ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення)

Загрузка...

Розуміння термінів «стилістика мови» і «стилістика мовлення» дає змогу зрозуміти сутність термінів «культура мови» і «культура мовлення». Культура мови як навчальна дисципліна відрізняється від дисципліни стилістика загалом тільки тим, що навчальним курсом передбачено вивчення її (у вимірах окремого розділу) таких комунікативно-стилістичних властивостей зразкового з усіх поглядів мовлення, як нормативність, варіантність, логічна довершеність, простота, стислість і ясність, яскравість, образність, доречність, етичність, естетичність (естетика), евфонія (милозвучність) мовлення, тобто це той комплекс максимально позитивних якостей мовлення, які разом формують мистецтво як усного висловлювання в межах кожного із стилів мови, так і висловлювання писемного. Це об'єктивно і достатньо переконує в тому, що ці дві навчальні дисципліни доцільно об'єднати в одну — стилістику мови або (з меншою мотивацією) стилістику і культуру мови і вивчати її після опанування студентами всіх навчальних мовознавчих дисциплін (крім курсу загального мовознавства). Теорія і практика стилістики зорієнтовані на оволодіння студентами знаннями функцій мовних одиниць, культури їхньої мови і культури мовлення. Єдиний курс стилістики передбачав би формування такого рівня мовної і мовленнєвої культури усного й писемного слова, якого вимагає нинішня соціальна, отже, й мовленнєва ситуація в Україні.

Культурою мови є її високий рівень розвитку, нормативності, всі її усталені ресурси — фонетико-орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні й стилістичні, а культура мовлення — це найраціональніше, стилістично вмотивоване користування усіма мовними одиницями, тобто тим, з чого витворилась культура мови. Отже, терміни, з одного боку, стилістика мови і стилістика мовлення, а з другого— культура мови й культура мовлення належать до синонімічних понять. Синонімічними є також окреслювані ними явища мови, бо культура мови й культура мовлення — це високий рівень надбань стилістики мови й стилістики мовлення, користування мовою. Вдосконалення техніки мовлення, як правило, позитивно позначається на його змістовності, є засобом інтелектуального збагачення кожного з мовців, неабиякого зростання його розумово-мовленнєвої сутності. Інакше кажучи, будь-який прогрес в індивідуальному мовленні неодмінно пов'язаний з прогресом у мовленні всього народу, особливо у мовленні інтелігенції. Людині властиве природне, часто неусвідомлюване прагнення до нового в усьому (діях, думках, мовленні), прагнення мати у своєму розумовому арсеналі і використовувати елементи того, що позитивно вирізняє окрему особу серед співрозмовників.

Потрібно знати не тільки що сказати, але і як сказати, щоб репрезентувати себе серед інших носіїв мови якнайкраще. У мисленні й мовленні завжди взаємодіють такі два визначальні чинники, як зміст і форма вираження висловлюваного. Це досягається поступово, здобувається життєвим досвідом, особистісними знаннями, загальною і професійною ерудицією мовця. Як слушно зауважує сучасний чеський дослідник проблем культури мовлення Іржі Томан, «щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно постійно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, інакше кажучи, всебічно розвивати свою особистіс ть. Чим доречніше людина висловлюється, тим швидше й легше вона встановлює контакти з іншими носіями мови. Це певною мірою вберігає її від самотності, яка несумісна зі щастям. Безперечно, впродовж тривалого часу людина мовленнєво не контактує з іншими, однак розумово-мовленнєве усамітнення — це імовірніше вимушена, а не бажана реалія. Кожен потребує майже постійного контактування з іншими, завдяки чому може знаходити товаришів, друзів. Спілкуючись, людина змінюється, відмовляється від певних звичок у власній поведінці, передусім у мовленнєвій, бо по-різному сказане слово неоднаково впливає на співрозмовників, по-різному їх налаштовує. Вихована людина прагне сформувати в собі не будь-які, а тільки соціально й етично позитивні мовленнєві навички, необхідні для високого рівня культури спілкування.

Формування культури мовлення учнів суттєво визначається навчальним змістом кожного уроку. Конкретний мовний матеріал з фонетики, лексики, фразеології, граматики є основою формування мовленнєвої культури інтелігентної особи. Висловлюватись нормативно може й та особа, яка не навчалась у школі й не вміє писати, але з дитинства обдарована чуттям мови, мовленнєвим хистом, здібностями. Проте її мовлення функціонально обмежене переважно рамками одного стилю мови — розмовно-побутового, а висловитись у параметрах іншого стилю (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного чи художньо-літературного) вона не може через відсутність спеціальних знань.

Отже, розмежування, водночас і об'єднання в одній науковій галузі і навчальній дисципліні, стилістики мови (мовлення) і культури мови (мовлення) уявляється доцільним, бо, крім іншого, те, що прийнято називати культурою мови (мовлення), не має окремого мовного матеріалу, послуговується теорією і практикою всіх інших розділів науки про мову (фонетики, лексикології, фразеології, граматики і стилістики).

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти