ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістика номінативних речень

Семантично, структурно й стилістично номінативні (називні) речення суттєво відрізняються від дієслівних односкладних конструкцій: у номінативних односкладних реченнях йдеться про буття предмета, особи чи явища. Головний член речення у них виражається іменником, іменниковим займенником або субстантивованим словом у називному відмінку: Високі сосни. Серпень. Спека. Усе так звично. Синь ріки. Летять над Ворсклою лелеки. А ген над гаєм — літаки (І. Муратов); Яка висока і густа трава! (Ю. Смолич); 24 серпня 2001 року.

Називний відмінок, будучи єдиною можливою морфолого-синтаксичною формою номінативних речень, виконує на рівні речення дві функції: номінативну (називальну) і комунікативну (інформативно-повідомлювальну), іноді й додаткову спонукальну функцію чи спонукально-окличну. Обидві функції реалізуються за допомогою особливої інтонації — номінативно-буттєвої, номінативно-вказівної, номінативно-спонукальної, окличної тощо.

Логіко-семантична й комунікативно-стилістична сутнісгь номінативних речень полягає в ствердженні того, що особа, предмет, явище, поняття існує і сприймається в момент свого називання в теперішньому часі.

У номінативних реченнях можуть уживатися й означення, а також і додаток, який синтаксично залежить від головного члена в називному відмінку: Поле, огороджене колючим дротом. Небо сіре. Хмари низькі. Вибух (О. Довженко). Небо сіре; Хмари низькі — двоскладні речення; Сіре небо; Низькі хмари — односкладні номінативні речення. Обидва різновиди речень синонімічні за семантикою і стилістичною функцією. У номінативних реченнях не буває обставини, бо її наявність передбачає семантичну присутність дієслова в ролі головного члена.

Нерідко певне слово в номінативному реченні набуде форми, яка є типовою для обставини. Проте його функція щодо головного члена атрибутивна — функція неузгодженого означення, яке можна замінити узгоджене: Сухумі. Сонячне місто на Кавказі. Місто золотих пляжів, субтропічної рослинності. На Кавказі — узгоджене означення, бо допускає синонімічну заміну на кавказьке, тому речення є номінативним. Коли така заміна виявляється неможливою, — речення вважається двоскладним, з обставиною у своєму складі: Крейсер (де?) у затоці (О. Гончар); Огірки в степу (О. Гончар); На вулиці три жінки (О. Довженко) — речення двоскладні, еліптичні.

Майже загальноприйнятою є функціонально-стилістична, частково й семантико-стилістична, класифікація номінативних речень на такі різновиди:

Ø буттєві номінативні речення, власне номінативні: Сам. Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ви (П. Типа);

Ø вказівні номінативні речення: Ось вулиця, будинок і квартира (М. Рильський); І от Чернігів (П. Тичина); Ось і Дунай! Столиця над поважною рікою (П. Ляшенко);

Ø спонукальні номінативні речення: Закінчується дія викликами: Заньковецька! — Садовський! — Заньковецька! (І. Підсуха);

Ø оцінні номінативні речення: Справді славна дівчина; Дуже порядна людина, — кивнула головою Югина (М. Стельмах);

Ø оцінно-окличні речення: Яка висока і густа трава! (Ю. Смолич); Такий нещасливий випадок!; Що за консерватизм!... (І. Вільде); Справні вуха маєш. Молодець! (П. Ляшенко);

Ø номінативні називні речення: Верховна Рада України; Роман П. Загребельного «Диво»; Київ;

Ø уявно-номінативні речення («називний уявлення» — за О. Пєшковським): Сковорода! Людина і символ! Син України і син планети... (П. Тичина).

Номінативні речення становлять активну й дедалі кількісно поширювану конструкцію сучасної мови. Особливо це стосується буттєвих, вказівних і номінативно-називних односкладних структур. Виразна структурно-семантична специфіка номінативних речень зумовлює таку ж специфіку їх стилістики.

Сфера стилістичного вживання номінативних речень різногалузева, а самі вони — поліфункціональні. Кожен з різновидів номінативних речень неоднаково виявляє свої функції, які, проте, в усіх випадках детермінуються не стільки внутрішньо синтаксичною сутністю цих конструкцій, скільки поза реченнєвими чинниками — контекстом, конкретністю мовленнєвої ситуації. Наприклад, буттєві номінативні речення можуть передавати динаміку вражень, думок, що прискорено з'являються і прискорено зникають, як і реалії з поля зору мовця (наприклад, у швидкісному поїзді пасажир не має часу зосередитись і все повно сприйняти, докладно проаналізувати й оцінити спостережуване). За таких ситуацій можна назвати тільки дещо з побаченого, зафіксувати лише контури навколишніх об'єктів: Рубіжне... Знову путь... Володіне... Кабанне... Нарешті, Сватове, і крикнув поїзд: «Стій!» (В. Сосюра); Роти. Коні. Повіддя. Шаблі. Кращі снайпери, кроком вперед! (П. Усенко).

За наявності єднального сполучника між номінативними реченнями в складносурядній конструкції втрачається деяка енергійність їх функції, уповільнюється темп вимови, помітнішим стає відтінок переліку відпорних об'єктів: День, і дим, і даль, і рима. Бадьорий вік, бадьорий спів. Шумлять міста... А десь над ними, у небі арками легкими цвіте мереживо мостів (В. Сосюра). Загалом такі ж стилістичні функції зберігаються за номінативними реченнями однотипного змісту й у випадку поєднання їх (чи деяких із них) розділовими сполучниками: Ставок... Або Дніпро... Або Ворскла, Десна. Сідайте так під лозою, в руках у вас вудка, на однім кінці на тій вудочці черв'як, на другім — і, рибалка (Остап Вишня). За такої структурної своєрідності номінативних речень відтворюються всі елементи певної широкої картини зображуваного, зберігається швидкий перебіг і перелік певних об'єктів, явищ, подій у часі й просторі, а також невимушений колорит мовної розповіді.

Завдяки своїй семантичній місткості й структурній цілості номінативні речення слугують засобом створення наочно-образних картин життя, особливо в художньому тексті різних жанрів. Вони відразу й легко переносять мовця (читача) в певну конкретну обстановку мовлення. У драматичних творах синтаксичні номінативи функціонують як ремарки, у художніх текстах вони простежуються на початку їх частин, глав, абзаців, газетних кореспонденцій (пор.: Вінниця. Стадіон «Локомотив» ...10 тисяч глядачів), наявні в описах явищ, процесів, станів природи, пейзажів, житла, предметів побуту, при складанні протоколів, у заголовках усіх інших документів. Подекуди простежується ціла низка номінативів, що дає змогу об'єднати розрізнені об'єкти в одне ціле, а крім цього, створити певний емоційний тонус оповіді. В той же час прийом розгорнутого вживання номінативних речень, надмірне нанизування їх одне на одне не завжди стилістично доречне, може навіть скидатись на словесний шарж: Різнодення... Сон. Гроза. Незагнуздане натхнення. Сміх. Сльоза. Різнодум'я... Різноцвіття... Радість. Гріх. Недостояне поліття. Сльози. Сміх (М. Налибіда).

Більшість структурних різновидів номінативних речень з неоднаковою активністю використовується в таких стилях мови, як публіцистичний, розмовно-побутовий і художній; також слугують назвами документів; найменш характерні номінативні речення для мовлення наукового, передусім суворо академічного.

Ускладнені прості речення і їх функції

Прості односкладні речення різнотипні за властивою їм семантикою, синтаксичною структурою і стилістичними функціями.

Прості ускладнені речення не бувають однослівними, їх прийнято розглядати в таких вимірах:

Ø на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорідність або відокремленість одного чи кількох членів речення);

Ø на поза членореченнєвому рівні, поза членами речення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).

Трактування простого ускладненого речення в синтаксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненим є речення або з однорідними членами речення, або з відокремленим членом речення, або речення зі вставним, вставленим чи звертальним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прияткіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідними членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення категоріально, бо не привносить до його складу синтаксично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантично, наповнює його новим змістом, розгортає структурно, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою частиною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.

Синтаксис простого ускладненого речення — великий за обсягом і важливий розділ граматики, який усталився як вчення про структуру й семантико-функціональні особливості усіх різновидів простого ускладненого речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, однак, є використання простих речень, ускладнених дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом спроможні за своєю сутністю, щонайбільше властиві науковому й офіційно-діловому мовленню.

Усі різновиди простих ускладнених речень по-різному співвідносяться зі складними реченнями і з неускладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі складносурядними реченнями, становлять з ними стилістично паралельні конструкції, то прості речення з відокремленим членом (членами) співвідносні з певними різновидами складнопідрядних речень. Натомість речення зі вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертанням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов'язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення, тож і з усім простим реченням.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти