Поняття "ментальність" пов'язане з такими латинськими аналогами, як mentalis, mens, - "розумовий", "розум", "думка" або "інтелект". Вперше поняття "ментальність" з'явилося у книзі Л. Леві-Брюля "Ментальні функції у відсталих суспільствах", детальну ж розробку цієї категорії пов'язують з представниками французької школи "Анналів" Л. Февр і М. Блок. Розуміння цього поняття як "бачення світу", чи вужче - "спосіб думання".

В українській традиції, що складалася у діаспорних історико-філософських школах, поняття "ментальність" трактується як "національна вдача" чи "вдача народу. Досить часто у науковій літературі зустрічаються такі визначення, як "дух народу", "духовний склад нації, "національний характер", що за своїм змістом практично є нічим іншим як історичними попередниками сучасного поняття ментальності.

Ментальність – це сукупність настанов, схильностей індивіда чи соціальної групи діяти, мислити, відчувати і сприймати світ певним чином, дещо відмінним від сприйняття іншими соціальними спільнотами.

Ментальність розглядають як систему, що створена трьома компонентами — емоційним, пізнавальним і поведінковим.

1) Емоційний емотивний компонент ментальності складається з емоційних станів і переживань. Емоційний компонент дає певний енергетичний заряд ментальності, стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, мотивує її певним чином.

2) Пізнавальний когнітивний компонент ментальності складається зі знання про об’єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду навчання. Пізнавальний компонент ментальності значною мірою дає змогу орієнтуватися народові в певних історичних ситуаціях.

3) Поведінковий конативний компонент — це той компонент, що виражається у діях, вчинках етносу. Завдяки поведінковому компоненту реалізуються ціннісні орієнтації етносу.

Етнічний темперамент – зовнішній вираз національного характеру. Характерна для якоїсь етнічної спільноти стандартна реакція на якусь ситуацію (японці посміхаються).

Національний склад розуму — особливості мислення більшості представників тієї чи іншої нації. Визначається історичними і соціально-економічними умовами ровитку нації. Практичність англійців, активна військова та економічна діяльність впродовж століть спричинили нелюбов до абстрагування.

Етнічні установки і стереотипи. Роль засобів масової інформації у формуванні етнічних стереотипів.

Етнічний стереотип – це сукупність уявлень про представників іншого етносу, його інтелектуальний і моральний рівень, звичаї і традиції, його роль в історії людства, регіону і в історії двосторонніх стосунків двох етносів.

Стереотип (від греч. "stereotype": stereos – твердий, міцний і typos – форма, зразок, відбиток) – тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп. «Спрощений, схематизированный, емоційно забарвлений і з надзвичайно стійкий образ будь-якої етнічній групі чи спільності, легко який розповсюджується на всіх його представників» (Платонов, Почебут, 1993).

Етнічні стереотипи впливають на етнічні антипатії (етногонізм) та симпатії, що визначають поведінку людей в ситуаціях міжетнічного контакту.

Вважається, що термін стереотип виник у топографічній справі, де так називається набір цілого рядка чи сторінки, з яким легше працювати, аніж наново набирати окремі слова чи букви. У психології це поняття першим використав американський публіцист Уолтер Ліпман у 1922 р.

Можна виділити:

· Стереотипи-думки; (думки є поверхневими і можуть мінятися у залежності від ситуації);

· Стереотипи-переконання (стійка система уявлень).

Національні стереотипи існують у формі стереотипів національної поведінки і стереотипів сприйняття. Стереотипи національної поведінки — стійкі схематизовані моделі поведінки, які є результатом національно осмисленного досвіду і властиві усім представникам даної етнічної спільноти.

Національні стереотипии сприйняття — стійкі образи, які склалися у представників тих чи інших етнічних спільнот і виявляються у тісному взаємозвязку своїх когнітивних і емоційно-оціночних компонентів. Мають такий механізм дії: Свідомість представника етнічної спільноти, даючи первинну оцінку різни явищам і оюєктам, ділить їх одразу на дві категорії: «знайоме» і «незнайоме».

Виділяють:

Гетеростереотипи– уявлення (часто негативні) про іншу етнічну групу;

Автостереотипи – уявлення (зазвичай позитивні) про власну етнічну групу.

Стереотипи бувають:

– позитивними;

– негативними;

– нейтральними.

Деякі дослідники говорять про амбівалентні етнічні стереотипи, коли є і позитивні і негативні уявлення про етнос (н-д, в уявленні росіян українець – працьовитий і скупий, хитрий).

Етнічні установки – готовності представника певної нації до своєрідних дій, поведінки в міжнаціональних контактах. Системи цих установок полегшують вибір та прийняття рішення.

В основі тієї чи іншої установки, активізуючи її в різних видах діяльності, лежить стереотип. Стереотипи і упередження є близькими за природою явищами, але і різняться.

1) Стереотип є більш стійким соціально-психологічним утворенням;

2) упередження – індивідуально-психологічне явище, а стереотип – явище групове, соціальне.

Форми вираження упереджень:

У міжетнічних відносинах упередження виражаються у расизмі чи етноцентризмі.

Сексизм –вираження тих упереджень, які стосуються жінок і чоловіків як особливих соціальних груп, їх соціальних ролей, відмінностей між ними.

Ейджизм – так називається вираження тих упереджень, об’єктами яких є різні вікові групи (н-д, старші люди про молодь).

Є упередження стосовно різних релігійних груп: антисемітизм, антихристиянські виступи мусульман.

Етноцентризм як соціально-психологічне явище

Внутрішньогруповий фаворитизм – етноцентризм. Це явище пробували виділити ще у 18 ст. У 1767 р. вийшло у світ ессе шотландського філософа Фергюсона „Історія громадянського суспільства”, де вивчались стан війни і ворожості між різними етнічними групами.

Визначення етноцентризму дав у 1906 р. У.Самнер, на думку якого, етноцентризм – „таке бачення речей, при якому своя група опиняється у центрі усього, а всі інші порівнюються з нею і оцінюються згідно неї”.

М.Бруэр і Д.Кэмпбелл виділили основні показники етноцентризму:

1) сприйняття елементів своєї культури як «природніх» і «правильних», а елементів інших культур как «неприродніх» і «неправильних»;

2) сприйняття звичаїв своєї групи в якості універсальних;

3) оцінка норм, ролей і цінностей своєї групи як беззаперечно правильних;

4) уявлення про те, що для людини природно співпрацювати з членами своєї групи, гордитися власною групою і не довіряти, чи навіть ворогувати з членами інших груп. Етноцентрична особистість вважає представників інших груп за загрозу для себе.

Фактори прояву етноцентризму на індивідуальному рівні:

1) тенденції до прояву різного роду агресивності;

2) загальна авторитарність особистості;

3) загальна ін толерантність особистості;

4) рівень освіти;

5) гендерні відмінності.

Різновиди етноцентризму.

Американський дослідник Д. Мацумото, розглядаючи явище етноцентризму, відзначає, що проблема полягає не в тому, чи існує етноцентризм, а в тому, визнають люди чи ні, що вони етноцентричні. Вирішення цієї проблеми, на його думку, можливе тільки у тому випадку, якщо людина виробить у себе гнучкість при взаємодії з іншими людьми,в той же час приймаючи свій власний етноцентризм.
Етноцентризм, за Мацумото, буває двох типів: гнучкий та негнучкий.

Різновид етноцентризму, при якому робляться спроби зрозуміти і об’єктивно оцінити чужу культуру, називається гнучким.

При наявності конфлікту між етнічними спільнотами етноцентризм може мати дуже яскраві форми – це войовничийетноцентризм. У такому випадку, люди, виходячи із власних цінностей, нав’язують їх іншим (заборона паранжі у Франції).

Войовничий етноцентризм виражається у ненависті, недовірі, страху, звинуваченні інших груп у своїх невдачах.