ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРОГНОЗНИЙ РОЗРАХУНОК КАСОВИХ ОБОРОТІВ БАНКІВ НА КВАРТАЛ, тис. грн

Показник Фактичне виконання за відповідний квартал минулого року Очікуване виконання за квартал, що передує прогнозованому Прогноз
На ___ квартал Утому числі за місяцями
Надходження готівки            
Надходження торговельної виручки            
Надходження виручки від усіх видів платних послуг            
Надходження на розрахунки за вкладами фізичних осіб            
Надходження від підприємств поштового зв’язку            
Надходження за платіжними картками            
Надходження від продажу іноземної валюти            
Інші надходження            

Перерахування готівки зі сховища цінностей до оборотної каси            
Видача готівки            
Видача на виплати, пов’язані з оплатою праці            
Видача на закупівлю сільськогосподарської продукції            
Видача на виплату пенсій, допомоги та страхових відшкодувань            
Видача на купівлю товарів, оплату послуг і за виконані роботи            
Видача з рахунків за вкладами фізичних осіб            
Видача за придбану іноземну валюту            
Видача за платіжними картками            
Видача підкріплень підприємствам поштового зв’язку            
Видача на інші цілі            
Перерахування готівки з оборотної каси до сховища цінностей            

 


Територіальні управління Національного банку для складання прогнозів касових оборотів отримують від державних, обласних органів виконавчої влади та від органів статистики звітні та прогнозні дані в територіальному розрізі. Це дані про:

― загальний обсяг роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства;

― доходи населення;

― фонд оплати праці;

― обсяг вироблених та реалізованих послуг;

― обсяг виплати пенсій, допомоги тощо.

Крім того, для обґрунтування прогнозних розрахунків касових оборотів установи НБУ враховують тенденції, що характерні для готівкового обігу, швидкість повернення готівки в каси банків, звітність банків про фактичні касові обороти за минулі періоди тощо.

Прогнози касових оборотів складаються установами НБУ на кожний квартал з розподілом їх показників за місяцями. При цьому враховуються особливості окремих місяців у розгортанні торгівлі (наприклад, наявність і вплив святкових днів), кількість днів у кожному місяці, сезонність роботи деяких підприємств і організацій, строки сплати податків населенням, час масових
відпусток тощо. Згідно з Програмою удосконалення організації
готівкового обігу, розробленою Департаментом готівково-гро­шового обігу на 2003—2005 рр., передбачається перехід від квартального прогнозування касових оборотів до прогнозування на короткостроковий (рік) та середньостроковий (2—5 років) пе-
ріоди.

Найбільшу частку у надходженнях готівки до кас банків становить торговельна виручка та виручка від усіх видів платних послуг. Так, у 2003 р. вона становила 60 % надходжень готівки до кас банків[50].

Розраховуючи суму надходжень до кас банків торговельної виручки, установи НБУ беруть за основу прогнозні та фактичні дані обсягу роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, а також фактичні дані щодо надходження торговельної виручки готівкою в каси банків. Сума надходжень торговельної виручки в каси банків готівкою коригується на різницю в сумах перехідної виручки на початок і кінець кварталу.

У видатковій частині прогнозного розрахунку касових оборотів банків значне місце належить статті «Видача на виплати, пов’язані з оплатою праці». У розрахунках цієї статті установи НБУ беруть за основу загальний фонд оплати праці відповідно в регіоні або в країні. З цього фонду виключаються: безготівкові утримання із заробітної плати (прибуткового податку з громадян, внесків у Пенсійний фонд України, профспілкових внесків тощо): перерахування заробітної плати на рахунки за вкладами в банках. До визначеної в результаті такого розрахунку суми додають повернені до банків суми депонованої заробітної плати (не виплаченої в установлений строк окремим працівникам). Крім того, при розрахунку видачі готівки на виплати, пов’язані з оплатою праці, необхідно враховувати суми заробітної плати, що виплачуються в кварталі, на який розраховується прогноз, за рахунок фонду оплати праці наступного кварталу, а також суми заробітної плати, що виплачені у попередньому кварталі за рахунок фонду оплати праці того кварталу, на який розраховується прогноз. Остаточний результат — це сума готівки, яку треба видати з кас банків і передбачити у статті прогнозу касових оборотів «Видача на виплати, пов’я­зані з оплатою праці».

Видачі на виплату пенсій, допомоги і страхових відшкодувань установи НБУ розраховують на підставі прогнозних і звітних матеріалів органів Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Із загальної суми всіх видів допомоги і страхових відшкодувань виключають податки, що утримуються при виплаті допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, а також видатки на сплату поштового тарифу за переказ пенсій через підприємства поштового зв’язку (вони передбачаються в бюджетних асигнуваннях на виплату пенсій). Після цього установи НБУ розподіляють прогнозний загальний обсяг пенсій, допомоги і страхових відшкодувань за каналами виплат (підприємства поштового зв’язку, безготівкове перерахування на поточні рахунки фізичних осіб, каси банків) на підставі відсотків фактичних виплат за кожним каналом у звітному періоді. Остаточний результат — це сума готівки, яку треба видати з кас банків і передбачити у статті прогнозу касових оборотів банків «Видача на виплату пенсій, допомоги та страхових відшкодувань».

Упродовж 2000—2003 рр. спостерігалася стійка тенденція, по-перше, щодо зростання видач готівки з рахунків за вкладами населення, а по-друге, щодо перевищення цих видач над надходженнями готівки на вклади. Так, за 2001 р. видача готівки на зазначені цілі перевищила надходження в 4 рази, за 2002 р. — у 2,7 раза[51]. Таке перевищення пов’язане зі зростанням надходжень на вклади населення в безготівковій формі, зокрема шляхом перерахування заробітної плати, пенсій тощо. У 2003 р. безготівкові перерахування заробітної плати на вклади зросли на 66,5 %, пенсій — на 58,1 %.

Складання прогнозного розрахунку за статтями, на яких відображається рух готівки за вкладами населення, а також за іншими статтями надходжень та видачі готівки здійснюється на підставі аналізу динаміки фактичних надходжень та видачі готівки за відповідними символами в минулі періоди з урахуванням чинників, що можуть вплинути на їх обсяг у кварталі, на який складається прогноз.

Певною специфікою характеризується відображення в прогнозі касових оборотів банків операцій підприємств поштового зв’язку з приймання і видачі готівки. Готівкові обороти підприємств поштового зв’язку різняться економічним змістом: реалізація послуг зв’язку населенню, надходження торговельної виручки, виплати пенсій і допомоги тощо. Для складання прогнозного розрахунку касових оборотів за операціями поштового зв’язку установи НБУ отримують від цих підприємств дані про обсяг реалізації послуг населенню (звітні та прогнозні). У результаті операцій з готівкою у підприємств поштового зв’язку створюється надлишок готівки, який має здаватися до банку, або виникає потреба в готівкових підкріпленнях, що надходять із кас банків. У прогнозі касових оборотів банків відображаються не окремі види готівкових оборотів підприємств поштового зв’язку і навіть не обороти за підсумком надходжень і видач готівки, а кінцевий, сальдовий результат оборотів готівки цих підприємств.

Завершується складання прогнозного розрахунку касових оборотів банків визначенням регулятивної статті. У разі перевищення надходжень готівки в каси банків над видатками в прогнозі касових оборотів установи НБУ передбачають перерахування готівки з оборотної каси до сховища. Якщо видатки більші за надходження, передбачається перерахування готівки зі сховища цінностей до оборотної каси.

Важливими документами для прогнозування готівкового обігу є звіти про касові обороти банків, які складаються банками і територіальними управліннями НБУ щодекадно і щомісячно. Основою для складання звітів є дані бухгалтерського обліку надходжень і видачі готівки, які щоденно фіксуються установами банків у касових журналах із зазначенням символів. Облік касових оборотів ведеться на підставі первинних касових документів (заява на переказ готівки, грошові чеки, прибуткові та видаткові касові документи), в яких наводяться дані про джерела надходження готівкових коштів до кас банків і про цільове призначення грошових сум, які одержують у банку. За допомогою системи автоматизації банку (САБ) щоденно на підставі даних касових жур­налів формується відомість обліку касових оборотів за симво-
лами. Слід відзначити, що порівняно з прогнозами касових оборотів номенклатура статей обліку і звітів про касові обороти банків вирізняється більшою деталізацією. Так, в обліку та в звіт­ності окремо від надходження торговельної виручки усіх торго­вельних систем виділяється надходження торговельної виручки неторговельних підприємств від продажу товарів. В окремих статтях, а не в складі інших надходжень, як це передбачено в прогнозному розрахунку, враховується повернення заробітної плати, надходження податків і зборів, надходження від продажу акцій та інших цінних паперів. У видатковій частині відокремлюються такі статті, як видача коштів на виплату стипендій, на викуп та погашення цінних паперів.

Звіти про касові обороти банків (декадні й місячні), крім надходження і видачі готівки за окремими статтями, містять також такі показники, як залишок готівки в касі — операційній касі банку і в оборотній касі НБУ на початок і кінець звітного періоду, переміщення готівки в касах протягом звітного пе-
ріоду.

У щомісячному звіті наводяться також деякі забалансові показники. Наприклад, надходження торговельної виручки через підприємства поштового зв’язку, безготівкові зарахування грошових доходів на поточні рахунки фізичних осіб у банках, безготівкові розрахунки з використанням платіжних карток тощо.

Крім звітів про касові обороти, територіальні управління НБУ складають ще кілька звітів, пов’язаних з готівковим обігом:

― звіт про виявлення підроблених (фальшивих) банкнот та монет гривні (місячний);

― звіт про рух готівки (у сховищі і в оборотній касі установ НБУ) (щоденний);

― звіт про реалізацію ювілейних та пам’ятних монет (мі-
сячний);

― звіт про стан перерахування банкнот територіальними управліннями НБУ (місячний);

― звіт про перерахування монет територіальними управліннями НБУ (місячний).

Національний банк України використовує дані звітності для управління готівковим обігом.

3.7. Інкасація та перевезення грошових знаків

3.7.1. Інкасація готівки

Готівка, що надійшла до кас підприємств, повинна здаватися ними до установ банків для зарахування на їхні поточні рахунки. Здавання готівки здійснюється у денні та вечірні каси установ банків самостійно (володарем готівки) або через:

― інкасаторів Національного банку або установ комерційних банків;

― Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України;

― підприємства поштового зв’язку для переказування на поточні рахунки в установах банків.

Інкасація готівки безпосередньо в клієнтів банку здійснюється підрозділами перевезення валютних цінностей та інкасації коштів установ банків, інших названих вище структур (далі — установ банку) або службою інкасації Національного банку України.

Послуги щодо інкасації готівки банками, Державною службою охорони при Міністерстві внутрішніх справ України і підприємствами поштового зв’язку здійснюються за дозволом і ліцензією Національного банку України.

Обслуговування клієнтів службою інкасації Національного банку здійснюється на підставі тристоронніх договорів про інкасацію коштів між клієнтом, територіальним управлінням НБУ та установою банку.

У разі інкасації коштів силами підрозділу перевезення валютних цінностей та інкасації коштів установи банку укладається договір про інкасацію коштів між цією установою та клієнтом.

По клієнтах, які інкасуються установою банку, ведеться журнал обліку. По кожному клієнту складається явочна картка із присвоєнням йому номера, за яким він зареєстрований у журналі обліку. Кожному клієнту видається необхідна кількість інкасаторських сумок із зазначенням на них назви установи банку, що інкасує готівку. Клієнт подає установі банку зразки пломби, якою пломбуються інкасаторські сумки з готівковими коштами для контролю в процесі інкасації. Установа банку складає графік заїзду інкасаторів до клієнтів. Час прибуття інкасаторів погоджується з клієнтами при укладанні договору про інкасацію коштів. На кожний маршрут інкасації призначається бригада. Один із членів бригади призначається старшим, інший — збирачем. Під час збирання готівки старший бригади і водій оперативного автомобіля охороняють сумки з готівкою і спостерігають за роботою інкасатора-збирача.

Уповноважена особа (здавач) клієнта, що інкасується, під час здавання сумок з готівкою інкасаторам оформляє до кожної сумки супровідну відомість. Інкасатор-збирач перевіряє справність сумки, правильність її опломбування, тотожність пломби зразку, відповідність номера сумки, яку приймає, номеру, зазначеному в явочній картці, накладній і копії супровідної відомості, наявність дати, підписів уповноважених осіб клієнта на накладній, відповід­ність суми готівки, зазначеної в явочній картці, записам у наклад­ній і копії супровідної відомості, наявність підпису касира (здавача) у явочній картці. Після цього інкасатор-збирач передає здавачу порожню сумку, розписується на копії супровідної відомості, зазначає на ній дату, ставить печатку. Сумки з готівкою інкасатори здають в установу банку. Касири банку перераховують готівку, доставлену інкасаторами, і зараховують її до каси банку. Після цього відповідна сума зараховується на поточний рахунок клієнта.

3.7.2. Перевезення грошових знаків

Перевезення грошей та спеціальних вантажів між установами НБУ, вивезення зношених банкнот і монет та їх надлишків здійснює служба інкасації НБУ за дозволом Департаменту готівково-грошового обігу або відповідно до окремих постанов, наказів НБУ. З цією метою щомісяця складаються плани перевезення грошей. У них, крім інших показників, зазначається, інкасаторами яких підрозділів служби інкасації (Департаменту НБУ чи територіального управління) виконуватимуться ці перевезення.

Для отримання грошей із каси (сховища) установи банку та доставки їх за призначенням уповноваженою особою підрозділу перевезення валютних цінностей та інкасацій коштів оформляється доручення на перевезення грошових знаків, що видається старшому бригади інкасаторів (начальнику групи інкасації).

Підкріплення та вивезення надлишків готівки зі сховищ територіальних управлінь НБУ здійснюється за емісійним дозволом Департаменту готівкового грошового обігу НБУ.

Доставляння підкріплення від територіальних управлінь НБУ до кас комерційних банків здійснюється власними силами установи банку через службу інкасації НБУ або силами інших установ банку на підставі укладених договорів.

Доставка підкріплень до власних філій банків та вивезення готівки із філій банків здійснюється в аналогічному порядку.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» організацію інкасації грошей та перевезення цінностей покладено на Національний банк України. У період існування Радянського Союзу й однорівневої банківської системи функції з інкасації грошей та перевезення цінностей виконувала аналогічна структура Держбанку. Після проголошення в 1991 р. Україною незалежності і створення Національного банку України служба інкасації грошей та перевезення цінностей стала одним із його функціональних і територіальних підрозділів.

Нині у структурі всіх регіональних управлінь Національного банку України та республіканського банку Криму функціонують підрозділи інкасації та перевезення цінностей. При відділах і філіях комерційних банків організовані дільниці інкасації та перевезення цінностей відповідних регіональних управлінь Національного банку України.

Служба інкасації та перевезення цінностей має професійно підготовлений персонал. Працівники служби інкасації в повному обсязі забезпечені сучасною автоматичною і напівавтоматичною зброєю, засобами індивідуального захисту й оперативного радіозв’язку ультракороткохвильового діапазону.

Сучасний стан інкасації дає можливість Національному банку України:

· проводити єдину державну політику у сфері грошового обігу через зміцнення грошової одиниці;

· оперативно забезпечувати інкасацію грошового виторгу, який надходить до кас торговельних та побутових підприємств, установ і організацій усіх форм власності, за умови охоплення всієї їхньої мережі без поділу на економічно вигідні та невигідні;

· повністю забезпечувати потреби Національного банку України та його установ у перевезеннях усіх видів цінностей, включаючи вивезення зношених грошей та тих, що вилучено з обігу, а також надавати послуги комерційним банкам щодо перевезення цінностей;

· забезпечувати надійну схоронність цінностей під час їх перевезення та інкасації (всі працівники служби інкасації і перевезення цінностей, що безпосередньо виконують цю роботу, є матеріально відповідальними особами);

· оперативно перевозити значні обсяги цінностей під час проведення державою: грошової реформи, організаційних заходів при впровадженні в обіг цінних паперів (сертифікатів, векселів, облігацій тощо), інших масштабних фінансових заходів;

· забезпечувати найнижчий рівень витрат під час перевезення та інкасації однієї умовної тисячі цінностей, який досягається завдяки: високому рівню раціоналізації інкасації і перевезень цінностей; вдалому поєднанню аналітичного центру в особі управління перевезення цінностей та організації інкасації Націо­нального банку України і його технічних виконавців в особі
підрозділів інкасації та перевезення цінностей; низькій питомій вазі адмінперсоналу; централізованому технічному обслуговуванню; наявності раціонально складеної схеми використання спеціального автотранспорту (зайнятого на основних маршрутах та чергового, у разі виходу з ладу основного); забезпеченню максимального завантаження точками інкасації на одну одиницю автотранспорту.

Необхідно зазначити, що комерційні банки проводять певну політику щодо створення власних підрозділів інкасації грошового виторгу. Зауважимо, що отримання певних доходів від цієї діяльності є цілком закономірним в умовах існуючого економічного стану країни.

Питання для самоконтролю

 

1. Як НБУ здійснює емісію готівки?

2. Що таке кредитна емісія?

3. Охарактеризуйте основні елементи захисту грошових знаків від підробок.

4. Дайте визначення неплатіжних грошових знаків.

5. Як визначається ліміт каси для підприємств та організацій?

6. Охарактеризуйте порядок використання готівкового виторгу підприємствами та організаціями.

7. Як підприємства здійснюють розрахунки готівкою?

8. За якими касовими документами установи банків приймають і видають готівку?

9. Які структурні підрозділи Національного банку України беруть участь у забезпеченні економіки готівкою?

10. Яким чином територіальні управління НБУ підкріплюють запаси готівки у сховищах?

11. Що таке «індекс банкнот і монет»?

12. Що таке «оборотна каса» установи НБУ?

13. Охарактеризуйте зміст і призначення прогнозного розрахунку касових оборотів банків.

14. Як здійснюється інкасація готівки в Україні?

15. Яку роль відіграє Національний банк України у забезпеченні інкасації та перевезення готівки?

Розділ 4

РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ

 

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

зрозуміти цілі і методи рефінансування центральним банком комерційних банків;

з’ясувати етапи розвитку механізму рефінансування банків в Україні;

отримати уявлення щодо діючого механізму рефінансування українських банків.

4.1. Цілі, методи та розвиток
механізмів рефінансування банків

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки (далі — банки) використали всі можливості для збільшення, або поповнення, своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку чи на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором останньої інстанції (центральним банком) є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати банки через: кредитні тендери, операції репо (купівля-продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі й облігації та акції суб’єктів підприємницької діяльності й місцевих органів влади).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

НБУ з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі механізми рефінансування банків:

― операції рефінансування;

― надання стабілізаційного кредиту;

― операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Операції рефінансування НБУ здійснює через надання банкам кредитів овернайт на терміни до 14 днів і до 365 днів, а також через проведення прямого репо.

З початку створення Національного банку України (1991 р.) кредитні відносини між ним і комерційними банками мали не ринковий, а суто адміністративний характер. НБУ здійснював кредитні емісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами, на покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей державного сектору економіки. Це відбувалося або безпосереднім кредитуванням НБУ окремих суб’єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління), або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення розрахунків шляхом заліку).

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обґрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — і вартість національних грошей. Поступово почали застосовуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції репо.

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі — в економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб’єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

З 1995 р. почали проводити цільові кредитні аукціони з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод репо. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р. Отже, з цього періоду НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкових механізмів регулювання грошово-кредитних відносин.

Про розвиток кредитів НБУ на рефінансування банків України свідчать такі дані (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

ВИМОГИ БАНКІВ ЗА КРЕДИТАМИ, НАДАНИМИ
НА МІЖБАНКІВСЬКОМУ РИНКУ, млн грн

Період Центральні кредитні ресурси НБУ (рефінансування банків України) Кредити, надані банками Усього
Усього Коротко­строкові Довго­строкові Усього Коротко- строкові Довго- строкові

Як видно з таблиці, за 10 років кредити НБУ на рефінансування банків збільшилися майже у 8 разів, хоча загальна сума міжбанківських кредитів зросла у 34 рази. До 1996 р. кредити НБУ на рефінансування банків були домінуючими серед міжбанківських кредитів. Ще одна особливість у розвитку кредитів на рефінансування банків полягає в більш високих темпах зростання довгострокових кредитів, що почалося з 1998 р.

4.2. Рефінансування банків
в умовах економічного зростання

Для ефективного регулювання грошово-кредитним рин­ком, управління ліквідністю банківської системи, виконання
функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує, як уже зазначалося раніше, такі механізми рефінансування банків:

― проведення операцій рефінансування;

― надання стабілізаційного кредиту;

― операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Операції рефінансування банків НБУ проводить через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит овернайт).

НБУ здійснює рефінансування банків тільки під забезпечення, крім кредиту овернайт (бланкового):

― державних цінних паперів (облігації внутрішньої державної позики і облігації зовнішньої державної позики України) та інших боргових зобов’язань держави України;

― векселів суб’єктів господарської діяльності — резидентів України, що враховані банком за дисконтною ставкою не нижчою, ніж облікова ставка НБУ. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселів нерезидентів, авальованих іноземними банками з рейтингом, не нижчим, ніж «інвестиційний клас»;

― подвійних складських свідоцтв, що містять складські свідоцтва та заставні свідоцтва (далі — подвійні складські свідоцтва), за умови надання банком кредиту під їх забезпечення;

― іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю;

― облігацій підприємств, що вільно обертаються на ринку, або облігацій підприємств з додатковим забезпеченням;

― облігацій місцевих позик, що вільно обертаються на ринку.

Під забезпечення кредиту банк може запропонувати лише однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі, або подвійні складські свідоцтва, або іпотечні сертифікати із фіксованою дохідністю, або облігації підприємств, або облігації місцевих позик). Не дозволяється пропозиція різних видів забезпечення в одній заявці.

Під забезпечення кредиту рефінансування приймаються державні цінні папери (усіх випусків), строк погашення яких настає не раніше, ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, та за умови, що вони перебувають у власності банку — клієнта депозитарію державних цінних паперів Національного банку (або депонента клієнта депозитарію) і не обтяжені будь-якими іншими зобов’язаннями, та інші боргові зобов’язання держави України.

Національний банк приймає під забезпечення кредиту враховані банком векселі, строк пред’явлення яких до платежу настає не раніше, ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.

Умовою для прийняття врахованих банками векселів є наявність у банків достовірного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов’язаних за векселем осіб.

У разі надання під час забезпечення кредиту Національного банку векселя нерезидента вексель має бути перекладений на українську мову та засвідчений нотаріально в установленому законодавством України порядку.

Векселі суб’єктів господарської діяльності, що приймаються під забезпечення кредиту рефінансування, мають відповідати вимогам законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, а також таким вимогам:

― строк урахування векселя банком до дати звернення до Національного банку за рефінансуванням строком до 14 днів має бути не меншим, ніж 10 днів, а за рефінансуванням строком до 365 днів — не меншим, ніж 30 днів;

― договори за операціями банків з урахування векселів, вексель та всі написи на ньому мають складатися державною мовою;

― сума, що підлягає утриманню на користь банку як дисконт (процентний дохід), має розраховуватися за ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку;

― строк платежу за векселем, що надається під забезпечення кредиту рефінансування строком до 14 днів, не повинен перевищувати 365 днів з дати складання векселя;

― строк платежу за векселем, що надається під забезпечення кредиту рефінансування строком до 365 днів, не повинен перевищувати 430 днів з дати складання векселя;

― вексель повинен мати не менше двох індосаментів, у тому числі бланковий індосамент банку, який урахував вексель;

― вексель повинен мати певний строк платежу;

― клієнт банку, від якого очікується платіж за векселем (векселедержатель за операціями врахування, векселедавець або акцептант за операціями безоборотного врахування або інші зобов’язані особи за векселем), обслуговується в цьому самому банку не менше одного року;

― вексель має бути оригіналом, що виданий в одному примір­нику, і не повинен мати будь-яких застережних написів;

― переказний вексель має бути акцептований.

Кредит рефінансування під забезпечення подвійних складських свідоцтв може надаватися банку лише за умови, що банк надав кредит позичальникові під забезпечення подвійного складського свідоцтва, виданого зерновим складом як підтвердження прийняття зерна на зберігання та не більше ніж на строк зберігання зерна.

Кредит рефінансування під забезпечення іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю може надаватися банку лише за умови, що банк надав кредит позичальнику під забезпечення іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю, які оформлені відповідно до законодавства України.

Національний банк здійснює рефінансування банків у таких розмірах від застави:

― під забезпечення державних цінних паперів у розмірі до 100 % від балансової вартості державних цінних паперів з урахуванням процентів за користування кредитом та пені;

― під забезпечення векселів, подвійних складських свідоцтв строком до 14 днів у розмірі до 80 % від балансової вартості врахованих векселів або подвійних складських свідоцтв, строком до 365 днів — у розмірі до 70 % з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та збитків;

― під забезпечення іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю строком на 14 днів у розмірі до 30 % від суми кредиту, наданого банком позичальнику, строком до 365 днів — у розмірі до 20 % з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та збитків;

― під забезпечення облігацій підприємств, облігацій місцевих позик строком до 14 днів у розмірі до 70 % від їх балансової вартості, строком до 365 днів — у розмірі до 60 % з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та збитків.

Територіальні управління НБУ мають перевіряти правильність визначення банками справедливої вартості та корисності цінних паперів, які надані під забезпечення кредитів Національного банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, а також у разі необхідності вимагати від банків приведення у відповідність наданих цінних паперів до суми одержаного кредиту рефінансування Національного банку.

НБУ може кредитувати через відповідні механізми рефінансування, якщо банк дотримується таких вимог:

― має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банків

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти