ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістика речень з однорідними членами

Члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію (певного головного або другорядного члена речення), перебувають у тих самих синтаксичних відношеннях з якимсь іншим членом речення і поєднуються між собою сурядним зв'язком, називають однорідними членами речення. Вони (нерідко в поєднанні з узагальнюючим словом чи сполученням слів) розгортають речення синтаксично, своєрідно збагачують його семантично. На цій основі речення модифікується стилістично, функціонально.

Обсяг однорідного ряду, його кількісний вияв і лексико-граматична сутність регулюються певною комунікативною потребою. Кожна із структур речень з однорідними членами має свою неповторну індивідуальну сутність, вагому стилістично, бо нею що-небудь активізується в усьому складі речення, логічно виділяється, набуває певної особливої ваги, звучання.

Навіть у простих ускладнених реченнях, представлених тільки двома однорідними членами, що з'єднані сурядним сполучником чи тільки інтонацією, від зміни порядку членів речення змінюється їх стилістика: Минають дні і ночі; Минають дні, ночі; Дні і ночі минають; Дні, ночі минають. В усіх чотирьох .реченнях однорідність двочленна, зв'язок між однорідними підметами сполучниковий або безсполучниковий, але кожний із варіантів речення відрізняється акцентом і сприйманням однорідних підметів. Синтаксична однорідність є водночас і семантично-значеннєвою однорідністю: Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною (М. Коцюбинський), пор.: Синє море хвилювалось на березі піною. Синє море кипіло на березі піною. Однорідністю забезпечується економність вислову, бо два речення ніби об'єднались в одному; двома дієсловами-присудками при одному підметі в цих реченнях акцентується на двох різних діях, обидва однорідні присудки вирізнені значеннєво, також і емоційно, експресивно, тобто стилістично. У реченні По гарячому небу повзли довгі і сірі, як павутиння, хмаринки (М. Коцюбинський) двома однорідними узгодженими означеннями привертається увага до двох ознак зображуваного явища природи — хмаринки, і це в реченні комунікативно найсуттєвіше, через що й виділяється логічно, поглиблюється порівнянням як павутиння. Майже те саме простежується і в реченнях з двома однорідними членами, які поєднані тільки інтонацією — без сурядного сполучника: Тремтять, летять звабливі звуки (Г. Чупринка); Ми всі живемо, працюємо один для одного (3 газети).

Наявність у реченні двох однорідних членів — це тільки елементарний вияв однорідності, отже, й початкова ланка її формування, мінімальна форма однорідності. І все ж, як стверджує О.Пономарів, «однорідність виникла на вищому ступені розвитку людської свідомості, людського пізнання. Спочатку відбувалося нагромадження, потім добір складників одного ряду. Після добору людина почала класифікувати дібране».

Чим більше в реченні однорідних членів, тим повніша в ньому однотипна розчленованість висловлюваної думки, тим вона ширша й багатша, тим повніше охоплюються нею певні реалії життя.

Особливо виразним є компактне вживання в тексті семантично й синтаксично різнотипних однорідних членів речення. Таким уживанням однорідності забезпечується неповторний лад мислення й мовлення, бо при цьому нагромаджується одноплановість деяких елементів висловлюваного, увага слухача (читача) певним чином привертається до однотипних реалій — осіб, явищ, дій, ознак, обставин, ситуацій. Цьому сприяє й сама інтонація однорідності, яка завжди певною мірою контрастує з неоднорідною мовленнєвою інтонацією: Чесно кажучи, гроші... — не ідеальний раб. Розумієте! Це раб, який все знає, все вміє, все може. Він мов, покірний, безсоромний, вірний. Ми хронічні, вікові рабовласники... Так, так, моя дорога, і Пужаї, Дюртеї, і я, і ви, й навіть ваш Бернар, навіть ваш ний святий Кюре, всі. Це сидить у нашій крові, в натурі, переданій нам через тисячоліття (В. Винниченко).

Однорідний ряд формується лише одномірними за певною ознакою членами речення. Немає однорідності у такому логічно хибному, отже, й стилістично невірному реченні, як Навколо озера росли дерева й верби. Родове поняття дерева семантично не поєднується з поняттям верби. Алогічність несумісна з однорідністю, отже, також із стилістичністю. Логічно невірною, через що й неоднорідною в одній із своїх частин є й така фраза-речення: Все більш злагоджено й перспективно починають працювати навчальні заклади, школи, інститути, університети, а також повільні установи й дитячі садки — виділені сполучення слів є родовими поняттями, всі інші — видові поняття.

Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тропічного звучання, сприймається метафорично — як за художнього вислову. В той же час у художніх текстах може простежуватись певною мірою невиправдане, навіть набридливе вживання однорідних членів речення Захряс майдан... захряс горбами, возами, кіньми, ровами, вівцями, волами, телятами, горшками, гусками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушшю, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, їм, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, Хірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, готном, дьогтем, дранчаками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, дужками, рогами, кийками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцями, ходами, яйцями, запасками, плахтами, рогами, салом, м'ясом, ковбасою, смаженою рибою, скринями, гвіздками, молотками, свинями, крамарями, циганами, баришниками, людьми і сліпцями (Остап Вишня). Надмірне вживання слів не динамізує вислову, перебігу думки, сприйм ається обтяжливо, зводить до мінімуму художність написаного: І все ворушиться, дихає, курить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, смердить, воняє, кудкудахкає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонії, на скрипці, причитає, п'є квас, їсть тараню, одригує та ікає, «будькає», лускає насіння і крутиться на карусе лі. (Остап Вишня). Великою кількістю однорідних членів речення створюється почуття комічності, яке ґрунтується на певній логічній невмотивованості, навіть стилістичній надокучливості.

Посиленню однорідності сприяють сполучники, якими поєднуються однорідні елементи. Стилістичної об'єктивною може вважатись така закономірність: чим більший сполучниковий ряд, чим більше однотипних сполучників у реченні з однорідними членами або також чим словесно розгалуженіші сполучники (неоднослівні), тим виразніше й емоційно відчутніше виражається з її допомогою значення однорідності — як на основі єднального ряду, так і на основі зв'язку протиставно-зіставного чи розділового: Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги, Домочки, й садочки, і люди, Отари, і луки, й луги (Леся Українка); Хлопці, щоб не заважати хаті, вчились або в клуні, або в садку, чи деінде (М. Коцюбинський); Чи то садок видніє, чи город, чи полі (Панас Мирний).

Виразно підсилюється значення тих однорідних членів, які поєднуються попарно: Життя — це ріка, в якій попутно й повально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда й кривда (І. Федорів).

При іменникових однорідних членах речення в центр уваги слухача (читача) потрапляє певне поєднання чимось близьких між собою осіб чи однотипних за якоюсь ознакою предметів. Наприклад, за наявності однорідних прикметників у межах одного речення увага сконцентровується на найменуваннях різних якостей людини чи предмета, а наявність у реченні дієслівної однорідності наповнює його зміст очевидною дієвістю, динамікою, енергією руху.

Художній текст із певного згустку різнотипних однорідних і неоднорідних членів також може бути позначений і деякою стилістичною своєрідністю, зокрема описовістю, тональною рівністю, певною словесною переобтяженістю, навіть помітною відчуженістю від художності й виразності: На широкім облоні, на боривській і бонській толоці збиралися грізні хмари: сешки сходилися на велику виробницьку раду. Всі ціни на нову, досі нечувану появу; всі повні надії і якогось таємного страху; всі згідні з роз'єренню і ненавистю своїх гнобителів. З гумором або шепотом, більшими або меншими купками з горішнього і сьогоднішього кінця або із середини Борислава плили-напли вони. Чорні зароплені кахтани, лейбики, сіраки, гуні, такі ж сорочки, переперезані то ременями, то курками, то ликом, бліді, пожовклі та позеленілі і, пошарпані та зароплені шапки, капелюхи... (І.Франко).

Незаперечною є також участь синтаксичної однорідності в створенні поетичної ритміки вислову: А я плачу, та трачу, Його виглядаю (Т. Шевченко). Римованими однорідними явищами може створюватись один з домінуючих ефектів стилю народної думи: Брати! Будем пити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, самитом крити (Т. Шевченко); Старший брат теє чуває, Словами промовляє, Уже дрібними сльозами вкриває(Нар. творчість).

Речення з однорідністю й узагальнюючим словом, вважаючи на свою начебто структурну обтяжливість, можуть сприйматися і цілком поетично, оригінально: … над нами високо такий: Без бур, без туч, без гроз, без граду, Що в літній день житам приносить зраду, Що в очі б'є квіток, неначе кий (Б.-І. Ані).

З участю однорідності чи на її основі можуть також створюватись такі стилістичні фігури поетичного мовлення:

Ø алітерація, утворювана повторенням певної приголосної фонеми.: Пливли хмарини, немов перлини... (П. Тичина). Прибігли тіні — сумні хвилини (П. Тичина);

Ø епіфора — повторення однакових звукосполучень, слів з метою посилення виразності й мелодійності вислову: Шевченка вулиця зелена. Нагадує його слова, Що зійдуться землі племена — Сім'я велика і нова (М. Рильський);

Ø ампліфікація — художнє нагромадження однорідних синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних слів підсилення характеристики певних осіб, явищ: Насторожена, трохи перелякана пригорталась ціла гаряча, гнучка, тріпотлива (У. Самчук);

Ø градація — художній прийом, фігура, яка полягає в поступовому нагнітанні певних засобів виразності, її переході від одного до іншого, від нижчого ступеня до вищого чи навпаки: Так, мабуть, і в часи Бояна квітчалася пора весняна, І накрапали молоді дощі, І хмари насувалися з Таращі, І яструби на обрій углибали. І дзвінко озивалися цимбали, І в пролісах озера голубі Вглядалися в небесну дивну ясність... Все — як тоді. А де ж вона, сучасність? Вона в найголовнішому: в тобі! (В. Мисик).

Отже, семантико-синтаксична однорідність у реченні, вирізняючись у ньому інтонаційно, завжди по-особливому розгортає зміст речення. Однорідністю створюється своєрідна логічна й емоційна сутність речення, а на цій основі і така ж його стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність, яка ніколи не бувши адекватною із стилістикою речень усіх інших структурних різновидів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти