ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методи порівняльної етнопсихології (спостереження, експеримент, метод аналізу етнічних стереотипів, кроскультурний аналіз асоціацій, шкала соціальної дистанції).

Методи порівняльної етнопсихології (спостереження, експеримент, метод аналізу етнічних стереотипів, кроскультурний аналіз асоціацій, шкала соціальної дистанції).

. Метод– основний шлях пізнання того чи іншого явища; методика – сукупність методичних, технічних прийомів, які своєю різноманітністю, послідовністю і взаємопов’язаністю модифікують даний метод. Методи спостереження (включеного і невключеного), експерименту (природного і лабораторного), опитування, інтерв’ю. Методи анкетування.

Експеримент в етнічній психології – метод дослідження, в процесі якого спочатку спершу спеціально створюються умови для вивчення тих чи інших національно психологічних особливостей, а потім спостерігаються і фіксуються результати їх впливу на різні сторони життя, діяльності і поведінки людей.

· Лабораторний

· Польовий

· Природній

Метод інтерв’ю рідко використовується у психологічній практиці. Вільний характер подачі матеріалу, складність його подальшої обробки та інтерпретації викликають недовірливе, обережне ставлення до цього методу.

Опитування— один із найбільш поширених методів, передбачає отримання інформації за наперед підготовленою схемою.

· Письмове (у формі анкетування)

· Усне (тоді, коли важлива не тільки відповідь, але й реакція на питання)

Може бути у вільній і стандартизованій формі.

Очне і заочне опитування.

Додаткові методи в етнопсихології: метод аналізу етнічних стереотипів, кроскультурний аналіз асоціацій, шкала соціальної дистанції (Е. Бодгардус)

Контент-аналіз в етнопсихологічних дослідженнях (от англ, contents —зміст) — метод аналізу і оцінки інформації (у наукових джерелах, художній і мемуарній літературі, відеозаписах, радіопередачах) шляхом виділення в формалізованому вигляді смислових одиниць тексту і вимірювання частоти згадування цих одиниць у вибірковій сукупності.

Аналогічний механізм «методу втрачених речей» і «помилкового номери» Гартнера, з допомогою якого перевіряється готовність людей допомогти представників різних етнічних груп при втраті листа або поломки машини. У такий спосіб вивчаютьсяетнічні стереотипи (від греч. "stereotype": stereos – твердий, міцний і typos – форма, зразок, відбиток) – тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп.

Кроскультурний аналіз асоціацій. Прикладом цього типу дослідження може бути вивчення етнічної специфіки асоціацій, де стимулами використовувались назви кольорів.

Шкала соціальної дистанції була запропонована Е. Богардусом у 1925 р. Вона спрямовувалась на визначення установки індивіда, що демонструє ставлення до певної етнічної групи.

„Тести інтелекту».Французи А.Віне та Т. Сімон на поч. ХХ ст. створили тести інтелекту для вимірювання готовності дітей до школи і виявлення тих, хто потребує спеціальної підготовки.

Створення психологічних портретів. Застосовується психологічне дослідження особистості і діяльності видатних представників наук, оскільки такі люди відображають як позитивні, так і негативні риси свого народу.

Регіональна картотека людських відносин (Human Relations Area Files — HRAF) – метод, який застосовується здебільшого зарубіжними дослідникам і полягає у узагальненні, класифікації і систематизації збереження етнографічних і етнопсихологічних даних.

 

 

4. Історія становлення порівняльної етнопсихології як науки

Етнопсихологічні знання містяться, хоча і у незначній кількості у працях античних філософів та істориків: Геродота, Гіппократа, Плінія, Таціта, та ін.

В давній Греції в різних філософських школах було відмічено вплив оточуючого середовища на формування психологічних особливостей. Так, зокрема, Гіппократ (бл. 460 - 370 рр. до н.е.), у праці „Про повітря, води і місцевості” висунув загальні положення, згідно з якими всі відмінності між народами, зокрема, їх поведінка та звичаї пов’язані з природою та кліматом країни.

Демокріт писав, що північний та південний клімат по різному впливають на психіку людини.

Геродот (490 — 425 рр. до н.е.) є не лише батьком історії, але дотичний до становлення етнопсихології. Геродот за результатами власних спостережень подав етнографічний опис Скіфії.

Одним із перших дослідників етнопсихології є Гай Юлій Це­зар (100 – 44 р. до.н.е.). Праці «Звичаї галлів» і «Звичаї германців».

Основоположником етнопсихології є Дж. Б. Віко (1668-1744). У своєму трактаті "Підстави нової науки про загальну природу речей" він розглянув проблеми розвитку народу, зумовленість його психологічних особливостей.

У новий час, коли бурхливо розвивався капіталізм найпоширенішим принципом при пояснені причин відмінностей народів та племен залишився географічний детермінізм. Суть його полягає в тому, що головним фактором розвитку будь-якого суспільства є клімат та інші кліматичні умови. Найяскравішим представником є Ш.-Л. Монтеск’є(1689—1755).

Монтеск’є вважав, що в ході історії безпосередній вплив клімату слабшає, а дія інших факторів зростає. Якщо «над дикунами панує майже винятково природа і клімат», то «китайцями управляють звичаї, в Японії тиранічна влада належить законам» и т.п.

Проблема характерних психологічних рис народів і чинників їх становлення приваблювала й інших видатних вчених XVIІI ст. – французького філософа К. Гельвеція, шотландського філософа Д. Юма.

Етнопсихологічні ідеї у Німецькій філософії.

Одним з представників німецької історичної філософії є Йоган Гердер (1744 – 1803). Він розглядав дух народу як щось безтілесне. Він не розрізняє його з поняттям душа народу, народний характер. Він підкреслював залежність психічних компонентів від клімату, ландшафту, але припускав також вплив способу життя, виховання, устрою та історії. Схожої позиції дотримувався й І. Кант.

Один із найяскравіших представників – Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831) і його праця «Філософія духу».Писав, що всі християнські народи Європи зосереджені на своєму внутрішньому світі. Відхилення залежать від того, на півдні чи на півночі розташована країна.

Загалом, погляди античних мислителів (Геродота і Гіппократа) й європейських філософів епохи Просвітництва (К. Гельвеція, Д. Юма, І. Гердера, І. Канта і Г. Гегеля) про сутність народного духу, національного характеру та чинники їх становлення стали поштовхом для подальшого наукового вивчення

психології народів і появи нових ідей про національну та етнічну самосвідомість.

Основоположник Зигмунд Фрейд (1859 — 1939). Психоаналіз відомий як психотерапевтическая практика і як концепція особистості.

Фрейд створив вчення про структуру людської психіки. Це вчення має 2 варіанти: в одному – виділялося «несвідоме» (його зміст недосяжний для людини), “передсвідоме” (його зміст зазвичай не усвідомлюється, але може усвідомлюватися у певних ситуаціях) і “свідоме ”.

У другому випадку виділялося “воно” (“id”) — таємні імпульси і бажання, які витіснені із людської свідомості як недопустимі, “я” (“ego”) і “супер-я” (“super-ego”) — система заборон, засвоєних людиною у ранньому дитинстві. Між “воно” і “я” є “захисний барєр”, який виконує функцію психологічної “цензури”. Вона не дозволяє без свідомим імпульсам вирватися назовні. Вчення про захисні механізми дало поштовх до вичення адаптативних функцій культури.

У 30-ті рр. XX в. розвиток західних наукових уявлень перебував під впливом американської етнопсихологічної школи, яка виділилася з етнографії. Її родоначальником був Ф. Боас, а очолив А. Кардинер(1891-1981). Представники Р.Бенедикт, М. Мід.

Ф. Боас (1858—1942). Боасом була створена концепція: культура і особистість. Початок розробки теорії «Культура і особистість» к. 20-х – початок 30-х рр.

Основні особливості теорії «Культура і особистість»:

а) повернення до індивідуальної психології;

б) розробка поняття «особистість» як первинної одиниці, ящо визначає структуру цілого;

в) особливий інтерес до процесу формування особистості;

г) особлива увага до сексуальної сфери.

З 60-х років криза етнопсихології. У друг. половині ХХ ст. у зарубіжній етнопсихології поширилися концепції пов’язані із вивченням впливу культури на формування національного характеру. В рамках цієї концепції національний характер розумівся як комплекс певних психологічних рис, притаманних представникам даної нації. При цьому допускалося, що люди, які належать до одної нації, багато в чому схожі один на одного і дещо відрізняються від представників інших національностей.

Використовувався спеціальний метод „вивчення на відстані”, „дистанційний метод”. У 70—90-ті рр. етнопсихологічні дослідження на Заході мали вигляд кроскультурного вивчення представників різних національностей. Були проведені дослідження А. Інкелеса в Аргентині, Чилі, Індії, Ізраїлі, Пакистані, Нігерії. Водночас були розроблені методи аналізу літератури, фільмів, газет, звітів подорожніх і виступів політиків, стилю пропаганди.

Дослідження 70-90-х років порушили такі питання:

• до якої дисципліни належить етнопсихологія: до етнографії (С.Арутюнов, А. Решетов), до соціальної психології (І. Кон, В. Козлов, Л.Дробіжева) чи до загальної психології (Г. Старовойтова);

• що є предметом дослідження етнопсихології: психічний склад етносу; національний характер чи вивчення окремих рис та особливостей психіки людей, які утворюють етнос.

У сучасній етнопсихологічній науці виділяють декілька напрямків ЇЇ розвитку:

- порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, мовлення та емоцій;

- культурологічні дослідження, метою яких є з'ясування особливостей символічного світу, ціннісних орієнтацій та культури різних етносів;

- дослідження етнічної свідомості та національної самосвідомості;

- вивчення етнічної специфіки соціалізації дітей.

 
 

Різновиди етноцентризму.

Американський дослідник Д. Мацумото, розглядаючи явище етноцентризму, відзначає, що проблема полягає не в тому, чи існує етноцентризм, а в тому, визнають люди чи ні, що вони етноцентричні. Вирішення цієї проблеми, на його думку, можливе тільки у тому випадку, якщо людина виробить у себе гнучкість при взаємодії з іншими людьми,в той же час приймаючи свій власний етноцентризм.
Етноцентризм, за Мацумото, буває двох типів: гнучкий та негнучкий.

Різновид етноцентризму, при якому робляться спроби зрозуміти і об’єктивно оцінити чужу культуру, називається гнучким.

При наявності конфлікту між етнічними спільнотами етноцентризм може мати дуже яскраві форми – це войовничийетноцентризм. У такому випадку, люди, виходячи із власних цінностей, нав’язують їх іншим (заборона паранжі у Франції).

Войовничий етноцентризм виражається у ненависті, недовірі, страху, звинуваченні інших груп у своїх невдачах.

 

 

 

Етнопсихологічні особливості етносів (Латинська Америка та США).

Методи порівняльної етнопсихології (спостереження, експеримент, метод аналізу етнічних стереотипів, кроскультурний аналіз асоціацій, шкала соціальної дистанції).

. Метод– основний шлях пізнання того чи іншого явища; методика – сукупність методичних, технічних прийомів, які своєю різноманітністю, послідовністю і взаємопов’язаністю модифікують даний метод. Методи спостереження (включеного і невключеного), експерименту (природного і лабораторного), опитування, інтерв’ю. Методи анкетування.

Експеримент в етнічній психології – метод дослідження, в процесі якого спочатку спершу спеціально створюються умови для вивчення тих чи інших національно психологічних особливостей, а потім спостерігаються і фіксуються результати їх впливу на різні сторони життя, діяльності і поведінки людей.

· Лабораторний

· Польовий

· Природній

Метод інтерв’ю рідко використовується у психологічній практиці. Вільний характер подачі матеріалу, складність його подальшої обробки та інтерпретації викликають недовірливе, обережне ставлення до цього методу.

Опитування— один із найбільш поширених методів, передбачає отримання інформації за наперед підготовленою схемою.

· Письмове (у формі анкетування)

· Усне (тоді, коли важлива не тільки відповідь, але й реакція на питання)

Може бути у вільній і стандартизованій формі.

Очне і заочне опитування.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти