|
Характерні риси Німецької класичної філософії.
Логіка 21. Загальна характеристика видів умовиводів Умовивід — це форма мислення, в якій з одного чи декількох істинних суджень на основі певних правил виводу виводять нове судження. Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок і логічний зв'язок між засновками та висновком. Умовиводом називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень отримують нове судження. Умовивід складається із: - засновків та - висновку. Засновками називаються раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок. Висновком називається нове судження, отримане в результаті співставлення засновків. Всю множину умовиводів за характером зв'язку між засновками та висновком поділяють на: - дедуктивні - індуктивні. У дедуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення логічного слідування. В індуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення наведення.
22. Безпосередні умовиводи. Під безпосередніми умовиводами розуміють такі умовиводи, у котрих висновок робиться всього з одного засновку. Так, якщо висловимо судження "Будь-який злочин є правопорушення" і з нього зробимо висновок про те, що "Деякі правопорушення є злочинами", то цей розумовий процес є умовиводом безпосереднім. Висновок у безпосередньому умовиводі ми здобуваємо за допомогою перетворення судження. Проте безпосередній умовивід не може бути зведеним до простої зміни однієї лише форми судження, він зачіпає і зміст думки, робить її визначенішою, яснішою, точнішою. Цим вихідне знання оновлюється, набуває іншого звучання. Безпосередній умовивід є за формою умовиводом, а не перетворенням судження, як твердять дехто з логіків. Йому притаманні всі ознаки умовиводу: у ньому наявне вихідне знання, знання висновкове і знання обґрунтовуюче — ті правила, за якими вихідне судження перетворюється у висновкове. Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення та протиставлення суджень. Безпосередні умовиводи утворюють також за допомогою зіставлення суджень за правилами відношень між судженнями
23. Дедуктивні умовиводи: сутність і види. Дедуктивний умовивід — це умовивід, в якому висновок зроблено обов'язково із засновків, які виражають знання достатньо великого ступеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня загальності, наприклад: Усі ссавці годують своїх дітей молоком. Собака — ссавець. Отже, всі собаки годують своїх дітей молоком. Логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу до підкласу. Дедукція є пізнання в окремому загального, або інакше, пізнання загального в окремому, одиничному. Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки: 1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і 2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення. Розрізняють такі типи дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Термін «силогізм»— здобуття висновку чи виведення наслідку. Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями. Розподільно-категоричним силогізмом називається такий умовивід, у котрому більший засновок є судженням розподільним, а менший — категоричним.
24. Індуктивні умовиводи. Види індукції. Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас в цілому. Інду́кція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій. Розділяють два види індукції: повна та неповна. Повна індукція – це умовивід, в якому на підставі повторюваності ознаки у кожного предмета певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам даного класу. Неповна індукція - це умовивід, є якому на підставі повторюваності ознаки у деяких явищ, певного класу роблять висновок про приналежність цій ознаки кожному явищу даного класу.
25. Умовиводи із суджень з відношеннями. Умовивід, посилки і висновок якого є судженнями з відношеннями, називається умовиводом з відносинами. Наприклад: Петро - брат Івана. Іван - брат Сергія. ----------------------------- Петро - брат Сергія. Посилки і висновок у наведеному прикладі - судження з відносинами, що мають логічну структуру xRy, де x і y - поняття про предмети, R - відносини між ними. Логічним підставою умовиводів з суджень з відношеннями є властивості відносин, найважливіші з яких - 1) симетричність, 2) рефлексивність і 3) транзитивність. Філософіяї Характерні риси Німецької класичної філософії. Німецька класична філософія представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант , Йоган Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллін, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах. Основні риси німецької класичної філософії: По-перше, всіх, представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично пізнати людську життєдіяльність, зробити предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичного спрямування. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високопрофесійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.
Ф. Бекон: основні філософські ідеї. Фре́нсіс Бе́кон — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід. Бекон розробив новий, антисхоластичний метод наукового пізнання. Догматичній дедукції схоластів він протиставив індуктивний метод, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних. Матеріалізм Бекона — непослідовний. Визнаючи об'єктивність і пізнаванність матеріального світу, активність матерії та її рух, вірячи у силу розуму і науки, Бекон робив поступки теології і дотримувався вчення про т. з. двоїсту істину. Найважливіші філософські твори Б.: «Новий Органон», «Про принципи і начала». Релігієзнавство Наслідки З другої половини ХІ ст. Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархи розривають відносини з Римом, тому що єднання з Римською Церквою означало повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської Церкви. Після смерті Михайла Керуларія Константинопольські першоієрархи повертаються до розуміння устрою Церкви, яке склалося в період Вселенських соборів. Як наслідок сформувалися два головних напрями в Християнстві:
Логіка 21. Загальна характеристика видів умовиводів Умовивід — це форма мислення, в якій з одного чи декількох істинних суджень на основі певних правил виводу виводять нове судження. Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок і логічний зв'язок між засновками та висновком. Умовиводом називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень отримують нове судження. Умовивід складається із: - засновків та - висновку. Засновками називаються раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок. Висновком називається нове судження, отримане в результаті співставлення засновків. Всю множину умовиводів за характером зв'язку між засновками та висновком поділяють на: - дедуктивні - індуктивні. У дедуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення логічного слідування. В індуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення наведення.
22. Безпосередні умовиводи. Під безпосередніми умовиводами розуміють такі умовиводи, у котрих висновок робиться всього з одного засновку. Так, якщо висловимо судження "Будь-який злочин є правопорушення" і з нього зробимо висновок про те, що "Деякі правопорушення є злочинами", то цей розумовий процес є умовиводом безпосереднім. Висновок у безпосередньому умовиводі ми здобуваємо за допомогою перетворення судження. Проте безпосередній умовивід не може бути зведеним до простої зміни однієї лише форми судження, він зачіпає і зміст думки, робить її визначенішою, яснішою, точнішою. Цим вихідне знання оновлюється, набуває іншого звучання. Безпосередній умовивід є за формою умовиводом, а не перетворенням судження, як твердять дехто з логіків. Йому притаманні всі ознаки умовиводу: у ньому наявне вихідне знання, знання висновкове і знання обґрунтовуюче — ті правила, за якими вихідне судження перетворюється у висновкове. Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення та протиставлення суджень. Безпосередні умовиводи утворюють також за допомогою зіставлення суджень за правилами відношень між судженнями
23. Дедуктивні умовиводи: сутність і види. Дедуктивний умовивід — це умовивід, в якому висновок зроблено обов'язково із засновків, які виражають знання достатньо великого ступеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня загальності, наприклад: Усі ссавці годують своїх дітей молоком. Собака — ссавець. Отже, всі собаки годують своїх дітей молоком. Логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу до підкласу. Дедукція є пізнання в окремому загального, або інакше, пізнання загального в окремому, одиничному. Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки: 1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і 2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення. Розрізняють такі типи дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Термін «силогізм»— здобуття висновку чи виведення наслідку. Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями. Розподільно-категоричним силогізмом називається такий умовивід, у котрому більший засновок є судженням розподільним, а менший — категоричним.
24. Індуктивні умовиводи. Види індукції. Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас в цілому. Інду́кція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій. Розділяють два види індукції: повна та неповна. Повна індукція – це умовивід, в якому на підставі повторюваності ознаки у кожного предмета певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам даного класу. Неповна індукція - це умовивід, є якому на підставі повторюваності ознаки у деяких явищ, певного класу роблять висновок про приналежність цій ознаки кожному явищу даного класу.
25. Умовиводи із суджень з відношеннями. Умовивід, посилки і висновок якого є судженнями з відношеннями, називається умовиводом з відносинами. Наприклад: Петро - брат Івана. Іван - брат Сергія. ----------------------------- Петро - брат Сергія. Посилки і висновок у наведеному прикладі - судження з відносинами, що мають логічну структуру xRy, де x і y - поняття про предмети, R - відносини між ними. Логічним підставою умовиводів з суджень з відношеннями є властивості відносин, найважливіші з яких - 1) симетричність, 2) рефлексивність і 3) транзитивність. Філософіяї Характерні риси Німецької класичної філософії. Німецька класична філософія представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант , Йоган Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллін, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах. Основні риси німецької класичної філософії: По-перше, всіх, представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично пізнати людську життєдіяльність, зробити предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичного спрямування. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високопрофесійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.
12
|
|
|