Природне право чоловіка до власности

73. Чоловік передвижує в своїм житю хвилі, в котрих потреба му буде вже наперед узбираного добра, яким би міг заспокоювати свої потреби. З самої природи шукає він забезпеченя своєї долі на будучність, а той природний напрям єсть доказом природного права, без котрого сей напрям був би зблудний. В разі, якби чоловікови не вільно було нічого капіталізувати, був би в абсолютній неможності запевнити собі утримане на случай хороби, або старости. А се прецінь єго природне право, бо так як має право до житя, так має і право до того, без чого єго житє єсть непевне. А то забезпечене знаходить лишень в приватній власности средств продукції, а передовсім землі. Лиш тогди може бути забезпечений о свою будучність і спокійний о своє житє, коли має в руках можність заспокоєня своїх потреб. Тої можности же не має, наколи му не вільно нічого посідати. Зі всіх можливих способів запевненя утриманя посіданє землі єсть найпевнійше, а навіть єдине, бо земля одна утримує своїми плодами житє, і хто не має певности мати овочі землі, той не має певности утриманя житя, а певність мати овочі землі має лишень той, хто має кусник землі на власність. Бо лиш земля видає то, чого до житя потреба. Для того чоловік мусить мати право не лиш до набуваня плодів землі, але і до посіданя самої землі.

74. То природне право чоловіка належиться єму перед всяким істнованєм держави бо чоловік єсть старшим від держави і посідав право до захованя свого тілесного житя, заким істнувала держава.

Право власности освячене звичаєм

75. Тому то від віків у всіх краях і народах загальний був поміж людьми звичай ділити землю на власність приватну. А той звичай вже єсть доказом природного права, бо, що люди всіх часів і всіх народів уважали се за справедливе і нормальне, то певно єсть таким. Людскість не милиться в тім суді, в котрім одноголосно всі люди всіх часів освідчаються за істнованєм якогось права.

76. Могли бути родини чи громади, що мали спільну власність, але то не єсть доказом, щоби уважали комунізм за єдину форму леґальну уживанє землі.

Комунізм в Церкві

77. Тож і в наших часах в Церкві єсть узнана спільна власність, лиш не примусова, а факультативна. Зречися приватної власности і можности її набування, єсть радою євангельского убожества, виконаною в житю монашім, до котрої ані Церков, ані Христос нікого не силує. Ми в житю монашім маємо досвід, чим єсть комунізм і чого потреба на те, аби такий комунізм остоявся. Знаємо і щодня досвідчаємо, що до такої спільної власности потреба знаменитої організації, великої карности і щирої, сердечної, взаїмної любові. Де лиш в монастирі, в сій малій комуністичній громаді троха лиш зіпсуєся дух карности і любови, сейчас псуєся і устає комунізм, розділяють спільну власність. Для тої простої причини, що чоловік природно склонний до жадоби посіданя, котра не вдоволяєся спільною власностію, а вимагає власности приватної.

78. Утопією єсть думати, що можливий єсть комунізм при звільненім єще і ослабленім духу карности і послуху, котрого і так вже мало в суспільносте, і при розбудженій єще захланности і заздрости. Нашим молодцям, котрим теорія комунізму подобаєся, я би радив досвідчити системи комуністичної хоть через місяць, вибираючи до тої проби лиш самих товаришів і пересвідчених комуністів. Така проба дала би їм певно пізнати, як правдоподібною єсть можність приняття загальної тези комуністичної без духа евангельского убожества.

Право власности, освячене Божим правом

79. Відвічнії звичаї приватної власности потверджують всі устави державні, а Боже право освячує єго, ставляючи заповідь "Не кради" і "Не пожадай дому твого ближнього ані вола, ані осла, ані жадної річи, котра єсть єго власностію".

Право власности родини

80. То право видаєся тим природнійшим і тим конечнійшим для чоловіка, коли увзглядниться єго віднесене до родини.

81. Суспільність родини, се найпервістнійшій і найприроднійшій елемент, з котрого складаєся всяка суспільність людска. Се суспільність природнійша, первістнійша від всякої держави. Она мусить мати бодай ті самі права, які признаєся державі, або всякій іншій суспільности.

82. Ті, що признають право власности державі, громаді, суспільности, як же ж не видять, що логічно мусять признати те саме право і родині, бо-ж родина не лиш логічно, але і фактично істнує перед всякою іншою людскою суспільностію, для того мусить мати першеньство перед тамтими; її права суть більше узасадненими правом природи. Родина не менше від держави єсть в собі совершенна, повна, цілковита суспільність, котрою управляє самостійна вдасть, с. є. власть вітцівска. Єї належаться з природи всі права потрібні до устереженя, єї биту і до захованя справедливої независимости в границях означених її метою.

83. До тих прав і обов'язків родини, які з права природного випливають, і котрих держава ані загал суспільности не може знести або усунути, бо суть независимими від всяких устав державних і установ суспільности, належить з конечности право приватної власности у отця родини. Якже ж зможе дати своїм дітям то, чого їм потреба до житя і до утриманя, якже ж запевнить їх будучність, якже ж устереже перед змінною долею, як не буде му вільно набувати землю на власність приватну. Як не буде му вільно переливати ту власність на діти. А вже обов'язок вітця утриманя і вихованя дітей єсть природнійшим від якої-небудь устави, або установи.

Власть держави над родиною

84. Держава чи суспільність, котра би нарушувала ті права одиниці чи родини, приносила би їм нехосен, а шкоду, була би не справедливою, а шкідливою.

85. Вдасть держави може і повинна лиш опікуватися правами одиниць, може і повинна вглядати там, де серед родини комусь дієся кривда, але не сміє переступити сеї границі, не має права втискатися самовільно у внутрішний устрій суспільности родинної. Власть вітцівска не може бути усунена через власть державну.

86. Соціялісти ставляючи загальну опіку суспільности державної замість опіки вітцівскої, миляться, виступають против природної справедливости і нарушують основні в суспільности вязі родинні.

Інші злі наслідки теорії соціалістів

87. Крім тої несправедливости соціялістична система усуспільненя всякої власности приносить много інших фатальних наслідків.

88. З конечности іде за тою блудною теорією замішане у всіх верствах суспільности, тяжка неволя і незносима зависимість від держави. Та теорія отворає широко двері заздростям, невдоволеням, незгоді. Талант і працьовитість, ті жерела суспільних богатств, тратять найсущнійшу заохоту; в кінці замість рівности, о котрій мріють соціялісти, наступає у всіх рівна нужда і недостаток.

89. Для того то ми христіяни рішучо відкидаємо яко блудний і шкідливий принцип соціялізму, після котрого держава повинна загорнути всяку власність приватну і замінити її на публічне добро.

90. Та теорія, після науки христіяньства, шкодить убогим, котрих треба ратувати, противиться природним правам чоловіка, приписує державі власть, котрої не має, замішує публічний спокій і безпеченьство. Першим принципом суспільної христіяньскої акції єсть: нетикальність особистої власности.

Програма Церкви

91. В відкриті рани суспільности, на котрі соціялісти шукають ліку в розбудженю пристрастий, і в борбі, до котрої накликують надіями не до здійсненя, католицька Церков, випосажена в Христову науку євангелія, вливає єлей мира, і ведучи людей дорогами вказаними через Ісуса Христа, усмиряє і усуває братню борбу верств суспільних. Она голосить доктрини, котрі в силі крайности рівнати. Впливом своїм і законом Божим, котрого єсть сторожем, людей єднає, застерігаючи кождому то, що єму належиться. В кінци стан і верстви убогих, — робітників і зарібників — неодною хосенною інституцією підносить.

Церков учить терпеливости

92. Передовсім учить людей терпеливости, учить нас зносити то, що невідмінна доля приносить.

93. Суть поміж людьми вже з самої природи і конечности великі і многі ріжниці, котрим ніяк зарадити не можна. Вже з роду чоловік чоловікови не рівний. Природа одному дає довше житє, більшу силу, сильнійше здоровлє, більше спосібности — дари, котрих іншим відмовляє, або котрими інших наділяє не в рівній мірі.

94. До того і біг річей, обставини — то, що судьбою називаємо і що не залежить від волі людей, або залежить лиш в невеликій части, то всьо дає кождому чоловікови так ріжне житє, що мріяти о беззглядній рівности людей, се єсть противитися самій природі річей. До того чоловік, будучи паном свого поступованя, кождий для себе більшою або меншою охотою і усильностію в праці, поступованєм консеквентним і витревалим в більшій або меншій мірі напрямом своєї праці і ідеями житя, моральностію або браком принципів, судьбу свою собі зміняє, поправляючи або псуючи то, що природа і доля дала.

95. Той фактичний стан нашого житя, з котрим не числяться утопісти соціяльної демокрації, накладає на чоловіка конечність много зносити і много терпіти. Взбуджати в людях невдоволенє і розпуку перед тим, що в їх долі не дасться усунути, се єсть відбирати їм відвагу і силу до праці над тим, що власним поступованєм могли би змінити.

96. Ісус Христос пребогатим відкупленєм рода людського, не зніс тих трудів і терпінь, з котрими так звязане людске житє. Приніс однак людям нову силу до борби житя, показуючи, що дочасні терпіня суть досвідченями, котрі нам зсилає Боже провидінє, суть нагодою до чесноти і заслуги. Крест — се для христіянина конечне условє, без котрого не може стати учеником Христовим: Велику поміч і велику осолоду знаходять христіяни в самім примірі Христового житя. Принимаючи на себе добровільно муку і смерть, дивним способом злагодив Христос наші печалі, а оказуючи вічну славу, довів людей до того, що з радостію терпіли муки, з радостію ішли на смерть. Ми знаємо, що

(2 Кор. 4, 17). Євангеліє учить людей терпеливости в зношеню невідмінної долі, і наклоняє людей до успособленя і до праці, котра могла би їх долю змінити.

Факт нерівности економічної

97. Терпеливість в зношеню тягарів житя, осолоджена приміром Ісуса Христа, надією вічного спасенія і беззглядної рівности перед Божим судом, робить лекшим принятє тих ріжниць природних поміж людьми, котрі причиняються до розложення поміж них ріжних праць, потрібних в суспільнім житю.

98. Житє суспільне з конечности має ріжні функції: висші і низші. Ріжнородність положеня і ріжнородність спосібностей і прикмет і нерівність маєтків склоняє людей до понятя тих ріжнорідних праць.

99. Можна би о суспільности людскій то само сказати, що св. ап. Павло сказав о Церкві, що єсть одним тілом, а має много членів і Бог положив члени кождого з них в тіло, як схотів. А якби всі члени були одним членом, де ж було би тіло? А так єсть много членів, одно же тіло; і не може око сказати руці: не потреба мені тебе, ані голова ногам не може так сказати. Радше ті члени, що суть немічнійші, суть потрібнійші, а члени, котрі уважаємо за безчестнійші, тим віддаємо більшу честь і

100. Люди мають звичай украшати або хоть прикривати ті части тіла, котрі суть не так благородні і не так достойні. В Церкві, тім Христовім тілі, верстви убожші і слабші суть оточені опікою і поважанєм таким, якого не мають богатші. Свідчать о тім інституції, в котрих тисячі людей добровільно служать убогим, опущеним, старцям, калікам і хорим, сиротам і опущеним дітям. Всім тим інституціям Христова Церков дала початок. Свідчить о тім і практичне застосоване Христового слова:

(Мт. 25, 40). То слово цілий світ христіяньский по всі часи так розумів, що в тих "братях менших" видів самого Христа, вінчаючи пресвітлою авреолею голову тих, котрим світ відмовляв всякої слави, украшаючи золотим перстенем ту руку суспільного тіла, уживану до всяких найнизших суспільних функцій.

101. По сім короткім житю наступає житє вічне — се доперва правдиве житє. Чи хто посідає богатства, чи ні, то річ в сущности своїй обоятна; для щасливости вічної лиш одне має значене: який хто робить ужиток з отриманих дарів.

102. Ті доктрини так христіяньскі суть підставою цілої моральности. Без них не подібно мати правдивого і христіяньского суду о справах і відносинах дочасних, так, як понятє якоїсь безглядної і стислої справедливости поза гробом якогось суду, якоїсь нагороди або кари, мусить бути підставою кождої етики, котра має бути чимсь тривальшим і певнійшим від страху перед судами людскими.

103. Без тих понять цілий світ і житє мусить бути непонятою тайною. Ті доктрини, хоч самому розумови доступні, суть однак підставою цілого Божого об'явленя Христової науки.