2. Повстанський рух Економічна політика більшовиків орієнтована на ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, експропріацію зерна, перетворення селян у безправну робочу силу викликала навесні 1919 р. хвилю стихійних антирадянських виступів під керівництвом отаманів Зеленого, Струка, Соколовського та ін. Стихійний рух проти більшовицького режиму радянська влада охрестила куркульським бандитизмом, направляючи проти нього каральні експедиції, які здійснювали масові розстріли і спалювали села. Але такі акції ще більше руйнували сільське господарство. У квітні 1919 р. Президія ЦВК Рад України вимушена була прийняти рішення «Про недопустимість спалення сіл під час придушення куркульських повстань».Але це рішення майже ігнорувалося каральними загонами. У відповідь селяни розгорнули ще більш активну боротьбу проти радянської влади. Так, якщо у квітні було зареєстровано 98 антибільшовицьких виступів, то у червні-липні їх нараховувалося 328. Селянські повстання проти більшовицького режиму охопили майже всю Україну.

Панцерний потяг отамана Григор'єва. 1919 р.

На початку травня спалахнуло одне з найбільших в Україні антибільшовицьких повстань на чолі з отаманом М.Григор’євим. Основу його загонів складало селянство, яке спочатку підтримало більшовицьку владу, сприйнявши її за дійсно народну. Але згодом, переконавшись, що вона є грабіжницькою по відношенню до них, селянство піднялося на антибільшовицьке повстання. М.Григор’єв видав універсал «До українського народу», в якому закликав населення знищувати продзагони і комісарів та створювати ради без більшовиків. Повстанці захопили Катеринослав, Черкаси, Олександрівськ, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проти них були направлені війська Червоної армії, які взяли у кліщі основні сили М.Григор’єва в районі Кобеляк на Полтавщині і розбили їх. Сам отаман з невеликим загоном відступив на Херсонщину. Він намагався поєднатися з військами іншого селянського отамана Н.Махна. Але між ними стався конфлікт, під час якого М.Григор’єв був вбитий.

Повстанці-анархісти

Більшовики намагалися підпорядкувати селян своїм інтересам, перетворити їх у сільськогосподарських робітників, які змушені будуть стати опорою радянської влади. Здійснення цього наміру більшовики пов’язували із знищенням селянських збройних формувань. Це робилося виважено і послідовно не тільки по відношенню до селянських загонів, що боролися проти радянської влади, а й проти тих, хто влився до лав Червоної армії. Зокрема, такою потенційно небезпечною для більшовиків, була 3-я бригада Задніпровської девізії на чолі з Н.Махно, яка перейшла на бік Червоної армії і вдало воювала разом з нею проти денікінців. У червні 1919 р. за рішенням Ради робітничо-селянської оборони УСРР члени махновського штабу були заарештовані. Отаман, прогнозуючи подальший хід подій, як небезпечний для себе, покинув Червону армію. Із загоном вірних йому людей у кількості 800 чол. Н.Махно подався на Правобережжя, де розгорнув активну боротьбу проти більшовиків.

Махновці Нестор Іванович Махно (Міхненко) (1888-1934) повстанський отаман, один з лідерів анархістського- руху. Народився у селянській родині в с.Гуляй-Поле на Катеринославщині. Закінчив два класи початкової школи. Працював у поміщиків, потім робітником. У1900-1908 рр. – член організації анархістів-комуністів “Спілка бідних хліборобів”, у складі якої брав участь в експропріаціях. У 1910 р. був засуджений до смерті, яка була замінена довічною каторгою. До лютневою революції був ув’язнений. У 1917 р. повернувся до Гуляй-Поля, де почав власні революційні перетворення: розподілив між селянами поміщицьку землю, створив збройний загін.Не визнавав ні Тимчасового уряду, ні УЦР. Влітку 1918 р. очолив боротьбу селян проти гетьманського режиму і окупантів., потім проти Директорії УНР та денікінців на боці більшовиків. Ідейно був осторонь більшовизму і анархізму. Після виступу проти радянської політики воєнного комунізму був оголошений радянською владою поза законом. У період денікінської окупації вів активну боротьбу проти Денікіна в тилу. У 1920 р. брав разом з більшовиками активну участь у розгромі Врангеля. По завершенні цієї операції почалося масове знищення його загонів радянською владою Протягом 1921 р. вів боротьбу проти Червоної армії, але в серпні був вимушений емігрувати. Мешкав в Румунії, Польщі, Німеччині, в Парижі. В останні роки життя займався літературною діяльністю.

Отаманщина вже стала традиційною для українського села. Центральна влада за тих часів змінювалася багато разів, а влада отаманів існувала роками. Селяни шукали захисту в отаманів, а не у державної влади, яка була від них далеко і постійно вимагала хліба, нічого не даючи взамін. Влада отаманів була ближчою до селян. Отамани захищали селянство, а воно утримувало їх та постачало резерви для боротьби з денікінським режимом.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 91011 12 13 14 Следующая