Стилістичне використання числівників та займенників

Усі поняття, що піддаються обчисленню (найчастіше іменники) потребують позначення свого кількісного вияву. Для цього використовують числівники, які становлять лексико-термінологічну основу математики.

Числівники — слова із значенням певної, чітко означеної кількості. Кожний власне числівник точно вказує на кількість або порядок при лічбі: п'ятдесят — це не менше і не більше, як п'ять десятків. Лексичне значення числівника завжди можна позначити цифрою. Це стосується і неозначено-кількісних числівників: кілька (декілька), кільканадцять, кількадесят, кількасот, бо, наприклад, кілька — це невизначена кількість у межах від трьох до десяти, кільканадцягь — від одинадцяти до дев'ятнадцяти, кількадесят. — кілька десятків і т. ін. Слова багато, мало, чимало вважають особливими кількісними прислівниками, бо вони мають ступені порівняння, позначають кількісно неточний вияв певної дії, процесу: зроблено багато — кількісний якісно-означальний) прислівник; минуло багато років - прислівник з невизначеним кількісним значенням. Отже, немає достатніх підстав вважати ці слова числівниками, навіть неозначено-кількісними. Стилістичне використання числівників буває двох видів:

Ø самостійне, суто кількісне: До дев'яти додадіть; Від шістнадцяти віднімемо одинадцять;

Ø значеннєво несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три обличчя здаються сіро-блідими (В. Винниченко). Числівник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири —> обличчя, п'ять —> облич, але п'ятьох обличчів, п'ятьма <- обличчями, одне <- обличчя. По особливому стилістично виразні форми числівників у фольклорі: ...у тебе діток так багато: раз чет-вірко і раз п'ятірко, а всіх разом дев'ятірко (Нар. творчість).

Числівник — виразно своєрідна, лексично й граматично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей — це категорії здебільшого незмінні й однозначні. І все ж числівники не завжди стилістично нейтральні. За різних мовленнєвих ситуацій, по-різному інтонуючись, вони набувають неоднакової значеннєвої (отже, й стилістичної) важливості. Особливо очевидним це стає тоді, коли числівники семантично зовсім інші, пор.: Мене премійовано на 50 гривень і Мене премійовано на 500 гривень. Різний кількісний зміст сказаного в обох реченнях, як, можливо, й неадекватне інтонування, не може не впливати й на сприймання сказаного різними особами (навіть особою-мовцем).

Отже, лексично обмежений вияв числівників своєрідно важливий і стилістично. Наприклад, форми числівника один (одна, одне, одно, одні) мають немало лексико-семантичних значень. Цей числівник входить до багатьох сполучень слів, зокрема: не один (декілька, багато): Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один рік, похилився над Дніпром вже майже без гілля (О. Довженко); ні один — ніхто, ніщо з усіх, жоден: Роман... дуже несміливий: ніколи він не зачіпав ні однієї дівчини ні словами, ні жартами (І. Нечуй-Левицький); один-два, один-другий — вживаються як назви неточної, приблизної кількості: Все це триває... не більше одної-двох хвилин (Леся Українка); один на один — тобто з кимось на самоті, без свідків, віч-на-віч, сам-на-сам: Так піду я в поля неозорі, Із піснями один на один (А. Малишко) або без чиєї-небудь участі, допомоги чи втручання: Ото як зчепляться з Павлом один на один... (А. Головко). Широко використовується числівник один також і в складі інших сполучень слів, серед них і фразеологізованих: один одним, один одинцем, один-єдиний, один-однісінький, одним один, в один голос, в одну душу, в одну мить, в одну шкуру, все одно, один і той же, один і той самий, одне і те ж, одне й те саме, одним миром мазані, одна нога тут, а друга там; одним вухом чути; одним духом, одним оком подивитися, стояти однією ногою в могилі, один до одного, одного поля ягода, ставати на одну дошку, стригти всіх під одну гребінку, один з одним, один за одним, один перед одним, одне слово, одне побіля одного, одної весни (зими...), одного разу, що за один та ін.

Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови:

Ø займенників (переважно вказівного, неозначеного): ...Я живу одним (таким) життям, ти — іншим. П. Загребельний); Було колись в одній (якійсь) країні... (Леся Українка);

Ø прислівника (весь час, постійно, тільки): Лежить Карпо на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський).

При числівниках два, три, чотири синтаксично залежний іменник уживається в називному відмінку множини, але з наголосом на першому складі: хороші сини, але два, три, чотири сини, брати (це залишок колишньої двоїни — окремої форми числа іменників, які вживалися з числівником два), але п'ять — двадцять п'ять синів (чи братів). Недотримання цього орфоепічного правила призводить до мовленнєвої неправильності, а з нею і до стилістичної невправності, помилки.

Певною мірою стилістично своєрідні також і займенники — слова, які вказують на предмети, ознаки і кількості, але не називають їх.

Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні.

Функціонально найрозгалуженіші особові займенники, які в контексті вказують на певну особу (я, ти, він, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме ці займенники мають особливе стилістичне використання. Займенник явикористовує кожна особа для називання самої себе. Форми його непрямих відмінків — суплетивні (від лат. доповнювальний) — угворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх відмінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж мені, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо...; оце я розумію; хай мене (святий) хрест і (грім) поб'є; про мене (у значенні «роби, що знаєш»); і теж мені (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. — погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін.

Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми — нас, нам, нами...): Ми вкупочці колись росли... (Т. Шевченко). Це також найменування:

Ø осіб, які пов'язані спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух ніяких (Леся Українка);

Ø для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис).

Цей займенник є також заміною я (переважно в наукових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленні монарха, вельможних осіб: Я... Ми повелим! Я цар над божіїм народом! (Т. Шевченко). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журітеся, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Також і займенник вонивживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони (наша мама) нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побуті, слугувало виявом специфічного українського національного етикету, шанобливого ставлення до рідних і старших за віком осіб.

Отже, стилістично виразними є випадки досить частого використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі.

Займенник воно (його, йому, ним і т. д.), крім вказівки на особу чи предмет середнього роду (...Лев бачить, що воно (щеня) зробило, Та змилосердився — мовчить (Л. Глібов), може також вживатися:

Ø у значенні займенника це: Воно (це) мені ні до чого;

Ø у значенні займенника він, вона з відтінком пестливості або зневажливості: Що воно (він, вона) таке каже з переляку;

Ø у значенні підсилювальної частки: І що воно за дитина, ніяк не заплаче! (К. Гордієнко).

Займенник воно здебільшого має фольклорне забарвлення, ми в значенні я вживається переважно в мовленні науковому й публіцистичному і т. ін.

Кожен займенник (як і кожен числівник) стилістично особливий, неповторний, може використовуватися не з однією функцією, а з кількома, що й стає об'єктом лінгвістичного аналізу. Числівники і займенники (як і всі інші повнозначні й неповнозначні слова) мають своє неповторне буття в усіх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них активно або пасивно, навіть епізодично чи й зовсім стилістично «чужі» для них.