ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Різати воду, різати повітря, різати правду.

Ці та інші функції дієслова різати сформувались на основі його семантики, це його стилістеми, тобто властиві цьому слову стилістичні функції. Поза семантикою повнозначного слова немає і його функції як особливої стилістичної реалії. Функція ж службового слова — не власне семантична, а релятивна (відносна), нею доповнюється функція повнозначних слів.

Отже, виявлення й коментування найважливіших стилістичних термінів (стилістика, стиль мови, стилістема та ін.) становлять основу для розуміння всієї системи мовностилістичних одиниць.

Стилістика в системі розділів науки про мову

Поступове й дедалі ґрунтовніше вивчення багатьох мов, їх основних структурних компонентів, усіх одиниць мови від античних часів спричинилось до того, що вже у 20-ті роки XIX ст. сформувалась окрема самостійна галузь знань — наука про мову (мовознавство, лінгвістика).

Мовознавство, або лінгвістика (лат.lingua — мова), — одна з гуманітарних галузей знань, об'єктом якої є мова в повному обсязі її властивостей, функцій усіх мовних одиниць.

Мовознавство, як відомо, поділяється на галузі (розділи), в кожній з яких вивчаються мовні явища переважно якогось одного рівня мови — або фонеми, або морфеми, або семантика слів, або властиві словам визначальні граматичні ознаки та ін. Так поступово сформувалась теорія і практика всіх розділів науки про мову. До найважливіших з-поміж них належать:

Ø фонетика — вчення про звуковий склад мови, про творення і вимову звуків мовними органами людини, про чергування, змінювання звуків;

Ø фонологія — галузь знань про фонеми, тобто про основні звуки мови; про смислорозрізнювальну іформорозрізнювальну функцію фонем, їх змінюваність за типових умов використання в усному мовленні;

Ø орфоепія — вчення про вимову окремих звуків і усталену в мові вимову найрізноманітніших звукосполучень;

Ø акцентологія — теорія і практика наголошування слів;

Ø лексикологія — загальне і водночас всебічне вчення про лексику (словниковий склад) мови. Підрозділами цього розділу є:

ü семасіологія — вчення про семантику (лексичне значення)слів;

ü термінологія — галузь лексикологічних знань про терміни, тобто про слова і сполучення слів, які за небагатьма винятками однозначні;

ü ономастика — підрозділ лексикології, в якому досліджуються власні назви (прізвища, імена, імена по батькові, прізвиська, клички тварин, географічні назви та ін.), їх функціонування й розвиток;

ü етимологія — вчення про походження й первісне значення мовних одиниць, переважно слів;

ü лексикографія — теорія і практика укладання словників;

ü фразеологія — вчення про фразеологічну систему мови, про фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, «крилаті слова», прислів'я, приказки;

ü фразеографія — увесь комплекс знань, які стосуються укладання фразеологічних словників;

ü граматика — вчення про граматичну будову мови, про систему морфем, морфологічні і синтаксичні категорії, значення й форми слів, речень;

ü стилістика — вчення про функціонування і використання мови.

Ø Нерідко виокремлюють такий розділ науки про мову, як культура мови і культура мовлення — вчення про способи і засоби формування найбільших спроможностей і вмінь окремої людини і всього народу в користуванні мовою. Однак цю теорію й практику доцільніше розглядати в стилістиці.

У науці про ті мови, які вже сформувались як літературні (їх у світі майже 350), тобто про мови, які закріпились на письмі, вже виокремились і такі розділи:

Ø графіка — вчення про літери (букви) алфавіту і про діакритичні знаки (надрядкові, підрядкові і середньорядкові). У деяких мовах, наприклад у китайській, письмо докорінно інше, ніж у мовах індоєвропейських. Китайське письмо — ієрогліфічне: майже кожен його знак (ієрогліф) виражає певне поняття, не відображає звукового складу слова (значення ієрогліфів подібне до значення цифрових знаків);

Ø орфографія — вчення про історично сформовану й усталену систему правил написання слів разом, через дефіс, з великої і малої літери та ін.;

Ø пунктуація — теорія і практика вживання розділових знаків.

Унаслідок вивчення багатьох мов, серед них і української, сформувались і деякі інші галузі знань про мову. Наприклад, походження української мови, її багатовіковий розвиток розглядається в такому розділі науки, як історія української мови; вся. система знань про найдавніший стан сучасної української літературної мови має такі назви, як історична фонетика української мови, історична граматика й лексика української мови.

Специфічні (водночас і нелітературні) особливості українського усного мовлення тих верств населення (переважно не досить освічених, писемно не зовсім грамотних чи й неграмотних), які найчастіше проживають у селах, розглядаються в українській діалектології — вченні про місцеві, регіональні українські говори та їх мовні особливості, тобто про діалектизми.

Для стилістики своєрідно важливі всі мовні одиниці, але особливо вагомі для неї явища лексичні й морфолого-синтаксичні, бо саме вони безмежно різнофункціональні, отож і стилістично продуктивні, комунікативно найсуттєвіші.

Об'єкт і предмет стилістики

Стилістика, як і кожна наука, має свій об'єкт вивчення і предмет вивчення.

Об'єкт стилістики української мови. Ним є реальні функції мовних одиниць кожного з рівнів мови, які впродовж її розвитку закріпились за кожною мовною одиницею — фонемою, морфемою, словом, реченням. Українська мова, її одиниці з певними стилістичними функціями створені українським народом.

Отже, об'єкт стилістики— це вся сукупність мовних одиниць з їх функціями (від звуків, літер до тексту), найрізноманітніше усне й писемне функціонування української мови. За умови стилістичного, тобто найраціональнішого, використання мови в мовленні, одиниці стилістики забезпечують найдоцільніше з усіх поглядів вираження думок і почувань. Об'єктом (денотатом) стилістики є також уся система функцій літературної мови, всіх її структурних елементів.

Предмет стилістики української мови. Це переважно друковані мовознавчі джерела, присвяче­ні вивченню об'єкта стилістики (реальних функцій усіх одиниць української літературної мови). Створюють його, як правило, вчені-лінгвісти, які досліджують функції найрізноманітніших одиниць української мови як окремої комунікативної системи.

Щоб оволодіти предметом стилістики, потрібно докласти спеціальних зусиль, ознайомитись з науковою і науково-методичною літературою із стилістики, культури мовлення, тому предметом стилістики є і сукупність знань про мову, про її стилістичні (функціональні) можливості. На відміну від об'єкта стилістики, який майже не залежить від суб'єктивних якостей окремої особи, предмет стилістики має не тільки об'єктивний характер (бо об'єктивно існує об'єкт стилістики — вся система реальних мовних одиниць), а й суб'єктивний, оскільки кожен мовець більшою чи меншою мірою сво­єрідно користується мовними одиницями з властивими кожній із них функціями. Це залежить від загальної ерудиції мовця, знання ним мови, його життєвого досвіду, віку, професії, інших особистісних якостей.

Отже, вивчення об'єкта і предмета стилістики важливе для розуміння стилістики мови і стилістики мовлення.

Стилістика і її підрозділи

Стилістика як особлива галузь і система знань про мову має такі основні підрозділи:

Ø загальна теорія і практика функціонування мови;

Ø вчення про стилі, жанри і форми мови;

Ø вчення про функції всіх одиниць мови — фонем(звуків), морфем, слів у складі речень, речень будь-якої структури, еквівалентів речення і тексту в його найрізноманітніших формах; вчення про емоційно-експресивні засоби мови, їх стилістичні функції; вчення про такі комунікативно-стилістичні якості мовлення, як його нормативність, точність, логічність, образність і т. ін.

Певною мірою поширилась думка, ніби окремим розділом стилістики є також вчення про мовну й мовленнєву синонімію, синоніміку , яка начебто становить центральну проблему стилістики. Таке розуміння внутрішнього поділу стилістики, виокремлення в ній ще одного розділу небезпідставне, але, мабуть, недоцільне, бо йдеться не про щось зовсім інше в стилістиці, а лише про функції окремого різновиду мовних одиниць (щоправда, дуже поширених) — про синонімію, синоніми як про одне з найбільших багатств мови.

Користування мовною синонімією суттєво залежить від спроможності мовця дібрати в конкретній ситуації мовлення найдоцільніший з усіх поглядів синонім. Це, крім іншого, дає змогу висловлюватись варіантно, тобто синонімічно, отже, і найдоцільніше, найдоречніше з погляду стилістичного. Наприклад, в одних випадках про текучу воду скажуть, що вона тече, в інших — пливе, плине, упливає, біжить, котиться, протікає, мчить, мчиться, лине, ллє, струмить, струмує, струменіє, дзюрчить, дзюркотить, дзюрить, гуркає, гуркотить і т. ін.

Умотивованим видається вбачати в мовній синонімії не центральну проблему стилістики, а тільки одну з таких проблем, одну з основ стилістичної культури мовлення.

Матеріал мови різнобічний: звуки, фонеми, морфеми, слова (їх лексичні значення і граматичні форми), словосполучення, члени речення, речення та ін. Сутність цих мовних одиниць неоднакова. Тому неоднакова і їх стилістика. Цілком виправдано вести мову про стилістеми-фонеми, про стилістеми-морфеми, стилістеми-слова, стилістеми-речення і т. ін. Відповідно розрізняють і типи стилістики: фонетична стилістика ( фоностилістика ) , морфемно-словотвірна стилістика, морфологічна і т. ін.

Назви стилістик різних типів цілком умотивовані, бо їм відповідають певні конкретні мовні реалії, одиниці. З усіх різновидів стилістики і витворилася стилістика як окрема галузь лінгвістики, навчальна дисципліна, об'єктом якої є комплекс функцій усіх мовних одиниць.

Терміном «стилістика» можна позначати й інший поділ мови на її різновиди, кожному з яких властивий окремий об'єкт вивчення. Наприклад, російський мовознавець Віктор Виноградов (1895—1969) розрізняє «три реальні коли досліджень» у стилістиці:

1. стилістику мови як «систему систем»,або структурну стилістику. Вона вивчає функціональні стилі мови (розмовний, науково-діловий та ін.);

2. стилістику мовлення . У ній досліджують семантичні, експресивно-стилістичні особливості мовлення в його усній і писемній формах (виступи-диспути, виступи на конференціях, нарадах, лекції, консультації, доповіді, бесіди і т. ін.; передові статті, наукові рецензії, вітальні адреси тощо);

3. стилістику художньої літератури. Вона, зокрема, вивчає: специфічні особливості стилю певного літературного напряму (класицизму, романтизму, реалізму та ін.);індивідуальний стиль письменника чи навіть окремого художнього твору.

Один із лінгвістів-стилістів світового рангу французький учений Шарль Баллі (1865—1947) розрізняв:

Ø загальну стилістику , яка займається стилістичними проблемами мовної діяльності взагалі, містить рекомендації, котрі однаково застосовні до всіх мов;

Ø часткову стилістику, тобто стилістику окремої мови;

Ø індивідуальну стилістику, якою передбачається аналіз мовлення окремої особи за його (мовлення) найбільш визначальними рисами і за найрізноманітніших життєвих ситуацій.

Теорія і практика найумотивованішого, найдоцільнішого користування мовою за найрізноманітніших життєвих ситуацій становить об'єкт і предмет лінгвістичної стилістики.

Особливим різновидом стилістики є літературознавча стилістика. У ній коментуються ті мовні особливості художніх творів, якими формується їх своєрідність і без яких немає художнього тексту як особливого витвору думки й почуттєвості. В центрі уваги літературознавчої стилістики перебувають такі явища: тропічне вживання слів, синоніміка, ритміка художнього вислову, мовленнєва індивідуальність персонажів, інші визначальні стилістичні ознаки художнього твору.

Лінгвістична і літературознавча стилістики презентують собою філологічну стилістику,із них властиві окремі й особливі стилістичні норми мови, дотримання яких передбачає використання кожної мовної одиниці з тією стилістичною функцією, яка їй насправді властива і яка витворилась колективною мовленнєвою практикою. Стилістику однієї мови завжди можна порівняти із стилістикою іншої. Тому існують порівняльна і зіставна стилістики , які важливі для вивчення іноземних мов, для теорії і практики перекладів з однієї мови на іншу.

Кожен із мовців у різному обсязі і з неоднаковою своєрідністю демонструє індивідуальну мовленнєву стилістику, чим теж вирізняється з-поміж усіх інших носіїв певної конкретної мови, бо мовлення є однією з найсуттєвіших особливостей і виявом Я особистості.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти