ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Умовидійсності правочину.Тлумачення змісту правочину

Умови дійсності правочину

Умови дійсності правочину - це передбачені законом вимоги, яким має відповідати будь-який право чин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від його виду, характеру, змісту, суб’єктивного складу, об’єкта.

Для того, щоб право чин мав природу юридичного факту, тобто міг породити той правовий результат, якого прагнуло його сторони, потрібно, щоб його було визнано дійсним.

Умови дійсності правочину є такі:

1) суб'єктний склад.

Особи, які укладають право чин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний у судовому порядку недійсним.

2) зміст правочину не повинен суперечити закону.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

3) форма правочину повинна відповідати закону.

Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

4) єдність волі і волевиявлення сторін.

Тобто волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

5) здійсненність правочину.

Правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Тлумачення змісту правочину

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Поняття та види недійсних правочинів.

(ст. 215)Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі. Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами дійсності правочину. Такі вимоги встановлені ст. 203 ЦК, яка передбачає, що: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Порушення будь-якої з перелічених умов (крім умови, передбаченої пунктом 4 — дотримання форми правочину, встановленої законом), тягне за собою недійсність правочину. Недійсним може бути визнано лише правочин, що відбувся. Ступінь недійсності правочину може бути різним. Зокрема, правочини можуть бути абсолютно недійсними, або нікчемними. Це такі правочини, недійсність яких визначено, передусім, безпосередньо у правовій нормі. Вони є недійсними з моменту їх укладення, незалежно від пред'явлення подання позову та рішення суду (іноді такі правочини називають "мертвонародженими"). Існує й інший вид недійсних правочинів — оспорювані правочини. На відміну від нікчемних, оспорювані правочини є дійсними, породжують права та обов'язки, але їх дійсність може бути оспорена стороною або іншою зацікавленою особою у судовому порядку. Безпосередньо правовою нормою їхня недійсність не передбачається, але, разом з тим, існує норма, яка надає сторонам або зацікавленим особам можливість звернутися до суду для визнання такого правочину недійсним. Недійсними оспорювані правочини можуть вважаться лише за умови доведеності фактів, що свідчать про порочність даного правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Правочин за своїм змістом може бути у різному співвідношенні з вимогами закону. Так деякі з умов правочину можуть відповідати вимогам закону, інші — ні. У зв'язку з цим можливі два варіанти вирішення питання про юридичну долю правочину. Якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаний судом недійсним у цілому. У тих випадках, коли закону суперечать неістотні умови правочину, без яких він міг би існувати, то він є частково дійсним (у тій частині, яка відповідає закону).

Умови і строки в правочинах

Для правочинів, пов'язаних з користуванням майном, істотним є строк. Саме такі вимоги, які є істотними не для всіх правочинів, а для деяких, називають другорядними.Правочини, укладені під умовою, поділяються на відкладаль-ні і скасувальні.

Правочин визнається укладеним під відкладальною умовою, якщо сторони визначили виникнення прав і обов'язків залежно від обставин, щодо яких не відомо, стануться вони чи ні (наприклад, договір найму житлового приміщення укладений за умови, що наймодавець надасть житлове приміщення наймачеві, як тільки син наймодавця переїде в інше постійне місце проживання).

Правочин визнається укладеним під скасувальною умовою, якщо сторони визначили припинення прав і обов'язків залежно від обставин, щодо яких не відомо, стануться вони чи ні (наприклад, наймач може користуватися житлом наймодавця до того часу, доки син наймодавця не повернеться із строкової військової служби).

Правочини, що укладаються під відкладальною або скасувальною умовою, називаються умовними. Укладаючи такий правочин, сторони не повинні недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.

Якщо настанню умови недобросовісно перешкоджає сторона, якій настання умови не вигідне, то вважається, що умова настала. Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідно, то вважається, що умова не настала.

Для деяких правочинів важливими є строки, з настанням яких певні дії можуть виникати, змінюватися або припинятися. Строки можуть визначатися не лише правочинами, а й законом, судом, господарським судом, іншими органами. Різниця між строком і умовою в умовному правочині полягає в тому, що умова хоча і передбачається сторонами, але не відомо, станеться вона чи ні, а строк завжди настане.

Якщо правочин відповідає усім вимогам закону, а також вимогам, які висунули його учасники, тоді питання щодо дійсності правочину не виникає.

Ступінь недійсності правочинів може бути різним. Причому, може виникнути питання, з якого моменту правочин потрібно вважати недійсним.

Недійсні правочини поділяються на нікчемні та заперечні.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти