ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інвестиційні процеси та їх державне регулювання

В Україні панує несприятливий інвестиційний клімат, який є неприйнятним як для внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Тому, поки держава не змінить по­літику запозичення і податкову політику, то запозичені урядом на зовнішньому і внутріш­ньо­му фінансовому ринку засоби не сти­мулюватимуть розвиток реального сектора, тому що направляється позичковий капітал в основному на споживання.

Привабливість українського ринку цінних паперів іноземними портфельними інвесторами1 оцінюється за наступними критеріями: гарантії інвесторам та правове забезпечення ринку цінних паперів; існуюча система оподаткування доходів від інвестиційної діяльності, порядок виведення інвестицій; механізми регулювання процесів на фондовому ринку та регулюючі органи; наявність відповідної інфраструктури та інститутів, що забезпечують обіг цінних паперів.

Гарантії іноземним портфельним інвесторам закріплені Законом України „Про режим іноземного інвестування”, але Законом „Про оподаткування прибутку підприємств” окремі його положення не беруться до уваги. При визначенні опо­дат­ку­ван­ня доходів, отриманих від портфельних інвестицій, застосовується базова ставка податку незалежно від того, підписана Україною угода про уникнення подвійного оподаткування, чи ні (під виглядом того, що цей податок є внутрішнім податком на прибуток підприємства). Це негативно впливає на стан вже здійснених іноземними ком­паніями портфельних інвестицій (у тому, що кошти вилучалися та не реінвес­ту­ва­лися далі), відповідним чином впливає на рі­шення потенційних інвесторів.

Можливими шляхами вирішення проблем оподаткування ін­вестиційної діяльності є повернення до механізму надання пільг іноземним інвесторам, які здійснюють свою діяльність на території України, на фіксований термін; звільнення від податку на додану вартість усіх операцій із цінними паперами та похідними; відміна оподаткування операцій з державними цінними паперами для стимулювання внутрішнього інвестора; відміна оподаткування облігацій підприємств.

Дані проблеми прямо або опосередковано впливають на розвиток ринку фінансових послуг, запровадження нових фінансових інструментів, на обсяги операцій та ліквідність ринку цінних паперів у цілому.

Як показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню підприємницької активності на ринку фінансових послуг і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові над­ходження до бюджету. Кроком у напрямі сти­му­лю­вання розвитку ринку фінансових послуг повинно стати звільнення від оподаткування (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема цінних паперів виробничих підприємств. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. Важливо дотримуватися стабільності та незмінності встановлених пільг упродовж певного терміну (наприклад, трьох-п'яти років). Так, у результаті зазначених заходів на ринку цінних паперів з'являться гарантовані державою фінансові інструменти досить високої якості. Вдала реалізація окремих проектів дозволить інвесторам розраховувати не стільки на отримання короткострокових спекулятивних доходів, скільки на доходи від тривалого і послідовного зростання ринкової ціни випущених цінних паперів та виплачених дивідендів і процентів.

Реалізація пріоритетних економічних заходів щодо інвестиційних процесів можлива лише при умові стимулювання тих доходів, які одержують безпосередньо у фінансовому секторі. У даному випадку йдеться про стримування різних коливань на валютному ринку й окремих секторах фон­дового ринку, передусім на ринку державних цінних паперів. Тобто, необхідно дестимулювати інвестиції у виключно фінансовий сектор і підтримати інвестиційні спрямування у виробничий сектор.

Зазначені заходи дадуть змогу, з одного боку, певною мірою забезпечити приплив необхідних коштів у сферу виробництва, а з іншого – сприятимуть форму­ванню ринку якісних фінансових інструментів – акцій та облігацій, випущених підприємствами, з відповідною їм сучасною інфраструктурою випуску та обігу в усіх регіонах країни.


Словник ключових термінів

 

А
Абсорбція – злиття двох підприємств, за якого потужніше підприємство поглинає слабше.
   
Аваль – це вексельне доручення, що забезпечує платіж за векселем.
   
Агресивна диві­ден­дна політика – передбачає постійний ріст виплати дивідендів (як правило, у фіксованому відсотку їх приросту до величини у поперед­ньо­му періоді) не залежно від результатів фінансової діяль­нос­ті.
   
Агресивна інвес­ти­ційна політика – спрямована на максимізацію поточного доходу від вкла­де­но­го капіталу у найближчому періоді. При реалізації цієї по­літики оцінці рівня інвестиційного ризику і врахуванню можливостей росту ринкової вартості підприємства у пе­рспек­тиві відводиться допоміжна роль. Формою реалізації такої політики є формування агресивного інвестиційного пор­тфеля.
   
Акредитив – умовне грошове зобов'язання банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку про­во­ди­ти такі платежі при наявності документів, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива.
   
Активи – контрольовані підприємством у наслідок минулих подій ресурси, що їх використання, як очікується призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Активи під­приємства класифікують за багатьма ознаками, основними з яких є: форма функціонування (матеріальні, не матері­аль­ні, фінансові); характер участі в господарському обороті (обо­ротні та необоротні); ступінь ліквідності (ліквідні та нелік­відні). У західній практиці також поділяються на від­чут­ні та невідчутні.
   
Активи грошові – сума коштів, які перебувають в розпорядженні підпри­ємства на певну дату і є його активами у формі готових засобів оплати (тобто у формі абсолютної ліквідності). До активів грошових належать: кошти в касі підприємства, кошти на розрахункових та валютних рахунках, коротко­тер­мінові фінансові вкладення, інші грошові активі. Активи грошові забезпечують постійну платоспроможність підприємства.

 

Активи ліквідні – кошти, цінні папери, матеріальні цінності, інші активи, які можуть бути швидко реалізовані і використані для сплати боргових зобов’язань. До активів ліквідних підприємства належать грошові кошти в різних формах (готівка, кошти на рахунках в банках тощо), короткотермінові фінансові вкла­ден­ня, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси гото­вої продукції, призначеної для реалізації.
   
Активи матері­аль­ні – основні засоби й оборотні активи будь-якого виду, від­мінного від коштів, цінних паперів, деривативів та нема­те­рі­альних акти­вів. До активів матеріальних підприємств на­ле­жать активи, які мають речову (матеріальну) форму, зокре­ма: основні засоби, не­за­вершене капітальне вкла­ден­ня, обладнання, призначене до монтажу, виробничі запаси сировини і матеріалів, запаси малоцінних і швидко­зно­шу­ва­них предметів, обсяги неза­вер­ше­но­го виробництва, за­па­си готової продукції, призначеної до реалізації та інші.
   
Активи не оборот­ні – сукупність майнових цінностей підприємства, які багато­ра­зо­во беруть участь у процесі його господарської діяльності. До них належать: основні засоби, нематеріальні активи, не­за­вершені капітальні вкладення, довготермінові фінансові вкладення, інші.
   
Активи нелік­відні – група активів підприємства, які можуть бути реа­лі­зо­вані без втрат своєї поточної (балансової вартості) лише про­тя­гом три­ва­лого часу. До цієї групи активів належать: ос­нов­ні засоби, не­за­вер­шені капітальні вкладення, облад­нан­ня, призначене до мо­нта­жу, нематеріальні активи, довго­­тер­мінові фінансові вкла­ден­ня, безнадійна дебітор­сь­ка за­бор­го­ваність, витрати майбутніх періодів.
   
Активи нема­те­рі­альні – група немонетарних активів підприємства, які не мають мА­те­рі­аль­ної форми та утримуються підприємством з ме­тою викорис­тання протягом періоду, більшого від одного року або одного опе­раційного циклу (якщо він перевищує один рік) для ви­роб­ниц­тва, торгівлі, з адмініс­тра­тивною метою чи надання в оренду іншим особам. Вирізняють такі групи активів нематеріальних: права користування при­род­ни­ми ресурсами, права ко­рис­ту­Ван­ня майном, права на зна­ки для товарів і послуг (товарні знаки, тор­гові марки, фір­мо­ві назви тощо), права на об’єкти про­мис­ло­вої власності (права на виходи, промислові зразки, ноу-хау, за­хист від недобросовісної конкуренції), авторські та суміжні з ними права (програми для ЕОМ, бази даних), гудвіл.
Активи оборотні (по­точні) – сукупність майнових цінностей підпри­єм­ства, які обслу­говують поточний господарський процес і повністю спо­жи­ва­ються в продовж одного операційного (виробничо-ко­мер­ційного) циклу. До них належать: виробничі запаси сировини й матеріалів, запаси малоцінних і швидко­зно­шу­ва­них предметів, обсяги незавершеного виробництва, за­па­си готової продукції призначеної до реалізації, дебіторська заборгованість, грошові активи в усіх формах, коротко­тер­мінові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів.
   
Активи операцій­ні – активи підприємства, безпосередньо задіяні у його ви­роб­ни­чій діяльності та формуванні доходу від цієї діяльності. Для визна­чен­ня обсягу активів операційних загальну суму активів зменшують на суму довго­тер­мінових фінансових вкладень, незавершеного капітального будів­ниц­тва, невста­нов­леного та виведеного з експлуатації обладнання, дебі­тор­ської забор­го­ваності за позиками наданими праців­ни­кам, та інших аналогічних акти­вів.
   
Активи поточні чисті – різниця між поточними активами та поточними зобов’я­зан­нями.
   
Активи фінан­сові – активи підприємства у формі наявних коштів та різно­го роду фінансових інструментів. До цієї групи активів на­ле­жать: грошові активи у національній та іноземних валютах (касова готівка, депозити в банках, вклади, чеки, грошові поліси), дебіторська заборгованість, коротко- та довго­тер­міно­ві вкладення підприємства.
   
Акцепт векселя – це підтвердження платником згоди на оплату за пере­каз­ним векселем (тратті).
   
Акціонерний капі­тал – кошти, інвестовані власниками компанії в її акції, та сума нерозподіленого прибутку. А. к. називають ще оплаченим капіталом.
   
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного това­рис­тва, підтверджує членство в акціонерному товаристві та пра­во на участь в управлінні ним, дає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а та­кож на участь у розподілі майна при ліквідації акці­о­нер­но­го товариства.

 

Амальгамація під­при­ємств – злиття двох чи декількох раніше самостійних підприємств чи банківських установ; одна із форм централізації ка­пі­та­лу в процесі конкурентної боротьби. Розрізняють два види амальгамації підприємств (банків): поглинання одним під­при­ємством іншого, яке при цьому втрачає са­мос­тійність і звичайно обмінює свої акції на акції підприємства, що його поглинуло; утворення нового підприємства шляхом злитті підприємств, які втрачають при цьому самостійність і передають свої активи новому підприємству.
   
Ануїтет – фінансова рента, рівномірні та рівновеликі грошові платежі (або надходження), що здійсню­ють­ся корпорацією (або фі­зич­ною особою) через однакові інтервали часу протягом пев­ного періоду.
   
Арбітраж – одночасні купівля і продаж певного фінансового ін­стру­мен­та (цінних паперів, валюти тощо) чи аналогічних фінан­со­вих інструментів на різних ринках з метою отримання прибутку від різниці в цінах, ставках процента, валютних курсах тощо.
   
АТС-рахунк – ощадні рахунки, з яких банк автоматично переводить кош­ти на поточний рахунок клієнта.
   
Аудит – перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, пе­р­вин­них документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з ме­тою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та вста­нов­ле­ним нормативам.
   
Б
Баланс – форма фінансової звітності компанії, в якій з одного боку відображаються її активи, а з іншого – пасиви та зобов’я­зан­ня акціонерам.
   
Банк – юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність щодо залучення вкладів від фізичних та юридичних осіб, ведення рахунків і надан­ня кредитів на власних умовах.
   
Банки коопе­ра­тив­ні – спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах.

 

Банківський ак­цепт – форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оп­ла­ту переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труд­нощі.
   
Банкрутство – недостатність активів у ліквідній формі, неспроможність боржника (підприємства, банку, іншої організації чи окремої особи) задовольнити у вста­нов­лений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Банкрутство може бути зумовлене конкуренцією, біржовими спекуляціями, некомпетентним управлінням, створенням неплатоспро­мож­них підприємств тощо.
   
Бета-коефіцієнт (β-коефіцієнт) – показник, що характеризує вплив загальної ситуації на ринку цінних паперів на динаміку курсу окремого цінного паперу. Цей коефіцієнт використовують переважно для вимірювання ризику вкладень в окремі цінні папери по­рів­няно з рівнем систематичного (ринкового) ризику. Що біль­шим є значення даного коефіцієнту для конкретного цінного папера, то вищий рівень нестійкості доходів за ним.
   
Борг – сума непогашеного фінансового зобов’язання.
   
Брокер – зводить продавця з покупцем, одержуючи за посеред­ниц­тво комісійні.
   
Бюджет грошових надходжень та вит­рат – прогнозний документ про рух грошових надходжень і пла­те­жів корпорацій на певний період. Розробляють з ме­тою оцінки руху коштів (готівки та грошей на рахунках у бан­ку) в процесі реалізації підприємницького проекту.
   
В
Важіль фінансо­вий – інструмент регулювання пропорцій власного та позикового ка­пі­талу з метою максимізації рентабельності власних кош­тів під­при­ємства. Його дія виявляється в ефекті фі­нан­со­во­го важеля, під яким розуміють приріст рентабельності влас­них коштів, отри­муваний в наслідок використання коштів позикових (вра­хо­ву­ючи їх платність і поворотність). Ефект фінансового важеля до­сягається тільки тоді, коли еконо­міч­на рен­та­бель­ність активів фірми вища за середню ставку про­цента по залучених коштах. Різницю між еко­но­міч­ною рен­табельністю активів і середньою став­кою про­цен­та, скореговану на величину податкових відра­ху­вань, нази­ва­ють ди­фе­рен­ціалом фінансового важеля.
Валюта плате­жу – це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.
   
Валютна блока­да – заморожування в банках валютних цінностей іноземних дер­жав та громадян.
   
Валютна інтер­вен­­ція – це пряме втручання центрального банку або казна­чей­ства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством іноземної валюти.
   
Валютний арбі­траж – є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів.
   
Валютний клі­ринг – взаємний залік зустрічних вимог і зобов'язань, що випли­ва­ють з рівності товарних поставок і надання послуг.
   
Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в гро­шо­вих одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, ЄВРО).
   
Валютний ризик – небезпека (непевність) валютних втрат, пов’язаних із змі­ною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій.
   
Валютні засте­ре­ження – передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют або валюти ціни відносно валюти платежу.
   
Валютні обме­жен­ня – це система нормативних правил, які встановлюються в за­ко­­но­­дав­чо­му та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження опе­рацій з іноземною та національною ва­лю­та­ми, золотом та ін­ши­ми валютними коштами на ринку і пе­ре­дбачають обов'язкову здачу їх казначейству.
   
Вартість капі­та­лу гранична – максимальна сума капіталу, що залучається підприємством додатково; за межами цієї суми підприємство не може за­без­­пе­чи­ти потрібної норми дохідності.
   
Вартість капіта­лу – 1) доход, який фірма має платити інвесторам, щоб спо­ну­ка­ти їх купувати акції або облігації фірми; 2) витрати на за­лу­чен­ня капіталу, тобто сума коштів, які підприємство по­вин­но регулярно виплачувати власникам капіталу (кре­ди­то­рам, інвесторам) з урахуванням суми залученого ка­пі­талу.
Вартість підпри­єм­ства – ринкова вартість, що враховує вартість боргу і чистий гро­шо­вий потік, що дисконтується за необхідною ставкою до­хо­ду.
   
Вексель – це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від век­се­ле­дав­ця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми.
   
Вексельний кре­дит – надається векселетримачу шляхом покупки (обліку) векселя до настання терміну платежу.
   
Витрати – зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі ви­бу­т­тя або використання активів чи збільшення зобов’я­зань, що веде до змен­шення власного капіталу, за винятком роз­поділу капіталу між учасниками (акціонерами) чи його вилучення (за умови, що ці витрати можуть бути дос­то­вірно оцінені).
   
Відкрита валютна позиція – це неспівпадання вимог (активів) і зобов'язань (пасивів) в іно­зем­ній валюті для учасника валютного ринку (банку, компанії).
   
Відповідальність за боргами ком­панії – 1) обмежена, коли власник компанії в разі її банкрутства ризикує втратити лише ті кошти, що інвестовані ним у справу компанії; 2) необмежена, коли власник компанії відповідає за її борги також частиною свого приватного майна.
   
Відсоткова став­ка – 1) це фіксована ставка, по якій у визначені терміни на­ра­хо­ву­ються (виплачуються суми відсотків); 2) ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми позики.
   
Відсотковий риз­ик – 1) небезпека втрат комерційними банками, кредит­ни­ми уста­новами, інвестиційними інститутами, селинговими ком­паніями у результаті перевищення відсоткових ставок, що виплачуються ними по залу­че­них коштах, над ставками по наданих кредитах; 2) небезпека фінан­со­вих втрат через коливання ринкових відсоткових ставок та зміну вартості кредитів. Джерелами виникнення такого ризику є зміна кон’юнктури фінан­со­во­го ринку, заходи щодо його дер­жав­но­го регулювання, зміна обсягу про­по­зиції вільних гро­шо­вих ресурсів тощо.
   
Вільний (чистий) гро­шовий потік – різниця між внутрішнім (опера­цій­ним) грошовим потоком та всіма видатками підприємства. За мінусового значення підпри­єм­ство повинно змінити зовнішні джерела фінан­су­ван­ня; за плюсового – на розсуд керівництва воно може погасити борг, збільшити диві­ден­ди, інвестувати тощо.
Вклад (депозит) – це грошові кошти (у готівковій або безго­тівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в фінансову ус­танову їх власником для зберігання на певних умовах.
   
Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна конт­ракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.
   
Г
Гранична вар­тість капіталу – межа ефективності додаткового залучення капіталу з по­зи­цій рівня середньозваженої його вартості вона характеризує приріст вартості капіталу у порівнянні з попереднім пе­рі­о­дом.
   
Гранична ефек­тив­ність капі­талу – межа ефективності використання до­дат­ково залученого ка­пі­талу. Вона характеризує співвідношення приросту рівня доходності додатково залученого капіталу і приросту рівня середньо­зва­же­ної його вартості.
   
Грошовий потік – різниця між надходженнями (додатний грошовий потік) і ви­трачанням (від’ємний грошовий потік) коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Розріз­ня­ють грошовий потік від операційної (виробничо-ко­мер­цій­ної), інвестиційної та фінансової діяльності під­при­єм­ства.
   
Грошовий потік, що дискон­ту­єт­ься – тепе­ріш­ня величина суми (наприклад, рахунки в банку), котра буде отримана в май­бут­ньому за мінусом суми від­сот­ків (теперішня вартість).
   
Грошові сурога­ти – будь-які документи у вигляді грошових знаків, що від­різ­ня­ють­ся від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здій­снен­ня платежів у господарському обороті.
   
Гудвіл – умовна вартість ділових зв’язків фірми, “ціна” нако­пи­че­них нема­те­ріальних активів фірми (престиж торгових ма­рок, досвід, нові технології, ділові зв’язки, стійка клієнтура, панівна позиція на ринку тощо).
   
Д
Дебетна картка – це платіжно-розрахунковий документ, що видасться бан­ка­ми своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отри­мання готівки в банківських автоматах.
   
Дебіторська за­бор­­го­ваність – сума заборгованості на користь підпри­єм­ства, яка репре­зен­тована фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізич­них осіб.
Декапіталізація ­– вилучення із підприємства частини власного капіталу чи час­тини знову сформованих власних фінансових ресурсів (при­бутку, амор­ти­за­цій­них відрахувань) з метою спо­жи­ван­ня чи на інші цілі, не пов’язанні із його виробничим роз­витком.
   
Денна позиція – дилер відкриває і закриває позиції протягом робочого дня з розрахунками на одну дату валютування.
   
Депозит – це вкладання грошових коштів або цінних паперів у банк на зберігання.
   
Депозитарій – відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. (При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.)
   
Депозитарій цін­них паперів – юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
   
Дефолт – неможливість під­приємств, організацій та установ країни вико­нувати свої платіжні зобов'язання в іноземній валюті.
   
Диверсифікація – це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою.
   
Диверсифікація – різноманітність діяльності, видів товарів і послуг, груп фі­нан­сових інструментів з метою мінімізації фінансових ри­зи­ків.
   
Диверсифікація ін­вес­тиційного пор­тфе­ля – один із напрямів інвес­ти­цій­ної політики підприємства у процесі формування портфеля цінних паперів, що забез­пе­чує зниження портфельного інвестиційного ризику.
   
Дивіденд – частина прибутку акціонерного товариства, яка щорічно (або з іншою періодичністю) розподіляється між акці­оне­ра­ми і виплачується їм у від­по­відності із видами і кількістю акцій, що знаходиться у їх власності. Основ­ним показ­ни­ком рівня дивідендних виплат по простих акціях є показник “ди­ві­ден­ди на одну акцію”.
   
Дилер – купує цінні папери від свого імені та за свій рахунок з ме­тою їх перепродажу.
   
Дисконтування вар­тості – процес приведення майбутньої вартості грошей (фінан­со­во­го інстру­менту) до теперішньої їх вартості. Процес дискон­ту­вання вартості здійснюється як по простих, так і по скла­д­них від­сот­ках.
Доміціляція вексе­ля – це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи.
   
Домогосподар­ство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує за­роблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх май­бут­ніх потреб.
   
Дроблення акцій – емісія додаткової кількості звичайних акцій без збіль­шен­ня суми акціонерного капіталу. У результаті цього заходу відбу­вається збільшення кількості акцій у власників з одно­час­ним пропорційним зменшенням їх ринкової вартості.
   
Е
Емітенти – це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери.
   
Ефективний порт­фе­ль цінних папе­рів – структура інвестицій у цінні папери, за якої інвестор отри­мує максимально очікуваний доход при мі­ні­маль­но­му ри­зи­ку.
   
Євродолари – доларові депозити, розміщені за межами США.
   
З
Забезпечені креди­ти – допускають наявність тієї чи іншої застави.
   
Забезпечення кредиту – це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цінні папери, витрати виробництва і майбутній випуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманої позики, і сплати ним належних відсотків.
   
Закриті партнер­ства – партнерства з обмеженою відповідальністю, де існу­ють об­ме­ження щодо власників капіталу.
   
Заощадження населення – це та частина доходу сімейних господарств, що не йде на купівлю товарів і послуг, а також на сплату податків. При цьому кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані громадянами в різні види дохідних фінансових інструментів, об'єкти тезаврації тощо.
   
Запас фінансової міц­ності – допустима межа зниження обсягу реалізації продукції при несприятливій кон’юнктурі ринку, яка дозволяє під­при­єм­ству здійснювати прибуткову діяльність (різниця між фак­тич­ною виручкою від реа­лі­за­ції і порогом рентабельності).
Звичайні акції – дають право голосу на зборах акціонерів; величина ди­ві­ден­дів по них заздалегідь не фіксується і відсутні гарантії на їх отримання. Роз­мір дивідендів залежить від прибутку акціонерного товариства.
   
І
Інвестиційна полі­ти­ка – частина загальної фінансової стратегії під­при­єм­ства, що полягає у виборі та реалізації найбільш вигідних шляхів розширення і оновлення його активів з метою забезпечення основних напрямів його еко­но­міч­но­го розвитку.
   
Інвестиційний ме­не­джмент – процес управління усіма аспектами інвес­ти­цій­ної діяль­нос­ті підприємства.
   
Інвестиційний пор­тфель – цілеспрямовано сформована сукупність об’єк­тів реального і фінансового інвестування, призначена для реалізації ін­вес­­ти­цій­ної політики підприємства у майбутньому пе­рі­о­ді.
   
Інвестиційний фонд – юридична особа, заснована у вигляді акціонерного това­рис­тва, виключною діяльністю якого є спільне інвестування; здій­снює випуск акцій та вкла­дає мобілізовані таким чином засоби дрібних інвесторів у інші цінні папери, що при­но­сять дохід у вигляді відсотка і підвищенні курсової вар­тос­ті.
   
Інвестиційні ком­па­нії – різновид фінансово-кредитних ін­ститутів; капітал утво­рю­єть­ся на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань); сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном; інвестиційні компанії виступають посе­ред­ни­ком та інди­відуальним інвестором, вони купують, збе­рі­га­ють і продають цінні папери з метою одержання при­бут­ку на вкладений капітал.
   
Інвестиція – вкладення капіталу у грошовій, матеріальній та нема­те­рі­аль­ній формах в об’єкти підприємницької діяльності з ме­тою отримання поточ­ного доходу чи забезпечення зрос­тан­ня його вартості у майбутньому періоді. Інвестиції є основ­ною формою реалізації стратегії розвитку підприємства.
   
Інвестори – це усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери.
   
Індекс рента­бель­нос­ті інвести­цій – передбачуване співвідношення при­бут­ку після сплати по­дат­ків та інвестицій.
Інкасо – банківська операція, за допомогою якої банк, за дору­чен­ням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими до­ку­мен­тами належні йому грошові кошти від платника за від­ван­тажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку.
   
Інкасування векселів банком – це виконання банком доручення векселетримача при отри­ман­ні платежу за векселем при настанні терміну оплати.
   
Інфляційна премія – додатковий дохід, що виплачується (чи запланований до виплати) інвестору з метою відшкодування його втрат від знецінення грошей у зв’язку із інфляцією. Рівень такого доходу, як правило, при­рів­ню­єть­ся до темпу інфляції.
   
Інфраструктура – це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів певної відносно самостійної системи й оптимізують їх взаємодію.
   
К
Казначейські зобов'­язання – боргові цінні папери, що емі­туються державою в особі упов­новажених органів, розміщуються виключно на добро­віль­них засадах серед фізич­них та юридичних осіб, засвід­чу­ють внесення їх власниками грошових коштів до бюд­же­ту та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску.
   
Капітал – загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній та нема­те­рі­аль­ній формах, авансованих у формування активів під­при­ємства. Відповідно до належності авансованих коштів виділяють власний і залучений капітал. Сума власного ка­пі­талу підприємства формує його чисті активи (у за­ру­біж­ній прак­ти­ці термін “капітал” часто вико­рис­то­ву­єть­ся для характеристики лише влас­них фінансових ре­сур­сів підприємства).
   
Капіталізація – переказ новоутворених доходів (чи певної їх частини) у капітал. Найбільш поши­ре­ни­ми операціями капі­та­лі­зації доходів є: капіталізація чистого прибутку (спрямуван­ня/використання певної його частини на виробничий роз­ви­ток); капіталізація чистого грошового потоку від інвес­ти­цій (його реінвестування); капіталізація суми депозитного від­сот­ка (його спрямування на приріст депозитного вкладу); капіталізація дивідендів (шляхом здійснення ди­віден­дних виплат у формі нових акцій) та ін.
   

 

Капітальні вкла­ден­ня – одна із основних форм реальних інвестицій у відтворення основних засобів підприємства. Капітальні вкладення в основні засоби здійснюються у формі нового будівництва, реконструкції, модернізації і капітального ремонту.
   
Картель – об’єднання підприємців на основі угоди, відповідно до якої фірми-учасниці залишають за собою виробничу та фінан­со­во-комерційну са­мос­тійність, але для них установлюються певні обмеження.
   
Каса взаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об'єднує на до­бро­віль­них засадах громадян для надання взаємної матеріальної до­по­моги. Створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців.
   
Клаузула – кінцеві умови страхової угоди
   
Кліринг – 1) проведення заліку взаємних вимог та зобов'язань; 2) отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що передбачає взаємозалік,

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти