ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Структура Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (затверджена Наказом Наказ Міністерства економіки України від 29 вересня 2008 р. № 513)

Головна мета Держспоживстандарту вдосконалення технічного регулювання та реалізація споживчої політики відповідно до вимог СОТ та ЄС, сприяння сталому зростанню економіки, створення більш сприятливих умов для розвитку підприємництва.

 

 

добросовісної конкуренції, поліпшення захисту життя, здоров'я людей, навколишнього середовища, прав споживачів, усунення технічних бар'єрів у торгівлі (ТБТ). Серед основних пріоритетів діяльності Держсиоживстандарту є:

• вдосконалення національної системи технічного регулювання та споживчої політи­ки й адаптація законодавства відповідно до практики країн-членів СОТ, Євросоюзу. Єдиного економічного простору (ЄЕП) з метою усунення ТБТ. Створення системи ринкового нагляду, такої як в Євросоюзі;

• забезпечення розвитку національної системи стандартизації, її відповідності вимо­гам Угоди з технічних бар'єрів в торгівлі та гармонізації з європейською моделлю стандартизації ЄС та ЄЕП;

• забезпечення розвитку національної еталонної бази;

• підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції (товарів, робіт, послуг);

• розвиток міжнародного співробітництва у сфері захисту прав споживачів, стандар­тизації, метрології, якості та оцінки відповідності з країнами-торговельними парт­нерами України. Участь у формуванні європейського економічного простору;

• підвищення рівня захисту прав та інтересів споживачів;

• підвищення дієвості та ефективності державного управління в системі Держспожи-встандарту та забезпечення відкритості в його роботі.

Задекларований в останньому десятиріччі XX ст. перехід на ринкову економіку змусив тодішній уряд розпочати реформу системи стандартизації. Найрадикальнішою була відмова від обов'язковості всіх положень стандартів. Було встановлено, що державні (ГОСТ) та рес­публіканські (РСТ) стандарти містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових віднесено вимоги до якості продукції, які гарантують її безпеку для життя і здоров'я насе­лення, захист довкілля, сумісність та взаємозамінність. Втратив чинність згаданий запис у стандартах на продукцію щодо покарання за недотримання вимог стандартів.

Описана ситуація зумовила конкретні заходи на початковому етапі становлення української стандартизації: адаптацію існуючої системи та залучення її до створюваної, адже в стандартах накопичено значний науковий потенціал, в тому числі організацій України. Завдання було складним, оскільки наукові установи в сфері стандартизації, спеціалізоване видавництво та фонд чинних нормативних документів залишились за ме­жами України. Труднощі завдавала і неузгодженість положень нормативних документів щодо технічного регулювання в певних сферах. Так, встановлення в них організаційних засад, досвіду управління, базованого на адміністративно-командній системі, обумовили появу низки систем нормативних документів загальнодержавного рівня (Міністерства охорони здоров'я. Міністерства внутрішніх справ, Мінбудархітектури, Держнаглядохо-ронпраці, Держатомнагляд та ін.). Це — санітарні, будівельні, ветеринарно-санітарні, мікробіологічні нормативи, норми і правила, чинність яких на території України підтве­рджено відповідним центральним органом виконавчої влади (ЦОВВ). Зазвичай ці систе­ми мають відмінності як у термінології, позначеннях та класифікації, так і в правилах їх розроблення, викладу, оформлення і прийняття.

Нагадаємо, шо лише Держстандарт з моменту створення організував систему оперативного та доступного інформаційного забезпечення користувачів, налагодивши

 

публікування і розповсюдження офіційних видань щорічних каталогів та щомісячних до­датків до них. З 1997 р. каталоги українських нормативних документів укладаються за Міжнародною класифікацією стандартів (ІЗО), що забезпечило інформаційну сумісність і спростило пошук потрібного стандарту.

Важливо зробити аналіз процесу створення національного законодавства з техні­чного регулювання. Адже сьогодні в Україні діяльність в галузі технічного регулювання регламентується майже 100 законами та декретами України, постановами та розпоря­дженнями президента та Кабінету Міністрів України.

Якщо аналізувати віхи розвитку української стандартизації, то можна з певністю стверджувати, що правові засади вітчизняної стандартизації заклали у 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 №46-93 та і комплекс основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1-93), у яких:

йдеться про систему нормативних документів (НД), адресованих користувачам не­залежно від їхньої форми власності;

уперше встановлено дві категорії стандартизованих положень — обов'язкові та ре­комендовані;

передбачено поступову заміну чинних радянських НД всіх рівнів національними з можливим використанням міжнародних стандартів;

доручено розроблення НД уперше створюваним технічним комітетам зі стандарти­зації (як неприбутковим організаціям);

запроваджено двомовне викладення тексту НД — українською та російською мовами. Наступним кроком удосконалення правової основи стандартизації став Закон Укра­їни «Про стандартизацію» від 17.05.2001 №2408-111. Ситуація суттєво змінилась — розпочалась активна перебудова національної стандартизації відповідно до принципів, прийнятих у розвинених країнах світу з ринковою економікою, хоча вади колишньої си­стеми значною мірою залишаються невикоріненими і досі.

У Законі України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-111:

• уточнено функції Держстандарту та запроваджено Раду із стандартизації як консу-льтативно-дорадчий орган при Уряді;

• сформульовано вимоги до стандартів, які, зокрема, повинні відповідати ринковим потребам і запобігати введенню в оману споживачів;

• відповідно до практики європейського законодавства (директив ЄС) акцент зробле­но на добровільності застосування стандартів та розмежування положень стандар­тів і законодавчих нормативно-правових актів (технічних регламентів). Іншими словами, були виокремлені законодавчо регульована та нерегульована сфери вико­ристання нормативних документів і запроваджено упорядкування першої з цих сфер документами нового типу — технічними регламентами (ТР). ТР визначено як нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів та послуг.

Тепер національні стандарти України покликані на добровільних засадах забезпе­чити підвищення конкурентоспроможності та безпечності продукції, робіт і послуг, а як гармонізовані бути доказовою базою дотримання обов'язкових вимог технічних регламентів.

 

 

тобто реалізовувати «презумпцію відповідності» основним (суттєвим) вимогам техніч­них регламентів, шо їх стосуються.

В одночасно прийнятому Законі України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 №2406-111 такий документ,названо «технічний регламент з підтвердження відповідності» і йому надано статус урядового нормативно-правового акту. Тут встанов­лено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвер­дженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тва­рин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності таким вимогам.

2002 р. в Указі Президента України «Про Державний комітет України ї питань технічного регулювання та споживчої політики» від 01.10.2002 № 887/2002 запроваджено (хоч і без конкре­тизації його змісту) нове поняття «технічнерегулювання». Пізніше Постановою Кабінету Мініст­рів України «Про делеіування Держспоживстандарту повноважень на затвердження норматив­но-правових акті» від 26 ірудня 2003 № 2002 Держспоживстандарту було доручено затверджен­ня ТР, шо суттєво принижувало рівень таких документів.

У 2005 р. наявні засади доповнено Законом України «Про стандарти, технічні рег­ламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 №3164-ІУ (нову редакцію прийнято 31.05.2007 р.), в якому нарешті, визначено поняття «технічне регулювання». Постановою Кабінету Міністрів України «Про делегування Держспоживстандарту пов-новажень на затвердження нормативно-правових актів» від 26 грудня 2003 № 2002 установлено нове визначення ТР, яке позбавило легітимності доручення, а також підкреслено необхідність оприлюднення проектів НД та ТР, шо створить можливість ві­льного обговорення їх заінтересованими сторонами. Постанова закріпила викладення НД та ТР лише національною мовою, і лише у разі потреби додатково названо мови між­народних та регіональних організацій. Було узаконено вимоги враховувати конкретні ри­зики для споживачів, довкілля та природних ресурсів, що спричиняють дійсну потребу прийняття ТР, та встановлювати процедури оцінки відповідності, які досі (у сфері давно запровадженої сертифікації) залишаються ігнорованими.

Водночас було внесено зміни до Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-111, але чомусь не скасовано залишки раніше скоригованого Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 № 46-93.

Отже, на сучасному етапі правові основи технічного регулювання (стандартизації та сертифікації) в Україні визначають Закони України: «Про стандартизацію і сертифі­кацію» від 10.05.93 р. №46-93; «Про Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.93 р. № 30-93; «Про метро­логію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 р. №113/98-ВР (в редакції від 15.06. 2004 р. № 1765-1У); «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-111: «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17.05.2001 р. № 2407-111; «Про ста­ндартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-111; «Про стандарти, технічні регламенти та про­цедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р. №3164-ІУ (в редакції від 31.05.2007 р. № 1107-У (1107-16) та ін.

Політика в сфері технічного регулювання віддзеркалена також у визначених правових нор­мах щодо якості продукції, які містяться в нормативних актах з широкого кола питань. До при­кладу. Закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26.06.91 р.

 

 

№ 1264-ХІІ; «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції від 01.12 2005 р. №3161-ІУ); «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя насе­лення» від 24.02.94 р. № 4004-ХІ1;«Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої си­ровини від 23.12.97 р. № 771/97-ВР; «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 06.09.20-05 р. № 2809-ІУ; «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспорту­ванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 р. № 1103-У, та ін.

Закони запровадили новації, які наближують національну систему технічного регу­лювання до міжнародної. Найважливіші з них:

• добровільність застосування стандартів;

• впровадження нової категорії нормативних документів — «технічного регламенту» для встановлення обов'язкових вимог;

• створення колегіального консультативно-дорадчого органу — Ради стандартизації;

• встановлення та застосування знака відповідності національним стандартам як добровільної процедури;

• можливість вибору процедури оцінення відповідності в законодавчо регульованій сфері;

• впровадження поняття «центральний орган виконавчої влади» (ЦОВВ). на які пок­ладено функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності»;

• розмежування повноважень ЦОВВ, на які покладено функції оцінення від­повідності, та органів, які надають уповноваження на проведення робіт з оцінення відповідності.

Закони встановлюють такі основні принципи державної політики у сфері те­хнічного регулювання:

• забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробленні нормативних до­кументів та вільного вибору ними стандартів, якщо інше не передбачено за­конодавством;

• відкритість, прозорість та доступність процедур стандартизації та оцінення від­повідності;

• дотримання міжнародних та європейських правил і процедур у сферах стан­дартизації та оцінення відповідності, пріоритетність прямого впровадження між­народних та регіональних стандартів;

• забезпечення повного та всебічного інформування всіх заінтересованих сторін за рівних умов;

• координація дій органів виконавчої влади, розмежування повноважень та уникнен­ня дублювання.

Окремі аспекти технічного регулювання регламентовано декретами та постано­вами Уряду України («Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.05.93 р. № 30-93; «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р. №46-93; «Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог Директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фінансових норм та міжнародних і європейських стандартів» від 19.03.97 р. №244; «Державна програма розвитку еталонної бази на 2006-2010 роки» від 1.03.2006 р. №228; «Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки» від 1.03.2006 р. № 229; «Про затвердження Програми запровадження системи управління якістю в органах

 

 

виконавчої влади» від 1 1.05.2006 р. № 614; «Про схвалення Концепції розвитку техніч­ного регулювання та споживчої політики на 2006-2010 роки» від 11.05.2006 р. № 267-р.; «Питання Ради стандартизації та технічного регулювання» від 26.07.2006 р. №1016. «Порядок координації робіт із стандартизації, які виконуються центральними органами виконавчої влади за кошти державного бюджету» від 04.02.2009 р. № 77 та ін.), а також указами Президента України(«Про вдосконалення державного контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення» 01.02.99 р. № 109/99; «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» від 23.02.2000 р.; «Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері регулювання та спо­живчої політики» від 13.07.2005 р. № 105 та ін.).

Важливі пріоритети технічного регулювання регламентовано також міжурядовими угодами. Зокрема, Угодою про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації (далі — Угода), підписаної на міжурядовому рівні країн-чле-нів Союзу незалежних держав (СНД) у березні 1992 р.. згідно якої започатковано нову регіональну систему стандартизації. Відповідно до Угоди державні стандарти колишньо­го СРСР (ГОСТи) набули статусу міждержавних, що стало правовою основою їх застосу­вання на території України. Подальші рішення Міждержавної Ради стандартизації, мет­рології та сертифікації країн СНД (МДР) — головного органу євразійської регіональної системи стандартизації — надали право державам-членам МДР застосовувати галузеві нормативні документи, прийняті органами влади СРСР до 1 січня 1992 р.

Як вже відзначено, нормативно-правові акти було доповнено комплексом осново­положних стандартів — «Державна система стандартизації» (ДСТУ 1-93), шо встанов­лювали правила розроблення, затвердження та застосування нормативних документів, їхні структуру, виклад та оформлення. Положення нормативно-правових та нормативних документів базувались на досягнутому міжнародному рівні цієї діяльності з урахуванням тодішніх реалій: прийнятої адміністративної схеми управління економікою та соціаль­ною політикою, набутого досвіду та існуючої практики. У 2001-2007 рр. на заміну Дер­жавної системи стандартизації України (ДСТУ 1-93) було прийнято комплекс правил і положень системи ДСТУ «Національна стандартизація...».

З метою подальшого поліпшення вітчизняної системи технічного регулювання у 2006 р. згідно з постановами уряду України схвалено Концепцію розвитку технічного регулювання та споживчої політики на 2006-2010 роки, а також започатковано здійс­нення цільових державних програм: «Державної програми стандартизації на 2006-2010роки» та «Державної програми розвитку еталонної бази на 2006-2010 роки».

Зокрема, в Концепції зазначалося, що технічне регулювання та захист прав спожи­вачів повинні здійснюватися за такими принципами:

• відкритість і прозорість процесу розроблення та прийняття технічних регламентів і застосування процедур оцінки відповідності;

• застосування інноваційних підходів до розв'язання проблем;

• забезпечення рівності щодо захисту прав вітчизняних та іноземних виробників;

• адаптація національного законодавства до вимог законодавства ЄС, Угоди про тех­нічні бар'єри в торгівлі Світової організації торгівлі, запровадження міжнародних і європейських стандартів.

У тому ж році постановою уряду було створено Раду стандартизації та технічного регулювання.

Крім цього, у рамках проекту «Створення груп аналізу політики в центральних ор­ганах виконавчої влади» було сформовано групу аналізу з метою адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог. Результатом роботи групи, стала підготовка відповідно до існуючої європейської практики так званих Зеле­ної та Білої книг:

• Зелена книга «Про політику адаптації національного законодавства у сфері техніч­ного регулювання та споживчої політики до європейських вимог»;

• Біла книга «Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог».

З метою створення системи постійно діючого діалогу та взаємодії інститутів громадського суспільства і влади у сфері технічного регулювання та захисту прав споживачів при Держспоживстандарті створено консультативно-дорадчий орган — Громадську раду. До її складу входять 46 членів, які представляють інтереси підпри­ємців, виробників, наукової еліти, споживачів, професійних спілок та роботодавців. Створено 4 робочі групи за напрямками роботи (Стандартизація, метрологія; Стратегія розвитку технічного регулювання; Сертифікація; Захист прав споживачів), які очолю­ють заступники Голови Ради.

В Україні створено Національний фонд стандартів, до складу якого входить Головний інформативний фонд стандартів, а також Національний інформаційний центр міжнародної інформаційної мережі (ІЗОМЕТ).

Сьогодні Національний фонд стандартів містить майже 1 ЗО тис. одиниць збереження, у тому числі міжнародних і національних стандартів інших країн

Удосконалення національної системи стандартизації України нині спрямовано на підвищення якості вітчизняної продукції та досягнення нею конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основі стійкого роз­витку економіки країни та інтеграції її до світової економіки. Першочергово якість і кон­курентоспроможність треба досягти у визначених державною політикою пріоритетних секторах економіки, які мають бути забезпечені необхідними науковими, технологічни­ми, фінансовими та кадровими ресурсами для здійснення інноваційного розвитку.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти