприємну подію невідступні, деталізуються, стають надцінними, а інколи трансформуються в маячення. Психомоторна загальмованість часом досягає рівня депресивного ступору. Коли до туги приєднується тривога, страх або гнівливість, може розвинутись психомоторне збудження: хворі голосно плачуть, заламують руки, б'ються головою об стіну, роблять спроби самогубства.

Психоз проходить через певний час після вирішення психотравмуючої ситуації або після примирення з її на­слідками. При розвитку реактивної депресії хворого повинен оглянути лікар-психіатр, щоб госпіталізувати його в психіатричну лікарню для за­побігання самогубству й організації належного лікування [45, с.27-33].

Реактивний параноїд - це па­тологічна реакція психотичного рівня на психічну травму чи несприятливу ситуацію, наприклад маячний синдром. Клінічно він може проявитись різноманітними симптомами. В одних випадках виникають маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу при
вираженому страху і розгубленості. При цьому зміст маячних ідей, як правило, відображає психотравмуючу ситуацію. Навколишнє середовище піддається маячній інтерпретації, набуває особ­ливого значення. В інших випадках, крім маячних ідей, у хворих виникають слухові галюцинації такого самого змісту. Поведінка хворих визначається нереальним оці­нюванням дійсності, а їх маячними переконаннями.

Виділяють і деякі атипові форми реактивного параноїду.

В осіб, які страждають на психопатію, під впливом психотравми може виник­нути кверулянтне (сутяжне) маячення.Такі хворі схильні активно боротися з усілякими, здебільшого уявними, недоліками, пишуть у різні інстанції" скарги, про­тести, вимоги, з великою підозрою ставляться до всіх, кого ця "справа" прямо чи опосередковано стосується. У людей із поганим слухом може розвинутись мая­чення переслідування приглухлих.У них виникають стійка тривожна підозрі­ливість, ідеї стосунків, переслідування. Такі розлади можливі й у тому випадку, коли людина потрапляє в іншомовне оточення і незнання чужої мови створює їй труднощі в спілкуванні. Тривалість реактивного параноїду найчастіше обмежуєть­ся днями, але інколи психоз затягується на місяці. Хворі на реактивний параноїд здебільшого є небезпечними для оточуючих, а відтак потребують консультації лікаря-психіатра [73, с.56 -59].

Узагальнення та практичні поради практичному психологу

♦ Багато людей розуміють сутність неврозів як прояв слабкої волі, бажання хворих "грати на публіку", установчу поведінку і неба­жання налагодити адекватні соціально-трудові стосунки. Насправді це не так. Хворі на невроз страждають від захворювання. Вони вимагають тривалого комплексно­го лікування з обов'язковим проведенням психотерапевтичної корекції.

♦ Зневажливе або іронічне ставлення до хворих на невроз недопустиме. Разом із тим, не варто приділяти надмірну увагу хворим, надто часто оглядати їх. Така тактика може дати зворотний ефект: хворий буде впенений у тому, що у нього є тяжке небезпечне захворювання. Психолог щодо цього хворого в проявах своєї уваги повинен дотримуватися принципу "золотої середини".

♦ У разі виникнення у хворого на істерію нападу істерики потрібно дати безпечний заспокійливий препарат (наприклад, настойку кореня валеріани), залишити його наодинці. Сторонніх глядачі необхідно вивести з приміщення. Потрібно пам'ятати: чим довше будеш біля хворого, тим триваліший напад істерики.

♦ Основний метод лікування пацієнтів з невротичними розладами – психотерапія.

♦ Хворі з ймовірно безнадійним прогнозом (при злоякісних пухлинах, ВІЧ-інфекції, тяжких формах променевої хвороби тощо), які знають свій діагноз, схильні до суїцидальних тенденцій. Психолог повинен вжити всі належні заходи щодо збереження професійної таємниці й профілактики самогубств.

♦ При розвитку реактивного психозу біля хворого встановити охоронний режим.

Питання для самоконтролю

1.Класифікація функціональних перехідних розладів психіки.

2.Сутність і клініка ситуаційної реакції та неврозу тривожного очікування.

3.Клініка реакції паніки.

4.Основні психологічні типи реагування хворого на свою хворобу.

5.Причини неврозів, їх класифікація.

6.Клініка неврастенії.

7.Клініка неврозу настирливих станів і психастенічного неврозу.

8.Клініка істерії. Тактика психолога.

9.Клініка тривожного розладу у зв'язку з розлукою в дитячому віці.

10.Тактика психолога при психогенному знепритомненні.

11.Сутність невротичного розвитку особистості.

12.Наведіть класифікацію системних і органних неврозів.

Психосоматичні захворювання

У зв'язку з тим, що в навчальній і довідковій літературі, доступній студентам-психологам, практично відсутня інформація, присвячена диференціації підходів до психо­соматичних розладів з урахуванням психосоматичного та соматопсихологічного підходів, які згідно з МКХ-10 віднесено в рубрику "Соматизовані розлади", автор посібника прагне висвітлити ці питання глибше, ніж інші. Психосоматичний та психодіагностичний підхід до соматичних розладів представлено у розділі “Психосоматика”, базуючись на результати власних досліджень автором підручника. А соматопсихологічний підхід доцільно розглянути з позиції патопсихології. Су­часного психолога не можна вважати грамотним фахівцем, якщо він не засвоїть необхідний об'єм знань із психосоматики, яка знаходиться на стику психіатрії і загальносоматичної медицини.

Грамотний психолог, озброєний сучасними знаннями про соматизовані розлади, надасть велику допомогу лікарю щодо запідозрення й верифікації діагнозу -психосоматичні розлади. При наявності прихованої депресії психологи звертають увагу на циркадність посилення болю, погіршання загального стану хворого і зміни його вітального тонусу. У цієї групи хворих біль посилюєть­ся, а загальний стан погіршується здебільшого в другій половині ночі й вранці. Особливо показовим є циркадність змін вітального тонусу. Після неповноцінного нічного сну хворий вранці не має відчуття, що він відпочив, почуває себе розби­тим, йому тяжко піднятись з ліжка, навіть для того, щоб вмитись і почистити зуби, апетит відсутній, його ніщо не цікавить. Під вечір вітальний тонус хворого дещо, а часом і значно, покращується. З'являються апетит і інтерес до подій, які відбуваються навколо нього. Він жваво контактує з іншими хворими, відвідувачами, починає щось читати, слухає радіо або дивиться телепередачі. Періодичні напади болю суттєво не впливають на достатньо задо­вільний життєвий тонус ввечері.

Для органних і системних неврозів характерні наявність стійкого іпохондрич­ного фону, відсутність чітко визначеного циркадного ритму зміни вітального тонусу, виражені симптоми вегетативної дисфункції під час погіршання стану, що має тісний зв'язок з дією психотравмуючої ситуації.

Психолог забезпечує належний лікувально-охоронний режим цій спе­цифічній групі хворих, переконує їх проявити настирливість у тривалому лікуванні й не змінювати досвідченого лікаря-куратора на іншого. Пряма і опосередкована психотерапія, яку грамотно та адекватно обставинам проводить психолог, створює сприятливий фон для успішного лікування соматизованих розладів.

На сьогоднішній день внаслідок зниження рівня життя, психічного переванта­ження та постійних стресів часто розвиваються так звані психосоматичні захво­рювання. Це хвороби з розмаїтою клінічною картиною, що імітують різні соматоневрологічні захворювання. Вони зумовлені прихованою депресією або не­врозом якогось органа чи системи. Протягом певного періоду (місяці, а часто і роки) ці хворобливі стани мають функціональний характер, при своєчасному діагностуванні їх успішно лікують. Проте тоді, коли діагноз був встановлений не­правильно, через деякий час функціональні порушення переходять в органічні зміни або інтенсивна терапія хіміофармацевтичними препаратами викликає розвиток так званої "медикаментозної хвороби". Встановлено, що не менше 30-50 % осіб, які звертаються із різноманітними скаргами в поліклініки і стаціонари, є практично здо­ровими людьми, які потребують лише адекватної корекції емоційного стану. Окрім цього, щонайменше у 25 % людей, в яких насправді є соматичні хвороби велике значення в клінічній картині відіграють невротичні розлади.

У виникненні психосоматичних розладів значну роль відіграє дія 5 факторів:

♦ фрустраційна та емоційна напруженість;

♦ енергетичний потенціал і антистресова стійкість;

♦контроль над соціальною поведінкою;

♦розвиток ендогенної прихова­ної депресії;

♦розвиток органних або системних неврозів.

Розрізняють такі диференційно-діагностичні критерії, за допомогою яких можна запідозрити наявність психосоматичного захворювання:

♦атиповість клінічних проявів;

♦ невідповідність клінічних проявів результатам об'єктивного параклінічного обстеження;

♦ неефективність лікування в спеціалістів соматоневрологічного профілю [67, с.112-117].

Прихована депресія- це ендогенний депресивний стан, при жому на пер­ший планв клінічній картині захворювання виходить велика кількість різноманітних соматичних скарг, власне психічні афективні її прояви стерті, нерідко виступають заїх фасадом (синоніми "соматизовані розлади", "депресія без депресії", "замас­кована депресія", "латентна депресія", "вегетативна депресія", "соматична цик­лотимія").

Вважають, що близько 15-25 % осіб, які звертаються і лікуються в лікарів-інтернів, насправді мають приховану депресію. Відомо, що прихована депресія-це стан, який може зумовлювати високий суїцидний ризик.

Численні сомато-вегетативні порушення зводяться до таких варіантів маско­ваної депресії:

1.Алгічно-сенестопатичний:
-кардіалгічний (біль у ділянці серця);

- цефалгічний (головний біль);

- абдомінальний (біль у різних ділянках живота).

2.Агрипічний (стійке безсоння).

3.Діенцефальний: а) вегетативно-вісцеральний (періодична тахікардія, пітливість, відчуття жару, нестачі повітря, посилена перистальтика шлунка і кишечника, псевдопозиви на дефекацію); б) псевдоастматичний (нападоподібно виникають порушення частоти, ритму і глибини дихання із суб'єктивним відчуттям ядухи); в) вазомоторно-алергічний (періодично, найчастіше восени або навесні, з'являється відчуття закладення носових ходів з утрудненням носового дихання, відчуття тяжкості або оніміння в ділянках гайморових пазух).

4.Обсесивний.

5.Наркоманічний (проявляється псевдозапоями).

6.Порушення сексуальної сфери.