ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міністерство освіти і науки УкРАЇНИ

Міністерство освіти і науки УкРАЇНИ

Львівський інститут економіки і туризму

Кафедра теорії і практики туризму і готельного господарства

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема: «Інфраструктура та послуги санаторно-курортного обслуговування».

(дисципліна: «Санаторно-курортна справа»)

Укладач – Білоцерківська Т.М.

ЛЬВІВ - 2013

 

Тема. «Інфраструктура та послуги санаторно-курортного обслуговування».

 

1. Основні типи санаторно-курортних закладів України.

2. Санаторно-курортний продукт та характерні особливості санаторно-курортних послуг.

3. Принципи організації санаторно-курортного лікування.

4. Стандартизація та загальна характеристика програм відновного санаторно-курортного лікування.

 

Ключові слова:санаторій, профілакторій, пансіонат, бальнеолікарня, грязелікарня, курортні поліклініки, дитячі оздоровчі центри, медичні профілі санаторіїв, санаторно-курортний продукт, санаторно-курортна послуга, санаторно-курортне лікування.

 

Рекомендовані джерела.

1. Про курорти : Закон України від 5 жовтня 2000 р.

2. Концепція розвитку санаторно-курортної галузі на 2005-2015 роки: Розпорядження Кабінет Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р.

3. Постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 805.

4. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 № 385.

5. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

6. Постанова правління Фонду соціального страхування від 25.02.2009 № 12 «Про затвердження порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності».

7. «Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування», затверджене постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007 р. № 49.

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 187.

9. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2000 р. № 800.

10. Ветитнев А.М. Курортное дело / А.М. Ветитнев, Л.Б. Журавлева. – Сочи, 2006. – С. 11 – 15.

11. Ветитнев А.М. Концептуальные подходы к потребительской оценке качества санаторно- курортных услуг. Курортное дело. / А.М. Ветитнев, Е.В. Селищева, Е.А. Волынец. ― 2007. №2. ― С. 25―29.

12. Козлова М.В. Инновационные стратегии в системе управления качеством и конкурентоспособностью санаторно-курортных и гостинничных организаций. Проблемы современной економики./ М.В. Козлова. ― 2007. ― №1(21). ― С. 70 ― 77.

13. Курорти України : Минуле і сучасне. Санаторно-курортні заклади ДП ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». – К.: ТАМЕД, 2002. – 304 с.

14. Основи курортології: посібник для студентів та лікарів / за ред. М.В. Лободи, Е.О. Колесника. – К.: Видавництво ФОП Купріянова О.О., 2003. – 512

15. Санаторій. Маркетинг. Медична діяльність / за ред. І. Рачко, Л.І. Фісенко. – К.: Видавництво ФОП Купріянова О.О., 2008. – 496 с.

16. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу : моногр. / Т.І. Ткаченко - 2-га ред., доп. та випр. – К.: КНТЕУ, 2009. – 436 с.

17. Чорненька Н.В. Організація туристичної індустрії : навч. посіб. / Н.В. Чорненька. ― К. : Атака, 2006. ― 264 с.

 

Основні типи санаторно-курортних закладів України.

 


Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 № 385 до санаторно-курортних закладів відносяться санаторії (у т. ч. дитячі, однопрофільні, багатопрофільні, спеціалізовані), санаторії для дітей з батьками, санаторії-профілакторії, пансіонати з лікуванням, дитячі оздоровчі центри, міжнародні дитячі медичні центри, курортні поліклініки, бальнеологічні лікарні та грязелікарні.(рис 1).

 


Рис.1. Типи санаторно-курортних закладів.

 

На кліматолікувальних курортах є також будинки відпочинку, турбази, пансіонати і кемпінги, де організовано відпочинок практично здорових осіб з використанням кліматичних факторів для корекції функціонального стану, прискореного відновлення працездатності та загартовування організму.(рис 2)

                   
   
 
       
 

 


Рис.2. Оздоровчі заклади на кліматолікувальних курортах.

Рис. 3. Види санаторіїв.

Медичний профіль санаторію встановлюється в залежності від природних лікувальних факторів курорту і затверджених для нього медичних показань. Лікування хворих в санаторії здійснюється переважно природними чинниками (клімат, мінеральні води, лікувальні грязі тощо) у поєднанні з фізіотерапією, лікувальною фізкультурою, масажем, дієтичним харчуванням і психотерапією, за умови додержання призначеного режиму, що в комплексі забезпечує повноцінне санаторно-курортне лікування та відпочинок хворого.

Більшість санаторіїв профілізовані для лікування хворих із захворюваннями системи кровообігу, органів дихання (у тому числі і нетуберкульозного характер), органів травлення, хвороб обміну речовин, нервової системи, кістково-м'язової системи, сечостатевих органів, жіночих статевих органів, шкіри, крові.(рис.4).

 

 


Рис.4. Медичні профілі санаторіїв.

 

Деякі санаторії розташовані поза курортами, поблизу від місця проживання хворих. Такі місцеві санаторії призначені для лікування метеопатичних хворих, поїздка яких на віддалені курорти пов'язана з ризиком погіршення стану їх здоров'я. Показання для направлення до них набагато ширші, ніж у віддалені санаторії.

Залежно від медичного профілю та ліжкової ємності санаторію він може мати у своєму складі різні підрозділи (рис. 5).

 
 

 

 

 


Рис. 5. Основні підрозділи санаторію.

Терміни лікування хворих у санаторіях різні. На бальнеологічних і грязевих курортах, а також у приміських санаторіях для лікування хворих із захворюваннями органів кровообігу, травлення, опорно-рухового апарату, шкіри, гінекології, периферійної і центральної нервової системи, із порушенням обміну речовин установлений термін 26 днів. На кліматичних курортах і приміських санаторіях, де показане лікування хворих із нетуберкульозними захворюваннями органів дихання і функціональними порушеннями нервової системи, встановлено термін лікування 24 дні. У санаторіях для лікування хворих із запаленнями нирок – 48 днів, у санаторіях та відділеннях для лікування хворих із наслідками травм і захворювань спинного мозку – 52 дні. (таблиця 1)

Талиця 1

Рис. 6. Поділ дитячих санаторіїв за віковим складом дітей.

 

 


Термін лікування в санаторіях-профілакторіях – 24 дні. Великі санаторії- профілакторії мають кабінети електроопромінення, водогрязелікарні, аеросолярії, інгаляторні кабінети та ін.

Хворим, які не потребують постійного медичного нагляду, призначається амбулаторно-курсовочне лікування в курортних поліклініках і лікувальних пансіонатах.

 

 


У курортних поліклініках є спеціалізовані відділення: терапевтичне, хірургічне, неврологічне, гінекологічне, фізіотерапевтичне та інші, а також вузькоспеціалізовані кабінети – урологічний, дерматологічний та інші. Згідно з путівкою туриста, в поліклініці проводять діагностичне обстеження, комплексне лікування хворих, надаються кваліфіковані консультації спеціалістів. Усі лікувальні процедури грунтуються на застосуванні курортних факторів і проводяться відповідно до встановлених нормативів, що діють у загальнокурортних закладах. При поліклініці цілодобово функціонує швидка допомога, на великих курортах діє дитяче відділення. Хворі, які приїжджають лікуватися на курорт без путівок, отримують у поліклініці платні консультації спеціалістів. На невеликих курортах лікарі можуть користуватися лікувально-діагностичними кабінетами санаторію.

 


Пансіонати з лікуванням зазвичай розміщені на курортах, поблизу курортних поліклінік і санаторіїв. Відпочиваючі в пансіонатах лікуються амбулаторно. Як правило, медичне обслуговування здійснює курортна поліклініка. На практиці багато пансіонатів з лікуванням нічим не відрізняються від санаторіїв, мають повноцінну власну лікувальну базу та ліцензію на медичну діяльність.

 


Більшість будинків відпочинку розташована в місцевостях із сприятливими кліматичними умовами, на берегах річок, озер, морів, лісових масивів. Режим тут грунтується на чергуванні активного й пасивного відпочинку й передбачає більш довготривале перебування туристів на свіжому повітрі, а також прогулянки, екскурсії, заняття спортом, катання на човнах, в зимовий час – на лижах і ковзанах. У будинках відпочинку є спортивні майданчики, зали, інші споруди, приміщення для загартування і кліматичних процедур. Усю спортивно-оздоровчу роботу організовує інструктор з фізичного виховання. У кожному будинку відпочинку працює медпункт (залежно від пропускної здатності), його очолює лікар (якщо 400 і більше місць) або фельдшер (від 200 до 350 місць), які призначають і контролюють режим активного відпочинку з урахуванням віку, професії, стану здоров'я відпочиваючих. У великих будинках відпочинку функціонує стоматологічний кабінет, а також кабінети лікувального масажу й фізіотерапії. Харчування в більшості розраховане на здорових людей, які не потребують спеціальних дієт. Термін відпочинку від 12 до 24-х днів. Розрізняють такі будинки відпочинку (рис. 7).

 

       
   
 

 

 


Рис.7.Типи будинків відпочинку.

Існують також «плаваючі будинки відпочинку» - на річкових і морських суднах. У будинках відпочинку для батьківз дітьми працюють лікарі-педіатри й вихователі, обладнуються приміщення тамайданчики для ігор і занять спортом.

 

 


Відмінність туристичної від ін ших закладів відпочинку полягає в тому, що тут проводяться спеціальні туристичні заходи, походи, подорожі, змагання, навчання прийомам та навичкам спортивного туризму й орієнтування на місцевості. Як правило, туристичні бази розміщуються в будинках готельного типу. Залежно від місцезнаходження та спеціалізації, бази можуть мати певний комплекс спортивних споруд і майданчиків, пункти прокату спортивного спорядження та інвентарю для різних видів спорту. На базах, де передбачено відпочинок з дітьми, створюють дитячі майданчики.

 

 


 

На курортах, поряд із самостійними бальнеолікарнями, розташованими в банній будівлі, функціонує бальнеологічний відділ у складі санаторію. Якщо в одній будівлі розташовують бальнеолікарню і грязелікарню, то заклад називається бальнеогрязелікарнею. Будують їх, як правило, на базі джерел мінеральних вод. Загальнокурортні бальнеолікарні звичайно розраховані на 20-70 ванн, відділення при санаторіях - на 5-6 ванн. До складу основних приміщень входять: кабінет лікаря, ванний зал або ванні кабінети, процедурні

кабінети тощо. При деяких бальиеолікарнях облаштовують лікувальні басейни. (рис. 8)

 

 

 

 


Рис. 8. Основні приміщення бальнеолікарні.

 

 


Поряд із самостійною грязелікарнею функціонує відділення у складі санаторію.

Отже, різноманітність структури санаторно-курортного комплексу викликана специфікою призначення кожного структурного підрозділу, який має свою мету, ресурс та особливості.

 

Рис. 9. Ринок оздоровчо-лікувального відпочинку.

Специфічні ознаки санаторно-курортної галузі

 

 


Рис. 10. Специфічні ознаки санаторно-курортної галузі.

Специфічні особливості послуг полягають не тільки у відносно більшій місткості праці порівняно з виробництвом матеріально-речових благ, а й у значно менший частці матеріальних затрат (вартості) кінцевого виробництва послуг.

У діяльності санаторно-курортних підприємств основною послугою є оздоровлення споживачів. Здебільшого ця послуга реалізується в комплексі зі

супутніми послугами: побутовими послугами, послугами харчування, культурно-розважальними тощо.

Попит на послуги санаторно-курортного підприємства прямо пропорційно залежить від потоку інформації, що надходить до споживачів, і від якості цієї інформації. Інформація має бути вичерпною, всеосяжною, доступною, викликати інтерес потенційного споживача й збуджувати намір відвідати курорт.

Останнім часом ринок лікувально-оздоровчого туризму характеризується певними змінами. Внаслідок чого сучасні курорти, які зберігають лікувальну функцію, створюють більш різноманітну програму перебування туристів, проводять культурні та спортивні заходи. Вони пропонують широкий вибір оздоровчих послуг та послуг, які відновлюють життєві сили; набувають особливої популярності веллнесс-програми, що спрямовують свій комплексний продукт на регенерацію, релаксацію та відпочинок від напруженого робочого часу. Відпочинок на курортах переслідує не тільки медичні цілі, а й розробляє змістовну дозвільно-розважальну програму, яка здатна підвищити життєвий тонус відпочиваючих, задовольнити їх духовні та емоційні потреби. Зацікавленість до анімаційної діяльності на курортах не тільки не знизилася, а й придбала дуже важливе значення.

Створення нової економічної курортної інфраструктури, що представлена появою різних за розмірами та організаційно-правовою формою господарювання підприємницьких структур, які виступають суміжниками, постачальниками, підрядниками, кредиторами – все те зовнішнє середовище, що впливає на діяльність організації та потребує оцінки в майбутніх перспективах розвитку закладів.

   
 
 
 

 

 


                       
   
       
 
   
 
 
     
     
 
   
 
 
 
 
   

 


Рис .11. Структура санаторно-курортного продукту.

Сьогодні можна стверджувати, що незважаючи на деякі негативні наслідки проведення економічних реформ, санаторно-курортна сфера певною мірою трансформувалася у ринкову систему господарювання, в якій базовими економічними регуляторами є ринкові відносини. Сформувався внутрішній ринок санаторно-курортних послуг, виникла необхідність забезпечення високої прибутковості цих підприємств, з’явилися підрозділи та окремі напрями (маркетингу, сервіс-центри, анімація тощо); змінилася структура попиту на послуги санаторно-курортних підприємств, посилилась вимогливість споживачів тощо.

Особливість санаторно-курортних підприємств на відміну від інших, полягає у тому, що цей вид бізнесу орієнтований на досягнення соціального ефекту, а саме на благо суспільства, загалом, або окремих груп населення. Залежно від величини цього соціального ефекту і формується ставлення до самого суб'єкта, таким чином підвищується ступінь його значущості перед державою, громадськістю та окремими особами. Враховуючи спосіб розподілу санаторно-курортних послуг на сучасному етапі відповідно до процесу споживання, поряд з ринковим існує і неринковий сегмент цих послуг, що вимагає специфічних методів управління з боку держави.


Рис. 12. Ознаки санаторно-курортної послуги.


Основними характеристиками, які відрізняють санаторно-курортну послугу від товару, є невідчутність (нематеріальний характер), неможливість відокремлення від джерела та об’єкта послуги, нездатність зберігання, нестійкість якості.(рис. 13).

 

 


Рис. 13. Основні характеристики, які відрізняють послугу від товару.

Послуги не відчутні, вони змінюються, їх неможливо зберігати. Разом з послугою споживач отримує невідчутний продукт, а також задоволення або незадоволення від нього. Нематеріальний характер послуг вимагає оцінювання нематеріального ефекту від їх отримання покупцями. Отже, процес визначення споживчих якостей послуги не може бути встановлений за запахом, кольором чи іншими ознаками, властивими для матеріальних товарів. У зв’язку з цим потребою споживача є одержання докладної інформації про якість послуг, які їм надають.

Послуги не можна зберігати і вони найчастіше є індивідуальними. Ця ознака стосується як роботи послугодавця, так і очікувань споживача. Високий ступінь індивідуалізації обслуговування вимагає від працівників сфери послуг певного рівня освіти, досвіду і кваліфікації.

Особливою ознакою послуг є збіг місця і часу їх надання з місцем і часом споживання. Зазначена характеристика послуги свідчить про присутність суб’єкта виробника послуги, тобто визначає пріоритет, місце розташування і цим обмежує можливість вибору споживання.

Непостійність якості. Дію та послуги важко передбачити та контролювати, причому якість її виражається не через якість товару, а через якість діяльності. Безпосереднє обслуговування – це процес складних взаємовідносин між обслуговуючим персоналом і споживачем, під час якого здійснюється одночасно створення, пропозиція та споживання більшої частини послуг. Так, змінність якості послуг може бути зумовлена недостатньою кваліфікацією працівників, їх досвідом роботи та особистими якостями спілкування.

Санаторно-курортні послуги мають відмінні ознаки від інших суспільно значущих послуг рис. 14).

 
 

 


Рис.14. Відмінні ознаки санаторно-курортних послуг від інших суспільно значущих послуг

 
 

 

 


Рис.15. Особливості санаторно-курортних послуг.

Високий ступінь індивідуалізації санаторно-курортної послуги відповідно до вимог споживача полягає у тому, що кожний клієнт вимагає індивідуального підходу до його обслуговування. Важливим є те, щоб збігалися певні уявлення про якість послуги та вимоги щодо її отримання як успоживачів, так і у підприємств. Водночас зміни у попиті на санаторно-курортну послугу, впливають на діяльність підприємств. Так, частина підприємств починає диверсифікувати послуги за класністю: «соціальне замовлення», «економ-клас», «люкс», а також проводити системну політику щодо стримування зростання цін на путівки сегмента «соціальне замовлення». Це підтверджує, що санаторно-курортні послуги в Україні були і залишаються здебільшого соціально-орієнтованими.

Фактор сезонності нівелюється під час реалізації санаторно-курортної послуги, оскільки коливання попиту на суто санаторно-курортні послуги мало залежать від сезону, а точніше потреба у лікувальних послугах не має чітко вираженої сезонності, а в кліматологічних послугах – з чітко визначеним розподілом: у лісистій місцевості – зима, весна, осінь; на узбережжі моря, річки, інших водойм – кінець весни, літо та початок осені.

Специфічністю санаторно- курортної послуги є залежність від місцерозташування курорту, його основного продукту та рівня сертифікації (курорти поділяються на 1, 2 та 3 рівень сертифікації залежно від комфортності).

Територіальна розрізненість виробників санаторно-курортної послуги та споживача зумовлює необхідність широкого використання рекламних заходів та інформаційних засобів для формування іміджу санаторно-курортних підприємств, закріплення її престижу, або навіть унікальності методики лікування, використання екологічно чистих ресурсів. З огляду на вищезазначене формується така особливість, як інформаційна насиченість санаторно-курортної послуги, оскільки велике значення має безпосередня поінформованість споживачів про ті чи інші переваги, а особливо, методики та технології лікування.

Потрібно зазначити, лікувальні послуги належать до категорії найдорожчих, тому що грунтуються на застосуванні цінних природних лікувальних ресурсів і це вимагає складного бальнеотехнічного господарства та медичної техніки. Відповідно основний сегмент становлять споживачі із високим (лише в окремих випадках із низьким) рівнем доходів, для яких пріоритетним є фактор якості продукту, та які не дуже звертають увагу на вартість послуг.

Також особливістю санаторно-курортної послуги є те, що її лікувальні властивості значною мірою визначаються тими природними лікувальними факторами, які має ця курортна територія.

Водночас потребу у санаторно-курортному лікуванні визначає лікар за станом здоров’я хворого і оформляє медичними документами відповідно до встановленого Міністерством охорони здоров’я України зразка. Тобто скерування хворих на лікування до санаторно-курортних підприємств, незалежно від їх форми власності і відомчого підпорядкування проводиться відповідно до медичних показань. Тому, окрім ознак комплементарність (взаємозамінність) та субституційність (взаємодоповненість), санаторно-курортній послузі притаманна сугестивність. Тобто, на вибір цієї послуги впливають рекомендації та призначення лікарів щодо вибору курортів відповідного спрямування, обслуговуючого персоналу у придбанні тієї чи іншої курортної послуги.

Потреби індивідуальних споживачів у санаторно-курортних послугах задовольняються шляхом реалізації певної сукупності етапів, тобто процесу. (рис. 16).

Згідно з рисунком 16, процес задоволення потреби кінцевих споживачів у

санаторно-курортних послугах зазвичай здійснюється за такими етапи: усвідом

лення споживачем потреби в одержанні цього виду послуг; медична діагностика стану здоров’я та направлення на санаторно-курортне лікування; збір інформації про характеристику окремого альтернативного закладу санаторно-курортних послуг (споживчі, вартісні, якісні параметри, сервіс), що функціонують на ринку; оцінка та вибір одержання санаторно-курортної послуги з безлічі альтернативних; купівля (оплата) санаторно-курортних послуг; реалізація (надання) відповідної послуги споживачеві; оцінка ступеня задоволення потреб у санаторно-курортній послузі; споживання результатів одержаної санаторно-курортної послуги.

 

     
 
 
   
Задоволена потреба

 

 


Етап 6 Отримання санаторно-курортної послуги

 

 
 

 


 

       
 
Незадоволена потреба
   
 

 

 


           
   
Формування нової потреби в санаторно- курортних послугах
 
Відмова в одержанні санаторно- курортної послуги в організованій системі обслуговування (у закладах), задоволення відповідної потреби шляхом самообслуговування
 
 
 

 

 


Рис. 16. Процес задоволення індивідуальних потреб споживачів у санаторно-курортних послугах.

 

Першим етапом процесу задоволення потреб споживачів у санаторно-курортних послугах є усвідомлення споживачем потреби в їх одержанні. Споживачами санаторно-курортних послуг є всі громадяни, що прагнуть відновити здоров’я шляхом санаторно-курортного лікування. Усвідомлення споживачем потреби в одержанні санаторно-курортних послуг виникає по-різному. Інколи споживачі формують такі відповідні потреби в разі виникнення необхідності (погіршення стану здоров’я), а інколи ці потреби виникають унаслідок дотримання соціальних норм, формування певного типу поведінки споживачів, моди, реклами тощо.

Другий етап – збір інформації про заклади-надавачі санаторно-курортних

послуг. На цьому етапі потенційні споживачі санаторно-курортних послуг насамперед здійснюють збір інформації про відповідні заклади. Це відбувається

одночасно з усвідомленням проблеми. Для порівняння різних санаторно-курортних послуг споживачу потрібно зібрати інформацію про заклади і послуги, обробити таку інформацію. На сучасному етапі за допомогою використання різноманітних інформаційних джерел і джерел зовнішньої мережі Інтернет пізнавальні ресурси споживача значно збільшуються.

Третій етап – медична діагностика стану здоров’я споживача та одержання направлення на санаторно-курортне лікування. Цей етап процесу задоволення потреб у санаторно-курортних послугах пов'язаний із залученням медичного персоналу та характеризується вибором для споживача окремого виду санаторно-курортної послуги, а також процедури, форми та системи санаторно-курортного лікування чи відновлення. Оскільки споживач такої послуги, як правило, не є фахівцем у цій галузі, то, залучення медичного персоналу є обґрунтованим.

На оцінку та вибір санаторно-курортної послуги (четвертий етап) з безлічі альтернативних варіантів впливають такі фактори, як зацікавленість у санаторно-курортній послузі, бажання покращити стан здоров’я, стимули, що сприяють зацікавленості в додаткових і супутніх послугах. Чим більша зацікавленість у споживача, тим більша ймовірність одержати таку послугу. Важливим фактором, що впливає на розширення процесу прийняття рішення про купівлю послуги, є усвідомлення різниці між санаторно-курортними послугами, що надають різні заклади.

Купівля (оплата) санаторно-курортних послуг (п᾽ятий етап) більшою мірою здійснюється фондом соціального страхування, а споживач, одержуючи путівку, оплачує невелику частку вартості санаторно-курортних послуг. Частина споживачів санаторно-курортних послуг самостійно у повній вартості купують послугу відповідного санаторно-курортного закладу.

Наступним (шостим) етапом процесу є отримання санаторно-курортних

послуг, що залежить як від якості їх надання закладами, так і від бажання та інформованості споживача одержати таку послугу. У процесі надання санаторно-курортної послуги споживачеві використовуються різноманітні форми її надання, методи впливу на споживача, процедури, а також комплекс додаткових і супутніх послуг, що пропонуються споживачу.

Оцінка ступеня задоволення потреби в санаторно-курортних послугах споживачами (сьомий етап) виявляється в більш загальному вигляді – його суб’єктивній оцінці, яка здійснюється споживачем на основі порівняння результатів медичних обстежень до і після проходження санаторно-курортного лікування чи відновлення, набутого раніше досвіду, або зовнішнього впливу. На цьому етапі споживач оцінює ступінь задоволення власної потреби: повністю задоволений, неповністю задоволений або незадоволений. У разі, коли споживач оцінює власну потребу як незадоволену, він формує нову потребу в санаторно-курортних послугах (проходячи пізніше всі етапи процесу задоволення власних потреб, починаючи із другого) або відмовляється від одержання санаторно-курортної послуги в організованій системі обслуговування (у закладах) і здійснює задоволення відповідної потреби шляхом самообслуговування.

Останнім (восьмим) етапом процесу є етап споживання результатів санаторно-курортних послуг. Цей етап починається після завершення одержання споживачем санаторно-курортної послуги, є порівняно тривалим у часі та характеризується нормальним (із відповідним високим рівнем стану здоров’я) функціонуванням індивіда у повсякденному житті. Етап триває до моменту формування у споживача нової потреби в санаторно-курортних послугах

 

Рис.17. Головні завдання санаторно-курортного лікування .

Процес проведення санаторно-курортного та відновлювального лікування складається з наступних умовних обов’язкових кроків: проведення санаторно-курортного відбору; забезпечення санаторно-курортними путівками; направлення хворих до санаторно-куротного закладу; здійснення програми санаторно-курортного лікування або реабілітації; оцінки ефективності санаторно-курортного лікування.(рис.18).

         
   
 
 
   
 

 


Рис. 18. Умовні обовязкові кроки проведення санаторно-курортного та відновлювального лікування.

Рис. 19. Види протипоказань до санаторно-курортного лікування.

 

Таблицю загальних показань та протипоказань до санаторно-курортного лікування див. www.sankurort.ua

 

При вирішенні питання щодо вибору того чи іншого санаторно-курортного закладу, крім основного діагнозу, необхідно враховувати стадію хвороби, наявність або відсутність супутніх захворювань, ступінь порушення функцій окремих органів та систем, здатність хворого до самостійного пересування та самообслуговування, при цьому враховуються не тільки лікувальні фактори та кліматичні характеристики оздоровниці, але й умови доставки хворого до неї (відстань, вид транспорту, пересадки тощо).

Відбір хворих на санаторно-курортний етап медичної реабілітації проводиться у відповідності з Положеннями, які затверджуються керівництвом структури, що приймає хворих на лікування, та Міністерством охорони здоров’я України.

 

 
 

 


Рис. 20. Порядок направлення хворого на санаторно-курортне лікування.

 

 

Санаторно-курортна карта видається лікарем після пред’явлення путівки на санаторно-курорторне лікування і без якої путівка не буде дійсною.

В деяких оздоровницях здійснюється надання санаторно-курортних послуг для дитини (двох дітей) у супроводі дорослого. В такому разі дорослий повинен оформити на себе всі необхідні форми, зазначені вище, а санаторно-курортна карта для дітей та підлітків оформляється за формою № 76/о з проведенням передбаченого цією формою обсягу обстежень (www.sankurort.ua).

Крім того, відповідно до «порядку направлення дітей на санаторно-курортне лікування», на кожну дитину повинна видаватися окрема дитяча путівка за формою 077/0 .

 

 

 
 

 

 


Рис. 21. Варіанти забезпечення хворих санаторно-курортними путівками.

Придбання санаторно-курортних путівок в порядку особистого звернення за власні кошти, як правило, здійснюється через спеціалізовані туристичні агенції та компанії, або безпосередньо в санаторно-курортному закладі, який має для цього відповідний підрозділ з реалізації путівок, чи у відповідального працівника. Слід зазначити, що такий спосіб отримання путівки не звільняє особу від необхідності оформлення санаторно-курортної карти, без якої путівка вважається недійсною. Також, з метою підвищення ефекту від санаторно-курортного лікування, не зайвим буде і проведення належним чином санаторно-курортного відбору для отримання відповідних рекомендацій фахівців щодо підбору оздоровниць з урахуванням індивідуальних показань/протипоказань, кліматичної зони, природних лікувальних факторів, інфраструктури тощо.

За рахунок коштів Фондів соціального страхування здійснюється забезпечення путівками на санаторно-курортне та відновлювальне лікування лише тих осіб, які відповідно до законодавства вважаються застрахованими. Надання застрахованим особам послуг, пов’язаних із санаторно-курортним лікуванням, здійснюється виключно за наявності медичних показань.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», застрахована особа та члени її сім’ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі), мають право на отримання санаторно-курортного лікування за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду. В даному випадку застрахованою осо

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти