ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Юридичний аналіз права власності

Розгляд особливостей права інтелектуальної власності неможливий без юридичного аналізу права власності, що пояснюється складними правовими конструкціями, багатьма об’єктами, а також проблемністю системи права інтелектуальної власності. Зазначені правові інститути права інтелектуальної власності по суті зводяться або до їх об’єктів [37, с. 56], або до майнових та особистих майнових прав [38, с. 15], або лише до майнових прав [39, с. 56].

Право власності – це належні конкретному власнику правомочності володіння, користування та розпорядження своїм майном [40, с. 444–448; 41, с. 6–19]. Ця тріада правомочностей належить тільки власнику.

Підставами набуття права інтелектуальної власності можуть бути різні обставини, з якими закон пов’язує виникнення відповідних правовідносин.

Треба зазначити, що термін „власність” нерідко вживається для позначення приналежності особі відповідних речей за допомогою певної суспільної форми, яка відображає таке ставлення особи до речі, коли вона вважає річ своєю, за умови, що інші вважають цю річ чужою. Отже, власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована відповідним законодавством.

Право власності набувається відповідно до закону лише за наявності певного юридичного факту або їх сукупності. З юридичним фактом закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення права власності.

Охорона власності і її захист регулюється різними галузями вітчизняного права. Зокрема, важливе значення мають конституційні норми, якими вста-новлюються форми власності ст. ст. 13, 41, 142, 143 Конституції України, рівність усіх суб’єктів права власності ст. 13, гарантії права власності і обов’язки власників ст. ст. 13, 41 [42].

Найбільш чільне місце в регулюванні відносин власності займають норми цивільного права, які визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників, регламентують порядок захисту права власності на об’єкти інтелектуальної власності тощо. Це право характеризується непорушністю і ґрунтується на силі закону. А тому відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно на підставі встановлених законом норм.

Право власності набувається на підставах і згідно із законом лише за наявності певного юридичного факту або їх сукупності. З юридичним фактом закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення права власності. Розглядаючи право інтелектуальної власності та право власності на річ, треба зазначити, що вони існують як самостійні правові категорії, пов’язані з наявністю між об’єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об’єктами права власності значної кількості відмінностей:

– результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об’єктом права інтелектуальної власності лише відповідно до вимог закону;

– існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежено певним строком.

Інтелектуальна діяльність за своїм характером і змістом є творчою, але не кожний результат такої діяльності в подальшому стає об’єктом інтелектуальної власності. Об’єктом інтелектуальної власності може визнаватися:

– результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону;

– якому відповідно до закону надається правова охорона;

– правовій охороні підлягає лише той об’єкт , який буде відповідати законодавчим умовам охорони.

Залежно від об’єктів права власності традиційно власність поділяють на два види:

– право власності на майно;

– право власності на результати творчої діяльності. [40, с. 448– 450].

Це визначення виключає результат творчої діяльності із родового поняття „майно”. Майно – це матеріальні блага (майнові права), які є об’єктом речових благ [43, с. 230]. Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним (виключним правом) творця або інших осіб на об’єкт інтелектуальної власності, так і мати зобов’язальний характер у правовідносинах, пов’язаних з передачею цих прав від творця до іншої особи.

За визначенням частини 1 статті 199 ЦК України, “результати інтелектуальної власності як і прирівняні до них у правовому режимі засоби індивідуалізації товарів та їх виробників треба вважати нематеріальними благами.

Незважаючи на те, що об’єкти інтелектуальної власності є немайновими, вони привласнюються за допомогою методів і форм, за якими привласнюються матеріальні блага у певній суспільно-економічній формації[49, с. 5].

Правовий режим результатів інтелектуальної творчості збігається із правовим режимом змісту права власності на майно і складається, як уже було зазначено з трьох правомочностей власника:

1) права володіння;

2) права користування;

3) права розпорядження, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають щодо розподілу цього майна.

Об’єкти права інтелектуальної власності мають ціновий еквівалент. Фахівцями інституту інтелектуальної власності і права розроблені методики вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Так, вартість об’єкта інтелектуальної власності може переважати вартість традиційних об’єктів права власності [50].

Міжнародний Альянс інтелектуальної власності оцінює інтелектуальну власність як найприбутковіший сектор американської економіки, що становить 5 % валового внутрішнього продукту США [51].

Поставлені на бухгалтерський облік як нематеріальні активи, ці об’єкти суттєво збільшують вартість активів підприємств (бізнесу). Але якщо в розвинених країнах майже 50 % активів підприємств складають права на об’єкти інтелектуальної власності, то в Україні цей показник менше 1 % [52,с. 6].

Об’єкти права інтелектуальної власності, виступаючи як самостійний товар, приносять їх власникам додатковий прибуток.

Передача прав на об’єкти права інтелектуальної власності є одним із найбільш дійових способів їх комерціалізації.

Відповідно до законодавства та ст. 427 ЦК передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково.

Головною правовою формою предання майнових прав інтелектуальної власності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону.

“Комерційна реалізація розвинутими країнами Заходу своїх науково-технічних досягнень та інших об’єктів інтелектуальної власності в іноземних державах дає їм великі прибутки” [53, с. 94].

Щорічні надходження від продажу ліцензій відомих фірм складають у США – 9 млрд. дол., Великобританії – 1 млрд. дол., Японії понад – 700 млн. дол. США, Німеччині – 600 млн. дол.

Будь-яка власність – це благо. Відносини власності є майновими і відображають існуючий розподіл матеріальних цінностей [55, с. 79], а інтелектуальна власність є складовою відносин власності в цілому, і використання такої власності сприяє виникненню майнових відносин.

Експерти Всесвітньої організації інтелектуальної власності, залежно від юридичної природи об’єктів, виділяють три види власності:

1) рухома власність, об’єктами якої є рухомі речі (наприклад, автомобільний транспорт тощо);

2) нерухома власність (землі, будівлі тощо);

3) інтелектуальна власність, об’єктами якої є об’єктивізовані результати творчості людського розуму.

Відносини інтелектуальної власності мають певні особливості порівняно із відносинами власності на „традиційні” об’єкти.

Об’єктом інтелектуальної власності може визнаватися лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону, відповідно до якого надається правова охорона, а тому не кожен результат творчого пошуку підлягає правовій охороні, а лише той, який буде відповідати законодавчим умовам такої охорони.

Залежно від об’єкта права інтелектуальної власності законодавством можуть бути передбачені правові обмеження виключного права на об’єкт інтелектуальної власності.Обмеження права власності, обов’язково закріплені у нормах права, які регулюють відносини конкретного об’єкта права інтелектуальної власності..

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти