ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Лекція 4.Правова охорона фірмових ннайменувань

ПРАВОВА ОХОРОНА

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

 

ПІДРУЧНИК

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

ВРУ – Верховна Рада України;

ГК – Господарський кодекс України;

Закон – Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” від 23 грудня 1993 року;

ЄС – Європейський Союз;

ЗУ – Закон України;

КК – Кримінальний кодекс України;

КМУ – Кабінет Міністрів України;

КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення;

СОТ – Світова організація торгівлі;

TRIPS – Угода щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;

ГАТТ – Генеральна Угода з тарифів і торгівлі;

ЦК – Цивільний кодекс України;

ВОІВ –Всесвітня організація інтелектуальної власності;

Держдепартамент – Державний департамент інтелектуальної власності;

Держпатент – Державне патентне відомство України;

Проект – Проект Кодексу України про адміністративні проступки;

АМКУ – Антимонопольний комітет України;

МК – Митний кодекс України;

Укрпатент – державне підприємство „Український інститут промислової власності”;

МОН – Міністерство освіти і науки України;

ВГСУ – Вищий Господарський Суд України;

ДМС – Державна митна служба України;

ВАСУ – Вищий Арбітражний Суд України;

ГПК – Господарський процесуальний кодекс України.

 

 

Лекція I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ…………………………………..5

1. Поняття, предмет, метод та сутність об’єктів права

інтелектуальної власності ……………………………………………….5

2. Юридичний аналіз права власності………………………….10

3. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності…13

4. Суб’єкти права інтелектуальної власності…………………………..16

 

Лекція 2. ОБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО І СУМІЖНИХ ПРАВ………...18

1.Розвиток законодавства про авторське і суміжні права…..182. Авторське право…….………………………………………….22

3. Суміжні права…………………………………………………..26

 

Лекція 3. ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ………………….34

1. Розвиток інституту охорони прав на торговельну марку…………….42

2.Торговельні марки……..………………………………….……51

3.Зазначення походження товару (географічне зазначення).55

 

Лекція 4.Правова охорона фірмових ннайменувань

1. Комерційні (фірмові) найменування………………………..59

2. Компонування інтегральної мікросхеми……………………62

 

Лекція 5.Правова охорона винаходів і корисних моделей.

1. Винахід, корисна модель……………………………………...67

2. Промисловий зразок……………………………………………72

 

Лекція 6. НЕТРАДИЦІЙНІ ОБЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ……………………………………………………………..75

1. Сорти рослин та порода тварин……………………………...75

2. Наукові відкриття………………………………………………83

3. Раціоналізаторські пропозиції……………………………….85

4. Комерційні таємниці…………………………………………..88

 

Лекція 7. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАВ НА ОБЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ…………95

1. Система органів управління у сфері охорони інтелектуальної власності…………..................................................................95

 

Лекція 8. ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.............................................................................100

1. Способи захисту об’єктів інтелектуальної власності……..100

2. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності…………………………………………………………….101

3. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції…………………………………106

4.Цивільно-правовий спосіб захисту інтелектуальної власності.

 

Лекція 9. Захист об’єктів інтелектуальної власності в кримінальному порядку.

1. Захист об’єктів інтелектуальної власності в кримінальному порядку.

ВСТУП

 

 

Інтеграція України в світовий ринок у системі Світової організації торгівлі та до європейської спільноти, зумовлюють необхідність приведення національного законодавства у галузі інтелектуальної власності у відповідність до стандартів і норм, що містять міжнародні договори.

Належна охорона об’єктів права інтелектуальної власності визнається в усьому світі невід’ємним елементом ринкових відносин.

У юридичній літературі наявні різні погляди фахівців на аспекти правового забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності в адміністративному порядку, однак не повністю відображені теоретичні проблеми при застосуванні адміністративних заходів з охорони об’єктів права інтелектуальної власності у практичній діяльності.

 

Лектор: старший викладач кафедри господарського та цивільного права НУБіП України Шевчук Олександр Васильович.

Тема1. Загальні положення права інтелектуальної власності

П Л А Н

Поняття, аналіз, сутність об’єктів права інтелектуальної власності.

Юридичний аналіз права власності 3. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

Суб’єкти права інтелектуальної власності

ДСТУ в інтелектуальній власності. Національний стандарт № 4.

Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

Характеризуючи об’єкти права інтелектуальної власності, яким у відповідності до чинного законодавства надається правова охорона, слід зазначити, що інтелектуальну власність поділяють на об’єкти авторського права і суміжних прав та об’єкти права промислової власності, спільною істотною ознакою яких є те, що об`єктами авторських прав та прав промислової власності виступають саме результати творчої діяльності людини.

Крім традиційних об’єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промислової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, які умовно вважаються нетратиційними об’єктами права інтелектуальної власності, секрети виробництва, зокрема ноу-хау тощо.

 

Об’єкти права інтелектуальної власності

Об’єкти авторського права Об’єкти промислової Нетрадиційні об’єкти

І суміжних прав власності інтелектуальної

Власності

Літературні та художні твори Торговельні марки Сорти рослин

Комп'ютерні програми Географічні зазначення Породи тварин

Компіляції даних Комерційні найменування Наукові відкриття
( бази) ( фірмові)

Виконання творів Винаходи Комерційні таємниці

 

Фонограми та відеограми Корисні моделі Раціоналізаторські

пропозиції

Програми організацій Промислові зразки

мовлення Компонування
інтегральних мікросхем

Перелік об’єктів права інтелектуальної власності, що вищенаведений, не є вичерпним.

У Цивільному кодексі України наводено перелік об’єктів права інтелектуальної власності згідно з положеннями Стокгольмської конвенції 1967 року. Конвенція, якою заснувалася Всесвітня організація інтелектуальної власності, не містить вичерпаного переліку об’єктів інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 2 Конвенції, інтелектуальна власність включає права, що стосуються:

– літературних, художніх і наукових творів;

– виконавська діяльність артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач;
– винаходів в усіх сферах людської діяльності;
– наукових відкриттів;
– раціоналізаторські пропозиції;
– промислових зразків;
– товарниз знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

– захисту проти недобросовісної конкуренції.

До об’єктів інтелектуальної власності Конвенція зараховує також усі інші права, що стосуються інтелектуальної власності у виробничій, наувовій, літературній і художній сферах.

З огляду на пункт 2 Ковенції констатуємо, що правова охорона і захист може надаватися іншим об’єктам інтелектуальної власності, які на даний час не включені до переліку об’єктів права інтелектуальної власності [46, с. 380].

Відповідно до статті 420 ЦК Українидо об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема належать:

– літературні та художні твори;

– комп'ютерні програми;
– компіляції даних (бази даних);
– виконання;
– фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
– наукові відкриття;
– винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
– компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
– раціоналізаторські пропозиції;
– сорти рослин, породи тварин;
– комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
– комерційні таємниці.

Аналіз п.2 Конвенції та ст.420 ЦК України дає підстави заначити, що зазначена стаття практично відтворює перелік об’єктів права інтелектуальної власності яким надається правова охорона.

Проте чинний Цивільний кодекс України не може в повній мірі підмінювати інші закони, які регулюють цивільні правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Він виконує поєднувальну роль головного нормативного акта системи цивільного законодавства, містить лише норми, які мають загальне значення, і детально не регламентує правовідносини у сфері інтелектуальної власності. В Україні діють 10 спеціалізованих законів у сфері інтелектуальної власності. Правовідносини, пов’язані з правовою охороною інтелектуальної власності, регулюють також близько 100 підзаконних актів..

Країни, що приєдналися до Конвенції 1967 р., не зобов’язані у своєму законодавстві передбачати правову охорону всіх перерахованих об’єктів права інтелектуальної власності, а самі визначають коло цих об’єктів, яким надається правова охорона.

П Л А Н

 

Суміжні права

Історія авторського права веде свій початок з появи друкування, і перший відомий державний нормативний акт щодо охорони авторського права стосувався саме охорони літературних творів.

Батьківщиною авторського права вважається Англія, де у 1710 році було видано перший авторський закон, що більше відомий під назвою “Статут королеви Анни”, за яким автору надавалось виключне право на опублікування твору протягом 14 років з моменту його створення з можливістю продовження такого права за життя автора ще на 14 років. Право власника твору є його невід’ємним природним правом, що виникає із сутності творчої діяльності і існує незалежно від визнання цього державою. [137, с. 10].

(Смит А. Иссследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962. – 336с.)

Після цього відповідні закони, нормативні акти щодо авторського права стали з'являтися в інших країнах світі. Дія законів поширювалася на спектаклі, географічні карти та інші твори. Так французький закон ввів норму - право слідування, яка відносилася до прав спадкоємців автора та поширювала дію майнових прав після смерті автора.

В епоху французьких буржуазних революцій було прийнято два важливих законодавчі акти. Так Декретом від 1791 р. було проголошено свободу театрів, що знаходяться під контролем муніципалітетів та визнано за авторами драматичних творів виключне право на театральну постановку протягом усього життя автора та п’яти років після його смерті. Декрет 1793 р. одночасно надав авторам різного роду письмових творів, композиторам, художникам та графікам виключне право продавати, передавати для продажу, поширювати свої твори на території Республіки, а також надавати повністю чи частково право власності на них [78, с. 15].

Перехід до авторського та патентного права як власності отримав найбільше поширення в ХІХ ст. з прийняттям у більшості європейських країн авторських і патентних законів, якими права власників досягнень у галузі літератури, мистецтва та науки, а більше – технічної творчості були прирівняні до класичного права власності. При цьому, важливе значення відводилося економічній цінності новинки та її ефекту, який вона могла надати, навіть і у тому разі, коли винагорода була лише за факт створення новинки. Більш того, такі результати відносились і до рухомого майна.

Першою міжнародною багатосторонньою угодою, яка стосувалася авторських прав, стала прийнята в 1886 році Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, яка в подальшому неоднарозово переглядалася. У 1952 році на конференції в Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право. З прийняттям цієї Конвенції розпочалося прийняття інших міжнародних конвенцій, які направлені на міжнародне регулювання окремих проблем авторського і суміжних прав.

Інноваційні закони, що відбувалися в Європі у ХVIII столітті не залишалась осторонь і Російську імперію до складу якої входила і Україна. Розвиваючи свою промисловість та маючи потужну й визнану у світі літературу, Росія об’єктивно потребувала відповідного законодавства, яке повинно було регулювати ці відносини.

Першим в Росії отримав професійний гонорар за опублікований твір О.С. Пушкін, якому за видання поеми «Руслан та Людмила» в 1820 році було виплачено авторську винагороду. Тривалий час в Росії зберігалася державна монополія на книговидання та книготоргівлю. В подальшому норми цензури регулювали питання, що мали відношення до книговидання, авторського права. Так «Цензурный устав» 1828 року включав розділ «О сочинителях и издателях книг», який надавав авторам виключні права на власні твори протягом життя автора і його спадкоємцям протягом 25 років після смерті автора. В подальшому цей термін був збільшений до 35 років. «Цензурний устав» є фактично першим нормативним актом щодо авторських прав у Росії.

В 1830 році був прийнятий ще один закон – «Положение о правах сочинителей», в якому визначено поняття контрафактності та передбачалася відповідальність за неї.
В 1845 році був прийнятий закон щодо авторських прав композиторів, а в 1846 році – прав художників і архітекторів.
У 1874 році створюється Товариство російських письменників і драматургів, яке займалося захистом авторських прав, виплачувало авторські гонорари, в тому числі через створену мережу агентів.
В театральній сфері закріплювалися права на авторські гонорари, а також права виконавців, нормативно запроваджені відсоткові відрахування від зборів за театральні постановки на користь авторів.

Для забезпечення ефективного захисту прав авторів творів та їх користувачів Державною Радою Російської імперії у 1897 році було прийнято рішення щодо розробки нового закону у цій сфері, який був прийнятий під назвою "Положение об авторском праве" у 1911 році. Цей закон, який діяв на території Росії, хоча і не в повному обсязі відповідав правам авторів країн, які входили до Бернської конвенції, так автору дозволялося писати тільки російською мовою, але все ж він став значним кроком у розвитку авторських прав у Російській імперії.

Після створення у 1922 році СРСР, 30 січня 1925 року Постановою ЦВК і РНК СРСР «Об основах авторского права», був прийнятий перший нормативний акт нової держави щодо авторського права, це була а в 1928 році було прийнято інший нормативний акт : «Основы авторского права», яким крім іншого, встановлювалися тверді ставки авторського гонорару.

В Україні такий закон був прийнятий в 1929 році і діяв до 1961 року, до прийняття «Основ цивільного законодавства СРСР і радянських республік», розділ четвертий яких присвячений авторському праву.

Для організації і здійснення управління авторськими правами в Україні було створено Агентство із захисту авторських прав, яке в 1938 році увійшло до Всесоюзного управління з охорони авторських прав (ВУОАП), на базі якого в 1973 році було створено Всесоюзне агентство з авторських прав (ВААП), яке стало єдиним представником авторів з питань авторського права. В союзних республіках існували республіканські відділення ВААП. ВААП було посередником між авторами і видавництвами, між радянськими авторами і зарубіжними видавництвами, між зарубіжними авторами і радянськими видавництвами. ВААП збирало і розподіляло авторську винагороду за використання творів радянських та іноземних авторів у СРСР, а також за використання творів радянських авторів за кордоном.

Слід зазначити, що авторські права в СРСР були значно звужені і не відповідали міжнародним правовим нормам, якими користувалися автори провідних країн світу, в звязку з тим, що СРСР не приєднався до міжнародних конвенцій, в тому числі до Бернської конвенції, а більш гнучка Всесвітня конвенція авторських прав була ратифікована тільки у 1973 році.

Перший нормативний акт суверенної України, що стосувався права інтелектуальної власності – Декларація про державний суверенітет [2] від 16 липня 1990 р. проголосила економічну самостійність і визначила засади вирішення всіх питань стосовно розподілу власності, а також засади культурного розвитку, у тому числі науки, освіти та культури. В ст. 13 Закону Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР» [13] встановлено принципи юридичної відповідальності за порушення цього закону на основі невідворотності застосування економічних санкцій, правової захищеності суб’єктів економічних відносин, взаємовідповідальності між державою і учасниками економічних відносин. При цьому економічні санкції проголошені основним видом відповідальності за порушення економічних інтересів фізичних і юридичних осіб. У розробленій і прийнятій на виконання Закону Постанові Верховної Ради Української РСР “Про реалізацію Закону “Про економічну самостійність Української РСР” [29] передбачено прийняття низки законів, у тому числі стосовно регулювання відносин власності і зокрема інтелектуальної. Законом України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. уперше встановлено об’єкти права власності громадян, ними є: витвори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці (ст. 13 Закону) [14].

Розділ VІ Закону “Про власність” встановив загальні засади права інтелектуальної власності і визначив дезінтеграційний підхід до її регулювання – на основі Цивільного кодексу України [7] і спеціального законодавства.

Спеціальне регулювання авторського права і суміжних прав в Україні започатковане Указом Президента України “Про тимчасову правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій” від 18 вересня 1992 р. № 472 [30]. Ним передбачено створення спеціальних державних органів із управління і захисту прав інтелектуальної власності. Тобто проголошено необхідність активного впливу держави на відносини у сфері інтелектуальної власності.

З утвердженням України як незалежної держави в різних сферах діяльності стали створюватися державні структури управління. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 1992 року № 154 як орган державного управління створено Державне агентство України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП), що проводило в життя політику України в сфері авторського права.

Основні питання, які покладалися на Агентство, були пов'язані з розробкою і прийняттям законодавчих актів, участю України в міжнародній системі охорони авторських прав, входженням, інтеграцією України до міжнародних організацій, які опікуються проблемами авторського права, створенням механізмів, що реально сприяли б захисту авторських прав.

За час функціонування ДААСП України зроблені певні кроки щодо удосконалення авторського правового поля. В грудні 1993 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про авторське право і суміжні права", який пройшов експертизу фахівців, отримав позитивну оцінку європейських експертів і ВОІВ. Закон вступив у дію від дня публікації - з 23 лютого 1994 року.

Правові відносини стосовно використання об’єктів авторського і суміжних прав сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а їх використання в комерційній діяльності забезпечує розвинутим країнам приріст валового національного доходу та приносить їх власникам значний прибуток.

Українське законодавство у сфері сфері авторського і суміжних прав, розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій, угод та договорів і відповідає їх принципам та є адаптованим до вимог ринкової економіки.

Авторське право

Авторське право є різновидом інтелектуальної власності, яким регулюються відносини, які виникають в процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від його форми, готовності та художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори, різні за художнім рівнем і метою, у тому числі й такі, що не призначалися автором для публікування.

Розглядаючи право інтелектуальної власності на літературний, художній та іншій твір (авторське право), зазначимо, що об’єктами авторського права є твори у різноманітних галузях людської діяльності. До них можна віднести твори у галузі науки, літератури, мистецтва. Проте правова охорона може надаватися тільки такому твору, який має встановлені законом ознаки у відповідності до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 року.

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 17 Закону про авторське право).
Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 12 Закону про авторське право)

Об’єктом авторського права у відповідності до Закону та ст. 433 ЦК України є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори;твори ужитковогомистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори,що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних бо художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
2) комп'ютерні програми;
3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
4) інші твори.
Об'єктами авторського права є твори без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
Законодавцем передбачено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
Правовій охороні підлягає компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Твір визнається об’єктом правової охорони незалежно від призначення, художнього рівня, цінності, незалежно від його змісту. Не має значення завершено чи незавершено твір, опубліковано його чи ні. Авторське право не поширююється на звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, пролюстровані у творі.
Комп’юторні програми – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символв чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для считування ком’ютором, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату.

Копіляція даних – це база даних у якій знаходиться сукупність творів, будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, у тому числі електронній. Характер цього об’єкта проявляється в особливому, оригінальному підборі і організації даних, незалежно від того, чи є ці дані обєктом авторського права. Правова охорона бази даних не поширююється на самі дані, втілені в цю базу.

У відповідності до чинного законодавства не можуть бути об'єктами авторського права акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а такожїх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації та інші твори, встановлені законом.

Авторське права охороняється цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством.

Відповідно до ст. 4, Договору ВОІВ про авторське право комп'ютерні програмиохороняютьсяяк літературні твори. Така охорона застосовується до комп'ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження.

Копіляції даних або іншої інформації в будь-якій формі, які за підбором і розміщенням змісту є результатом інтелектуальної творчості, охороняються як такі. Така охорона у відповідності до статті 5 Договору ВОІВ про авторське, не розповсюджується на самі дані або інформацію і не обмежує будь-яке авторське право, яке відноситься до самих даних або інформації, що містяться в компіляції. Зазначені статті співпадають зі статтею 2 Бернської конвенції і відповідними положеннями Угоди TRIPS.
Суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа,зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Суб’єктами авторського права можуть також бути інші фізичні та
юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Авторське право виникає з моменту створення твору. Якщо твір створений у співавторстві, такий твір належить співавторам спільно.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором.

Автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти розповсюдження серед широкої публіки оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі права власності.Автори комп'ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах, користуються виключним право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або примірників своїх творів.

Чинним законодавством передбачено способи використання твору, шляхом його: опублікування (випуск у світ; відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;перекладу; переробки, адаптації, аранжування та іншіх подібних змін; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок.
Використанням твору можуть бити також інші дії, які встановлені законом. Статті 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» пердбачають випадки вільного використання твору. Якщо особа використовує твір, вона повинна зазначити джерело запозичення та ім’я автора.
Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб,у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний,переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
Законодавством передбачені умови коли твір не може бути опублікований.

Якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення, такий твір не може бути опублікованим.
Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законодавством.

Автор твору має право на винагороду за використання його твору та на частку від суми продажу оригіналу твору.

Розмір і порядок виплати винагороди за створення і використання твору встановлюються сторонами в авторському договорі. Законодавчо не існує правил визначення розміру винагороди автору. Проте Постановою КМУ «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистцтв» від 18 листопада 1994 року встановлені мінімальні ставки такої винагороди.

Автор художнього або літертурного твору має право на одержання винагороди у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу твору.

Ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає спеціальний випадок виплати винагороди автору аудіовізуального твору за оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення твору, здавання твору у майновий найом або комерційний прокат його примірників мають право на справедливу винагороду, що розподіляється між авторами. Право авторів аудіовізуального твору у разі їх смерті переходить у спадщину і є чинним протягом строків чинності майнових прав на такий твір.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Суміжні права

 

Суміжні права безпосередньо повязані з авторськими правами. Саме тому вони називаються суміжними.Особливістю суміжних прав є те , що вони грунтуються на використанні, як правило чужих авторських прав. Так, наприклад виконавець, якщо він не є автором, то знаходяться у зв’язку з автором, тобто має суміжні права з авторськими, бо виконує його твори; виробники фонограм та відеограм та організацій мовлення, що здійснюють технічну підтримку такої діяльністі.

Суміжним правом регулюються відносини, пов’язані зі створенням та використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

Охорона суміжних прав здійснюється як на національному рівні так і на міжнародному. В національному законодавстві це закони, постанови та укази, у міжнародному – конвенції, договори, що мають поради стосовно охорони суміжного права в національному законодавстві та інформують по всім питанням щодо цих договорів. Щодо національного законодавства України, що регулює суміжні права, то це Закон України „Про авторське право і суміжні права” та статті 449-456 ЦК України, згідно яких, для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається будь-яких формальностей. Воно виникає внаслідок факту виконання твору, виробництво фонограми чи відеограми та оприлюдненню передачі організації мовлення. Для сповіщення про свої права на фонограмах, відеограмах, і всіх їх примірників, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах можуть застосовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак передбачений Римською конвенцією охорони знака, що має вигляд – O, та повинен містити імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм чи відеограм суміжні права, та рік першої публікації. При цьому відсутність знака охорони, не лишає володаря суміжних прав визначення його захисту, хоча ускладнює процес доведення його прав щодо порушення

Держави-учасниці ВОІВ занепокоєні зростаючим поширенням незаконного відтворення фонограм і шкодою інтересам авторів, артистів-виконавців і виробників фонограм. В Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року зазначено, що держави-учасниці переконані в тому, що охорона інтересів виробників фонограм від подібних актів відповідатиме також інтересам артистів-виконавців і авторів, виконання і твори яких записані на зазначені фонограми, прицьому погодилися не завдавати ніякої шкоди діючим міжнародним конвенціям і, зокрема, не перешкоджати будь-яким чином більш широкому прийняттю Римської конвенції від 26 жовтня 1961 року, яка забезпечує охорону інтересів артистів-виконавців і органів радіомовлення, як і виробників фонограм.

Відповідно до статті 1 Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року для цілей цієї Конвенції слід розуміти:

a) під "фонограмою" – будь-який виключно звуковий запис звуків;

b)під"виробником фонограм" – фізичну або юридичну особу,
яка першою зробила запис звуків на фонограмі;

c) під"копією" – носій, який містить звуки, записані безпосередньо або опосередковано з фонограми, і який включає всі або значну частину звуків, записаних на цій фонограмі;

d) під "розповсюдженням серед публіки" – будь-який акт, за
допомогою якого копії безпосередньо або опосередковано
пропонуються публіці взагалі або будь-якій її частині.

Об’єкти суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення (ст.449 ЦК України).

Цим поняттям охоплюється чотири групи прав:

а) права виконавців;

б) права виробників фонограми;

в) права виробників відеограми;

г) права організацій мовлення.

Нормами цієї статті визначено, що об’єктами суміжних прав изначається виконання, запис, фонаграма, відеограма і програма (передачі) мовлення.
Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонорами, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб’єктамисуміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Виконавцями визнаються актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, дирегент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, грає на музичному інструменті чи будь-якими іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» виробник фонограми – фізична чи юридична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі, а ст. 34 Закону надає виробникам фонаграм виключне право дозволяти чи зобороняти відтворення, розповсюдження фонограм. Слід зазначити, що юридичні особи одержують захист своїх суміжних прав за умови, що їх постійне місцезнаходження – на території України.

Суб’єктами права на програми мовлення є юридичні особи – організації мовлення, які мають виключне право на програми своїх предач і використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як ефір.

Суб’єкти суміжних прав використовуючи св

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти