Керівництво і лідерство у формальній і неформальній організації.

Для того, щоб краще зрозуміти суть явищ влади, керівництва і лідерства в цілому, а також виявити особливості відносин між ними, спочатку слід звернутися до поняття типу організації. Всі організації і групи можна розділити на два основні типи - формальні і неформальні. Будь-яка формальна організація і група - це інституційна встановлювана спільність людей, об'єднаних для досягнення якої-небудь мети. Неформальні групи утворюються в результаті нерегламентованої, спонтанної активності людей, що вступають між собою в регулярні взаємодії. Формальні групи - це групи, створені за волею керівництва, а неформальні - продукт стихійної взаємодії людей в ході їх повсякденного життя і діяльності. Формальна організація створюється за заздалегідь створеним планом. Неформальна організація є своєрідною реакцією людей на їх незадоволені індивідуальні погреби, зокрема, потреби у спілкуванні, захисті, підтримці і т.п. Основними причинами утворення неформальних груп є наступні фактори:

- потреба в соціальній належності. Потреба в належності до якої-небудь соціальної спільності є однією з найсильніших і найбільш типових потреб людини. її незадоволеність породжує сильні негативні емоції і навпаки - задоволеність веде до відчуття соціального й особистого комфорту;

- потреба в допомозі. Люди змушені об'єднуватися у групи і для того, щоб мати можливість подолати властиву їм обмеженість індивідуальних можливостей. Усвідомлення цієї обмеженості і необхідності її подолання породжує сильну потребу в допомозі, а вона, у свою чергу веде до утворення груп, перш за все неформальних;

- потреба в захисті. Ступінь захищеності людини, включеної у групу, вище індивідуальної захищеності. Усвідомлення цього факту також є причиною об'єднання людей у групи;

- потреба у спілкуванні. Крім того, що ця потреба сама по собі є однією з головних потреб людини, що задовольняється лише через групові контакти, вона виконує ще одну функцію - веде до підвищення міри інформованості, а через це - розширює адаптивні (пристосовані) можливості людини, підвищує ефективність її контактів із зовнішнім світом.

Ці базові психологічні потреби людини є причинами виникнення неформальних груп, через які вони задовольняються. Ці групи не встановлюються директивно, а складаються спонтанно - як природний продукт міжособистісних взаємодій, формальні групи (організації) мають протилежний генезис - вони нав'язуються, встановлюються, виходячи з тих або інших зовнішніх вимог, передусім, - з потреб організації певної спільної діяльності. Формальні групи також дозволяють реалізувати всі вказані потреби, проте в них виникає новий механізм їх організації наявність регламентованої структури та ієрархії.

В результаті цього вся групова динаміка неформальних організацій обумовлена лише закономірностями міжособистісних взаємодій як таких. Динаміка ж формальних організацій обумовлюється новими закономірностями - владними, примусовими, ієрархічними.

І формальні, і неформальні групи повинні бути хоча б якось організованими, що і відбувається насправді. Основним і відносно найбільш простим способом такої організації є виділення серед членів групи особи, на яку покладаються функції з її координації. Однак якщо в неформальних групах ця особа виділяється самою групою, делегується нею в цю позицію, то у формальних групах така особа, як правило, ставиться в цю позицію через зовнішні причини. Тому для неформальної групи є характерною наявність неофіційного лідера, а для формальної - наявність лідера офіційного - керівника. Неформальне і формальне лідерство - це достатньо різні за своїм походженням і закономірностями явища. З'ясування їх схожості і відмінності між ними необхідне для розуміння суті управлінської діяльності.

Перш ніж розглянути це питання, слід зазначити, що поділ груп (організацій) на формальні та неформальні, не дивлячись на його очевидність, не є абсолютним. Неформальні групи можуть трансформуватися у формальні і навпаки. І ті, і другі, розрізняючись за механізмами виникнення, мають важливі риси спільності, зокрема, такими рисами є наявність структури та «головного» і «ведених» членів. Формальні і неформальні групи можуть бути досить великими і, як правило, диференціюватися на підгрупи. У формальних організаціях такими підгрупами є штатні структурні підрозділи (відділи, сектори тощо). Неформальні організації також розділяються на підгрупи, угрупування, між якими можуть встановлюватися досить складні відносини. Нарешті, найбільш важливим є те, що будь-яка формальна організація не виключає, а навпаки, припускає наявність у середині себе ряду, а часто і багатьох неформальних груп. Тим самим у структурі організацій, особливо крупних, тісно взаємодіють і ніби «накладаються» один на одного формальні і неформальні способи їх структуризації. Також слід зазначити, що наявність двох типів груп (організацій) - формальних і неформальних - є причиною існування двох різних способів управління та відповідних механізмів (формальне і неформальне управління). Це обумовлює і два типи лідерства - формальне і неформальне. Вони можуть вступати у складні відносини: поєднуватися, різко розходитися, взаємодіяти.

Поняття лідерства відноситься до характеристики психологічних відносин, що виникають у групі «по вертикалі», тобто з погляду відносин домінування-підпорядкування. Поняття керівництва відноситься до загальної організації діяльності всієї групи та процесу управління нею. В українській мові на відміну, наприклад, від англійської, для позначення неформального лідерства частіше вживається поняття лідер, а для позначення формального лідерства - керівник. Хоча термін “lеаdeгshір” буквально означає «лідерство», він припускає синонімічне використання для позначення і лідерства, і керівництва. Терміну «керівник» більше відповідає поняття «Огgапіzаtіоnа1 lеаdегshір» - організаційний лідер. У структурі МНС найчастіше використовується термін „начальник". Даний термін використовується по відношенню до формального лідера. Начальник - це посадова особа, яка має певні посадові повноваження і певне звання.

Відмінності між неформальним лідерством і формальним керуванням, специфіка їх впливу на діяльність групи (організації") визначаються наступними основними положеннями:

1) лідер в основному покликаний здійснювати регуляцію міжособистісних відносин у групі, тоді як керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як деякої соціальної організації;

2) лідерство можна констатувати в умовах мікро середовища (яким і є група); керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане зі всією системою суспільних відносин;

3) лідерство виникає стихійно, керівник будь-якої реальної соціальної групи або призначається, або обирається, але так чи інакше цей процес не є стихійним, а навпаки - цілеспрямованим, здійснюваним під контролем різних елементів соціальної структури;

4) явище лідерства є менш стабільним, висунення лідера великою мірою залежить від настрою групи, тоді як керівництво - явище більш стабільне;

5) керівництво підлеглими, на відміну від лідерства, володіє набагато більш усталеною системою різних санкцій, яких в руках лідера немає;

6) процес прийняття рішення керівником є набагато більш складним і опосередкованим безліччю різних обставин і міркувань, що не обов'язково кореняться в даній групі, тоді як лідер ухвалює більш безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності;

7) сфера діяльності лідера - в основному мала група, де він є лідером; сфера дії керівника ширше, оскільки він представляє групу в ширшій соціальній системі.

Отже, лідерство є переважно психологічною характеристикою поведінки окремих членів групи (організації)- Керівництво ж – це соціальна характеристика відносин у групі, перш за все з погляду розподілу ролей управління і підпорядкування. На відміну від лідерства, керівництво виступає як регламентований суспільством правовий процес. Лідер висувається в позицію ведучого тому, що він демонструє вищий, ніж вся решта членів групи, рівень активності, участі, впливу в рішенні яких-небудь задач. Інші члени групи, таким чином, добровільно приймають лідерство, тобто ставлять себе в позицію ведених (субдомінантних) по відношенню до лідера. Керівник же - це той, кого призначають на роль ведучого і наділяють для цього системою примусових повноважень, переважно офіційно-правового, владного характеру. Через це лідер і керівник володіють якісно різними формами і ступенем впливу на групу (організацію). Ці відмінності, у свою чергу, безпосередньо і сильно впливають на те, як конкретно може здійснюватися ними діяльність управління, як вони можуть реалізувати свою позицію ведучого. Лідер володіє виливом - здатністю чинити вплив на окремих осіб і групи, спрямовуючи їх на досягнення якої-небудь мети. Вплив, в основному, реалізується через феномен авторитету. Керівник же володіє (або разом з авторитетом і виливом, або крім них) владою, статусом. Це - вже не «здатність впливати», а обов'язок справляти вплив. Таким чином, всі розглянуті поняття слід розділити на дві групи, що диференціює явища лідерства і керівництва (табл. 9.3).

Таблиця 9.3 – Розподіл явища лідерства і керівництва.

Отже, лідер і керівник можуть використовувати для організації діяльності управління суттєво різні джерела і форми дії - відповідно вплив і владу («владу авторитету» і «авторитет влади»). Відмінності між ними є дуже суттєвими, а найбільше значення для психологічної характеристики управлінської діяльності має розкриття особливостей владних відносин керівника і підлеглих.

Висновок. Саме лідерство не має певної структури в системі влади, але являє собою певну владу над людьми. Нерідко у практиці управління змішують лідерство і амбіційність, яка є протилежністю лідерству. Амбіції - це нереальні прагнення до лідерства, неправильне відчуття лідерства якогось члена групи. Не можна дуже амбіційну людину називати лідером. Таких людей звичайно називають, демагогами і в неформальних соціальних групах вони частіше за все відносяться до категорії відкинутих (вигнанців). Дійсний лідер не прагне до лідерства, воно виникає природно, як результат його діяльності, поведінки. Найкращою для колективу, для справи є ситуація, коли його керівник є одноразово і лідером, коли «авторитет влади» поєднується з «владою авторитета».

Л Е К Ц І Я 14