ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мовознавство епохи Відродження

Епоха Відродження ( в Італії XIV – XVI ст, в інших країнах Європи XV–XVI ст.) характеризується відродженням гуманізму, зверненням до культурної спадщини античності, розквітом мистецтва, літератури, оживленням в науці. В цей період яскравовиявляються три розумові і культурні течії – ренесанс, реформація і просвітлення. Ренесанс означав розрив із середньовічною ідеологією і відкриттям заново античної культури, заміну церковної культури на культуру світську. Реформація дала моливість розвиткові національних сил європейських країн. Просвітлення замінило теологію на філософію раціоналізма і науку і пов’язало з ними усе духовне життя народів Європи.

В сфері мовознавства в епоху Ренесанса переглядається антична і середньовічна спадщина. Знайомство Європи з культурою античного світу стало можливим лише в резуьтаті величезної роботи і тлумачення грецьких і латинських текстів. Значні заслуги у виданні і філологічному коментуванні античних літературних пам’ятників французьких гуманістів Юлія Скалігера ( 1484 – 1558) і його сина Йосифа скалігера ( 1540 – 1609), Роберта Стефануса ( 1503 – 1559) і його сина Генріха Стефануса(1528 – 1598). Текстологічна робота над літературними творами, тлумачення явищ граматики і лексики класичних мов сприяють відродженню класичної філології. Ю.Скалігер обгрунтував закон про три єдності, який згодом став основою нормативної есетики класицизму. І.Скалігер видає працю “Про засади мови латинської”, а Р.Стефанус – “Скарбниця мови латинської”. Опис грецької мови пов’язаний з ім’ям Г.Стефануса, автора книги “Скарбниця мови латинської”.

Рух Реформації в європейських країнах викликав необхідність переклада Біблії на мови різних національностей. Це приводить європейських вчених до заннять семитськими мовами: давньоєврейською ( мовою Старого заповіту), арамейською, арабською та інш., что сприяло створенню семитської філології. Переклади Священних текстів на національні мови викликають появу філології різних народів Європи, оскільки при цьому виникало питання про засади нових літературних мов, особливостях їх граматичної будівлі і лексичного складу, про співвідношенні діалектних і літературних форм.

Великий італійський поет Данте Алігьєрі (1265-1321) вперше ставить питання про народну і літературну мови.В трактаті “Про народну мову” він захищає нову літературну мову, підкреслюючи, що народна італійська мова благородніше латинськлї мови, тому що це мова “природня”, а латинська – мова “штучна”. Ці ідеї він втілює на практиці і пише свою “Божествену комедію” не латинською, як це було тоді прийнято, а народною італійською мовою.

Технічні досядження в сфері кногодрукарства сприяють перетворення всього мовного вигляду суспільства. Поява друкованих текстів надає усі умови для стандартизації освіти, росту темпів мовної комунікації. Через певні умови становлення і формування націй і національних країн, розвитка національної самосвідомості суспільство спрямовує свої зусилля на зміну “ неправильних” мов, яка одночасно б віповідала машинній переробці мови. Нове мовне будування здійснюється за принципом “єдність мови і пиьсма”, причому рух здійснюється від письмової мови до усної – через школу, граматики, словники. Великий вплив на становлення книгодрукарства в низці слов’янських країн зробила діяльність білоруського просвітника і гуманіста Франциска Скоріни (прибл. 1490- прибл. 1541). Великі його заслуги в перекладі Біблії на рідну мову.

 

Лекція №3

Різні аспекти мовознавства XVIII століття.

Виникнення порівняльного історичного мовознавства.

1-Й АСПЕКТ:

18 століття в області мовознавства цікаве постановкою деяких загальних питань лінгвістики, особливо питаннямпропоходження мови. Якщо раніше ідея божественного походження мови користувалася великою популярністю, то тепер автори намагаються затвердити людину творцем мови. З такою ідеєю виступає Ж.-Ж. Руссо. Він розробляє теорію "суспільного договору". Суть її в тім, що люди домовилися між собою, як люди називатимуть предмети і т.п. і створили собі мову. Ця теорія прогресивна тим, що ліквідовує божественне походження мови, підкреслюючи соціальну роль і характер мови. Аналогічну точку зору виказав і А. Сміт.

Разом з цією теорією існувала інша теорія, створена представником німецького романтизму Хердером. Згідно його концепції, джерела походження мови слід шукати в потребах внутрішнього світу людини. Хердер написав трактат "Міркування про походження мови". Мислення, в творі Хердера потрактує, не як суспільна свідомість, а як індивідуальна свідомість.

2-Й АСПЕКТ:

Зв'язок мови змисленням потрактує в аспекті індивідуального. Здатність говорити й мислити вважається природженою здатністю людини. Ці ідеї німецького романтизму згодом вплинули на знамениту концепцію філософії мови В. фон Гумбольдта.

Відомою фігурою цього часу був філолог, філософ Бернгарді, що жив у 18-му - початку 19-го століть. Він написав працю «Вчення про мову», завершальний етап доісторичного мовознавства. "Ця концепція поєднує філософію мови з власне граматикою.

З початком географічних відкриттів, розширенням зв'язків між народами, робота по виявленню нових мов не припинялася. З'являлися описи цих мов. Вже в XVI столітті був опис деяких індіанських мов, про які ми знаємо мало і тепер. Місіонери, крім того, що вели словники (глосарії), створювали ще й місіонерські граматики.

3-Й АСПЕКТ:

Зародження лексикографії можна віднести до 18 століття. Це не була ще наука із строго обґрунтованими науковими принципами. Лексикографічна робота, носила широкий розмах і намагалася дати зіставлення великих списків слів в різних мовах. Виходять знамениті словники.

В Росії вийшов словник Палласа (4 том). 276 мов було включено в цей каталог. До кінця 18 століття з'являється 2-е видання цього словника під назвою "Порівняльний словник всіх мов і говорів".

Цікава робота в цьому плані була виконана іспанським місіонером Ервас-і-Пандура в яку входили 300 мов; в ній порівнюються і граматичні елементи деяких мов. Ще більш знаменитим твором кінця 18 століття є фундаментальна праця німецьких учених Аделунга і Фатера "Мітрідат або загальне мовознавство". Тут береться "Отче наш" і перекладається на 500 мов світу. Вважається, що в цьому словнику ще більше помилок, ніж в інших, але тут була ціль виявити відповідність між живими мовами. Проте текст молитви суворо канонічний і не відображає живу мову. В цьому відношенні досвід був би більш вдалим, якби був узятий інший текст. Однак, всі ці досліди мали велике значення для розвитку мовознавства.

4-Й АСПЕКТ.

У зв'язку з 18 століттям у багатьох дослідників виникає думка про спорідненість мов, (Скалігери), але на початку 18 століття в Голландії з'являються роботи вченого на прізвище Тен-Кáте. Об'єктом його дослідження служать германські мови (готська, німецька, голландська, англійська, ісландська). Праця присвячена обґрунтовуванню спорідненості германських мов. В "Російській граматиці" Ломоносова проводиться перевірка схожості слов’янських мов. Висловлюється ідея про близькість слов'янських мов із германськими й балтійськими.

Відкриття санскриту

Коли говорять про три передумови виникнення порівняльного історичного мовознавства, то однією з них є відкриття санскриту.

В якості 2-й і 3-й передумов Звягінцев, наприклад, називає проникнення принципу історизму в науку і німецький романтизм. Проте 3-ій принцип признають не всі.

Те, що пов'язано з відкриттям санскриту слід вважати 5-им аспектом у розвитку мовознавства 18 століття.

В кінці 16 століття італійський дослідник Соссеті, довгий час живе в східній Індії, в своїх листах звертає увагу на риси схожості числівників в італійській, латинській мовах і санскриті. Детальне знайомство з санскритом відбувається майже через 200 років, в 18 столітті. Французький місіонер Керду хотів довести не випадковість цих збігів. Зауваження Керду були цікаві, але остаточне відкриття санскриту пов'язано з ім'ям англійського вченого Джоунса. Джоунс організував в Калькутті азіатське королівське суспільство по вивченню стародавніх рукописів. Він відкрив в цих рукописах санскрит.

У результаті він доповів, що відкрита ним "мова володіє дивною структурою, досконаліша за грецьку, більш багата, ніж латинська мова і більш витончена, ніж обидві ці мови. А що до коренів і граматичних форм, то вона дуже, дуже близька до цих мов. Близькість настільки очевидна, що жоден філолог, вивчаючий їх, не може не прийти до висновку про те, що вони вийшли з одного і того ж джерела."

Тільки на початку 19 століття з`явився жвавий інтерес до санскриту. Було виявлено декілька різновидів санскриту. Разом із старою індійською класичною мовою, об'єктом уваги стає і більш стародавній ведичний санскрит. Були відкриті пракрити, мови більш низьких станів. Була відкрита мова пáлі на Цейлоні.

Але вікном у санскрит стала книга Фрідріха Шлегеля під назвою "Про мову та мудрість індусів". Сам Шлегель в деталях вивчив все, що пов'язано з санскритом. В книзі Шлегеля багато цікавого. Разом із описом форм санскриту, Шлегель спробував вийти в порівняльну граматику. Заслуга Шлегеля полягає вже в самому введенні терміну "порівняльний", запозиченого ним із порівняльної анатомії. Він припустив, що санскрит, оскільки він є досконалішою мовою, є джерелом походження грецької, латинської та інших стародавніх європейських мов.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти