Війна була викликана підйомом національно-визвольного руху на Балканах і загостренням міжнародних протиріч. Повстання проти турецького панування у Боснії та Герцеговині (1875-1878) та Болгарії (1876) викликали широкий громадський рух у Росії на підтримку слов'янських народів. Царський уряд з метою посилення свого впливу на Балканах виступив на підтримку повсталих.Великобританія прагнула зіштовхнути Росію з Туреччиною і скористатися у своїх інтересах ослабленням обох країн.

У червні почалася сербо-турецька війна, в якій Сербія зазнала поразки. Щоб врятувати її від загибелі, Росія 19 (31 жовтня) 1876висунула Туреччині вимогу укласти перемир'я із Сербією, яку Туреччина прийняла, але у грудні під впливом Великобританії відмовилася від виробленого міжнародною Константинопольською конференцією послів у Стамбулі проекту мирного врегулювання східної кризи.

У січні 1877 Росія уклала угоду з Австро-Угорщиною, яка зберігала нейтралітет, за що отримувала право окупувати Боснію і Герцеговину, і в березні - угода з Румунією про пропуск російських військ через її територію. У квітні султан відкинув новий проект реформ для балканських слов'ян, вироблений з ініціативи Росії, і 12 (24 квітня) Росія оголосила війну Туреччині.

Ворожа Росії позиція, зайнята Великобританією та Австро-Угорщиною, і введення англійської ескадри у Мармурове море змусили царський уряд утриматися від заняття Константинополя. 19 лютого (3 березня) був підписаний вигідний для Росії і балканських держав Сан-Стефанський мирний договір 1878, умови якого були значно урізані наБерлінському конгресі 1878.

Попри це війна мала велике значення для звільнення народів Балкан від турецького ярма та завоювання ними незалежності. Росія повернула південну частину Бессарабії, втрачену після Кримської війни, і приєднала Карську область.

Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна

Причини війни

Причиною франко-прусської війни було суперництво між Францією та Пруссією за гегемонію в Центральній Європі. Франція, яка остерігалася посилення Пруссії, намагалася перешкодити об'єднанню німецьких земель під її зверхністю. Обидві країни прагнули війни, щоб остаточно вирішити протиріччя, що назрівали.

Поштовхом до війни стали династичні суперечки навколо іспанського престолу. У 1868 р. в Іспанії сталася революція, внаслідок якої королеву Ізабеллу II було позбавлено престолу. Народ вимагав республіки, а правлячі кола Іспанії тим часом вели пошуки нового монарха. Улиплі 1870 р. престол запропонували родичеві прусського короля Леопольду Гогенцоллерну. Боячись опинитися між двома вогнями, Франція почала наполягати на тому, щоб кандидатура Леопольда, як претендента на престол, не розглядалася ні тоді, ні будь-коли у майбутньому. Пруссія, погоджуючись із першою вимогою, відмовлялася прийняти другу. Подальші наполягання Франції закінчилися тим, що прусський король Вільгельм І надіслав французькому послові "Емську депешу", підкореговану канцлером Бісмарком. У ній, зокрема, містилася фраза про те, що "його величність король відмовляється прийняти французького посла".

Французький уряд сприйняв це як образу і 19 липня 1870 р. оголосив війну Пруссії. Майстерно розіграна Бісмарком провокація мала успіх. Пруссія в очах громадськості виступала як жертва агресії.

Почавши війну, Франція виявилася непідготовленою до неї. її армія поступалася прусській як чисельно (250 тис. проти 400 тис. вояків), так і якісно.

Перебіг воєнних дій

На початку серпня три німецькі армії вторглися в межі Франції. 20 серпня 80-тисячну французьку армію було оточено в районі фортеці Мец, а 1 вересня така ж доля спіткала 100-тисячне військо в районі м. Седан, де знаходився і сам

імператор Франції Наполеон Ш. 2 вересня після нетривалих переговорів Наполеон III підписав акт про капітуляцію французької армії.

Звістка про полонення імператора сколихнула Париж. 4 вересня 1870 р. населення вийшло на вулиці міста. Францію було проголошено республікою (Третя республіка у Франції). Влада перейшла до Тимчасового уряду національної оборони, що його сформував блок опозиційних політичних сил - від монархістів до радикально налаштованих республіканців.

Прагнучи припинити війну, новий уряд запропонував Пруссії перемир'я і сподівався в подальшому домовитися про почесний мир. У відповідь Пруссія висунула відверто загарбницькі вимоги.

Республіканці, які доступилися до влади у Франції, вважали прийняття тих умов національним приниженням. Вони боялися, що на республіку впаде тінь підозри у зраді державних інтересів, адже ще під час революції кінця XVIII ст. вона завоювала репутацію патріотичного режиму, на відміну, наприклад, від монархії Бурбонів (1814-1830 pp.), що її накинули французам іноземні інтервенти.

Отже, становище, в якому опинилася Франція, не залишало надій на швидке завершення війни. 16 вересня 1870 р. прусські війська з'явилися на підступах до Парижа. Місто було повністю блоковано. 27 жовтня французька армія, оточена в Меці, капітулювала.

Лише завдяки надзвичайним заходам наприкінці 1870 р. на південь від Парижа пощастило розгорнути Луарську армію. Одначе цього було замало, щоби врятувати країну. Залишалося закликати народ Франції до загальнонародної війни за визволення країни. Але побоювання того, що національно-визвольна війна може перерости в громадянську, як це сталося в 1792- 1793 pp., стримувало уряд від такого кроку. Він дійшов висновку, що немає Іншого виходу, як укласти мир на умовах, запропонованих Пруссією, і почав очікувати сприятливого моменту. Тим часом він лише імітував національну оборону, за що отримав назву "уряду національної зради".

Затягування війни поставило Париж у нелегке становище. Його гарнізон налічував майже 500 тис. озброєних людей. Це були головно солдати Національної гвардії, чоловіки непризовного віку. Кепсько навчені та не дуже дисципліновані, вони навряд чи змогли б протистояти регулярним військам у чистому полі, але захищаючи власне місто, будинки, вони були налаштовані битися хоч би з ким. Тому прусська армія не наважувалася відразу йти на штурм, а вдалася до тривалої облоги. 325-тисячне вороже військо оточило місто і наприкінці грудня 1870 р. почало обстрілювати його з важкої артилерії.

Громадян найбільше непокоїли не руйнівні обстріли і втрати, а загроза голоду і холоду взимку. У січні 1871 р. на одного мешканця видавалося 300 грамів хліба на день. На дрова було порізано всі дерева паризьких бульварів. Щоправда, на "чорному ринку" можна було купити все, але ціни були доступні мізерній кількості громадян. Відсутність підвозу сировини і вивозу готової продукції' паралізували промисловість, а разом з нею і всю ділову активність мільйонного міста. Промисловці й торговці залишилися без прибутку, а робітники та службовці - без заробітної платні. Тисячі сімей існували завдяки винагороді, яку одержували за службу в Національній гвардії, - 1,5 франка на день. Мешканці міста не могли оплачувати квартир, промисловці й торговці - повернути взяті кредити.

Щоб відвернути загрозу масових банкрутств, уряд заборонив вимагати виплат за борговими зобов'язаннями і за квартири до завершення війни.

Однак це не могло зупинити зростання соціальної напруженості в місті, де на тлі напівголодного існування більшості його мешканців особливо впадала в око ситість мешканців багатих кварталів.

Невдоволення парижан почало набирати політичного забарвлення. Всю відповідальність за поразку у війні, зловживання, голод вони небезпідставно покладали на уряд. Невдоволення ним іноді виливалось у стихійні повстання. Так було, зокрема, ЗІ жовтня 1870 p., коли стало відомо, що уряд хоче вступити в переговори з Пруссією. Національні гвардійці заарештували і утримували, як заручників, міністрів. Цим було зірвано перемир'я, підготовлене Адольфом Тьєром, головою уряду.

За таких умов уряд головне своє завдання вбачав не в обороні столиці, а в у гамуванні парижан.

Франкфуртський мир

На початку 1871 р. становище, що склалося, уряд оцінив як безнадійне. Всі спроби прорвати блокаду виявилися невдалими. Далі відтягувати укладення миру було неможливо.

Для нейтралізації опозиції закрили демократичні паризькі клуби, які виконували роль політичних партій, і ряд опозиційних газет.

На репресії парижани відповіли новою спробою повстання. Придушивши його, уряд остаточно розв'язав собі руки.

У той час у Дзеркальній залі Версальського палацу прусського короля Вільгельма І було проголошено німецьким імператором. 28 січня 1871 р. між Францією та об'єднаною Німеччиною було підписано перемир'я. За його умовами форти Парижа та армійські запаси зброї передавалися німцям.

На виборах до Національних зборів Франції перемогли сили, які виступали за негайне укладення миру - монархісти І частина республіканців. Головою виконавчої влади збори призначили Тьєра. Він подав на розгляд попередні умови миру, які передбачали передачу Німеччині Ельзасу і частини Лотарингії, а також виплату 5 млрд франків контрибуції". Національні збори затвердили ці умови. Остаточно мир було підписано у Франкфурті 10 травня 1871 р.

США у 1877—1900 рр

Робітничий рух.

Своєрідність соціально-економічного розвитку США визначила особливості робітничого руху в країні. Завдяки гомстед-акту кожний робітник міг майже безкоштовно одержати землю і стати фермером, що змушувало підприємців платити вищу, ніж в Європі, зарплату. Правда, це стосувалося тільки кваліфікованих робітників, переважно із середовища спадкових американців. Основна ж маса працівників за роботу одержувала не більше ніж 1,5 долара на день. Тривалість робочого дня сягала 12-14 год. Убільшості штатів не існувало навіть натяку на соціальне страхування і охорону праці.

Перші серйозні виступи робітників почалися в 70-ті роки XIX ст. У ряді міст страйковий рух набув такого великого розмаху, що для його придушення вперше було використано федеральні війська. Страйки закінчилися поразкою, але вони підготували ґрунт для організації робітників, сприяли створенню профспілок.
Провідним профспілковим центром країни з 80-х років XIX ст. стала Американська федерація праці (АФП). У1886 р. АФП організувала ряд великих страйків, очоливши в країні рух за 8-годинний робочий день. Кульмінаційним моментом руху стали страйк і масові демонстрації 1 травня, у яких взяло участь 350 тис. чол. Центром подій став Чикаго, де страйкувало понад 65 тис. робітників. З травня в місті відбулося зіткнення робітників і штрейкбрехерів, при розгоні людності поліцією були жертви.

Наступного дня, 4 травня, після мітингу протесту, коли люди вже розходилися, з'явилася поліція і стала розганяти решту присутніх. Зненацька в лавах поліції вибухнула бомба, серед поліцейських і робітників виявилися вбиті й поранені. Того, хто кинув бомбу, не знайшли, але робітничих ватажків було віддано під суд і засуджено до повішення. У пам'ять про чиказькі події і страчених робітників - Парсонса, Енжела, Спайса і Фішера -перший конгрес II Інтернаціоналу (1889) оголосив 1 Травня Міжнародним днем пролетарської солідарності і боротьби за 8-годинний робочий день.

У результаті масових страйків і демонстрацій 1886 р. 185 тис. робітників країни домоглися 8-годинного робочого дня, а в 200 тис. чол. робочий день було скорочено до 9-10 год. Страйковий рух продовжувався і в 90-х роках. Особливо великий страйк охопив у 1894 р. заводи вагонобудівної компанії Пульмана.

Утворення Троїстого союзу.

Погіршення відносин з Росією обумовило військово-політичне зближення Німеччини та Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали секретний союзний договір, що передбачав взаємодопомогу у випадку нападу Росії на одну з двох держав. Доброзичливий нейтралітет встановлювався під час війни з будь-якою іншою європейською країною, якщо тільки до неї не приєднається Росія. Оборонний за формою, договір мав агресивний характер. Він передбачав ситуацію, в якій при воєнному конфлікті між Німеччиною і Францією у разі допомоги останній Росії Німеччина здобувала б австрійську підтримку і війна набувала європейського масштабу.

Згодом, використавши італо-французьке колоніальне суперництво, Бісмарку вдалось залучити до коаліції Італію. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали секретний союзний договір про взаємодопомогу у війні проти Франції. Він передбачав спільний виступ союзників у разі нападу на одного з них двох або більше будь-яких європейських країн. Так виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини й Італії, який поклав початок розколу Європи на ворогуючі військові угруповання.

Спритно граючи на суперечностях європейських держав, Троїстому союзу невдовзі вдалося залучити на свій бік Румунію та Іспанію. Проте всі спроби Бісмарка і його наступників домогтися участі в союзі Англії виявилися марними. Незважаючи на гострі колоніальні протиріччя з Францією і Росією, Велика Британія, як і раніше, не бажала зв'язувати себе договором з будь-якою європейською державою, залишаючись вірною політиці «блискучої ізоляції».

Поміркуйте!
Поясніть, як ви розумієте термін «блискуча ізоляція» щодо Великої Британії.

Проте ймовірне приєднання Англії до німецько-австрійського блоку прискорило військово-політичне зближення Франції і Росії. У 1891 р. франко-російський союз було оформлено консультативним пактом. Представники генеральних штабів обох країн у 1892 р. підписали секретну військову конвенцію про спільні дії на випадок війни з Німеччиною. Конвенцію, що мала зберігати силу на весь час існування Троїстого союзу, було ратифіковано наприкінці 1893 - на початку 1894 р.

Росій-тур війна

Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна