ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методи фінансової діяльності.

Методи фінансової діяльності.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами -засоби, прийоми, за допомогою яких держава й уповноважені нею органи забезпечують мобілізацію, розподіл і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів. Застосування конкретного методу фінансової діяльності залежить від кількох чинників:
1) стадії фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;
2) форми власності на кошти, що переходять державі;
3) джерел державних доходів;
4) мети використання грошових ресурсів на конкретному етапі розвитку держави;
5) співвідношення між доходами й видатками.
Методи фінансової діяльності класифікують залежно від стадії руху грошових фондів:
1. Методи мобілізації грошових ресурсів:
а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;
б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень, механізмів кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.).
2. Методи розподілу грошових ресурсів:
а) метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;
б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання.
3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:
а) за спрямованістю видатків на:
- пооб’єктні — спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об’єктів (майнових комплексів та ін.);
— посуб’єктні - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);
б) за формою надходження грошових ресурсів на:
- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
— готівку.

Місце фінансового права в національній системі права.

Фінансове право як галузь права є невід'ємним елементом системи національного права України і входить у загальний комплекс галузей публічного права. Необхідність існування фінансового права обумовлена використанням державою і місцевими самоврядуванням фінансів як основного важеля у процесі розподілу частини вартості валового внутрішнього продукту, зокрема, національного доходу, а також частини національного багатства країни і здійсненням ними у зв’язку з цим відповідної фінансової діяльності. Фінансові відносини виступають невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно є важливим інструментом у механізмі їх правового регулювання державою. Їхній розвиток супроводжується розширенням сфери фінансової діяльності держави і місцевих само врядувань, оновленням її форм і методів, зростанням масиву фінансового законодавства і потреби у спеціалістах з високим рівнем фахової компетентності в цій сфері. Фінансове право як галузь національного права України покликане відіграти важливу роль у здійсненні економічних і соціальних перетворень, у розвитку виробничого потенціалу підприємств і зміцнення фінансів країни в цілому.

Наука фінансового права.

Поряд з іншими аспектами дослідження фінансове право можна розглядати й як галузь юридичної науки. Тобто наука фінансового права є сукупністю теоретичних понять, тлумачень і уявлень про чинне фінансове право, його предмет і метод, правові підгалузі та інститути, що входять до його складу. Предметом фінансового права як науки є його гносеологія, а також осмислення й дослідження проблем та перспектив удосконалення галузі.

Фінансове право як галузь права матеріалізується у фінансово-правових нормах, принципах, методах; наука фінансового права — в узагальненнях, оцінках, висновках, концепціях, нових поняттях і категоріях, у теоріях і доктринах, що відображаються в наукових працях: статтях, монографіях, навчальних посібниках та підручниках із фінансового права.

Як і будь-яка інша наука, наука фінансового права має властиві тільки їй предмет дослідження і понятійно-категорійний апарат, власний зміст. З іншого боку, вона є частиною юридичної науки в цілому. Предметом науки фінансового права є сукупність знань про фінансове право та фінансову діяльність держави, хоч такі знання є різнорідними.

Як одна з юридичних наук, наука фінансового права вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. Завданнями науки фінансового права є вивчення фінансового законодавства інших держав, здійснення порівняльного аналізу й використання позитивного досвіду для вдосконалення практики оновлення фінансово-правових актів, тим паче, що нині на порядку денному у сфері фінансової діяльності держави залишається реформування податкового законодавства та законодавства про відносини у сфері державного кредиту.

Фінансовому праву як науці притаманні певні особливості. Це суспільна наука, відповідно вона підпадає під різноманітні деформації та політичний тиск, особливо у сфері дослідження практичного досвіду правозастосовної діяльності органів управління у сфері фінансів.

Наука фінансового права як юридична наука досліджує низку фінансових явищ і понять, що за своєю природою є предметом дослідження економіки та фінансів. Отже, понятійно-категорійний апарат фінансової науки та науки фінансового права значною мірою тотожні. Наука фінансового права вивчає фінансово-правові явища, які за юридичною природою є публічно-правовими і виникають лише у сфері державних фінансів. Сфера приватних фінансів — предмет дослідження цивільного права, там застосовується диспозитивний метод правового регулювання.

У межах фінансового права розвиваються інститути податкового права, фінансового контролю, банківської діяльності, оскільки всі розуміють значення податків для формування дохідної частини бюджету, однак формування податкової системи держави має бути відпрацьоване на певних категорійних поняттях. Визначаючи склад податкової системи, слід ураховувати як практику розвинутих країн, так і особливості національної економіки України, історичні традиції тощо.

Дослідження фінансово-правових відносин є актуальною темою для вивчення у вищих навчальних закладах. Фахівці-практики добре розуміють, що впровадження фінансових законів, формування сучасної системи міжбюджетних, податкових відносин, діяльності у кредитно-фінансовій сфері потребують якісного наукового підґрунтя. Саме тому за останні роки значно зросла кількість та якість дисертаційних досліджень, що здійснюють не лише науковці, а й практики.

Фінансово-правова відповідальність (ФПВ)

ФПВ – це державний осуд, який полягає в нормативному і забезпеченому держ примусом обов’язку суб’єктів сусп відносин зазнавати заходів держ примусу за вчинене правопоруш, що полягають у засудженні і накладенні нових, додаткових для порушника позбавленнях особистого або майнового характеру та реалізується в охоронних правовідн відповідальності. Відмінність юр відповідальності від заходів державно-правового примусу полягає в підставах виникнення, в меті, функціях.

Основними принципами ФПВ є: законності, справедливості, одноразовості притягнення до ФПВ, доцільності, своєчасності, системного зв’язку ФПВ з іншими видами відповідал, обґрунтованості, відмежування фін санкції від фін обов’язку. До основних функцій ФПВ належать: регулятивна, превентивна, каральна, відновлювальна, виховна.

За вчинення фін правоп застосовуються фінан-правові санкції, під якими слід розуміти обов’язкові структурні елементи норми фін права, що мають майновий характер, забезпечені примусовою силою держ, застосовуються в спеціальному процесуальному порядку уповноваженими на це держ органами у випадку невиконання або неналежного виконання суб’єктом фін діяльності – фіз чи юр особою – вимог з-тва про акумуляцію, розподіл, використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою відшкодув недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових коштів, а також покарання порушників.

Для ФПВ характерні всі ознаки юр відповідальності. 1. Фактичною підставою ФПВ , як і інших видів є правопорушення. Визначення фінансового правопорушення в законодавстві відсутнє. 2. ФПВ установл держ й пов’язана із застосуванням санкцій правових норм до правопорушників уповноваженими особами в охоронних фін-пр нормах і містить у своїй структурі фін-пр санкції. є в ПодатКУ, МитномуКУ, , БКУ, кодексі про адмін правопорушення, КК.. ФПВ застосовують Держ податкові органи, Держ казначейська служба, Державна фінансова інспекція, суди та ін.. 3. ФПВ має на меті завдати правопорушнику негативних наслідків майнового характеру. Це зумовлене специфікою фін-пр санкцій, необхідністю для держави отримати відшкодування й покарати правопорушника в специфічній, характерній для фін права майновій формі.4.Реалізується в особливій процесуальній формі.

Особливості фін-пр санкцій (ФПС)визначаються дією різних факторів: 1) вони в одних випадках можуть застосовуватися на вимогу керівника держ органу, а в інших – в обов’язковому порядку; 2) в більшості випадків застосування ФПС потребує процесуального оформлення. 3) ФПС застосов через певний проміжок часу після попередження про усунення недоліків і, як правило, на розсуд правозастосовчого органу; 4) реалізація фін-пр норм має продовжувальний характер і її припинення залежить, як правило, від активних позитивних дій правопорушника, від його виконавської дисципліни і своєчасності ліквідації недоліків, що існують; 5) для фіна діяльності держ характерні специфічні методи, до яких можна віднести встановлення обов’язкових платежів, податків, встановлення і стягнення мита, зборів та інше; 6) ФПС характерні різноманітні і специфічні види примусу. 7) ФПС залежно від способів, яким вони слугують правовій охороні, поділяються на правовідновлювальні і каральні.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фын,крим,адмын. Фінансоваза порушення законів з питань оподаткування та іншого зак-тва встановлюється та застосовується згідно з ПодаткКУта іншими зако. Застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Процедура ФПВ – це, у переважній більшості, імперативні, процесуальні правовідносини, що виникають з юр факту вчинення фін правопорушення між правопорушником і держ, в особі її компетентних органів, в рамках яких у правопорушника з’являється обов’язок понести несприятливі обмеження майнового характеру, а в уповноважених органів – обов’язок піддати правопорушника несприятливим правообмеженням, які передбачені санкцією порушеної фінансово-правової норми.

Аналіз фінансових процесуальних норм дозволив виділити три стадії ФПВ: 1) фіксація факту і кваліфікація діяння; 2) притягнення до відповідальності; 3) реалізація заходів несприятливого для порушника характеру.

 

Ст. 75. ПКУ Види перевірок

Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні тадокументальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Обслідування - здійснюється щодо окремих сторін фінансової діяльності і спирається на широке коло показників
Аналіз- проводиться на базі поточної або річної звітності і характеризується використанням аналітичних прийомів
Ревізія- метод документального контролю підприємства, установи, організації, дотриманням фінансового законодавства,спосіб документального виявлення фінансових зловживань.На практиці найрозповсюдженішими методами фінансового контролю є ревізії. Ревізії за змістом поділяються на документальні і фактичні.

Документальні ревізії включають в себе перевірку різних фінансових документів. У ході фактичної ревізії перевіряються не тільки документи, а й наявність грошових коштів і матеріальних цінностей.
-За організаційною ознакою ревізії можуть бути плановими (передбачені в плані роботи відповідного органу), позаплановими (призначені в зв'язку з надходженням сигналів) і комплексними(проводяться спільно декількома контролюючими органами).
-За обслідуваним періодом діяльності ревізії діляться на фронтальні і вибіркові. При фронтальній(повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність суб'єкта за певний період. Вибіркова(часткова) ревізія являє собою перевірку фінансової діяльності тільки за якийсь обмежений період часу.
-За обсягом діяльності ревізії поділяються на комплексні і тематичні. При комплексних ревізіях перевіряється фінансова діяльність даного суб'єкта в різних галузях. Тематичні ревізії зводяться до обслідування якоїсь однієї сфери фінансової діяльності.

Ст 6. Зведений бюджет

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування екон і соц розвитку держави.

Зведений бюджет Укр включає показники Держ бюджету України, зведеного бюджету АРК та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя.

Зведений бюджет АРК включає показники бюджету АРК, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського АРК значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районного бюджету, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району у місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

Показники бюджетів об'єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом, включаються до відповідних зведених бюджетів.

 

Принципи бюджетної системи

Ст 7.Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:1) єдності бюджетної системи Укр - єдність бюджетної системи Укр забезпечується єдиною пр. базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;2) збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;3) самостійності - Держ бюджет Укр та місц бюджети є самостійними. Держава коштами держ бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та ОМС. Органи влади АРК та ОМС коштами відповідних місц бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади АРК та органів місц самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства Укр, правом ВР АРКта відповідних місц рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місц бюджети;4) повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до НПА органів держ влади, органів влади АРК, ОМС;5) обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках екон і соц розвитку Укр та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;6) ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі нац системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, АРК, місцевим самоврядуванням, при залученні min обсягу бюджетних коштів та досягнення max результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;7) субсидіарності - розподіл видів видатків між держ бюджетом та місц бюджетами, а також між місц бюджетами ґрунтується на необхідності max можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;8) цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використ тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;9) справедливості і неупередженості - бюджетна система Укр будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;10) публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання держ бюджету та місц бюджетів, а також контролю за виконанням держ бюджету та місц бюджетів.

Складові частини бюджету.

Стаття 13. Складові частини бюджету

1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

2. Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

3. Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

4. Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги (включаючи плату за надання адміністративних послуг), що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів;

підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

 

Об'єкт оподаткування

об'єктом опаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Ставки податку

Основна ставка податку становить 16 відсотків.

За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 цього Кодексу.

За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 цього Кодексу.

 

 

Акцизний податок

Акцизний податок — це непрямий податок на споживання підакцизних товарів (продукції), що включається до ціни таких товарів (продукції.

Платниками податку є:Особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини. Особа - суб’єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України. Фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства.

Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку. Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до пункту 213.3 статті 213 цього Кодексу. Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог.

Особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов.

Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов. Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

Реєстрація осіб як платників податку.Реєстрація в органах державної податкової служби як платника податку суб’єкта господарювання, що здійснює діяльність з виробництва підакцизних товарів (продукції) та/або імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється на підставі відомостей щодо видачі такому суб’єкту відповідної ліцензії.Органи ліцензування, що уповноважені видавати ліцензії на зазначені види діяльності, зобов’язані надати органу державної податкової служби за місцезнаходженням суб’єкта господарювання інформацію про видані, переоформлені, призупинені або анулювані ліцензії у п’ятиденний строк з дня здійснення таких дій.

Інші платники підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку органами державної податкової служби за місцем державної реєстрації таких суб’єктів у місячний строк із дня початку господарської діяльності.

До підакцизних товарів належать:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Ставки податку та перелік товарів, з яких справляється податок:

ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України;

ставки податку встановлюються відповідно до визначень розділу І цього Кодексу:

адвалорні,

специфічні,

адвалорні та специфічні одночасно;

ставки акцизного податку на бензин моторний за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2710 11 51 00, 2710 11 59 00, що містить тетраетилсвинець, збільшуються в 1,5 раза.

. Податок справляється з таких товарів та обчислюється за такими ставками:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво:

 

Ресурсні платежі

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:
а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;
б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства. Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи запроваджується з метою відобразити у собівартості і ціні на добувну продукцію складу витрат на роботи, пов'язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах:
- раніше розвіданих та переданих у встановленому порядку для промислового освоєння;
- з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння.. Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами. Зазначені збори справляються за водні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. При цьому перелік водних ресурсів місцевого значення визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державний комітет України по водному господарству і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок та водойм, віднесених до водних об'єктів місцевого значення. Платниками зборів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.Спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду здійснюються на наданій земельній ділянці лісового фонду суб'єкта господарювання за спеціальним дозволом - лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком, у якому зазначаються обсяги (кількість) дозволеної для заготівлі деревини і живиці, їх таксова вартість, строки заготівлі та вивезення. Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є юридичні і фізичні особи, яким надано в постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному або кільком лісокористувачам для спеціального використання різних видів лісових ресурсів.Плата за забруднення навколишнього природного середовища. Ця плата стягується згідно з ЗУ "Про охорону навколишнього середовища" зі змінами та на підставі відповідних постанов КМУ. Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.У межах повноважень місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території, у тому числі здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих раді підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.Підприємства, установи, організації, що забруднюють навколишнє природне середовище, підлягають державному обліку та зобов'язані безоплатно надавати інформацію органам, що здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію. Ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою, у порядку, що визначається КМУ

 

Плата за землю.

плата за землю відноситься до загальнодержавних податків та справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Що стосується земельного податку,то такимє обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. В свою чергу,орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності теж є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою Відповідно, ПЛАТНИКАМИземельного податкуєвласники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, а орендної плати -орендарі земельних ділянок.ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, що знаходяться у власності або користуванні чи земельні частки (паї), які перебувають у власності.Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням відповідногокоефіцієнта індексації (за умови, що таку оцінку проведено), або площа земельних ділянок, якщо нормативну грошову оцінку не проведено. Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, складає 1% від їх нормативної грошової оцінки,за винятком:

· с/г угідь;

· земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення;

· земельних ділянок, визначених ст. 276 ПКУ, щодо яких запроваджено особливості в їх встановленні;

· земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, розташованих за межами населених пунктів.

Суттєво змінилися в сторону збільшення ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Як і раніше, до вищезгаданих ставок у населених пунктах, віднесених КМУ до курортних, будуть застосовуватися коефіцієнти (від 1,5 до 3 в залежності від місцевості).Крім того, ПКУ встановлено ставки податкуза земельні ділянки:

- сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження);

- надані на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження) (ст. 273 ПКУ);

-

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти