ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Раціоналізаторські пропозиції

Забезпечення економічного прогрессу, поліпшення умов праці і життя людей неможливо без новітніх ідей. Новітні технологічні нововведення дозволюють забезпечити бульш ефективне використання промислових технологій на підприємствах, дозволяють виробляти продукцію більш високого технологічного рівня.

Раціоналізаторські пропозиції дають досить зназний корисний ефект, які інколи можуть перевищувати економічний ефект від використання винаходів.

Дуже часто раціоналізаторську пропозицію відносять до об’єктів промислової власності, хоча це не так, оскільки пунктом 2 статті 1 Паризької Конвенції про охорону промислової власності вичерпно визначено коло об’єктів охорони промислової власності, до яких раціоналізаторська пропозицію не відноситься.
Раціоналізаторською визнається пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, застосовуваної техніки або складу матеріалу і є визнана юридичною особою.
Удосконалення конструкції виробу може характеризуватися, наприклад, змінами в конструктивному виконанні деталей, вузлів, блоків тощо в їх взаємозв'язку, взаєморозміщенні, співвідношенні, геометричних формах. Для визнання пропозиції раціоналізаторською її автор повинен подати заяву встановленої форми.

Чиннними нормативними актами, що регулюють сфери раціоналізаторської пропозиції в Україні, є Закон України «Про власність», в статті 41 якого, об’єктом права інтелектуальної власності визнано «раціоналізаторську пропозицію» як результат інтелектуальної праці. Указом Президента України «Про тимчасове Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» (надалі Тимчасове Положення) від 18 вересня 1992 року N 479/92, в якому п.35 підтверджує визнання пропозиції раціоналізаторською, дату її подання, авторство, зі змінами, внесеними Указом Президента України "Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з прийняттям Законів України щодо промислової власності" від 22 червня 1994 року N 324/94. Окрім цього, чинними є пункти 54, 59, 60, 61, 62, 68 та 70 вказаного Тимчасового Положення; Кодекс Законів про праці (статті 42, 91, 126), «Положення про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію і про порядок його видачі», затвержане наказом Держпатенту України 22.08.1995 р. № 129 та «Методичних рекомендацій про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію».

У вказаних нормативних актах зазначається, що раціоналізаторська пропозиція є особливим об’єктом інтелектуальної власності, який:

– містить технічну пропозицію;

– має в собі новизну в межах підприємства, якому його подано;

– є корисним, тобто комерційно вихідним для підприємства;

– – є результатом власної творчості заявника.

Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію регулюється положеннями статей 481- 484 ЦК України.

Відповідно до статті 484 цього Кодексу:

– автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана;

– юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.

Розмір, порядок обчислення та порядок виплати винагороди визначається угодою між автором і підприємством.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

Першість визнається за автором, який першим подав у встановленому порядку пропозицію, навіть у разі, якщо пропозицію спочатку було необґрунтовано відхилено і це рішення не було оскаржено автором.

Підприємство, яке прийняло до розгляду заяву на раціоналізаторську пропозицію повинно її зареєструвати протягом місяця з дати реєстрації прийняти щодо неї рішення. Після прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською автору (кожному з співавторів) пропозиції видається свідоцтво, форма якого затверджується Держпатентом України. Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані. Спори про першість на раціоналізаторську пропозицію розглядаються у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України. Раціоналізаторська пропозиція, що складає державну таємницю, приймається і розглядається у порядку, встановленому Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, яку затверджено Держпатентом України 27.08.1995 р. № 131, але з додержанням вимог секретності і конфіденційності. Терміни зберігання документації по раціоналізаторським пропозиціям визначаються Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної, представницької,виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ,організацій і підприємств із зазначенням строків зберігання, затверджених Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України у 1995 році. А саме, термін зберігання Заяв на прийняті раціоналізаторські пропозиції – 15 років, на відкинені – 5 років, Журналів реєстрації Заяв на раціоналізаторські пропозиції-постійно. Разом із Заявою зберігаються і акт про використання раціоналізаторської пропозиції розрахунок економічної ефективності або оцінки іншого позитивного ефекту, договір між автором (співавторами) та підприємством про розмір винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції і угоди співавторів про розподіл між ними винагороди та про порядок користування правами на раціоналізаторську пропозицію, створену у співавторстві.

4. Комерційна таємниця
Конституцією України проголошено, що кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати чи поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Під комерційною таємницею розуміють інформацію, яка пов’язана з комерційною та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення, передача яких може заподіювати його інтересам.
Комерційною таємницею можуть бути також відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Для того, щоб інформація вважалася комерційною таємницею і підлягала правовій охороні, вона повинна відповідати таким вимогам:

а) інформація не є зальновідомою або легкодоступною для осіб у колах, що мають справу з указаним видом інформації;

б) має комерційну цінність в зв’язку з її таємністю;

в) є об’єктом заходів по її збереженні особою, яка законно здійснює контроль за цією інформацією.

Вперше термін «комерційна таємниця» був вживаний у Законі України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991року.

Комерційна таємниця має наступні, властиві тільки її, відмінні ознаки. а саме:

1) предмет комерційної таємниці;

2) суб’єкт комерційної таємниці;

3) заборона розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;

4) наявність збитку і несприятливих наслідків для особи, що причинили збиток власникові комерційної таємниці.

Предмет комерційної таємниці є відомості, пов’язані з комерційною і господарською діяльністю підприємства: виробнича і технологічна інформація, інформація про управління, фінанси й іншу діяльність. Це можуть бути документи про комерційні переговори підприємства і методи ціноутворенні, документи пов’язані з маркетинговими дослідженнями ринку, відомості про організацію праці і підбір працівників, інформація про умови збереження документів, тобто відомості, що мають комерційну цінність.

Слід зазначити, що термін «комерційна таємниця» часто ототожнюють з терміном «конфіденційна інформація». Згідно Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року конфіденційна інформація це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбаченими ними умовами. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є їх комерційний і господарський характер. Іншими словами, це інформація, що має економічну цінність, здатна впливати на фінансове становище суб’єкта підприємницької діяльності, розмір одержуваного ним прибутку.

Особи, що здійснюють комерційну (господарську, підприємницьку) діяльність самостійно визначають склад відомостей, що відносяться до комерційної таємниці. Законодавством України встановлені певні обмеження до таких відомостей.

Правовий режим відомостей, що складають державну таємницю, регулюється Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року.

Державна таємниця - це вид секретної інформації, що включає відомості в сфері оборони, економіки зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані законом державною таємницею і підлягають охороні з боку держави. Державним комітетом України з питань державних секретів затверджений перелік відомостей, що складоють державну таємницю.

Кабінетом Міністрів України затверджений перелік відомостей, що не складають комерційну таємницю. Ці відомості використовуються при здійсненні перевірок контролюючими органами, аудиторами для проведення аудита, при здачі звітності в різні фонди. До них відносяться:

1) статутні документ, документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю і її окремими видами;

2) інформація з усіх установлених форм державної звітності;

3) дані, необхідні для перевірки вирахування і сплати податків і інших обов’язкових платежів;

4) зведення про чисельність і склад працюючій, їхній заробітній платі в цілому за професіями і посадами, а так само наявність вільних місць;

5) документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

6) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотриманні безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров’ю, а так само інших порушень законодавства України і розмірах заподіяних при цьому збитків;

7) документи про платоспроможність;

8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об’єднаннях і інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;

9) відомості, що відповідно до діючого законодавства підлягають розголошенню.

Хоча зазначені відомості не віднесені до відомостей, що складають комерційну таємницю, але вони і не є відкритими і загальнодоступними і надаватися вони можуть лише по підставах встановленими відповідними нормативно-правовими актами України.

Терміном «комерційна таємниця» не охоплюються відомості, що складають банківську таємницю, страхову таємницю, авторські права. Зазначені відомості складають самостійні групи конфіденційної інформації із своїм відмінним від «комерційної таємниці» правовим регулюванням.

Суб’єктом комерційної діяльності — власником відомостей, що складають комерційну таємницю, — є як юридичні особи, так і фізичні особи — підприємці.

Організаційна форма і форма власності не мають значення для віднесення суб’єкта права до категорії підприємців. Головне, щоб діяльність підприємства була спрямована на одержання прибутку, носила комерційний характер і це було зафіксовано в установчих документах (якщо наявність таких є обов’язковою умовою здійснення підприємницької діяльності). Склад і обсяг відомостей, що складають комерційну таємницю, порядок роботи з ними і їхнього захисту визначається підприємцем самостійно.

Працівники мають право користуватися відомостями, що складають комерційну таємницю, для виконання своїх трудових обов’язків. Ступінь доступу кожного з працівників до такої інформації визначається підприємцем самостійно, а умови користування -документами, затвердженими підприємцем, і трудовим договором (контрактом).

Службовці державних організацій і органів, що проводять перевірки підприємця, одержують доступ до комерційної таємниці на підставі відповідних актів державних органів і організації. Інформацію про «комерційну таємницю» підприємця вони одержують у рамках адміністративних правовідносин. Обсяг їхнього доступу до такої інформації обмежується напрямком перевірки, про що повинно бути зазначене в документах на перевірку. За розголошення комерційної таємниці службовці державних органів і організації несуть відповідальність, установлену законодавством України.

Відомості, що складають комерційну таємницю, не повинні бути загальнодоступні в силу своєї популярності необмеженому колу суб’єктів, або вимог закону про обнародування, або за іншими підставами. Нормативними актами України може бути передбачені обов’язкове надання або публічне обнародування відомостей, що складають комерційну таємницю. Будь-яке інше розголошення зазначених відомостей не є правомірним.

Вимога дотримання і нерозголошення комерційної таємниці є не тільки правом, але й обов’язком суб’єкта комерційної діяльності. Без належного дотримання вимог до користування і збереження інформації, що складає комерційну таємницю, неможливо забезпечити необхідну охорону такої інформації як цивільно-правовими мірами, так і державно-примусовими.

Обов’язок зберігати в таємниці зазначені відомості так само може бути встановлена в нормативних актах України. Наприклад, у Положенні про порядок заключення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників визначено, що роботодавець зобов’язаний не розголошувати конфіденційні умови контракту з працівником.

Наявність збитку і несприятливі наслідки для осіб, що заподіяли збиток власникові комерційної таємниці. До відомостей, що складають комерційну таємницю, можуть бути віднесені тільки ті відомості, розголошення яких може завдати шкоди підприємцеві. Причому не має значення який вид збитку може бути заподіяний, збиток майновим або немайновим правам (моральний збиток).

Право на комерційну таємницю базується на манополії власника, скільки на ньому лежить турбота щодо конфідиційності інформації і йому належатьмайнові права на комерційну таємницю.
Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну
таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню,
збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Власник інформації , що є конфідиційною, може продати чи іншим способом переуступити цю інформацію іншій зацікавленій особі у відповідності до вимог законодавства.
Права суб’єкта комерційної діяльності підлягають охороні у відповідності до законодавства України.

За порушення прав власника комерційної таємниці законодавством України встановлені наступні види відповідальності:

1) відповідальність у рамках трудових відносин;

2) цивільно-правова відповідальність;

3) адміністративна відповідальність;

4) кримінальна відповідальність.

У рамках трудових відносин за недотримання режиму роботи з інформацією, що складає комерційну таємницю, до працівників суб’єкта підприємницької діяльності може бути застосована матеріальна і дисциплінарна відповідальність. Залучення до матеріальної і дисциплінарної відповідальності здійснюється на загальних підставах, з урахуванням особливостей правового статусу «комерційної таємниці». Для законного застосування санкцій за правопорушення, пов’язаних з комерційною таємницею в рамках трудових відносин, на підприємстві (суб’єкту підприємницької діяльності) необхідно мати деякі документи, а саме:

а) документ, що встановлює перелік відомостей, які складають комерційну таємницю повинен бути затверджений компетентним органом управління (підприємцем). В розробленому «Положенні про комерційну таємницю» повинно чітко обмовлюватися, які саме відомості є комерційною таємницею, умови її збереження (охорони), а так само хто з працівників підприємця може передавати закриті відомості представникам державних органів і організацій;

б) посадові інструкції. Посадовими інструкціями повинно визначатися коло повноваженних працівників підприємця і відомості, що містять комерційну таємницю, з якими працівник має право працювати, порядок роботи з ними;

в) трудовий договір (контракт). У трудовому договорі або контракті повинно бути зазначено зобов’язання працівника щодо нерозголошення комерційної таємниці та правові і матеріальні наслідки які покладаються на працівника у разі порушення ним таких вимог. Умови матеріальної відповідальності працівника за розголошення комерційної таємниці можуть бути передбачені як трудовим договором (контрактом), так і окремою угодою про матеріальну відповідальність. Факт ознайомлення працівниками щодо нерозголошення та його ознайомлення з комерційної таємницею повинен бути письмово фіксуваним.

За порушення режиму комерційної таємниці до працівника можуть бути застосовані наступні дисциплінарні санкції: догана, звільнення. Якщо була укладена угода про матеріальну відповідальність за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, працівник так само відповідає і матеріально, у розмірах передбачених угодою сторін.

Цивільно-правова відповідальність. Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України заподіяна шкода повинна бути відшкодована в повному обсязі. При цьому, у відповідності із ст. 440 зазначеного кодексу, відшкодування моральної шкоди не пов’язано з відшкодуванням матеріальної, а розмір відшкодування визначається судом.

Моральний збиток відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. У будь-якому випадку розмір відшкодування не може бути менш 5 мінімальних розмірів заробітної плати.

Законодавство України не містить вичерпного переліку обставин, з настанням яких підприємець може зв’язувати заподіяння йому моральної шкоди. У позовній заяві по справах, зв’язаним з розголошенням комерційної таємниці, необхідно вказувати яка саме шкода була заподіяна розголошенням, у чому саме складається заподіяний моральний збиток, якими протиправними діями відповідача був заподіяний збиток.

Підставою для відшкодування збитку є рішення суду (господарського суду).

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її
охорони від недобросовісного комерційного використання (ст.507 ЦКУ).

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою ст. 505 ЦКУ.

Адміністративна відповідальність за порушення, пов’язані з комерційною таємницею, встановлюється за одержання, використання, розголошення комерційної таємниці ч. З ст. 164-3 КУпАП. Установлене для порушника покарання — штраф у розмірі від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати.

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачена відповідальність за неправомірний збір комерційної інформації (ст.16), розголошення комерційної таємниці (ст.17), схилення до розголошення комерційної таємниці (ст18.), неправомірне використання комерційної таємниці (ст.19). Цим же законом регулюється порядок подачі і розгляду заяв по зазначених правопорушеннях в Антимонопольний комітет України.

Кримінальним кодексом України передбачені наступні злочини зв’язані з порушенням вимог охорони комерційної таємниці:

- ст. 148-6 незаконний збір з метою використання або використання відомостей, що складають комерційну таємницю. Установлене покарання: позбавлення волі на термін до 3 років або штрафом до п’ятисот мінімальних розмірів заробітної плати;

-ст. 148-7 розголошення комерційної таємниці. Установлене покарання: позбавлення волі до 2 років, або виправні роботи до 2 років, позбавлення права займати визначені посади або займатися визначеною діяльністю на термін до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітних плат.

Відповідальність за розголошення відомостей в рамках трудового права і цивільно-правова відповідальність найбільш значимі для підприємця тому, що дозволяють оперативно реагувати на факти порушення режиму «комерційної таємниці» і одержувати відшкодування збитку, заподіяного таким розголошенням.

Слід зазначити, що правові норми в сфері застосування терміна «комерційна таємниця» не одержали достатнього розвитку, законодавець обмежився тільки встановленням мінімальної кількості норм, що регулюють дане правове питання. Найбільший розвиток одержали норми, пов’язані з державними гарантіями розвитку і захисту підприємницької діяльності. Це норми антимонопольного законодавства, що регулюють випадки відповідальності за неконкурентні дії, пов’язані з використанням комерційної таємниці, процедуру їхнього розслідування і санкції до порушників, а так же умовно кримінально карних діянь. Разом з тим, підприємцям дана відносна воля у встановленні відомостей, що складають комерційну таємницю, і режиму її дотримання. Але через низьку правову культуру зазначене право не завжди використовується або використовується з досить серйозними порушеннями.

Рівень економічної свободи в країнах, що мають розвиту і стабільну економіку, характеризується рівнем захисту немайнових прав його суб’єктів, а також діловими етичними нормами здійснення підприємницької діяльності. В даний час на Україні вони тільки починають складатися і необхідно їхній подальший розвиток.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти