ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розмовно-побутовий стиль мови і мовлення

Літературне мовлення в цьому стилі наймасовіше, найчастотніше, воно реалізується всіма верствами населення. Розмовно-побутове мовлення у своєму типовому вияві представлене своєрідними для цього стилю явними особливостями — фонетико-інтонаційними, Лексичними, фразеологічними, морфологічними й синтаксичними. Цей стиль має усну (переважно) й писемну форми вияву, його характеризує широка варіативність (варіантність) висловлювання, що дає змогу мовцеві віщати про те саме (чи майже про те саме) неоднаково. Різні варіантні форми, які збігаються чи близькі семантично, завжди більшою чи меншою мірою розрізняються стилістично, функціонально. Наприклад, відповідь учнів на запитання вчителя Ти розв'язав задачу? за різних життєвих ситуацій може бути найрізноманітнішою. Тому немає усталених граней як у варіантах певної думки, так і у формах її мовленнєвої реалізації. Крім стилістично звичайних відповідей та синонімічних формах слів-речень і речень: Еге, Еге ж!, Атож! (пор.: Атож... і Атож!!), Авжеж (Авжеж! та ін.), А як же!, Та ні!, Ще б пак!, Та мабуть..., Та ще й як!, Та нібито і под.; а також: Розв'язав, Розв'язав!!, Розв'язав!!!, Уже й забув!, Так вам і розв'язав!, Та розв'язав!, Та вже ж розв'язав!, Уже давно!, Розв'язав!, А як її розв'язати!, Розв'язав? А як це зробити?, Та розв'язав (же)!, Так її і розв'яжеш!, Розв'язав, аякже!, Спробуйте розв'яжіть!, Ні! Не розв'язав!, Та де там розв'язав?, Спробуйте самі!, Хіба таку розв'яжеш?, Та академік, і той не розв'яже!, Може й розв'яжу!, А що тут розв'язувати?, Дрібнота!, І хвилини досить, щоб розв'язати! тощо. Це є свідченням того, що побутове життєве розмаїття і ґрунтована на ньому мовленнєва стихія переважають над реаліями інших стилів, особливо офіційно-ділового, у якому домінують усталені форми вислову, мовні штампи, котрі набагато меншою мірою допускають варіантність — особливо в мовленнєвому оформленні офіційних документів: заяв, протоколів, посвідчень та ін.

Мовлення в розмовно-побутовому стилі має бути літературним, а кожен вислів — відповідати усталеним у мові нормам. Водночас розмовно-побутове мовлення, як і мовлення художнє, підвладне почуттєвому, емоційному станові людини, навіть його етичним нахилам, міркуванням.

Розмовно-побутовий стиль мови й мовлення характеризують такі властиві йому ознаки:

Ø якнайбільша конститутивність (лат. визначений), тобто залежність розмовно-побутового вислову (у формі речення, слова-речення) від конкретної ситуації, контексту мовлення;

Ø майже постійний і очевидний, достатньо усвідомлюваний мовцем і слухачем (адресантом і адресатом)вияв певної почуттєвості, емоційності співрозмовників;

Ø інтонаційне оформлення висловлюваного в параметрах розмовно-побутового стилю, яке в поєднанні з конститутивністю й емоційністю також видозмінює зміст висловлюваного; цей зміст набуває особливої важливості тоді, коли обмін думками реалізується стисло, в репліках, які становлять структурно неповні конструкції.

За певних життєвих ситуацій мовці розуміють один одного з півслова, зі словесного натяку чи напівнатяку, з інтонування кожної із структурних одиниць речення, з ритміки всього речення (навіть однослівного), із жесто-вого чи мімічного руху. Наприклад, діалог персонажів роману Івана Микитенка (1897—1937) «Ранок» Ольги «черниці») та її кучера читачам стає зрозумілим лише з контексту (вони незаконно везуть до монастиря небезпечну поклажу — ящики зі зброєю і таємний пакет): Скоро? — нетерпляче питала вона кучера. — Недалеко вже. — Женіть же! Женіть! Не шкодуйте! — Коні умчали в напрямі на село Ладош... За якийсь час перед подорожніми заблищав купол монастирської церкви. Вони були вже зовсім близько. — Женіть! Женіть! — коні рвонули копитами сніг. Сани неслися шаленим погоном. — Женіть, я вас благаю. Всі репліки учасників діалогу граматично неповні, але їх зміст і емоційне забарвлення зрозумілі. Це досягається конкретністю мовленнєвої ситуації, спільним життєвим досвідом обох учасників події, їхнім знанням мови тощо.

Найголовнішу вимогу до розмовно-побутового мовлення (бути за всіх можливих ситуацій нормативним, літературним) іноді свідомо порушують з певною комунікативною метою, вдаючись до діалектизмів чи інших не-літературних одиниць. Розмовно-побутове мовлення — це найбільш невимушене, максимально вільне, літературне мовлення. Контроль за дотриманням мовних норм дає широкий простір для виявлення індивідуальної мовленнєвої творчості. Під час звичайних побутових розмов мовець якнайменше замислюється над тим, що і як сказати. Спілкуючись із близькими чи рідними, людина звикає до певних мовленнєвих штампів, звичних мовних форм, які поповнюють звичайні для співрозмовників паралінгвальні (невласне мовні) засоби: адекватно усвідомлювані мовцями жести, мімічні рухи, а також інтонування висловлюваного.

Розмовно-побутовий стиль порівняно з усіма іншими стилями найдавніший. Він, на слушну думку сучасних українських лінгвістів Любові Мацько, Олесі Сидоренко та ін., «започаткувався з виникненням мови, і в ньому вона розвивалася на початкових своїх етапах. Перші норми літературної мови, що виникли на діалектній основі, формувалися саме в розмовному стилі».

Мовлення в розмовно-побутовому стилі найповніше виявляється в усних і писемних (у творах художньої літератури тощо) діалогах. Значно рідше розмовно-побутове мовлення буває монологічним (розповідь про почуте, побачене тощо).

Усномовні побутові діалоги найчастіше формуються з нерозгорнутих, навіть однослівних, реплік і набувають виразного емоційно-експресивного забарвлення. Ними мовці можуть виражати найменші відтінки мислення, переживання, почуття.

Найсуттєвішими стилетвірними особливостями розмовно-побутового стилю мовлення (як і всіх інших стилів) є особливості (ознаки) лексичні, фразеологічні і граматичні.

Лексичні, фразеологічні особливості. Широко використовується загальновживана, передусім побутова, лексика і фразеологізми (прислів'я, приказки, «крилаті» слова і вислови), які відображають повсякденні потреби мовців. Це тисячі мовних одиниць, до яких, зокрема, належать:

Ø слова, уживані здебільшого в прямому значенні: земля, вода, небо, день, ніч, вулиця, село, місто, правда, чорний, білий, працювати, спати, їсти, весело та ін.;

Ø назви тих, з ким кожен з мовців постійно спілкується: мати, мама, батько, тато, брат, сестра, я, ти, він, ми, ви, службовець, влада, начальник, рядовий та ін.;

Ø назви предметів домашнього вжитку, речей інтер'єру, архітектурного і художнього оформлення приміщень, одягу, взуття та ін.: меблі, посуд, постіль, фіранка, картини, квіти, килим, пальто, сорочка, піджак, плащ, чоботи, туфлі та ін.;

Ø активно вживані фразеологізми: Як працюватимеш., так і матимеш; Чим далі в ліс, тим більш дров;Нема хліба — їж пироги; Ніщо так не об'єднує людей, як трамвай; байдики бити, молоти язиком, крокодилячі сльози.

Граматичні, передусім синтаксичні, особливості. Активно вживаються:

Ø речення різного типу, починаючи від однослівних і до найбільш розгорнутих складних конструкцій: Село;Гай; Вечірній день; День змінює ніч; Якщо громадяни наполегливо не працюватимуть, то заможно вони й не житимуть;

Ø найрізноманітніші структури власне неповного речення, еліптичного, також і незакінченого, обірваного: Куди? (пор.: Куди ти йдеш?; Куди йдеш?); Де?; Чого? Скільки?; Щоб швидше, я відразу в метро, до станції «Університет»; Ой не робіть поспішних висновків, шановний, бо ви помилитесь. І дуже глибоко!; Сказав їй, але...; Ти був там? — Так; речення різного модального спрямування, особливо прості, словесно неускладнені конструкції: Пшениця цього року вродила; Чи всі прийшли?; Співай!;

Ø неускладнені прості речення, тобто речення, які, окрема, не мають у своєму складі дієприкметникового, прикметникового чи дієприслівникового звороту;

Ø найтиповіші вставні чи вставлені одиниці: мабуть, на щастя, мені здається, я думаю та ін.;

Ø речення із звертанням: Мамо, прошу вас!;

Ø слова-речення: Так!, Ні!, Невже?, Невже?, Хіба?, Геть! Алло!, Ой! та ін.;

Ø вітальні й прощавальні слова і сполучення слів: Добридень!, Доброго ранку!, На добраніч!, Спокійної ночі! та ін.

У розмовно-побутовому мовленні значна кількість лексем набуває виразного термінологічного значення, бо цього вимагає сучасний науково-технічний прогрес. З різних причин це характеризує й лексеми суто побутового значення (хліб, рис, макарони, стіл, книжка, ракета та ін.), які термінуються, бо традиційно-побутове й по-сучасному наукове мислення синтезується в єдиному комплексі, взаємно доповнюючи одне одне. У розмовно-побутовому мовленні, з огляду на його безмежно широкий діапазон вияву, прийнятним є все. Наявне в літературній мові, те, що допускається суспільною мораллю, не виходить за межі пристойності. Будучи наймасовішим, розмовно-побутове мовлення допускає найбільш вільну організацію висловлювання: Не потребує активного й сконцентрованого втручання думки, є ніби довільним мовленнєвим виявом організму, якому притаманні такі біологічні ознаки, як втомлюваність і не сприйняття одноманітності, деяка пасивність, що нерідко супроводжується повторюваністю найменувань певних реалій побуту, в якому сьогоднішнє повторює вчорашнє, передбачає те, що настане завтра, і т. ін.

Мовленнєві особливості розмовно-побутового стилю не можна повністю відтворити писемно. Навіть магнітофонний запис передає не все, тому що здебільшого розмова супроводжується мімікою й жестами. Водночас для аналізу лексичних і граматичних особливостей розмовно-побутового стилю можна використати і мовлення дійових осіб у художніх текстах, напр.: Ой, як я люблю свою матуську! Я їх так люблю, що аж серденько мені розірветься. Ну, які вони хороші, ці наші сіроока ненька! Які в них тихі, ласкаві очі, яке в них ніжне, м'яке волосся! Іноді дивишся на них і думаєш.: «Очі ваші, матуську, подібні до весняного неба, — до того неба, коли сонечко обгортають легкодимчаті хмарки, і вони наче в сірому серпанку. Волосся ваше, наша голубонько, як каштановий пушок. Дайте, я ще раз поцілую вас!» Але я й... всю їх люблю! ...Іноді заплющиш очі, і здається, що моїй матусі не тридцять років, а дуже-дуже небагато, і вони зовсім молода дівчинка, і не мати вони мені, а старша сестра... Ой! Як я люблю свою матуську! (М. Хвильовий).

Цей текст у стилі давньої народної української традиції, переважно селянської, прославляє, звеличує рідну матір. Весь монолог пронизує любов, незмірне шанування і відданість найріднішій у світі людині: які вони хороші; матуську, наші сіроока ненька, очі ваші, матусько, наша голубонько. Структура речень найпростіша, перейнята народною тональністю, щирістю вислову, який захоплює відданістю дитини рідній матері. Тексту притаманні глибінь думки, типова українська моральність, краса українського слова.

Особливості розмовного стилю відтворено і в діалозі персонажів художнього твору: Корецькому [сільському вчителеві, який у 1917 р. повернувся з тюрми...] теж забило на мить дух, але він перемігся. Трохи помовчав і промовив:

Талю, тобі треба зібрати дітей і піти звідси.

А ти, Євгене?.. А ти?

Я зостанусь тут.

Але ж подумай, Євгене: вони [поліцаї, хулігани] тебе вб'ють!..

Не вб'ють... я повинен бути тут, щоб спинити їх, умовити, втихомирити... школу зберегти... а ти йди!

Ні, в такому разі і я повинна тут бути, і я зостанусь!

А про діти забула, Талю? Вони ж можуть так їх перелякати, що на все життя зостанеться... (Б. Грінченко).

Типовий розмовний діалог сільського вчителя з минулих часів, для мовлення якого характерне використання лексем зостанусь (замість залишусь), зостаться, А про діти й забула (замість про дітей). Речення в ньому переважно прості, з різною комунікативною функцією: розповідні, питальні, розповідно-окличні, увесь текст пройнятий тривогою, очікуванням біди, в ньому проступає інтелігентність, взаємна прихильність у стосунках між подружжям, яке вкрай збуджене, залякане якнайбільше тим, що загрожує їхнім дітям. Мабуть, немає достатніх підстав погоджуватись з думкою російського мовознавця Віталія Костомарова р. 1930: «...ми звичайно схильні твердити, що нормальною відповіддю на запитання Де ти був? буде Я був дома.... Елементарне спостереження за мовленням показує, що це не так. Подібна оголена схема, що виражає комунікативне завдання і тільки, фактично в побутово-розмовному мовленні не існує». Видається, однак, можливим те, що хто-небудь із мовців у відповідь на запитання Де ти був? відповість подібною «оголеною» нормою: Я був дома (в театрі та ін.), особливо за умов зважливого, не афективного мовлення.

Ø Розмовно-побутове мовлення комунікативно обслуговує в межах усього етносу значно ширші сфери життя, ніж це реалізується у формах будь-якого іншого стилю мови. Потреба в розмовно-побутовому мовленні є. Тому й форми його реалізації найбільш звичні. Вони засвоюються, реалізуються з найменшою витратами мовленнєвої і розумової енергії.

Ø Кожен із стилів має свої відносно окреслені сфери функціонування і певний комплекс специфічних стилетвірних мовних засобів. Обидві форми розмовно-побутового мовлення — усна (первинна) і писемна (вторинна) — суттєво відрізняються своєю взаємодією. Водночас між ними існує принципова відмінність (переважно функціональна й щонайменше структурна). Розмежування стилів мови — розмовний (розмовно-побутовий) і нерозмовні (всі інші стилі) — цілком вмотивоване, загальноприйняте, однак умовне, бо все наявне в мові, поза її розмовно-побутовим стилем дуже неоднорідне, через що досить виразно розмежовується на окремі стилі — офіційно-діловий, художній та ін. Вмотивованим видається протиставлення мовленнєвих процесів і за деякими іншими вимірами: мовлення офіційно-ділове і мовлення неофіційно-ділове, мовлення художнє й мовлення нехудожнє та ін.

Ø Думку про те, ніби розмовно-побутовий стиль використовують для спілкування, науковий і діловий — для повідомлення, художній і публіцистичний — для впливу на інших (слухачів, читачів), є підстави вважати неприйнятною, бо ці три функції мова виконує в межах кожного стилю, але своєрідно, в неоднакових сферах і виявах життя, з виразно іншою метою.

Ø Літературна мова обслуговує неоднакові комунікативні потреби мовців, тому не може використовуватись однаково за різних обставин. Деякі дослідники мовної стилістики (Б. Головін, М. Кожина, М. Пилинський та ін.) навіть вважають, що кожному із стилів начебто відповідає окремий тип мислення. Такий погляд небезпідставний, але все ж таки умовний, загалом теоретичний, бо чітких лексичних і граматичних меж між мовними стилями немає (об'єктивно такі межі й неможливі).

Ø Будь-яке використання мови в її усній формі реалізується певною інтонацією, яку в найбільш загальних виявах можна характеризувати як інтонацію розмовно-побутову, офіційно-ділову, публіцистичну та ін. Такі інтонації помітно різні, але комунікативно повноцінні. Інтонація (найчастіше спільно з міміко-жестикуляційними засобами) може донести до слухача те, що недомовляється словесно. Російський лінгвіст Олексій Шахматов (1864—1920) вважає, що інтонацією немалою мірою забезпечується «передача тих емоційно-вольових, а почасти й інтелектуальних проявів, для яких важко знайти в наявному лексичному запасі відповідник».

Ø Навіть діти дошкільного віку володіють, хоч і з певними обмеженнями, розмовно-побутовим різновидом національного мовлення свого оточення. Однак вони ще не знають усього складу мови і послуговуються мовою тільки в межах розмовно-побутового стилю. У школі дитина оволодіває стилями мови, іншими нормами літературної мови, дізнається про невідповідність цим нормам деяких слів розмовного мовлення, що, наприклад, двері відчиняють або зачиняють (а не відкривають і закривають), замикають або відмикають (ключем); тільки метафорично (переносно) можна сказати: В Україні все ширше починають відкривати нашій молоді двері в науку; Я ставлюсь до вас прихильно, а не відношусь; газету (журнал) передплачують, а не виписують і т. ін.

Ø Найбільше мовленнєвих помилок, недоладностей, стилістичних вад простежується саме в розмовно-побутовому мовленні. З нього й починається формування культури різностильового мовлення.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти