ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістична спроможність прикметників

Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, всіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому і будь-чому. Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках) або ознаки динамічні, змінювані в часі (у дієприкметниках), пор.: біле волосся і побіліле волосся.

Прикметники— це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники використовуються у «звичайному» (базовому) ступені порівняння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб'єкт, об'єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сутність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі.

Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників — відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних — незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга — книжний, озеро — озерний, радість — радісний, синь — синій, Марія — Марин, канікули — канікулярний.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони створюють у реченні групу однорідних членів: безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається навколо (О. Гончар); вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими: На галяві деревце — кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Звична хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви золоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здавалось, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко).

Відносні прикметники мінеральні добрива, мовний аналіз, арніка гірська, паперовий кораблик вказують одночасно і на якість, і на зв'язок з предметом, від якого вони утворилися (мінеральний від мінерал), але у влученні слів надзвичайний і повноважний посол прикметник надзвичайний походить від прикметника звичайний; повноважний має форми більш, поважний, повноважніший.

Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких висловах вказує на власне якісну ознаку предмета, яка мала б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого/найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталив-на другому місці в сполученні слів: полин гіркий, порічки червоні, синюха блакитна, бузина чорна.

Від складних прикметників (яскраво-червоний, південно-східний, західноукраїнський, українсько-німецько-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоніший, яскраво-найчервоніший); ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметників: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні. Зовсім неможливі ступені порівняння від тих складних прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з урахуванням мовленнєвих вимог стилю. Складні прикметники найактивніше побутують у книжних стилях мови. Помітною є стилістична своєрідність обох форм вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш, сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історично традиційні, давні, вони використовуються в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньому: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам'ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (двослівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх стилях мови, все ж природніші для книжних стилів, особливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також інтонування прикметника в реченні, виділення його логічним наголосом. Цим актуалізується лексичне значення прикметника, а на цій основі також і його стилістична вагомість.

У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляються такі прикметникові утворення, як більш, чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш зайве, алогічне. Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культури працівників усіх сфер розумової діяльності, особливо науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватись:

Ø прикметники з префіксами архі-, ультра-, гіпер-,над-: архісерйозний, ультрависокий, гіперзвуковий, надзвуковий (більше, ніж найвищий вияв ознаки);

Ø слова із суфіксами -єн-, -енн-, -езн-, -анн- та ін.: довершений, здоровенний, величезний, старанний, незрівнянний;

Ø різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний, народнопоетичний, відписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадцятиповерховий.

Це свідчить про зростання й ускладнення атрибутивного (означального) мислення мовців. Деякими особливими стилістичними якостями позначені повні й короткі прикметники. Майже всі прикметники в українській мові повні, кожному з них властиве певне закінчення: -ий, -а, -є, -і; -ій, -я, -є, -ї: голубий, голуба, голубе, голубого, голубі; синій, синя, синє, сині і т. ін. Повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвичайнішими і найчастотнішими є стягнені форми первинних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений — зеленая — зеленеє — зеленії. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву машину, національно забарвлену й оригінальну, самобутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і Нубії! Найкращі в світі й найсвятії! (Т. Шевченко); Ви ясливі, пречистії зорі, Ваші промені — ваша розмова; якби я ваші промені мала, Я б ніколи не вимовила слова, Я щасливі, високії зорі... У серці моїм переможнії співи лунають (Леся Українка) або: Ночі безмірнії, ночі безсоннІї, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннїі Сіті снує (І. Франко).

Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ден, певен, славен та ін. У словниках короткі при-кметники звичайно подаються разом з повними прикметниками. Короткі прикметники вживаються: із синтаксично означальною функцією: За воріть зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. творчість); із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку. (М.Рильський); Я не згоден з тобою змагатися (Нар. творчість). Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевидним є прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко).Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти