Загальна характеристика політико-правової думки в епоху

Просвітництва. Мислителі епохи Просвітництва виражали інтереси

так званого “третього стану”. Він був неоднорідним за своїм складом.

У нього входила вся буржуазія, селяни, робітники, міська біднота, тоб-

то весь міський і сільський плебс. Основним напрямком їхньої політи-

ко-правової ідеології було Просвітительство, спрямоване проти феода-

льного ладу і феодально-релігійної ідеології. Просвітителі, даючи “ре-

цепти” по лікуванню суспільних вад феодального ладу, немов би про-

свіщали народ. Характерними рисами Просвітительства були: по-

перше, методологічною опорою буття були віра у всеперемагаючу силу

людського розуму та освіти, а також боротьба проти релігійного мра-

кобісся; по-друге, ворожість до кріпосного права і всіх його породжень;

по-третє, необхідність захисту свободи, рівності і самоврядування; по-

четверте, відстоювання інтересів народних мас і віра в те, що ліквідація

феодалізму неминуче призведе до загального благоденства.

Політико-правові погляди Вольтера. У витоківПросвітництва

стояв французький мислитель Франсуа Марі Арон (1694-1778), що у

1718 році взяв ім'я Вольтер. Він виступав на захист прав третього ста-

ну. Однак філософ не вважав його однорідним. Він виділяв у ньому

три категорії: по-перше, порядні люди (“добрі буржуа”); по-друге,

люди, що мають достатнє майно, щоб бути досить автономними; і, по-

третє, простолюдини, чернь, каналії. Вольтер ненавидів римсько-

католицьку церкву і вимагав, маючи її на увазі, “роздавити гадину”.

Але, заперечуючи необхідність церкви, він не заперечив ідеї Бога. Во-

льтер відхиляв станову нерівність. Він говорив, що повірить у неї, як-

що йому покажуть аристократа, що народився зі шпорами на ногах,

або селянина, що народився з сідлом на хребті. Таким чином, можна

сказати, що філософ виступав із позицій природного права. Вольтер

був прихильником просвітницької монархії. Спочатку таким він вва-

жав пруського короля Фрідріха Великого, а потім російську імперат-

рицю Катерину ІІ.

Вчення Шарля-Луї Монтеск'є. Шарль-Луї Монтеск'є (1689-

1755) написав блискучі трактати: “Про дух законів”, “На захист духу

законів”, “Перські листи”. Він був основоположником сучасноїтеорії

поділу влади. Чинниками, що впливають на “дух законів”, він вважав

фізичні закони (клімат та ін.), політичний лад і позитивні закони, тоб-

то закони, видані державою. Політичну свободу філософ визначав як

свободу людини в державі, тобто свободу робити те, що дозволено за-

коном і не робити того, що законом заборонено. Інакше те ж саме бу-

дуть робити усі, і свобода конкретної людини буде суттєво обмежена.

Монтеск'є був прихильником республіки, хоча і не відхиляв роль мо-

нархії, як форми правління, де монарх править на підставі закону. Де-

спотію філософ ненавидів. Він вважав, що навіть світанок Риму пов'я-

заний із республікою, тоді як захід – з тим, що римляни стали рабами

деспотів. Свою теорію поділу влади він формував на прикладі Англії,

де існувала законодавча (парламент), виконавча (уряд) і сильна судова

влада з особливою роллю судового прецеденту як джерела права.

Політико-правові ідеї Жан-Жака Руссо. Виразником інтересів

міського і сільського плебсу був Жан-Жак Руссо (1712-1778). Філософ

вважав, що в природному стані, який, на його думку, є лише гіпоте-

зою, люди були рівними. Після виникнення приватної власності вини-

кла нерівність. Руссо виділяв три етапи суспільної нерівності: по-

перше, поява багатих і бідних, боротьба між ними і встановлення па-

нування багатих та виникнення держави; по-друге, після виникнення

держави наступає нерівність політична; по-третє, епоха рівності, коли

політична влада узурпується окремою особою (деспотом), перед якою

усі однаково рівні у своєму безправ'ї. Після цієї стадії починається по-

встання народу проти деспота, яке призводить до вбивства або пова-

лення останнього і встановлення справжньоїрівності. Згідно з погля-

дами Руссо, свобода і рівність є найвищим благом для людини. Сут-

ність правомірного політичного устрою полягає в тому, щоб людина в

суспільстві не втрачала свободу. А основою будь-якої вільної влади є

суспільний договір. У той же час Руссо вважав, що метою держави є

загальне благо. Уся влада при цьому переходить до суверена, що

утвориться з усіх учасників відносин. Отже, суверенітет належить

усьому народу.

Політико-правові ідеї періоду Великої французької буржуазної

революції. Велика французька буржуазна революція 1789-1794 рр.

зробила вирішальний вплив на перемогу буржуазного ладу у світі. Во-

на пройшла три етапи: період лідерства конституціоналістів, період лі-

дерства жирондистів і періодякобінської диктатури. Революція завер-

шилася термідоріанським переворотом і приходом до влади термідорі-

анців. Апологетом конституціоналістів був абат Еммануель Жозеф Сі-

єйєс, що у своїй брошурі “Що є третій стан?” писав: “Що є третій стан?

– Усе. – Чим він був дотепер? – Нічим. – Чим він бажає бути? – Чим-

небудь”. Конституціоналісти були прихильниками конституційної мо-

нархії і противниками феодальних привілеїв і свободи для поневолених

Францією народів. На зміну конституціоналістам прийшли жирондис-

ти. Їхніми ідеологами були Жак Бриссо та Жан Кондорсе. Жирондисти

виступали проти королівської влади і були прихильниками республіки.

Саме вони домоглися страти короля і королеви, але це було межею їх-

ніх політико-правових поглядів. Їм на зміну прийшли “залізні люди” –

якобінці, лідерами яких були Жан-Поль Марат, Максиміліан Робесп’єр

і Жорж Дантон. Саме вони відродили поняття, характерне для Старо-

давнього Риму – “ворог народу”. Самого Марата прозвали “другом на-

роду”. Противники деспотії, вони встановили диктатуру, яка наганяла

жах на весь світ. Заручники з числа аристократів і їхня страта на гіль-

йотині – це лише прояви цієї кривавої диктатури.

СОЦІАЛІСТИЧНІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

У ФРАНЦІЇ XVIII СТОЛІТТЯ

Ідеї держави і права в “Кодексі природи” Морелі. “Кодекс

природи” був опублікований у 1755 році. Це був перший проект каза-

рменого соціалізму. Основні закони, зазначені в ньому: по-перше, за-

кони, що встановлюють загальну власність на все, крім речей особис-

того споживання (Морелі був противником приватної власності); по-

друге, закони, які забезпечують роботою усіх; по-третє, закони, відпо-

відно до яких усі громадяни є посадовими особами, що займають ос-

новні посади в порядку черговості. На державу покладається обов'язок

регулювати процеси промислового і сільськогосподарського виробни-

цтва, споживання громадян і їх участь у праці. Морелі був прихильни-

ком мирних перетворень.

Бабеф. Гракх Бабеф (1760-1797) був останнім із великихфранцу-

зьких соціалістів кінця XVIII століття. Він був прихильником револю-

ції. Метою революції була ліквідація приватної власності, побудова

“народної держави”, торжество колективізму. Шлях до народної дер-

жави лежить через так званий “перехідний період”. Він починається з

повстання народних мас, підготовленогоконспіративною організацією

революціонерів. Повсталі усувають колишні органи вищої влади, опа-

новують всіма урядовими установами; народу відразу надається ряд

економічних і соціальних благ. Повнота влади в перехідний період ціл-

ком зосереджена в руках тимчасового революційного уряду – Націона-

льних зборів, проголошених повсталим народом, які здійснюють дик-

татуру плебейства. Ці збори включають у свій склад найбільш відданих

революції і мудрих людей. Після перехідного періоду, із затверджен-

ням колективістських принципів соціального життя – на основі Кон-

ституції 1793 року (тому що “політичні права громадян у ній ясно ви-

кладені і твердо гарантовані”) – складеться єдина для всієї країни рес-

публіканська форма правління. Характерною рисою “народної держа-

ви” є централізоване керівництво всіма сторонами життя суспільства і,

свого роду, армійська система “народного правління”. У “народній

державі” людину прикріплять – відповідно до її обдарування – до май-

стерності(справи), яку вона знає, і зобов'яжуть здавати зроблене нею

до загального складу. Велика національна громада буде утримувати

усіх своїх членів в однаковому і чесному середньому статку, забезпе-

чуючи кожного усім, чого той потребує. Можливе також застосування

“примусових робіт” до осіб, “у яких відсутні громадянські почуття”.