Юридичну етику прийнято розглядати як складову частину етики взагалі й різновид професійної етики. Необхідно особливо підкреслити ту обставину, що моральні й правові норми як різновид соціальних норм знаходяться в тісному зв'язку і взаємодії. Це означає, що юридичні закони відбивають моральність і мораль суспільства в цілому. Механізми морального і правового регулювання дуже близькі один до одного за специфікою і суспільними функціями. Вони взаємодіють між собою і взаємо проникають.

Юридична етика акумулює в собі теоретичні, нормативні й прикладні знання. Вона має наукознавчий статус і розглядається як прикладна соціально-філософська наука, яка вивчає походження, сутність, соціальні функції, специфіку морально-професійних вимог до діяльності юриста, моральний зміст принципів та норм матеріального і процесуального права і процесуальних дій. Тобто, предметом юридичної етики є професійно-моральні стосунки юриста з колегами, клієнтами, державою, а також зумовлені професійними стосунками юристів, сукупність ідей, принципів і норм моралі, що трансформуються під впливом специфічних умов їх праці.

Щодо питання про структуру юридичної етики, слід зазначити, що звичайно в ній виділяють загальну і особливу частини. Загальна частина вивчає предмет, метод, систему категорій і взагалі завдання юридичної етики, а також моральний зміст норм і принципів матеріального і процесуального права, процесуальних дій.

Особлива частина юридичної етики пов'язана з реалізацією конкретних професійних функцій юриста і вивчає умови застосування та специфіку функціонування моралі при виконанні професійних обов'язків.

Судова етика — це наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, про дотримання моральних принципів і вимог у розслідуванні і вирішенні справ, підвідомчих суду. Природно, що судова етика своїм предметом має вивчення практики застосування норм моралі не тільки у кримінальному, а й у цивільному процесі, у всіх сферах діяльності суду.

Суворе дотримання і правильне застосування норм моралі у відправленні правосуддя (у судочинстві), у роботі судових, прокурорських і слідчих органів має величезне значення. Розкриття злочину і викриття злочинця, застосування до нього заслуженого і справедливого покарання, перевиховання і виправлення особи, яка здійснила злочин, повернення її на шлях чесного життя — у цій діяльності закладено великий моральний потенціал, вона пов'язана з життєвими інтересами суспільства і особистості. Від наслідків розслідування і вирішення судових справ залежать добре ім'я, честь і гідність громадян, їх свобода, благополуччя їх сімей. Ця діяльність спирається як на юридичні, так і на моральні підвалини. Заходи боротьби із злочинністю в широкому плані, а також заходи, що вживаються при розслідуванні й вирішенні кримінальних і цивільних справ, повинні відповідати не тільки вимогам законності, а й вимогам моралі. Законна і моральна ціль, яка стоїть перед органами суду, прокуратури і слідства, може і повинна досягатися законними і моральними засобами.

Як загальною, так і особливою частинами юридичної етики досліджуються два кола питань: моральні основи процесуальних норм і моральні шляхи застосування процесуальних норм у розслідуванні й вирішенні кримінальних і цивільних справ. Моральні норми, які реалізуються у сфері судочинства, не відділяються від процесуальних норм, вони включаються у їх зміст, є необхідним інгредієнтом правових приписів і вимог, визначають моральний сенс і значення процесуальних норм, вказують етично допустимі способи їх реалізації. Коли ми говоримо про моральні основи кримінального процесу, маємо на увазі, що самим процесуальним нормам притаманний певний моральний характер, моральний аспект і що способи його реалізації мають бути законними і моральними. У зв'язку з цим доцільно навести вислів прогресивного російського дореволюційного юриста А. Ф. Коні (1844—1927 рр.), який стояв біля витоків вітчизняної юридичної етики. Маючи глибоку впевненість у тому, що кожний юрист повинен неодмінно засвоїти основні моральні засади своєї юридичної професії, він писав: «З ними, як з міцною зброєю, як з вірним компасом треба увійти в життя... Бо якими б добрими не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і недобросовісних руках».

А. Ф. Коні також підкреслював: «... і якщо якийсь, вже давно зрілий судовий діяч у хвилину вагання перед тим, якого способу дій треба дотримуватися в тому чи іншому питанні, згадує моральні вказівки, почуті ним з кафедри, і засоромившись іржі рутини, що непомітно підкралася, оживе духом, викладання судової етики знайде своє житейське виправдання...». Відомий юрист був впевнений, що саме моральним засадам належить у майбутньому першочергова роль у дослідженні умов і обставин кримінального процесу.

У наш час ми дійсно є свідками того, як зростає роль моральних засад і цінностей, як відбувається поступова гуманізація суспільних відносин. Звідси і зростання значення юридичної професійної етики у регулюванні діяльності юристів під час виконання своїх професійних обов'язків.

Перед сучасною юридичною етикою стоїть ціла низка завдань, які випливають із основоположних принципів етичного і професійного характеру. Зупинимося детальніше на цьому питанні. Хоча в нашій літературі воно не досить розроблено, все ж можна виділити завдання юридичної етики:

— дати теоретичне обґрунтування таким принципам загальнолюдської моралі, як гуманізм, справедливість, патріотизм, солідарність, які є першоосновою аналогічних принципів права, базисом правосвідомості;

— з'ясувати моральний зміст таких принципів правосуддя, як законність, презумпція невинуватості, гласність, прилюдність, незалежність суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів-захисників і підкорення їх тільки закону;

— дати оцінку доказів за внутрішнім переконанням об'єктивній істині, забезпечити обвинуваченому права на захист тощо;

— обгрунтувати моральні засади діяльності юриста взагалі й зокрема прокурора, слідчого, судді, адвоката-захисника, працівника органів МВС;

— виробити рекомендації стосовно формування розвинутої моральної свідомості прокурора, слідчого, судді, адвоката, захисника, працівника органів МВС з метою усунення деформацій морально-професійної свідомості у юридичній практиці;

— обгрунтувати шляхи підвищення правової і моральної культури у кримінальному і цивільному судочинстві;

— вивчити моральні стосунки учасників кримінального і цивільного судочинства з метою розробки рекомендацій для їх оптимізації, розв'язання суперечностей і конфліктів, які виникають у процесі тривалої юридичної практики;

— з'ясувати методологічне значення діалектики моральної і правової свідомості й розв'язати проблему ефективності морального виховання учасників юридичного процесу, співвідношення суспільних і особистих інтересів у ньому.

Усі вищезгадані завдання юридичної етики випливають з наступних положень:

— цінності людської особистості й гуманного ставлення до неї;

— полегшення стану підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, турбота про потерпілого та інших учасників процесу;

— необхідності боротьби щодо захисту прав людини, забезпечення їх гарантій, за торжество добра, справедливості,

виключення зла в міжособових стосунках, у стосунках особистості та суспільства;

— правильного поєднання особистих і суспільних інтересів, правової і моральної самосвідомості;

— глибокого розуміння необхідності застосування в юридичній практиці механізмі морального і правового регулювання суспільних відносин і забезпечення на цій основі суспільного і морального прогресу, морального оновлення сучасного суспільства.

У цілому всі вказані проблеми юридичної етики і її основоположні завдання знаходять своє відображення у низці законів, зокрема, законах України «Про прокуратуру», «Про адвокатуру», «Про статус суддів». «Про нотаріат», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а також у відповідних їм положеннях і наказах.

Важливе значення в методологічному плані має з'ясування завдань загальної і особливої частин юридичної етики. Найважливішими завданнями загальної частини юридичної етики є: обґрунтування історії формування юридичної етики; з’ясування походження, сутності, специфіки, суспільних функцій моральних засад діяльності юриста, морального змісту норм процесуального і матеріального права; обґрунтування категоріального апарата юридичної етики. Тим більше, що останнє завдання є проблемним і дискусійним — система категорій професійної етики юриста має різну класифікацію у різних авторів. Так, категорії можна розділяти на три класи: субстанціальний (сутнісний), структурний і функціональний.

Субстанціальний клас включає, насамперед, категорії-орієнтири, тобто основні моральні цінності, такі як «професійний обов'язок юриста», «професійна справедливість юриста», «професійне зло (добро) юриста», «професійна совість, честь юриста» тощо. У цілому цей клас категорій виражає сутність морально-професійних засад діяльності юриста і об’єктивованих форм її функціонування. Засвоєння юристом основних понять цього класу сприяє формуванню в моральній свідомості таких моральних цінностей, які, в першу чергу, здатні викликати добрі наміри і дії, стійку поведінку на їх основі.

Категорії структурного класу за своєю сутністю і змістом характеризують моральні засади діяльності юриста з боку внутрішнього взаємозв'язку компонентів, що її утворюють. До цього класу належать такі категорії: «професійна моральна свідомість юриста», «професійні моральні стосунки», «професійна моральна практика юриста», «професійні моральні погляди, ідеї, переконання, почуття, ідеали, норми, принципи, поведінка юриста» тощо.

Категорії функціонального ж класу характеризують мораль як процес регулювання суспільних відносин, встановлюють критерії моральності у поведінці та діях особистості через моральну практику, показують рівень морального розвитку юриста, правоохоронних органів у цілому. Цей клас включає такі категорії, як «професійні моральні якості юриста», «професійна мета юриста», «професійна моральна відповідальність юриста», «професійний моральний вибір юриста», «професійна моральна свобода юриста», «професійна моральна істина юриста», «професійні моральні засоби у діяльності юриста» тощо.

Необхідно відмітити, що всі виділені категорії з усіх трьох класів є найбільш «працюючими», тими, що несуть велике методологічне навантаження у спілкуванні, у юридичній практиці, у формуванні моральної свідомості юриста, у його ставленні до багатогранного юридичного процесу. Глибоке засвоєння цих категорій допомагає юристам «знайти себе» як професіоналів, стати послідовними провідниками у життя ідеалів гуманізму та справедливості.

Отже, розглянувши в цілому проблеми загальної частини юридичної етики, зупинимося на деяких вузлових питаннях особливої частини юридичної етики, яка називається ще судовою етикою. І хоча у нашій науковій літературі все ще йдуть суперечки, пов'язані з визначенням предмета, специфіки, структури, завдань судової етики1, все ж можна виділити найбільш усталені точки зору в указаних позиціях. Крім того, до кінця не вирішені чи перебувають у стадії вирішення й такі важливі проблеми судової етики, як з'ясування морального змісту норм і принципів кримінального і цивільного судочинства і процесуальних засобів (дій), недостатньо розроблений і категоріальний апарат цієї науки2. При визначенні судової етики слід врахувати, що це — особлива частина юридичної етики, яка вивчає в конкретизованому вигляді моральні засади діяльності юристів: прокурора, слідчого, судді, адвоката-захисника на всіх стадіях юридичного процесу, а також моральний зміст норм і принципів процесуального права і процесуальних засобів (дій).

Зупиняючись конкретно на кожному із видів професійної етики юриста, можна сказати, що моральні засади діяльності прокурора — це категорія судової етики, яка означає сукупність норм, принципів, які утворюються внаслідок трансформації (відбиття) загальних вимог моралі відповідно до умов виконання його функціональних обов'язків з нагляду за дотримуванням законів усіма суб'єктами права і обов'язків, санкціонованих громадською думкою, особистим його переконанням і виконуваних ним добровільно в інтересах зміцнення державного устрою, його морального і правового порядку1. Це означає, що моральні засади діяльності прокурора фокусуються в широкому комплексі функціональних вимог, серед яких:

— нагляд за виконанням законів органами держуправління, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (загальний нагляд);

— нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства, а також слідчими відділами і кримінальним розшуком МВС;

— нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, у виправно-трудових

установах і при вживанні інших заходів примусового порядку,які призначаються судом;

— нагляд за проведенням боротьби із злочинністю, з різними правопорушеннями, за забезпеченням невідворотності настання відповідальності за скоєні злочини;

— нагляд і проведення разом з іншими державними органами профілактики правопорушень і злочинів;

— участь у правотворчій діяльності та пропаганді законів.

Судовою етикою обґрунтовується як кінцеве завдання згаданих видів нагляду вирішення проблем, пов'язаних із станом людини у суспільстві. Це означає, що прокурор — це моральний взірець професіонала, який захищає права людини відповідно до конституційних гарантій і Закону України «Про прокуратуру». Особливе значення у забезпеченні гарантій прав і свобод особистості законодавець відводить кримінальному та цивільному судочинствам, де моральна поведінка прокурора за умов підтримування державного звинувачення в суді грає важливу роль. Судова етика дає наукове обґрунтування неприпустимості з боку прокурора виявів необ'єктивності, однобокості, грубості, упередженості в підході до вирішення тієї чи

Вимоги до моральних якостей осіб, які призначаються на посади прокурорів, встановлюються ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

іншої справи. Виступ з суддівської трибуни прокурора як державного обвинувача вимагає високого рівня правової і моральної свідомості й самосвідомості, твердого обстоювання прав громадян за справедливістю і прокурорською совістю, вміння протистояти будь-якому сторонньому впливу.

Одним з найважливіших виявів моральних засад діяльності прокурора є застосування лише законних засобів обвинувачення. Це не означає, що прокурор за будь-яких обставин повинен підтримувати обвинувачення, не дивлячись ні на які повороти в з'ясуванні істини в судовому слідстві. Тут треба зрозуміти одну важливу особливість: якщо дані судового слідства не підтверджують висунутого підсудному обвинувачення, прокурор зобов'язаний відмовитись від обвинувачення і викласти суду мотиви своєї відмови, не дивлячись на те, що психологічно зробити це не так вже й легко. У протилежному випадку, як встановлює професійна етика, дії прокурора обов'язково вступають у конфлікт не лише з законом, а й з мораллю (совістю) і перетворюються на аморальні дії з усіма наслідками, що випливають звідси.

При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі: а) сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними законами і основними положеннями матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо); б) методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально ефектно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних; в) допустимість, законність застосування вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики.

Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції прокурора. Отже, на користь об’єктивності і оперативності, можливості гласності, прилюдної критики дій слідчого обмежені. І тут правомірно виникає питання: чи існують засоби для гарантії захисту прав людини в разі виникнення деформацій морально-професійної свідомості, які зустрічаються не так вже й рідко в нашій дійсності? Одним з найважливіших засобів виступає судова етика, значення якої полягає у тому, що вона дає обґрунтування для протистояння деформаціям морально-професійної свідомості. І значну роль тут відіграє світоглядна і етична підготовка майбутніх юристів, яка гарантує і утримує від помилок у майбутній слідчій практиці. Наприклад, слідчий, згідно з кримінальним законодавством, зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому те, що щире каяття або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину є обставинами, що пом'якшують відповідальність, але слідчий не повинен використовувати такі роз’яснення як засіб морального тиску для того, щоб примусити людину визнати себе винною.

Узагальнюючи всі наші міркування, можна сформулювати визначення моральних засад професійної діяльності слідчого — це категорія судової етики в кримінальному судочинстві, яка означає сукупність норм, принципів, що виникають в результаті трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов виконання його функціональних обов'язків при проведенні попереднього слідства, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням і виконуваних добровільно з метою підсилення боротьби зі злочинністю і захисту прав людини.

Одним із завдань судової етики є з'ясування сутності і змісту моральних засад професійної діяльності судді. Для вирішення цього завдання надзвичайно важливо знати роль, яку відіграє суд у системі органів юстиції. Суд як орган державної влади, як знаряддя справедливої відплати відповідно до вимог законності й моралі виконує важливу виховну функцію в суспільстві. У судовому засіданні, де до підсудного поставилися не лише як до злочинця, а й як до людини, де він сам переконався у справедливому вирішенні його справи, вже закладаються основи для його виправлення і морального перевиховання. Особливе місце суду в державі пояснюється тим, що правосуддя здійснюється тільки ним (судом), тільки він може визнати людину винною у злочині чи завершити своїм рішенням цивільну суперечку.

З точки зору професійної етики, авторитет суду значною мірою залежить від авторитету обраних у нього людей. Це означає, що суддям повинні бути притаманні життєва мудрість, поєднання високої професійної підготовки з моральною чистотою, громадянська мужність, непідкупність, загострене почуття справедливості. Важко переоцінити важливість цих якостей особистості взагалі, а тим більше — у випадках незаконного впливу на суддів, які все ще не рідкість у нашій дійсності. Тому моральні засади професійної діяльності судді виявляються головним чином у таких категоріях, як справедливість, неупередженість, безпристрасність, чесність, суддівська совість. Зміст моральних засад професійної діяльності судді складає сукупність норм, принципів загальних вимог моралі, трансформованих відповідно до специфічних умов виконання ним функціональних обов'язків у судовому процесі з метою його гуманізації, посилення захисту прав людини, виховання громадян у дусі дотримання законів. Відповідно до основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, прийнятих на VII Конгресі ООН 1985 року, особи, відібрані на судові посади, повинні мати високі моральні якості

та здібності.

Переходячи до розгляду моральних засад професійної діяльності адвоката-захисника, необхідно звернути увагу на важливу роль захисника у кримінальному процесі та адвоката — в цивільному. З точки зору судової етики, участь адвоката і захисника — необхідність у дієвій гарантії дотримання прав обвинуваченого, підсудного у кримінальному процесі й клієнта — в цивільному. В громадській думці нерідко можна чути такі запитання: «Навіщо захищати людину, яка скоїла злочин чи низку злочинів? Чи дійсно захищають цих людей адвокати, і чи не є це перешкодою в боротьбі зі злочинністю? Чи не є захисник особою, яка заважає правосуддю, бажаючи «зробити чорне білим» ?» Подібні запитання — результат елементарної правової неосвіченості, глибоких помилок, серйозних дефектів у суспільній правосвідомості, недооцінки ролі й значення адвокатури у здійсненні правосуддя. Становище погіршується і тим, що до цього часу в юридичних навчальних закладах немає спеціальної навчальної дисципліни, яка б знайомила студентів з адвокатурою та її діяльністю. Студентам, особливо випускникам, надзвичайно важливо морально і психологічно налаштовувати себе на майбутню юридичну практику так, щоб впевнено позбавлятися традиційного вже обвинувачу-вального ухилу в кримінальному процесі, що одночасно є вмілим застосуванням теоретичних викладок судової етики. Необхідно змінювати ставлення до самої функції захисту, особливо зараз, коли стає домінуючим принцип «Дозволено все, що не заборонено». Справедливим і морально виправдаю ним може бути лише той суд, який розглядає адвоката і прокурора як рівноправні сторони, які доводять свою позицію у відкритому і гласному змаганні в ході процесу. Найменший відступ від цього найважливішого принципу спотворює саму моральну природу правосуддя.

Інститут захисту в сучасному суспільстві потребує зміцнення і розширення його функцій, про що свідчить низка об'єктивних і суб'єктивних чинників, що виявляються при детальному аналізі змагального юридичного процесу і за допомогою юридичної етики:

— у регулятивній функції професійної етики юриста зустрічаються норми, які не приписують однозначної поведінки, так само як можливі ситуації, які не регулюються правовими нормами. Наприклад, підсудний навмисне бере всю повноту відповідальності на себе, прикриваючи співучасників. Суд не може примусити його правовими засобами говорити правду, але може звернутися до моральних засобів переконання;

— нерідко у правовій практиці зустрічаються суперечності між правовими і моральними нормами; моральні норми за таких умов можуть втрачати свою силу, якщо вони не підкріплюються правовими. Наприклад, такі аморальні явища як наклеп, образа містять також і склад злочину;

— зустрічаються ще співробітники правоохоронних органів, які недостатньо підготовлені в професійному і моральному відношенні. Це породжує різні помилки, перекручує подію злочину, завдає шкоди повноті, об'єктивності і всебічності розслідування, розгляду справи, створює можливості деформації морально-професійної свідомості, що і зобов'язує суспільство звертатися до кваліфікованого захисту, а також вдаватися до теоретичного обґрунтування судовою етикою ролі й функцій моральних засад у діяльності адвоката-захисника.

Відповідно до ст. 2.2. Деонтологічного Кодексу, прийнятого у Страсбурзі 1988 року, довірчі стосунки не можуть існувати, коли є сумніви у чесності, порядності, справедливості та щирості адвоката. Тому названі чесноти вважаються для нього професійно обов'язковими.

Як робоче визначення моральних засад діяльності адвоката-захисника можна навести таке: це категорія судової етики, яка означає сукупність норм і принципів, які утворилися внаслідок трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов його процесуальної діяльності з надання правової допомоги підзахисному і суду у встановленні обставин, що пом’якшують вину, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням адвоката-захисника і виконуваних ним добровільно.

Методичне значення розглянутої категорії етики, а також інших моральних цінностей для юридичної практики, для надання кваліфікованого захисту підсудному й іншим учасникам процесу виявляється в таких вимогах:

— адвокат-захисник має право використовувати лише законні засоби захисту, тобто ті, які оптимально сприяють правосуддю, охороні прав людини та інтересам суспільства; він повинен вміло взаємодіяти з підзахисним, прагнучи при цьому не допустити розбіжності його свідчень (зізнань) з об'єктивною істиною;

— захисник у кримінальному процесі не має права вести справу до погіршення стану підзахисного, так само, як і адвокат у цивільному процесі не має права вести справу до погіршення стану клієнта.

З судовою етикою тісно взаємодіє міліцейська етика як різновид професійної етики. Вона викристалізовує свій предмет, завдання і статус, пов'язані із специфікою діяльності співробітників МВС. Міліцейська етика стикається з судовою у кримінальних справах внаслідок функціонування слідчих відділів і відділів карного розшуку, які підпорядковуються безпосередньо начальникам РВВС і прокуратурі з слідчих справ. Зміст моральних засад професійної діяльності співробітника МВС складає сукупність норм і принципів поведінки, які утворюються внаслідок трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов міліцейської практики із захисту громадського порядку і боротьби з анти суспільними явищами, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням співробітника і виконуваних ним добровільно з метою охорони прав і інтересів громадян і суспільства.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., на службу до міліції приймаються громадяни, які здатні за своїми особистими і моральними якостями виконувати покладені на міліцію завдання.

Детальніше про професійну етику співробітників МВС можна прочитати, зокрема, у книгах Ю. М. Скомпського, колективній праці С. І. Бражника, В. М. Плишкіна і П. І. Тищенка1 та ін., де особливу увагу приділено моральним стосункам у колективах співробітників міліції, моральним основам їх професійної діяльності, моральному «обличчю» і ролі морального виховання в його формуванні.

Центральною фігурою юридичної служби на підприємстві, установах торгівлі й в інших організаціях виступає юрисконсульт. Завдання переходу до ринкових відносин, побудови правової держави, громадянського суспільства тощо, які стоять перед нашою країною, актуалізують роль юридичних консультацій та їх працівників, вимагають розширення їх соціальних функцій, підвищення активності у наданні правових послуг громадянам і їх колективам. Професійній етиці юрисконсультів поки що приділяється незначна увага в нашій літературі, й ці питання чекають на своїх дослідників. Для тих, хто цікавиться цим видом юридичної діяльності, можна порекомендувати працю В. Є. Волкомирського «Юрисконсульт на підприємстві»1.

Звертаючись до висновків з попередніх питань та підсумку, необхідно зазначити, що успіх чи провал усіх надій і починань людства зрештою визначається якістю людського матеріалу, рівнем людяності (читай: моральності) в людині, мірою залучення її до досягнень культури, засвоєння і втілення загальнолюдських цінностей. Сучасні соціальні перетворення немислимі без набуття людьми — творцями вищезгаданих якостей — моральної досконалості. За умов суспільного характеру буття людей, подальшої диференціації професій і спеціальностей, гуманізації суспільних відносин і посилення ролі моральних чинників і стимулів у життєдіяльності суспільства професійна етика покликана дати наукові рекомендації професіоналам щодо формування моральної надійності у виконанні професійних функцій відповідно до наукових уявлень про моральні цінності. Немало вже зроблено в цьому напрямі, але ще більше має бути зроблено з урахуванням реальності, яка динамічно розвивається. Завдання ж студентів, які готуються стати висококваліфікованими професіоналами, в тому числі, юристами, окрім глибокого засвоєння спеціальних дисциплін, залучення до досягнень світової і національної культури, наполегливо працювати над формуванням свого морального «обличчя», яке є невід'ємним елементом професіоналізму тих, про кого йшлося у розділі. І в цьому неоціненну послугу робить професійна етика.

Волколшрский В. Е. Юрисконсульт на предприятии. — К., 1986.

Список літератури

Бражник С. И. Нравственная культура сотрудников органов внутренних дел как фактор укрепления служебной дисциплиньї // Правовне аспекти укрепления дисциплины в органах внутренних дел. — К., 1985. — С. 24—32.

Бражник С. И. Профессиональная зтика милицейской службы. — К., 1979. — 45 с.

Бражник С. И., Плишкин В. М., Тищенко П. И. Зтика участкового инспектора. — К.,1988. — 76 с.

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // М. Вебер Избр. произведения. — М., 1990. — 803 с.

Волкомирский В. Е. Юрисконсульт на предприятии. — К., 1986. - 110 с.

Горський В. Історія української філософії. — К., 1996. — 286 с.

Тусейноб А. А., Апресян Р. Т. Зтика: Учебник. — М., 2000.

— 470 с.

Гусейноб А. А. Введение в этику. — М.: МГУ, 1985. — 208 с.

Дехтпярев И. А. Актуальные вопросы совершенствования стиля работы, культури и нравственного воспитания начальствующего состава органов внутренних дел. — К., 1977. — 160 с.

Ибрагимов М. М., Куличенко В. В., Сьедин В. Г. Профессиональная зтика и зстетическая культура сотрудников органов внутренних дел: Учебное пособие. — К., 1990. — 304 с.

Иванов В. Г. История зтики древнего мира. — СПб., 1997.

— 256 с.

Кобликов А. С. Юридическая этика. — М., 1999. — 168 с.

Кодекс професійної етики судді // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 2. — 46 с.

Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе (Общие черты судебной зтики) // Собр. соч. в 8-й томах. Т. 4. - С. 33-69.

Конституція України та проблеми професійної етики юриста // Тези доповідей і наукових повідомлень обласної науково-практичної конференції. — Харків, Спілка юристів України. — 1998. — 69 с.

Конституція України. — К., 1996. — 128 с.

Культура жизни личности (Проблеми теории и методологии социально-психологичекого исследования). — К., 1988.

— 189 с.

Аеоненко В. В. Профессиональная зтика участников уголовного судопроизводства. — К., 1981. — 97 с.

Аихолоб В. Г. Профессиональная мораль и зтика служебных отошений в органах внутренних дел: роль морали в повн-шении зффективности и качества служебной деятельности. — К., 1984. — 17 с.

Аихолоб В. Г. Соблюдение норм морали во взаимоотношениях между сотрудниками органов внутренних дел. — К., 1991. - 18 с.

Лозовой В. А. Нравственная культура личности: содержание и пуги формирования. Учебное пособие. — Харьков, 2001. - 44 с.

Аозовой В. А. Самовоспитание личности: философсько-социологический анализ. — Харьков, 1991. — 207 с.

Аук М. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX— початку XX ст. ст. — К., 1993. - 150 с.

Малахов В. Етика. Курс лекцій: Навч. посібн. — К., 1996. — 304 с.

Немировский В. Г. Смысл жизни: проблеми и поиски. — К., 1990. - 221 с.

Несімко 0. А,, Сливка С. С, Штангрет М. Й. Сучасна особа юриста. — Львів, 1997. — 116 с.

Нравственная культура личности. — К., 1986. — 188 с.

Основні засади професійної етики юристів України (затв. V з'їдом Спілки юристів України) // Юрид. вісник України (інф.-прав. банк). — 2001. — 9—15 червня (№ 23). — С. 18-20.

Оссовская М. Рьіцарь и дружба. Исследования по истории морали. — М., 1987. — 528 с.

Піджаренко 0. Виключні повноваження — підвищені вимоги. Про окремі аспекти професійної етики судді // Закон і бізнес. — 2001. — 7—13 квітня (№ 14). — С. 1, 6.

Правила адвокатської етики (Схв. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року; протокол № 6/УІ від 1—2 жовтня 1999 року. — К.: ТОВ ред. журн. «Адвокат», 1999. — 43 с.

Прилуцький С. Присяга судді: стара категорія — новий правовий зміст // Право України. — 2001. — № 6. — С. 102-105.

Профессиональная зтика и служебный этикет работников органов внутренних дел как воплощение в жизш. нравственной и эстетической культури в служебной деятельности. — К., 1978. - 40 с.

-220-

Рабинович П. М. Права людини та їх юридичне забезпечення. — К.: ИМК ВО, 1992. — 100 с.

Рюриков Ю. Самое утреннее из чувств: Культура любви. — К., 1985. — 136 с.

Сливка С. С. Професійна етика працівника міліції. — Львів, 1995. — 126 с.

Сливка С. С. Професійна культура юриста (теоретико-методологійчний аспект). — Львів, 2000. — 336 с.

Тизах В. Судова етика. Як вона діє в США // Юрид. вісник України. — 2000. — 23—29 листопада (№ 47). — С. 6.

Федоренко Е. Г. Профессиональная этика. — К.: Вища школа, 1983. — 216 с.

Чижевський А, Нариси з історії філософії на Україні. — Нью-Йорк: Рада Оборони і Допомоги Україні Укр. Конгрес Ком. Америки, 1991; та К., 1992. - 175 с.

Шилишов В. С. Гуманистические основи деятельности милиции // Автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата юридических наук. — К., 1992. — 20 с.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії. — Харків: Фоліо, 1997 — 223 с.

Зтическася мьісль: научно-публицистические чтения. —

М., 1988; 1990; 1991.

Якуба Е. А. Право и нравственность как регулятори общестенных отношений при социализме. — Харьков, 1970. — 208 с.

Етика: Навч. посібник / Т. Г. Аболіна, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.

Зміст

Передмова

Розділ І. Предмет і завдання етики

§ 1. Етика як філософська наука про мораль

§ 2. Взаємозв'язок етики з іншими науками,

що вивчають мораль

§ 3. Основні завдання етики у сучасних умовах

Розділ II. Головні етапи історичного розвитку етичної думки .

§ 1. Етичні ідеї Стародавнього світу

§ 2. Етична думка Середньовіччя та Відродження

§ 3. Етичні вчення Нового часу

§ 4. Західна етична думка XX століття

§ 5. Історія етичної думки в Україні

Розділ III. Походження та історичні типи моралі

§ 1. Передумови виникнення моралі

§ 2. Особливості моралі традиційного суспільства ....

2.1. Звичаї родоплемінного суспільства

2.2. Система моралі Давнього Сходу

2.3. Мораль і звичаї античності

2.4. Станово-корпоративна мораль Середньовіччя

§ 3. Основні тенденції розвитку моралі у сучасній

цивілізації

Розділ IV. Сутність, специфіка та функції моралі

§ 1. Природа і сутність моралі

§ 2. Специфіка моралі

§ 3. Головні соціальні функції моралі

§ 4. Структура моралі

Розділ V. Моральна свідомість

§ 1. Структура моральної свідомості

§ 2. Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості

й категорії етики

§ 3. Справедливість, обов'язок і відповідальність

§ 4. Сенс життя і щастя

§ 5. Совість, гідність і честь

Розділ VI. Моральний вибір та відповідальність особистості .

§ 1. Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської

діяльності

§ 2. Проблема морального вибору і свободи особистості .

§ 3. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи

його розв'язання

§ 4. Моральна відповідальність: сутність і специфіка ...

Розділ VII. Мораль та інші форми суспільного життя ....

§ 1. Мораль та економіка

§ 2. Мораль і політика

§ 3. Мораль і релігія

§ 4. Мораль і мистецтво

§ 5. Співвідношення права й моралі

Розділ VIII. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної

цивілізації

§ 1. Етичний сенс екологічних проблем

§ 2. Турбота про здоров'я й виживання — моральний

імператив сучасності

§ 3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних

цінностей

§ 4. Моральні основи взаємодії культур

§ 5. Проблеми війни та миру крізь призму моралі ....

Розділ IX. Моральна культура особистості та її формування .

§ 1. Поняття моральної культури

§ 2. Зміст і структура моральної культури особистості . .

§ 3. Моральна культура посадової особи (керівника) . . .

§ 4. Формування особистості та її культури

Розділ X

Предыдущая 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 2021Следующая