ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні історичні періоди розвитку світової стандартизації

Історичні факти підтверджують гіпотезу про те, що історія стандартизації переду­сім почалася з нормування і контролю розмірних параметрів та уніфікації виробів. Так, протягом тисячоліть людство не мало жодної будівлі, яка б могла порівнятися з грандіо­зністю пам'ятників єгипетської культури — пірамід у Гізі. Секрет незламності пірамід простий: їх складено зі стандартних, рівномірних, точно підібраних блоків розміром 410 х 200 х 130 мм. Історики стверджують, що багато років до нашої ери у стародавньо­му Єгипті існував інститут чиновників, які контролювали дотримання розмірів виготов-люваної цегли. Завдяки дотриманню стандартизованих розмірних параметрів єгиптянам вдалося побудувати дивовижні витвори мистецтва.

Як і єгипетські, унікальні пам'ятки грецької архітектури. Достатньо сказати, що ви­датні храми, їхні колони та портики — зібрано з невеликої кількості стандартних дета­лей. З історії Стародавнього Риму відомо, що тут також використовували цеглу стандар­тних розмірів. Під час будівництва водогону використовували труби єдиних діаметрів (5 пальців). Труби інших діаметрів до міського водогону підключати було заборонено. Для вибору розмірів водяних коліс римляни застосовували метод пропорційних чисел. Зведення архітектурних споруд в античну добу свідчить про існування розгалуженої бу­дівельної індустрії. Очевидно, вже годі масово виробляли збірно-розбірні конструкції з каміння, а технологічний рівень будівництва був досить високим.

Єгипетські воїни були озброєні однаковими, «стандартними» луками, стрілами, римські легіонери також мали уніфіковане озброєння і таке ін.

 

 

Устародавні часи на лісових складах Японії продавали різнібудівельні деталі стан­дартних розмірів, що були готові до використання. Як будівельний стандарт для вимірю­вання площі забудови використовували спеціальну циновку (татамі), довжина якої від­повідала росту самого високого японця.

У Середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації запроваджуються все частіше і знаходять все більш широке застосування. Скажімо, було встановлено єдині розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, а також єдині вимоги до си­ровини, яку використовували у ткацькому виробництві.

У XV ст. в епоху Відродження з розвитком торгово-економічних зв'язків між країнами виникла потреба у будівництві великої кількості кораблів, для чого необ­хідно було по-новому організовувати їх виробництво. У Венеції, великої на той час морської держави, будували дерев'яні кораблі з уніфікованих деталей. Це робилося для того, щоб кожен корабель в одних і тих умовах міг пливти з однаковою швидкіс­тю і стріляти на однакову відстань. Тому під час бою всі кораблі ескадри трималися гуртом, їх було практично неможливо перемогти. А на складах венеційських кон­сульств зберігалися стандартизовані вузли та деталі: однотипні вітрила, весла щогли, керма тощо.

Широкого розвитку стандартизація набуває в Новітній час з переходом до машин­ного виробництва. Так, у 1785 р. французький інженер Леблан виготовив партію (50 шт.) замків для рушниць, які були придатні для будь-якої із виготовлених рушниць і мали ва­жливу якість — взаємозамінність. Ця ідея привертає увагу військових і в 1793 р. амери­канський фабрикант Є. Вітней укладає з урядом США угоду щодо постачання великої партії рушниць із взаємозамінними частинами. Виготовлення таких рушниць відкрило шлях до їх масового виробництва, але при цьому виникла потреба у стандартизації ос­новних параметрів. Тому в Німеччині на королівському збройному заводі «Оберндорф» прийняли стандарт на рушниці, згідно з яким їхній калібр повинен був становити 13,9 мм.

Слід зауважити, що ідеї, закладені в основу сучасної стандартизації, одержали свій розвиток з виникненням крупної промисловості, тобто за капіталістичного сус­пільного устрою. В Європі та США у другій половині XIX ст. роботи зі стандартиза­ції здійснюються майже на всіх промислових підприємствах. Слід зазначити, що в умовах жорсткої конкуренції, виробники не могли випускати продукцію погоджено, і були вимушені це робити ізольовано один від одного. Тому на кожному підприємстві використовувалися свої стандарти. Внаслідок внутрішньозаводської стандартизації стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Основна мета, про яку дбали підприємці під час впровадження стандартизації виробів — отримання більш висо­ких прибутків.

Проте, наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. активізувався процес модернізації капіталістичних відносин, розвитку суспільного розподілу праці та торгівлі, концентра­ції виробництва. Людство досягло великих успіхів у розвитку науки і техніки, промисло­вості та транспорту. Все це поставило на порядок денний об'єктивну вимогу суспільного поділу праці в національному та міжнародному масштабі. Найбільшого значення набу­ває національна та міжнародна стандартизація.

 

Значною подією стало введення в Англії у 1891 р., а потім і в інших країнах, єдиної системи гвинтових нарізей з дюймовими розмірами (розробленої Джоном Вітвортом), використовуваних і сьогодні в ряді країн поряд з метричною наріззю. У 1846 р. у Німеч­чині уніфіковано ширину залізничної колії та розміри зчепів для вагонів. У 1869 р. упер­ше видано довідник, в якому надано розміри стандартних профілів катаного заліза. 1870 р. у деяких країнах Європи було встановлено стандарти на розміри цегли.

Початок міжнародної стандартизації припадає на кінець XIX ст., коли у 1875 р. в Парижі була підписана Конвенція по організації Міжнародної комісії мір і ваг. Міжнаро­дного бюро мір і ваг, Міжнародної конференції мір і ваг. Це стало значною подією для того часу і подальшого розвитку суспільства та науково-технічного прогресу. Створення метричної системи пов'язано з підвищенням вимог до точності вимірювань та можливіс­тю покласти край невиправданому розмаїттю, непостійності мір і ваги, що значно зава­жало розвитку промисловості та торгівлі.

В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації, на яко­му обговорювалися питання міжнародної координації в галузі випробування матеріалів. У конгресі брали участь представники 10 промислово розвинених країн світу, в тому чи­слі російські інженери. Конгрес сприяв створенню Міжнародної асоціації з випробуван­ня матеріалів, що стала своєрідним форумом для обговорення завдань, що виникнули на національному рівні. Слід зазначити, що в рамках асоціації не ставилося завдань шодо розробки міжнародних норм і правил а галузі випробувань матеріалів.

Ці перші результати національної і міжнародної стандартизації мали велике прак­тичне значення для розвитку продуктивних сил і призвели до створення національних організацій зі стандартизації. Першу національну інституцію з стандартизації — Комі­тет технічної стандартизації (пізніше перетворений на Британську асоціацію стандар­тизації') — було організовано в 1901 р. у Великобританії. Головним завданням Комітету стало розроблення та впровадження стандартів на сировину, промислові вироби, війсь­кову техніку. Опублікування стандартів на продукцію було спрямовано на підсилення економічної могутності Британської імперії.

Економічне розділення світу між великими західними країнами призвело до пере­розподілу територій. Посилена мілітаризація вимагала великого виробництва озброєння з обов'язковим дотриманням принципу взаємозамінності. Стандартизація якнайкраще задовольнила ці вимоги часу і стала сприйматися як об'єктивна економічна необхід­ність. Тому не дивно, що під час Першої світової війни слідом за Великобританією ідею стандартизації підхопили й інші промислово розвинені країни, створивши національні організацій зі стандартизації: у Голландії (1916 р.), Німеччині (1917 р.), Франції, Швей­царії, США (1918 р.). Одразу ж після війни організації зі стандартизації було створено в Бельгії та Канаді (1919 р.), Австрії (1920 р.), Італії, Японії та Угорщині (1921 р.), Австра­лії, Швеції, Чехословаччині (1922 р.), Норвегії (1923 р.), Фінляндії, Польщі (1924 р.), Данії (1926 р.), Румунії (1928 р.).

З 1920-х рр. визнаним авторитетом у царині стандартизації було визнано Німеччи­ну, яка завжди приділяла велику увага науковому обгрунтуванню стандартів. В Америці переважали стандарти, які закріплювали досягнутий рівень виробництва конкретних виробів. Такий підхід не вимагав спеціальних наукових досліджень, а припускав лише

 

 

узагальнення наявного досвіду та узгодження інтересів зацікавлених сторін. У Європі переважала стандартизація, заснована на результатах наукових досліджень. Стандартизація розвивалася в напрямі вдосконалення форм, розмірів і споживчих властивостей виробів. Така робота пов'язана з довготривалими теоретичними дослідженнями і не менш трива­лим впровадженням розроблюваних стандартів.1

Наступним кроком на шляху втілення ідеї міжнародної стандартизації стало прове­дення у 1921 р. першої конференції секретарів семи національних комітетів з стандарти­зації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. у Нью-Йорку було створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартиза­ції яка стала прототипом майбутньої Зокрема, багато правил і процедур сучасної ISO являють собою модернізовані процедури колишньої ІЗА. Більша частина тих 67 технічних комітетів ISO. які були сформовані в 1947 р., існувала ше у структурі ISO.

Хоча ІЗА і не видавала міжнародних стандартів, її діяльність вплинула на міжнаро­дну консолідацію в галузі стандартизації. ТК, що входили до складу ІЗА розробляли ре­комендації зі стандартизації та розсилали їх 20 країнам-членам асоціації, у тому числі СРСР. Було розроблено майже ISO міжнародних рекомендацій з стандартизації. ІЗА та­кож забезпечувала систематичний обмін інформацією в галузі стандартизації між країна­ми. У рамках ІЗА були також закладені методичні підходи до розробки міжнародних стандартів.

Розвиток міжнародної стандартизації було призупинено в період Другої світової війни. Роботи було відновлено у 1945 р.. коли в рамках Організацій Об'єднаних Націй було створено Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні та Нью-Йорку, до складу якого увійшли 18 країн антигітлерівської коаліції. Основним за­вданням Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у воєнний час.

У жовтні 1946 р. у Лондоні, на базі існуючого Координаційного Комітету за­сновано Міжнародну організацію зі стандартизації до складу якої увійшли 33 країни. ISO офіційно вступила в права у 1947 г. У Статуті ISO, затвердженому на Генеральній Асамблеї 00Н. наголо­шено на неурядовому статусі цієї організації, а також записано, що «метою організа­ції є сприяння розвиткові стандартизації у всесвітньому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну та взаємодопомоги, а також для розширення співробіт­ництва в галузі інтелектуальної, технічної та економічної діяльності». Структуру ISO показано на рис. 1.2.2.

Усупереч загальноприйнятій уяві американські компанії досить неохоче опікуються нововведеннями у виробництво. На думку німецьких стандартизаторів, що вивчали стан стандартизації в Америці, американці починають цікавитися новим винаходом лише після того, як у Європі закінчується все науко­ве опрацювання його. Американці чекають, щоб Європа обгрунтувала проблему теоретично, щоб новий продукт було випробувано на практиці. Після цього вони впроваджують його у своїй країні, швидко випереджаючи Європу завдяки більш розвинутому рівню техніки і прогресивним виробничим методам.

 

 

Рис.1.2.2.

Організаційна структура 150

ISO сьогодні - це 160 країн-учасниць. близько 3000 структурних підрозділів - 190 технічних комітетів (ТК); 650 підкомітетів; 2188 робочих груп; це _ понад 15 000 опублікованих стандартів

ISO як неурядова організація користується консультативним статусом ООН і є най­більшою міжнародною організацією в галузі стандартизації і сертифікації з широкого кола питань. До основних пріоритетів діяльності 180, передусім, належать:

• заходи, які сприяють координації та уніфікації національних стандартів;

• розроблення та затвердження міжнародних стандартів:

• обмін інформацією з проблем стандартизації;

• співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які зацікавлені у вирішенні суміжних проблем, і на їх прохання, вивчає проблеми стандартизації та ін.

 

Членами ISO с не уряди, а національні організації з стандартизації і сертифікації (комітети-члени) з правом одного голосу (рис. 1.2.3). У складі ISO працюють понад 80 комітетів-членів, опорою яких с сильні національні організації з стандартизації роз­винених держав, які сплачують пільгові внески і мають доступ до всіх доробків міжна­родної стандартизації. Крім комітетів-членів, до ISO введено статус членів-кореспонден-тів, якими є оранізації з стандартизації країн, шо розвиваються (близько 25). Останні об­межені у доступі до інформації про стандарти, які розробляються. Національні організа­ції — це провідники всіх досягнень ISO, а також — виразники національної точки зору у відповідних технічних комітетах організації.

Повноправний член оріанізації мас право брати учасгь в усіх робочих оріанах. бути обраним до керівних органів, отримувати копії всіх робочих документів, представляти на розгляд зауважен­ня щодо них. Для цього виду членсгва встановлена шкала щорічних внесків до бюджету ISO.

Члени-коресионденти за рахунок сплати незначної© внеску до бюджету ISO мають право отримувати комплект всіх міжнародних стандартів, шо видаються, інших інфор­маційних видань. Членами-коресиондентами с країни, що розвиваються. їх економічний стан не дозволяє стати повноправними членами.

Члени-абоненти сплачують пільгові внески і мають можливість отримувати інфор­мацію щодо міжнародної стандартизації.

Сьогодні органи цієї організації дислокуються у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO — англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи ISO.

ISO складається із керівних і робочих технічних органів. Вищим органом ІЗО є Ге­неральна Асамблея, яка скликається один раз на три роки. Генеральна Асамблея — це збори посадових осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет— член має право представляти не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати наглядачі. Члени-коресионденти та члени-абоненти беруть участь як наглядачі.

До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищими керівними особами є Президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою 180 в перервах між сесіями Генеральної Асамблеї. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні коміте­тів-членів Ради. У період між засіданнями і за потребою Рада може приймати рішення шляхом переписки. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний се­кретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, орга­нізації та координації роботи комітетів. До сфери роботи Бюро входить розгляд пропози­цій щодо створення та розпуску технічних комітетів (ТК); визначення галузі стандарти­зації і сертифікації, якими повинні займатися комітети.

Види членства в ISO--- повноправний член організації; член-кореспондент; член-абонент.

 

 

Технічними органами Ради ISO є Комітети, що розробляють питання міжнародної стандартизації. Так, Комітет з принципів стандартизації (SТАК0) надає методичну та інформаційну допомогу по принципам і методикам розробки міжнародних стандартів. Комітет здійснює вивчення наукових принципів стандартизації і сертифікації та підготов­ку рекомендацій по досягненню оптимальних результатів у даній області, займається пи­таннями термінології й організацією семінарів по використанню міжнародних стандартів.

На початку 1970-х рр., у зв'язку з бурхливим розвитком сертифікації в усіх країнах світу, створено Комітет з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів. STAKO розгля­дає питання відповідності продукції, послуг, процесів і систем якості вимогам нормативних доку­ментів. Вивчає практику діяльності в іалузі відповідності, здійснює аналіз отриманої інформації. Комітет розробляє міжнародні рекомендації з сертифікації, створює методологічну базу для розро­бки й акредитації національних систем сертифікації по взаємному визнанню результатів випробу­вань. STAKO періодично проводить аналіз усіх чинних національних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою своєчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сер­тифікації продукції на відповідність вимогам ISO.

Результати роботи Комітету з оцінки відповідності набувають особливого значення для країн, де створюються національні системи сертифікації. STAKO спільно з ISO під­готував ряд керівних рекомендацій з основних аспектів сертифікації. Ці документи на­йшли широке визнання у країнах-членах 180 і ІЕС. У ряді країн вони покладені в основу національних систем сертифікації.

До компетенції Комітету з інформації (INFСО) входить координація та гармоніза­ція діяльності в галузі інформаційних послуг, банків, даних маркетингу, продажу стан­дартів і технічних регламентів. INFСО тісно співпрацює з Комітетом з питань інформа­ційних мереж (ISONET).

Комітет з допомоги країнам, що розвиваються (DEVCO), здійснює обслуговуван­ня цих країн по усіх питаннях міжнародної стандартизації та метрології, створює умови для обміну досвідом з розвиненими країнами та підготовки спеціалістів тощо. DEVCO тісно співпрацює з цих напрямів з 00Н. Результатом їх спільних зусиль стало створення та функціонування міжнародних центрів навчання.

Як видно, в структурі 180 є спеціалізований Комітет по захисту інтересів спожи­вачів (СОРОLСО), створений у 1977 р. з метою стандартизації в галузі інформації спо­живача та забезпечення зв'язку між 180 та міжнародними організаціями, які займаються питаннями споживчої політики. До завдань цього Комітету входить:

• визначення шляхів сприяння споживачам в отриманні максимального ефекту від стандартизації продукції;

• розроблення рекомендацій шодо забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів;

• узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стандартизації, використанню стандартів на споживчі товари;

• підтримування зв'язків з різними органами ISO, діяльність яких зачіпає інтереси споживачів.

СОРОLСО проводить щорічні практикуми для представників споживачів, органів державної влади, виробників та експертів товарів з таких проблем, як безпека товарів.

 

інформування споживачів, упакування, економія енергії, безпека товарів для дітей, пере­ваги застосування міжнародних стандартів тощо. Результатом діяльності САРОЬСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять ін­терес для організацій споживачів, а також підготовка Настанов з питань товарів народ­ного споживання. Наприклад: Настанова 12 «Порівняльні випробування споживчих то­варів». Настанова 14 «Інформація про товари для споживачів».

Комітет зі стандартних зразків (RЕМСО) займається питаннями методичної до­помоги та розробки настанов по стандартних зразках. RЕМСО, координатор робіт зі ста­ндартних зразків, тісно співпрацює з міжнародними метрологічними організаціями.

Робоча сфера діяльності 130 розподілена між ТК. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандар­тів. Кожний ТК має затверджену Радою 180 конкретну сферу діяльності, наприклад: ТК 10 «Технічні креслення», ТК 12 «Одиниці вимірювання», ТК 22 «Автомобілі». ТК 37 «Технологія», ТК 176 «Управління якістю та збереження якості». ТК поділяються на за-гальнотехнічні та на комітети, які працюють в конкретних галузях техніки. Діяльність загальнотехнічних комітетів спрямована на вирішення загальнотехнічних і міжгалузевих проблем. Решта комітетів здійснюють свою діяльність в конкретних галузях техніки.

Особлива увага в роботі ТК приділяється проблемам якості. До речі, у 1979 р. було створено ТК 176 «Забезпечення якості», який у 1987 р. перейменовують в «Управління якістю та забезпечення якості». Цей ТК був створений з метою розробки однакового під­ходу до вирішення питань якості продукції на підприємствах та у сфері обігу. У 1987 р. Комітет опублікував 4 стандарти ISO серії 9000, що стало початком впровадження сис­тем якості в різних країнах світу.

Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створю­ються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомі­тетів, 2188 робочих груп.

За ініціативи колишнього Президента ISO пана Лью Ман Леонга була підготовлена «Біла книга 180», яка являє собою стисле, але важливе звернення до високих посадових осіб країн стосовно міжнародних стандартів та інших технічних регламентів з визначенням їх ролі у між­народній торгівлі, в усуненні технічних перешкод в торгівлі, використання міжнародних стан­дартів для покращання системи управління якістю та збереження навколишнього середовища.

ISO визначила «Довгострокові стратегії технічного регулювання на 1999-2001 рр.», а згодом — Стратегічний план ISO на 2005-2010 роки «Стандарти для стабільного сві­ту», метою якого є розроблення узгодженого та багатосекторного фонду міжнародних стандартів, що відповідають глобальним потребам та залучення всіх заінтересованих сторін до цього процесу. Пріоритетами тут є:

• Стандарти ISO повинні зробити виробництво й торгівлю більш ефективними;

• Стандарти ISO мають бути придатні для використання під час оцінки відповідності мають сприяти якості та надійності на всіх рівнях виробництва і торгівлі за умови конкурентоспроможних цін та для кінцевого задоволення споживача;

• Стандарти ISO, коли і де б вони не застосовувалися, мають сприяти задоволенню людських та суспільних потреб з точки зору безпеки, охорони здоров'я й навколишнього середовища, а також в аспекті ринкових та всезростаючих торговельних вимог;

 

• Стандарти ISO мають діяти як еталони під час регуляційної та контрольної діяльності федеральних, державних та місцевих органів влади;

• Стандарти ISO в країнах, шо розвиваються або знаходяться на стадії перехідної економіки, мають відігравати роль стратегічного знаряддя сприяння національному економічному розвитку і торгівлі.

Досить широкими є ділові контакти ISO: з нею підтримують зв'язки понад 500 міжнародних організацій, в тому числі всі спеціалізовані агентства ООН, шо працю­ють у суміжних напрямах. ISO співпрацює з усіма регіональними організаціями з стан­дартизації, члени яких одночасно є членами ISO. Тому під час розробки регіональних стандартів за основу приймається стандарт ISO часто на стадії проекту. Найбільш тісні робочі стосунки підтримуються 150 з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC). Європейським комітетом з стандартизації (СЕN), Міжнародною організацією з стан­дартизації тестування (ІSТ0).

150 сприяє розробці міжнародних стандартів у всіх галузях, за винятком станда­ртів у електротехнічній та електронній промисловості, які відносяться до сфери ком­петенції Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС, 1906 р.). Доцільно зазначити, що початок міжнародного співробітництва в галузі електрики і електротехніки було покладено у 1881 р. Міжнародним конгресом з електрики, коли бурхливий розвиток цієї нової галузі потребував встановлення уніфікованих у міжнародному масштабі одиниць. На Міжнародному електротехнічному конгресі в 1904 р. було прийнято рі­шення щодо створення з метою технічного співробітництва Комісії для розгляду пи­тань стандартизації, термінології в галузі електротехніки і номінальних параметрів електричних машин. ІЕС було засновано на конференції в Лондоні в 1906 р. представ­никами 13 країн.

Структура ІЕС (Рада, технічні комітети, підкомітети, робочі групи) аналогічна структурі ISO. Вишим керівним органом ІЕС є Рада, в якій представлені національні ко­мітети країн. Очолює ІЕС Президент, який обирається на 3 роки. При Раді ІЕС створено Комітет дії, який підпорядкований Раді та надає їй свої рішення на затвердження. Комі­тет дії розглядає питання з координації роботи окремих технічних комітетів ІЕС або за­гальні питання щодо діяльності всієї організації.

У 1947 р. ІЕС приєдналась до ISO на автономних правах як її електротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову й організаційну самостій­ність. У 1993 р. прийнято новий Статут цієї організації. Нині ІЕС об'єднує 60 країн. Майже 200 робочих органів ІЕС розробили понад 2,5 тис. стандартів. Серед пріорите­тів діяльності ІЕС — сприяння координації і уніфікації національних стандартів в галузі електротехніки, радіоелектроніки та зв'язку; створення міжнародних систем сертифікації у цій галузі; вивчення, пропаганда і обмін передовим досвідом різних країн і таке ін.

Особливістю діяльності ІЕС в сфері якості продукції є створення міжнародних сис­тем сертифікації. На початку 1970-х років вона перша з міжнародних організацій почала створювати під своєю егідою системи сертифікації. Першою з міжнародних систем сер­тифікації була створена система виробів електричної техніки, на відповідність вимогам

 

стандартів ІЕС. Другою системою сертифікації, створеною в рамках ІЕС, є система сертифікації електротехнічних виробів. З 1984 р. діє система з випробувань електрично­го обладнання на відповідність стандартів безпеки (ІЕСЕЕ). У 1986 р. створена система з сертифікації виробів електронної техніки (ІЕСО) і таке ін.

У 1976 р. між ІЕС і ISO була підписана Угода про сумісну діяльність і створен­ня єдиної системи міжнародної стандартизації. Сфери впливу цих організацій розме­жовані галузями техніки, які входять до їх компетенції. З загальних питань стандар­тизації ISO та ІЕС виступають узгоджено. Вони видають спільні рекомендації та нор­мативні документи. Співробітництво ІЕС та ISO здійснюється шляхом встановлення безпосередніх зв'язків між ТК і робочими групами цих організацій у системі ISO /ІЕС, а також поза нею утворюються тимчасові та постійно діючі робочі органи, які здійснюють серйозні наукові дослідження, аналіз, розробку прогнозів, змісту, форм і методів роботи з стандартизації в умовах безперервного розвитку науки і техніки.

Ці дві організації, ISO та ІЕС, разом з Міжнародною організацією законодавчої метрології (OIML), Міжнародною спілкою електрозв'язку (ITU) та Міжнародною конференцією з вимірювальної техніки та приладобудуванню (IIЕСО) створюють найкрупнішу в світі неурядову систему для здійснення добровільного промислово-тех­нічного співробітництва на міжнародному рівні, вирішення проблем міжнародної стан­дартизації. Створені ними стандарти, незалежно від того, стосуються вони товарів або послуг, являють собою колективні знання та досвід сторін, які беруть участь в їхньому розробленні — виробників, урядових органів, науково-дослідних інститутів, випробу­вальних лабораторій, організацій споживачів тощо. Загалом, у світі існує понад 350 різних міжнародних організацій, які займаються проблемами технічного регулю­вання та управління якістю.

2001 року ISO, ІЕС та ІТІІ створили Всесвітнє співробітництво щодо стандартів з метою:

• посилення ропі та поширення системи добровільних міжнародних стандартів;

• забезпечення прозорості міжнародної стандартизації на основі консенсусу в усьому світі;

• координації питань технічного характеру з метою усунення дублювання та більш ефективної співпраці у сфері конвергентних (взаємно проникних) технологій. Міжнародна, регіональна та національна стандартизація складають систему глоба­льної стандартизації, яка охоплює практично всі сфери економічного та суспільного життя (рис. 1.2.4).

У цілому глобальна система стандартизації базується на угодах про співпрацю:

• між ISO, ІЕС і ІТU) на міжнародному рівні;

• між організаціями зі стандартизації на регіональному рівні, наприклад, СEN, CTNTLEC та ЕТСІ в Європі;

• двосторонніх між національними органами стандартизації.

 

Рис. 1.2.4.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти