ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Простота, стислість, виразність, чіткість і яскравість мовлення

Такі комунікативно-стилістичні якості мовлення, як простота, стислість, виразність, чіткість і яскравість, настільки взаємопов'язані й взаємозумовлені, що їх окремий розгляд видається недоцільним. У мовознавстві вони тільки загалом диференційовані, лінгвістично не визначені. Однак певна послідовність у розташуванні цих різновидів мовлення простежується, вона можлива й доцільна принаймні в таких двох групах і вимірах, як простота і стислість мовлення, з одного боку, і його виразність, чіткість, яскравість — з другого.

Простота мовлення. Це одна з його якостей, властивостей, яка пов'язана із семантикою слова «простий» : елементарний за складом, однорідний; протилежний складному; неважкий, легкий для розуміння. Є й інші значення цього слова. Наприклад, словосполучення говорити простими словами означає говорити доступно для інших, говорити без піднесення, урочистості.

У найзагальнішому розумінні просте мовлення — це мовлення нескладне, виразне, частково елементарне за своєю лексикою й синтаксичною структурою. Його легко сприймає кожен мовець. Просте мовлення не обтяжене спеціальними (галузевими) термінами — філософськими, економічними, біологічними, фізико-математичними та ін., воно також несумісне з розгорнутими, багатослівними складними реченнями, періодами, які ускладнюють сприймання висловлюваних думок. У науково-популярному жанрі та публіцистиці (популярна наукова праця, публіцистичний виступ у газеті, на зборах тощо) таке мовлення може бути й розгорнутим, багатослівним.

Стислість мовлення. Лексема «стислість» позначає властивість мовлення за значенням прикметника «стислий» (коротко викладений, висловлений; небагатослівний; невеликий за обсягом, розміром, який триває недовго; короткочасний; протилежне до слова «тривалий»): Художньо-стильовими властивостями анекдоту є стислість, веселий колорит (3 газети); Майор вишиковує взвод і робить стислий розгляд занять (І. Багмут); Ах, як дитинство все в рядок убгати стислий? (М. Рильський); Боріться за стислі строки сівби! (З газети).

Стисле мовлення малослівне за обсягом, сконденсоване, словесно ущільнене, але не протиставлене мовленню простому. Обидві ознаки мовлення — простота і стислість — синонімічні, споріднені комунікативні якості мовлення, тому розмежовуються тільки частково.

Мовленнєві огріхи через недотримання стислості й простоти мовлення досить поширені. Наприклад, замість добре (старанно, самовіддано, наполегливо, завзято і под.) працює використовують словосполучення відзначається високопродуктивною працею тощо; замість треба поважати старших, треба допомогти кажуть треба відчувати повагу до старших, треба надати допомогу; природне і просте прозимувати худобу замінюють казенною, бюрократичною фразою провести зимівлю худоби. Мовні трафарети, як правило, знесилюють, збіднюють мовлення. Основний сенс простого й стислого мовлення полягає в тому, щоб без затрат часу і мовленнєвих зусиль висловлюватись економно, щоб мінімумом слів передавати якомога більше значень, потрібну інформацію. Простота і стислість мовлення найбільше пов'язані з його логічністю, точністю, нормативністю.

Однією з основних вимог до культури писемного й усного мовлення є максимальне смислове навантаження кожного слова. Потрібно уникати тавтологічних словосполучень (сучасний час, уважно зосереджуваний, ворожі загарбники та ін.), які перевантажують і знебарвлюють мовлення, як і синтаксичних комунікативних конструкцій на зразок: Ми працювали мовчки, без слів; В дебатах на обговорення доповіді директора виступили... замість Ми працювали мовчки; В обговоренні доповіді взяли участь... і под.

Отже, простота й стислість належать до найважливіших ознак досконалого мовлення взагалі і мовлення прилюдних виступів особливо.

Виразність мовлення. Це властивість за значенням слова «виразний» — який зовнішніми ознаками передає внутрішні якості, почуття, переживання; чіткий, розбірливий, легко зрозумілий, напр.: Вона (мова Левченка) вразила Чорнокнижного, який не цурався піднесеного чи виразного, як різьба, слова (М. Стельмах); На самому дні серця заворушились образливі слова, насмішкуваті жарти, ...і всі вони виникли з незвичайною виразністю (І. Нечуй-Левицький). Один із теоретиків культури мовлення Б. Головінзазначає: «Виразністю мовлення називаються такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес у слухача або читача; відповідно й мовлення, якому притаманні ці особливості, буде називатись виразним». Певна річ, увагу й інтерес підтримує кожна з позитивних комунікативних ознак мовлення: нормативність, логіка, точність, чистота, образність тощо. Тому немає достатніх підстав вважати виразність категоріально окремою ознакою мовлення. Означення «виразність мовлення» і «виразне мовлення» — поняття нетермінологічні, нетерміновані, ймовірніше — невизначено емоційні. Вони нашаровуються на інші позитивні ознаки стилістично вмотивованого, а отже й досконалого, мовлення. Це стосується й чіткості та яскравості мовлення.

Чіткість мовлення. Це властивість мовлення за ознакою «чіткий», тобто розбірливий, виразний; зручний для читання; ясний для розуміння; який проводиться організовано, правильно, злагоджено: Чіткість, виразність вимови потрібні й тоді, коли авторові доводиться промовляти на сцені пошепки (Із журналу); Стиснувши губи, мовчки, з неймовірною чіткістю виконували моряки команду, розуміючи, що від цього залежить їх життя (3. Тулуб); Військові кораблі, даленіючи, втратили чіткість обрисів, зливалися кольором з морськими хвилями (Л. Дмитерко).

Яскравість мовлення. Лексема «яскравість» передає властивість за значенням від «яскравий», тобто такий, що: позначений свіжістю, яскравістю тону, інтенсивністю свого забарвлення; виділяється характерними позитивними рисами, вражає своєю переконливістю, виразністю та ін.: Темрява на такій глибині була дуже дивною. Сонячне проміння втрачало свою яскравість (В. Собко); Чи то яскравість таланту (В. Стефаника), чи приступність сюжетів зробили його одразу популярним (Леся Українка).

Отже, виразність, чіткість і яскравість — це синонімічні, метафорично-епітетні характеристики мовлення. Кожна з цих якостей мовлення доповнює те, з чого формуються його нормативність, точність та ін. Досить помітно виокремлюються серед цих явищ простота й стислість мовлення як значною мірою окремі позитивні й оцінні комунікативні якості висловлювання в його усній і писемній формах.

Доречність мовлення

Однією з комунікативно-стилістичних якостей мовлення є доречність — абстрактний іменник до прикметника «доречний» (який відповідає обстановці): Євген Вікторович визнавав доречність подібних міркувань Преображенського (І. Ле).

Доречність мовлення — неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення. Реалізовується вона тоді, коли певні ресурси мови, її фонетичні, лексичні, фразеологічні й граматичні засоби повністю відповідають умовам і меті кожного окремого вияву мовлення, використовуються доцільно й ефективно.

Найочевидніше доречність мовлення виявляється на протиставній основі — в зіставлені з недоречністю: Я його лупцюю, а він нічичирк (Ю. Збанацький), пор.: А професор нараз замість того, щоб розповісти, нічичирк — у цьому реченні слово нічичирк вжито астилістично. Недоречною, навіть безглуздою, здалася б у газеті чи в офіційному виступі фраза: Президент, виступаючи з-за кафедри перед вченими, оцінив цю подію щонайточніше, тютілька в тютільку.

Доречність і недоречність мовлення виявляється в контексті, в конкретній мовленнєвій ситуації.

Мовлення може вважатись доречним тоді, коли мовець щоразу максимально враховує такі чинники:

Ø конкретні умови висловлювання;

Ø мету висловлювання;

Ø адресата мовлення;

Ø конкретну мовленнєву ситуацію, контекст;

Ø психологічний стан учасників спілкування, їх загальну і спеціальну підготовку, кругозір, вік, стать тощо.

Доречне мовлення ґрунтується на нормативності, етичних і естетичних комунікативних якостях усного й писемного висловлювання, однаково стосується діалогічної і монологічної форм мовлення. Ще в античні часи вчені звертали увагу на особливості мовлення. Так, Арістотель чітко уявляв, що «у мовленні писемному і в мовленні під час суперечки, у мовленні політичному, і в мовленні судовому» має бути особливий спосіб висловлювання. Цицеронзазначав: «Як у житті, так і в мовленні немає нічого складнішого, як бачити, що доречне».

Доречність, становлячи одну з комунікативних ознак мовлення, як слушно зауважує Б. Головін, постійно має й неодмінне психологічне обґрунтування, залежить від сутності, єства кожного окремого Я, його позитивних і негативних рис характеру, а також від того, глибоко чи тільки поверхово кожен мовець знає мову, її структуру, вміє користуватись нею, знає той предмет (об'єкт), про який висловлюється усно чи писемно, від того, доброзичливо чи неприхильно мовець ставиться до інших, як при цьому береться до уваги ідейна позиція, рівень (громадський, науковий та ін.) учасників розмови.

Отже, доречність мовлення якнайбільше досягається особистісними якостями мовця, його загальною і мовленнєвою ерудицією, спроможністю висловлюватись вмотивовано, обґрунтовано, отже, й доречно, доцільно.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти