ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІНДИКАТОРИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПРАВЛІННЯ НБУ НА 2004 рік

Показники індикаторів Поточний рік Прогнозний рік
прогноз станом на 01.07 очікується за рік усього у тому числі по кварталах
І ІІ ІІІ ІV
1. Гроші поза банками (М0):                
—млн грн 29 200 31 073 34 311 42 661 34 111 36 336 39 061 42 661
— питома вага в М3, % 40,3 37,4 37,2 35,0 36,1 35,6 35,6 35,0
2. Випуск грошей (чистий), млн грн 10 637 11 276
— через валютний ринок 10 970
— через фондовий ринок –1062 –721 –1075 –1063 –266 –266 –266 –266
— через кредитний ринок –115 –585
3. Грошовий мультиплікатор (М3: Монетарна база) 2,10 2,17 2,19 2,37 2,17 2,23 2,24 2,31
4. Швидкість грошей (ВВП: М3) 3,86 3,35 3,15 2,64 3,02 2,90 2,79 2,64
5. Темпи зростання кредитних вкладень банків, % 128,0 126,0 149,0 134,0 103,0 111,0 120,0 134,0
6. Міжнародні резерви НБУ, млн дол.
7. Чисті міжнародні резерви НБУ, млн дол.

 
8. Чисті внутрішні активи НБУ, млн грн

20 278 11 733 17 181 17 352 12 364 12 813 15 597 17 352

Закінчення табл. 9.5

Показники індикаторів Поточний рік Прогнозний рік
прогноз станом на 01.07 очікується за рік усього у тому числі по кварталах
І ІІ ІІІ ІV
9. Нормативи обов’язково­го резервування, %:                
— за короткостроковими вкладами:                
— юридичних осіб у націо­нальній валюті              
— юридичних осіб в іноземній валюті              
— фізичних осіб у національній валюті              
— фізичних осіб в іноземній валюті              
— за довгостроковими вкладами:              
— юридичних і фізичних осіб у національній валюті              
— юридичних і фізичних осіб у іноземній валюті                
— за іншими залученнями:                
— у національній валюті              
— в іноземній валюті              
10. Облікова ставка, серед­ньозважена, %          

 

 
Джерело: Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік


Як зазначалося в підрозд. 9.3, ефективність монетарної політики в Україні залишається недостатньою, що проявляється в істотних відхиленнях фактичних параметрів монетарних показників від запланованих в Основних засадах грошово-кредитної політики (див. табл. 9.2).

Відхилення по показниках грошової маси протягом тривалого часу проявилися в істотному перевищенні фактичного обсягу над прогнозованим, що могло бути наслідком заниження прогнозованих показників на стадії розробки Основних засад грошово-кредитної політики. Особливо помітне таке заниження в 1999—2003 рр. У 1999 р. прогнозувався приріст грошової маси на 10 %, а фактично приріст становив 40,5 % — у 4 рази більше. При цьому за показником інфляції прогнозований і фактичний рівні майже збіглися.

Проте і на 2000 р. НБУ запланував зростання грошової маси лише на 18 %, а фактично воно становило 45,2 %. Ще виразніше проявилося заниження прогнозу по грошовій масі в 2001 р., коли приріст грошової маси запланували на 19,0 %, а фактично він становив 42,0 %. Подібна ситуація мала місце і в 2002—2003 рр. за умови, що рівень інфляції всі ці роки поступово знижувався. Лише на 2004 р. було заплановано відносно реальне зростання грошової маси — 32—39 %.

Таку ситуацію з прогнозуванням маси грошей можна пояснити явною недооцінкою фахівцями НБУ важливості ремонетизації економіки України як окремого монетарного завдання в сучасних умовах. Не випадково в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2004 р. це завдання навіть не згадується. І взагалі у практиці розроблення цього базового документа з монетарного управління в Україні не приділяється належної уваги прогнозуванню попиту на гроші, зміні чинників, які визначають його динаміку. Зокрема, в Основних засадах на 2004 р. попит на гроші як чинник зміни маси грошей зовсім не аналізувався[91].

Не досить чітко визначаються в Основних засадах і цілі грошово-кредитної політики. Як монетарні цілі затверджуються чотири показники: інфляція, монетарна база, грошова маса та обмінний курс гривні до долара США (з 2001 р.). Як основна мета (стратегічна ціль) грошово-кредитної політики неодноразово проголошується підтримання стабільності гривні, якій (меті) підпорядковуються інші (проміжні) цілі. Проте прогнозована динаміка монетарних показників не підтверджує цієї тези. Індекс інфляції до 2002 р. прогнозувався на досить високому рівні (більше 10 %) і неодноразово змінювався протягом року, тобто критерій стабільності не витримувався. Зате обмінний валютний курс гривні до долара США (прогнозний і фактичний) був відносно стабільним протягом тривалого періоду. Це свідчить про більш значущу роль цього показника в цільовій спрямованості грошово-кредитної політики порівняно з показником інфляції. Тому і в Основних засадах доцільно було б більш чітко сформулювати стабілізаційну спрямованість політики, поставивши в її основу валютний курс, а не індекс інфляції, як це фактично має місце.

Виникають проблеми і з загальним визнанням (експліцидністю) монетарних цілей. В Основних засадах ніде не вказується, що затверджені монетарні завдання є загальнодержавними, виконанню яких повинні підпорядковувати свої зусилля всі гілки влади, у тому числі уряд. Тому на практиці мали місце випадки, коли уряд під час розроблення державного бюджету використо­вував не той рівень інфляції, який був затверджений в Основних засадах грошово-кредитної політики. Зі свого боку НБУ в Основних засадах нічого не зазначає щодо ув’язки монетарних цілей з загальноекономічними цілями, зокрема зі зростанням виробництва та зайнятості, за досягнення яких відповідальність несе уряд. Така невизначеність і суперечливість знижує роль грошово-кредитної політики взагалі та Основних засад як її нормативно-правової основи.

Тому подальше вдосконалення методології та практики визначення та формування грошово-кредитної політики в Україні є надзвичайно актуальним і складним завданням і буде залишатися такою ще тривалий час.

Питання для самоконтролю

 

1. Чи можна розглядати грошово-кредитну політику і монетарну політику як поняття тотожні, чи між ними є певні відмінності? Якщо Ви вважаєте їх не тотожними, то в чому полягає відмінність?

2. Які три складові ви можете виділити в понятті монетарної політики?

3. Поясніть, чому головним державним органом з проведення грошово-кредитної політики є центральний банк. Як в Україні нормативно забезпечена провідна роль НБУ в реалізації грошово-кредитної політики?

4. Чи може проводитися в країні ефективна грошово-кредитна політика: а) за слабкого розвитку банківської системи; б) за низького розвитку грошового ринку?

5. Які вимоги висуває до банківської системи (центрального банку і комерційних банків) проведення ефективної грошово-кредитної політики?

6. Назвіть стратегічні цілі грошово-кредитної політики. У чому полягає антагонізм цих цілей?

7. Які існують дискусії в українській літературі щодо вибору стратегічних цілей грошово-кредитної політики?

8. Чому Україні після 1996 р. вдається збільшувати грошову масу значно вищими темпами, ніж зростають обсяги ВВП, і не допускати високої інфляції?

9. Чому НБУ, крім стратегічних цілей, установлює ще й проміжні та тактичні цілі?

10. Які вимоги (критерії) висуваються до економічних показників, що вибираються центральними банками як проміжні та тактичні цілі?

11. Як ви розумієте сутність та механізм інфляційного таргетування?

12. Які особливості перехідної економіки ускладнюють дію передавального механізму грошово-кредитної політики в Україні?

13. На підставі яких показників можна визначити рівень ефективності грошово-кредитної політики НБУ?

14. Чим політика монетарної експансії відрізняється від політики рефляції?

15. Чим політика монетарної рестрикції відрізняється від політики дезінфляції?

16. Який з існуючих чотирьох типів монетарної політики є найбільш доцільним для України в поточному році? Поясніть свою відповідь.

17. Який орган НБУ, у якій формі і на який строк визначає завдання та механізм грошово-кредитної політики?

18. Як затверджуються Основні засади грошово-кредитної політики НБУ?

19. З ким і в якій формі співпрацює Рада НБУ під час розроблення Основних засад грошово-кредитної політики?

20. Визначте стратегічну та проміжні цілі грошово-кредитної політики, які закладені в її Основні засади на поточний рік.

 

Розділ 10

ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-
КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

 
 


Після вивчення цього розділу ви зможете:

з’ясувати, за якими ознаками можна класифікувати інструменти грошово-кредитної політики;

охарактеризувати основні складові механізму обов’язко­вих резервних вимог;

отримати уявлення про основні способи рефінансування комерційних банків у країнах із розвиненою економікою та в Україні;

зрозуміти зміст процентної політики центрального банку, її переваги і недоліки;

усвідомити, чому саме політика операцій на відкритому ринку активно використовується центральними банками в країнах із розвиненою економікою;

розкрити зміст і порядок проведення центральним банком операцій з цінними паперами на умовах угоди репо.

10.1. Класифікаційна характеристика
інструментів грошово-кредитної політики

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

Вибір інструментів грошово-кредитної політики, які застосовуються центральними банками, досить широкий. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічної політики держави, ступеня відкритості її економіки, рівня розвинутості грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій та конкретних обставин.

Інструменти грошово-кредитної політики умовно можна класифікувати за такими ознаками:

― характер впливу на грошовий ринок;

― спрямованість регулятивного впливу;

― характер впливу на ліквідність банків;

― періодичність використання.

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові).

Інструменти прямоїдії — це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

Інструменти опосередкованої дії — це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рівень їх регулювання. Так, у разі проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку центральний банк висуває певні вимоги і до учасників операцій і до цінних паперів, при рефінансуванні банків центральний банк визначає форми і методи рефінансування, зокрема порядок проведення кредитних тендерів.

Інструменти опосередкованої дії відрізняються більшою гнучкістю порівняно з інструментами прямої дії, вони більшою мірою притаманні ринковій економіці, але результати їх застосування не завжди адекватні визначеній меті.

Інструменти опосередкованого регулювання, які застосовуються центральними банками, поділяються на нормативні та коригувальні. Нормативні інструменти — це встановлення центральним банком для комерційних банків норми обов’язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов’язковими для виконання, тому деякі економісти вважають нормативні інструменти інструментами прямої дії. Нормативні інструменти періодично переглядаються з метою збільшення або зменшення їхніх параметрів. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процентна політика центрального банку.

У країнах з розвиненою економікою перевага віддається інструментам опосередкованої дії, тобто ринковим інструментам грошово-кредитної політики. У країнах з перехідною економікою, де значну роль відіграє державний сектор, а ринкові відносини та інститути ще недостатньо розвинуті, доцільно поєднувати опосередковані (ринкові) та прямі (адміністративні) інстру­менти грошово-кредитної політики.

Залежно від спрямованості регулятивного впливу інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти загальної спрямованості та селективні інструменти. Дія інструментів загальної спрямованості поширюється на всі банки, на грошовий ринок у цілому. Прикладом інструментів загальної спрямо­ваності є процентна політика центрального банку. Установлюючи облікову ставку, центральний банк визначає вартість резервів, які комерційні банки можуть запозичити у центрального банку, у зв’язку з чим вплив облікової ставки поширюється на всю банківську систему, а отже, і на економіку в цілому. Дія селективних інструментів поширюється вибірково — на окремі банки або їх групи, на певні види банківської діяльності, на регулювання окремих видів кредиту тощо. Так, на початку 90-х років Національний банк України застосовував селективну політику адресного рефінансування комерційних банків, яка передбачала рефінансування окремих банків і галузей економіки. На початку ХХІ ст. Національний банк віддає перевагу інструментам загальної спрямованості, наприклад відкриття для банків постійно діючої лінії рефінансування.

Залежно від характеру впливу на ліквідність комерційних банків розрізняють інструменти, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, політика рефінансування комерційних банків, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку), та інструменти, спрямовані на вилучення (стерилізацію) надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів, проведення операцій «зворотного» репо). У країнах з розвиненою економікою для поглинання надлишкової ліквідності банківської системи центральні банки частіше використовують операції з цінними паперами на відкритому ринку. В країнах, що розвиваються, центральні банки віддають перевагу депозитним операціям. Так, НБУ емітує та розміщує серед комерційних банків власні депозитні сертифікати, які він використовує як інструмент оперативного вилучення ліквідності банківської системи у разі виникнення її надлишку для підвищення збалансованості попиту і пропозиції в різних секторах грошового ринку.

Залежно від періодичності використання інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти постійної дії та інструменти разового використання. Постійно діючі інструменти центральні банки використовують для проведення як активних, так і пасивних операцій. У більшості країн центральні банки використовують постійно діючі механізми рефінансування банків. Прикладом таких механізмів виступає постійно діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія рефінансування банків з надання кредиту «овернайт». Іншою складовою постійно діючих інструментів є механізм депонування надлишкових резервів банківської системи на рахунках у центральному банку. Прикладом такого механізму виступає діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія депонування коштів комерційних банків у центральних банках у формі депозитів «овернайт». Центральні банки обмежують доступ комерційних банків до інструментів постійного кредитування і депонування коштів через установлення спеціальних процентних ставок, наприклад, кредити «овернайт» надаються за найвищою процентною ставкою на грошовому ринку, а депозити «овернайт» приймаються за найменшою процентною ставкою на грошовому ринку. Прикладом застосування центральними банками разових інструментів грошово-кредитної політики є розміщення ними у разі потреби депозитних сертифікатів.

Ефективність інструментів грошово-кредитної політики визначають такі чинники:

― гнучкість інструментів регулювання, тобто можливість маневру при застосуванні того чи іншого інструмента;

― зворотність дії інструмента, тобто можливість проведення протилежної операції, наприклад, операції «прямого» репо і «зворотного» репо;

― відповідність отриманих результатів наміченим цілям;

― швидкість дії.

В «Основних засадах грошово-кредитної політики» на 2005 р. визначені наміри Національного банку України застосовувати широке коло інструментів грошово-кредитної політики: політику обов’язкових резервних вимог, політику рефінансування, процентну політику, політику проведення операцій на відкритому ринку, у тому числі проведення операцій на умовах угоди репо, депозитну політику через розміщення депозитних сертифікатів та залучення коштів комерційних банків на депозитні рахунки.

10.2. Політика обов’язкових резервних вимог

Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних інструментів грошово-кредитної політики, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах. Дія цього інструменту полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати, як правило, на рахунках у центральному банку.

Обов’язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполучених Штатах Америки. Створена у 1913 р. Федеральна резервна система передбачала, що банки резервують частину залучених коштів (депозитів) у встановленій нормі на рахунках у Федеральних резервних банках. Спочатку обов’язкове резервування мало досить вузьку мету — формування страхового фонду для виплати депозитів. Ураховуючи функціональне призначення резервних вимог, Рада керуючих Федеральної резервної системи не змінювала норми обов’язкового резервування до середини 30-х років. Зі створенням у різних країнах розвинутої системи страхування (гарантування) депозитів, зокрема у США Федеральної корпорації страхування депозитів, страхова функція обов’язкових резервних вимог поступово втрачала своє значення.

Сучасне трактування обов’язкових резервних вимог передбачає їх використання центральними банками у кількох напрямах.

Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв’язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обороту та регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент грошово-кредитної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію. Взагалі пропозиція грошей залежить від величини грошової бази і грошово-кредитного мультиплікатора. Центральний банк, використовуючи різні інструменти грошово-кредитної політики, впливає безпосередньо або на грошову базу або на мультиплікатор. Політика обов’язкових резервних вимог передбачає насамперед вплив банку на грошово-кредитний мультиплікатор, оскільки норма резервних вимог є важливою компонентою мультиплікатора. Якщо центральний банк збільшує норму, то це призводить до зменшення грошово-кредитного мультиплікатора, відповідно змінюється і пропозиція грошей, і навпаки. Використовуючи політику резервних вимог, центральний банк не може повністю контролювати пропозицію грошей, оскільки неможливо точно передбачити величину грошово-кредитного мультиплікатора, що перебуває (як уже зазначалося у підрозд. 3.1) під впливом факторів, що не завжди пов’язані з діями центрального банку.

Політика обов’язкових резервних вимог використовується центральними банками як засіб аптициклічної та антиінфляційної політики. Резервні вимоги, звичайно, насамперед пов’язані з показниками грошової маси, і їх взаємодія з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки — на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Ураховуючи такі властивості резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування за певних умов спричиняє зниження інфляційного тиску.

Резервні вимоги використовуються центральними банками як інструмент регулювання банківської ліквідності. Одним із показників, що характеризує ліквідність, є залишки коштів (резервів) на рахунках комерційних банків у центральному банку. Регулюючи стан банківських рахунків, центральний банк намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні інструменти грошово-кредитної політики. Так, підвищення центральним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження — навпаки, збільшує вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних операцій.

Політика резервних вимог може мати стимулювальну спрямованість. Маневруючи окремими елементами механізму обов’яз­кового резервування, центральний банк може стимулювати розвиток окремих банківських операцій, наприклад залучення банками довгострокових депозитів, купівлю банками державних цінних паперів тощо.

Основні складові механізму обов’язкових резервних вимог:

1. Порядок визначення норми обов’язкових резервних вимог. У деяких країнах верхня межа норми резервних вимог установлюється спеціальними законодавчими актами[92]. Центральний банк, ураховуючи це обмеження, визначає норму відповідно до стану грошового ринку і завдань поточної грошово-кредитної політики. В інших країнах установлення норми обов’язкового резервування є прерогативою центрального банку.

2. База, що використовується для обчислення обов’язкових резервів. Норма резервування може встановлюватись у певному процентному відношенні до банківських пасивів або активів, узагальнено або вибірково, тобто до загальної суми пасивів чи активів або до окремих їхніх статей. Як правило, резервні вимоги орієнтуються на стан і зростання залучених коштів, тобто пасивів, і передусім депозитів небанківського сектору.

3. Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати для задоволення резервних вимог. Згідно з практикою, що склалася, найбільш прийнятними активами, які використовуються центральними банками для задоволення резервних вимог, є високоліквідні активи. Насамперед це кошти комерційних банків на рахунках у центральному банку (кореспондентському або окремому резервному, безпроцентному або з виплатою процентів), готівка в касах банків, у деяких випадках державні цінні папери в портфелях банків.

Останнім часом дедалі більше країн відмовляється від принципу зберігання в центральних банках обов’язкових резервів банків на окремих рахунках, дозволяючи зберігати як надлишкові, так і обов’язкові резерви на єдиному кореспондентському рахунку й уможливлюючи в такий спосіб користування обов’язковими резервами. Що стосується сплати процентів комерційним банкам за кошти, що зберігаються на їхніх коррахунках, то багато хто з центральних банків не сплачує процентів. Члени Європейської системи центральних банків нараховують проценти на суму середнього значення обов’язкових резервів протягом періоду дотримання резервів. Вважається, що такий підхід зменшує прагнення комерційних банків ухилитися від виконання резервних вимог і сприяє підвищенню рівня депозитного процента, який комерційні банки виплачують своїм вкладникам.

4. Величина норми резервування та критерії її диференціації. Існують значні розбіжності у нормах резервування в різних країнах. Наприклад, у США норма резервів щодо трансакційних депозитів (поточних депозитів) від 0 до 54 млн дол. становить 3 %, а понад 54 млн дол. — 10 %, у єврозоні норма резервування дорівнює 2 %. Основний критерій диференціації — це вид депозитів, а саме: термін (трансакційні чи строкові депозити), валюта (націо­нальна чи іноземна), джерело (банківські депозити чи депозити небанківських установ), громадянство вкладника (резидент чи нерезидент), категорія вкладника (юридична особа чи фізична).

5. Розрахунковий період дотримання резервних вимог (як правило, від двох тижнів до одного місяця) і порядок регулювання резервних вимог. Центральні банки звичайно вимагають дотримання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період.

Політика резервних вимог — потенційно надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних вимог є обов’язко­вим для виконання. Використання цього інструменту вимагає обережності, і тому його не використовують як єдиний чи головний інструмент регулювання грошового ринку, а найчастіше — як додаток до сукупності інших, гнучкіших засобів регулювання. Слід також відзначити, що обов’язок банків виконувати резервні вимоги веде до природного, з їхнього боку, прагнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов’язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.

За характером свого впливу на грошово-кредитну сферу політика резервних вимог — це інструмент безпосереднього втручання регулятивного органу у функціонування банківської системи. При цьому резервні вимоги являють собою своєрідний податок на банки, що негативно впливає на обсяг «працюючих» активів, а отже, і на прибутковість банків. Підвищення норми резервних вимог викликає зростання бездохідних активів і, відповідно, зниження прибутку. Намагаючись компенсувати втрачений прибуток, комерційні банки підвищують вартість кредитів, знижують процентні ставки за депозитами, здійснюють реструктуризацію банківських пасивів, що, у свою чергу, призводить до зниження ефективності використання залучених коштів.

Політика резервних вимог є інструментом, який центральні банки в країнах із розвиненою економікою використовують рідко. Часті зміни механізму обов’язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинена ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. Про це свідчать досить нечасті зміни механізму резервування, зменшення норми резервних вимог у 80—90-ті роки, відмова деяких країн від установлення для банків обов’язкових резервних вимог. Так, Канада взагалі відмовилася від використання цього інструменту монетарної політики, США відмовилися від резервування за строковими депозитами, а також зменшили норму резервів за трансакційними депозитами.

В Україні в умовах трансформації економіки Національний банк поступово освоює інструменти регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економіці. У перші роки свого функціонування, коли ринок державних цінних паперів тільки формувався, процентні ставки центрального банку у зв’язку з інфляцією були від’ємними і не могли мати регулятивного впливу, а редисконтні операції банк не міг здійснювати, тому що вексельний обіг в Україні і досі не розвинутий, основний акцент у грошово-кредитному регулюванні Національному банку доводилося робити на політику резервних вимог.

Обов’язкові резервні вимоги до банків почали застосовуватися в Україні з кінця 80-х років. Держбанк СРСР установив у 1989 р. норму обов’язкових резервів у розмірі 5 % від суми залучених банками коштів.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також Законом України «Про Національний банк України» НБУ самостійно встановлює норматив обов’язкових резервних вимог для банків.

Упродовж 1991—1993 р. норма резервних вимог для банків України була встановлена на рівні 10—15 % від суми залучених коштів у національній валюті. Резерви зберігалися на окремих рахунках комерційних банків у Національному банку. Диференціація норми передбачалася залежно від строків вкладів:

· за депозитами до запитання — 15 %;

· за депозитами, залученими строком до одного року, — 12 %;

· за депозитами, залученими на строк від одного до трьох років, — 10 %;

· за депозитами, строком, вищим від трьох років, норма не встановлювалася взагалі.

Диференціація норми резервних вимог була спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема залучення коштів банками на триваліші строки. Проте в умовах гіперінфляції (в 1992 р. індекс споживчих цін становив 2100 %, у 1993 р. — 10 256 %) і від’ємних процентних ставок (процентні ставки комерційних банків на кінець 1992 р. становили за кредитами — 76 %, за депозитами — 68 % річних, на кінець 1993 р. — 295,1 % і 215,8 % відповідно) така диференціація не могла сприяти одержанню очікуваного ефекту.

Восени 1993 р. темпи інфляції підвищуються. Так, за середньомісячного індексу споживчих цін 147,1 % індекс цін у вересні становив 180,3 %. Національний банк у грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції приймає рішення про різке підвищення рівня обов’язкових резервних вимог до 20—60 % від суми залучених банками коштів. Жорстка рестрикційна політика центрального банку призвела до стрімкого скорочення резервів на кор­рахунках комерційних банків та погіршення їхньої ліквідності. Міжбанківські розрахунки виявилися заблокованими, що унеможливило виконання банками розрахункової функції.

З метою пом’якшення кризової ситуації Національний банк на початку 1994 р. вніс зміни в механізм обов’язкових резервних вимог. Норму резервних вимог було знижено до 15 % від суми залучених банками коштів. До складу обов’язкових резервів були зараховані залишки готівки в касах комерційних банків, тобто такі самі високоліквідні бездохідні активи, як і кошти на коррахунках банків. Обов’язкові резерви комерційних банків були переведені з окремих рахунків, відкритих комерційним банкам у Національному банку, на їхні кореспондентські рахунки, що дало банкам можливість маневрувати коштами на коррахунку в межах декади (розрахунковий період дотримання норми), гнучкіше управляти своєю ліквідністю.

Кінець 1994 р. знову був позначений інфляційним сплеском. За середньомісячного індексу споживчих цін у 1994 р. 114,7 % індекс цін становив у листопаді 172,3 %. З метою уповільнення темпів інфляції Національний банк вживає низку рестрикційних заходів: установлює найвищу за весь час свого існування офіційну облікову процентну ставку — 300 % річних, уводить для комерційних банків «кредитні стелі», які обмежують їхню кредитну діяльність на рівні заборгованості за позичками станом на 25 жовтня, й одночасно зобов’язує комерційні банки сформувати додаткові обов’язкові резерви у розмірі 20 % від суми пролонгованих та прострочених позичок. Отже, НБУ одночасно намагався через механізм резервних вимог ще й стимулювати підвищення якості кредитного портфеля банків.

Жорстка грошово-кредитна політика НБУ дала змогу вже на початку 1995 р. знизити індекс споживчих цін у січні до 121,2%, у березні — до 111,4 %, а також відмовитися від використання надзвичайних заходів грошово-кредитної політики, зокрема від додаткових резервних вимог.

У 1995 р. до механізму обов’язкових резервних вимог вносяться деякі зміни. З метою розвитку ринку державних цінних паперів Національний банк дозволяє комерційним банкам, які на той час були єдиними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов’язкових резервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. В Україні швидкими темпами розвивається ринок державних цінних паперів. Ураховуючи високий рівень дохідності облігацій, своєчасне погашення емітентом боргових зобов’язань, державні цінні папери перетворюються в один із найпривабливіших банківських активів. Усе це дало змогу Національному банку поступово відмовитися від пільг, пов’яза­них з облігаціями, у формуван

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти