ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Передню частину групи, загону (голова колони).

Ця ж лексема (голова) увійшла до складу багатьох фразеологізмів, що також засвідчує розгалуженість її лексичних значень і стилістичних функцій, бо там, де з'являється кожне нове лексичне значення полісемічного слова, виникає й нова, додаткова його стилістична функція: братися за голову (впадати в розпач), вбивати в голову, видавати з головою, викинути з голови, головою відповідати, голова йде обертом, голову гризти, голову закручувати (позбавляти здатності розумно діяти), заливати голову, голову зложити, головою накласти, голову крутити, підвести голову, схиляти голову, давати голову на відріз, забити собі в голову, з головою поринути, перекладати з хворої голови на здорову, по головах ходити, не вкладається в голові, в голову брати, як сніг на голову, гаряча голова, голову втрачати, капустяна голова (про людину, яка не має здорового глузду), мати голову на плечах, сам собі голова та ін. Дієслово іти (йти), прикметник легкий мають більше 10 лексичних значень.

Конкретне стилістичне значення полісемічної лексеми визначається її сполученням з іншими словами, або в контексті, або ж увиразнюється певною ситуацією мовлення. Правильно побудований контекст усуває багатозначність у сприйманні слова, не створює двозначності. В кожному окремому контексті багатозначне слово має сприйматись тільки в одному значенні. Виняток становлять випадки, коли мовець з певною комунікативною метою затінює справжню суть висловлюваного або свідомо надає йому гумористичного, подекуди навіть каламбурного звучання.

Пряме значення — найсуттєвіше для слова, переносні значення слова ніби допоміжні, але за деяких умов тільки й можливі або комунікативно найдоречніші: прикметник старий (антонім до молодий — який прожив багато років, досяг старості); деякі інші значення похідні, напівпрямі, близькі до переносних: старі книжки (протилежне до нові), стара піч; Він старий льотчик, хоч зовсім ще молода людина (А. Трипільський); старий хліб, старі часи, старий стиль, старий замок, старе суспільство і т. ін.

У прямих і переносних значеннях слів (як і в омонімах, синонімах, антонімах тощо) своєрідно, через призму рідної мови відображається бачення кожним народом навколишнього світу, себе самого в ньому. Кожне окреме пряме чи переносне значення слова — це один з конкретних виявів мислення, сприймання людиною певної реалії життя.

До най розгалуженіших значень і виявів переносності належать метафора, метонімія і синекдоха.

Найпоширеніший вияв (різновид) переносного вживання слів прийнято називати метафорою (грец. переміщення, віддалення). Це дуже поширене, різноманітне вживання слів у переносному значенні. Метафора породжена тим, що між предметами, явищами, процесами, ознаками різних предметів немало спільного, схожого, тому однією лексемою позначають особи, істоти, предмети, дії, ознаки тощо, які чимось подібні. Метафора виникає у мовленні на різній основі:

Ø на схожості форми, зовнішнього вигляду предметів, явищ, дій та ін.: Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси(М. Коцюбинський); крапля дощу і крапля надії; ніс людини і ніс судна, черевика;

Ø на подібності кольору: Я пам'ятаю чорний жах.(В. Сосюра); ...на їхні голови насунулась чорна година (С. Чорнобривець); чорна туга (доля, гризота, безнадія, невдячність і т. ін.); золотий перстень (пряме значення) і золоте сонце, золотий характер — переносні;

Ø на подібності якихось властивостей людини, її почуттів, поведінки і под.: Думки, спогади краяли серце Костомарова (О. Іваненко); Загине все без вороття Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди (О. Олесь);

Ø на одночасній схожості предметів за формою і функцією: крила птаха і крила літака (вітряка і под.) або Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, Що виросли крила, Що неба дістане, коли полетить (Т. Шевченко);

Ø на близькості емоційних вражень людини від когось, чогось: ведмідь як назва тварини і ведмідь — незграбна, неповоротка людина; пахощі трав і пахощі думок; легка хмара (явище природи) і хмара думок.

Одним із різновидів метафори є епітети(грец. прикладка) — художні означення, художні прикладки: милі обрії, ясні зорі, карі очі, гірка розлука, коханий край, зелений сум, бистра вода, дрібні сльози, синій сніг, червоні троянди, колюча шипшина зневаги, владарка-ніч, цар-деспот і т. ін. Близькі до метафори й художні порівняння: синя, як небо; струнка, як тополя; гарна, як червона калина; чистіша від сльози.

Лексико-семантичне перенесення назви з однієї групи осіб, предметів, явищ на іншу на основі схожості за певною ознакою називають метонімією (грец. перейменування).

Метонімією є такі перенесення:

Ø назви країни, міста, вулиці, установи, приміщення на назви осіб у них: Про кого найбільше повинна дбати Україна? (тобто її громадяни); Шумить Хрещатик туго, як прибій (В. Сосюра); Університет святкує своє50-річчя (замість: Усі, хто працює, навчається в університеті, святкують...);

Ø прізвища чи псевдоніма автора на назву його твору: читаю Олександра Олеся, слухаю Івасюка (замість читаю, слухаю твори...);

Ø назви предмета на назву того, що міститься в ньому випив склянку (пор.: випив усе, що в склянці); танк запалили пляшкою (пор.: запалили тим, що в пляшці, в скляній посудині);

Ø назви знаряддя дії на назву самої дії: Перу І. К. Білодіда належать ґрунтовні праці про мову окремих письменників (М. Рильський), пор.: І. К. Білодід написав...;

Ø назви певного матеріалу на назву виробу з нього: Наш панич вже має собі панну: ходить уся в золоті. (І. Нечуй-Левицький), тобто в прикрасах із золота;

Ø результат, місце дії на назву самої дії: Автобусна зупинка, пор.: Автобус зупиняється.

Ø назви захворювання якого-небудь органа, части тіла на назву цього органа, частини тіла: Дайте таблетку від голови (від горла, від серця), тобто від болю в голові (горлі, серці);

Ø назви певної науки на назву того об'єкта, який (наукою) вивчається: Лексика — один з розділів мовознавства (замість: лексикологія, бо саме вона становить вчення про лексику мови).

Своєрідною метафорою є синекдоха (грец. співвіднесення) — перенесення назви з одного предмета на інший за певним кількісним співвідношенням (зв'язком) між ними.

Синекдохою називають такі мовленнєві явища:

Ø вживання замість назви всього предмета назви його частини (частин): іменником літо називають увесь рік: Либонь, уже десяток літ, Як людям дав я «Кобзаря» (Т. Шевченко); слова день, борода, спідниця, якщо вжито їх у значенні доба, дід з бородою, жінка, молодиця, дівчина; багнет, язик, парус у значенні піхотинець, сповнений, парусне судно і т. ін.; Повз них все йшли і йшли узяті коміри, капелюхи, кепки і спецівки, окуляри і берети, цокали туфельки і човгали матерчаті боти (М. Носова); Він скрізь руку має (І. Карпенко-Карий);

Ø вживання однини замість множини або множини замість однини: Наш. люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Федьковичів і Франків (В. Стефаник), пор.: наші люди; Шевченка і т. ін.; Державна копійка любить точний облік (Ю. Збанацький), пор.: копійки, тобто гроші.

Отже, полісемія слів — це їх здатність уживатись з різною семантикою, з неоднаковими лексичними значеннями. Такі значення об'єднує що-небудь спільне. Тому при полісемії наявне тільки одне слово, яке в словниках витлумачують у межах однієї словникової статті, але з різними лексичними значеннями.

Мова, як зазначав В. Виноградов, «збагачується разом з розвитком ідей». При цьому «одна і та ж зовнішня оболонка слова обростає пагонами нових значень і смислів». Мова за своєю сутністю неспроможна називати кожну окрему ідею, кожне окреме лексичне значення фонетично іншим словом. Внаслідок цього те саме слово дуже часто набуває кількох лексичних значень, які близькі одне до одного. Полісемічне слово в словниках — це тільки одне слово, одна лексема із схожими за певною ознакою значеннями.

Джерело багатозначності слів — у їх прямому і переносних значеннях (у метафорі, метонімії, синекдосі). Ці значення становлять величезне стилістичне багатство нашої (і кожної іншої) мови, слугують потужними засобами її образності, виразності, емоційності. Без слів із переносним значенням немає, зокрема, художніх творів. У реченні Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли усміхнеться (М. Коцюбинський) виділені слова письменник використав переносно (тропеїчно, метафорично), і це значною мірою зумовило їх яскраве художнє звучання, стилістичну оригінальність.

Отже, полісемія слів, як і лексична синоніміка, — це найсуттєвіші лексико-семантичні набутки літературної мови, безмежне джерело і вияв її стилістичних функцій.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти