ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Еволюція авторського права у Франції

У Франції еволюція від системних привілеїв до системи ав­торського права була частиною загальних змін у житті країни, які спричинила революція, шо скасувала будь-які привілеї, у тому числі привілеї видавців.

У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняладва дек­рети, які заклали підґрунтя французької системи авторського пра­ва. Декрет 1791 р. забезпечував право автора на публічне вико­нання твору протягом життя, а також протягом 5 років після його смерті право спадкоємців та осіб, яким відступлено це право. Декрет 1793 р. надавав автору виключне право на відтворення власних творів протягом життя, а також право спадкоємцям і пра­вонаступникам протягом 10 років після його смерті.

Авторське право та філософські концепції Німеччини

Наступний період в історії авторського права пов'язаний Із по­явою в Німеччині філософських концепцій, які вбачали в остан­ньому не просто форму власності, що забезпечує автору або во­лодільцеві права майнові вигоди. Вони розглядали літературну й іншу творчу діяльність автора як частину його особистості, на охорону якої він мав право через природну справедливість. Ця теорія вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі, зокрема, призвела до розвитку моральних прав (особис­тих немайнових прав).

1.7. Еволюція авторського права в СШАДо 1976 р. авторське право США базувалося на первісних по­ложеннях Статуту королеви Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий в 1790 р., передбачав охорону книжок, географічних і морських карт протягом 14 років від дати


першої публікації. Цей строк можна було продовжити на стільки ж років, якщо автор залишався живим та за умови дотримання суворих вимог реєстрації.

Ці положення право США містило до 1976 р., коли був прий­нятий закон, який встановив новий строк охорони творів. Віднині він не лише дорівнював життю автора, а й охоплював 50 років після смерті останнього відповідно до вимог Бернської конвенції. Проте зазначений закон ще десятиріччя (до 1986 р., коли США приєдналися до Бернської конвенції) містив вимоги про реєстра­цію та депонування, які мають джерелом свого походження Ста­тут королеви Анни.

Дві системи авторського права

Суть концептуальних розбіжностей між системами загально­го (США, Великобританія) і цивільного права (Німеччина, Фран­ція) полягає в такому.

Країни загального права розглядають авторське право фактич­но як форму власності, яку може створити автор (фізична або юридична особа) і яку можна використати з комерційною метою, як і будь-яку іншу форму власності. При цьому його право­мочність стосується виключно користування майновим потенці­алом цієї форми власності.

У країнах цивільного права авторське право автора також роз­глядають як таке, що має риси власності та прагне охороняти май­новий зміст цієї власності. Проте (і в цьому полягає відмінність) у цих країнах право грунтується на філософській концепції, відпо­відно до якої твір є втіленням особистості автора, яка через при­родну справедливість вимагає такої самої охорони, що й майно­вий потенціал твору.

Становлення міжнародної системи

Охорони авторського права

Міжнародний механізм охорони авторських прав виник з підписанням у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літера­турних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської кон­венції, укладання нових угод і договорів вдосконалювали міжна­родну систему охорони авторського права.

Авторське право Російської імперії

У Російській імперії авторське право, яке діяло і на території нинішньої України, з'явилося у XIX ст. Книговидавничу справу


до кінця XVIII ст. вважали державною монополією. За відсут­ності конкуренції між видавцями не було об'єктивних переду­мов для зародження авторського права. Автори одержували кош­ти для існування з інших джерел. Так, «віршування для Ломо-носова було іноді розвагою, але переважно посадовою вправою» (О. С. Пушкін).

Авторське право Російської імперії було тісно пов'язане з цен­зурним законодавством. У 1816 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, яке вимагало, щоб при поданні рукописів на цензуру до них додавали докази прав видавця на їх друк. Впер­ше захист авторських прав у Російській імперії було юридично оформлено в 1828 р. шляхом доповнення Цензурного статуту гла­вою «Про авторів і видавців книжок». О. С. Пушкін відзначав, що література «ожила і набула звичайного свого напряму, тобто тор­говельного. Нині вона становить галузь промисловості, що ке­рується законами»1.

У 1830 р. було затверджене нове Положення про права авторів, перекладачів і видавців, згідно з яким охороні підлягали статті в журналах, приватні листи, хрестоматії та який надав можливість продовжувати строк охорони творів на 35 років після смерті ав­тора. У 1845 і 1896 роках було визнано прано на музичну та ху­дожню власність. У 1875 р. строк захисту акторського права після смерті автора був збільшений до 50 років. У 1877 р. норми ав­торського права були перенесені з Цензурного статуту до Законів цивільних (т. X, ч. 1 Зводу законів Російської імперії).

20 березня 1911 р. було прийнято Положення про авторське прано, ст. 33 якого вперше закріпила право авторів на переклад їхніх творів. Законодавець відмовився від конструкції «літературна та художня власність», замінивши її поняттям «виключні права*.

Авторське право СРСР

У 1925 р. в СРСР були прийняті Основи авторського права, доповнені в 1928 р. Документ визнав за авторами виключне пра­во на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 р. перетворилося щодо більшості творі в на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використову­вали на основі договорів з авторами, умови яких досить детально

] ПушкинА. С.Собр. соч.: В 10-ти т. - Т. 7. - М, 1962.-С. 361.


регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторсь­кого права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, пуб­лічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо.

8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законо­давства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторсько­го прана були суттєво переглянуті з погляду подальшого розши­рення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в ав­торському праві.

У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 р. до Всесвітньої кон­венції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторсь­кого права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторсь­кого права.

31 травня 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного зако­нодавства Союзу РСР і республік, які заборонили вільне опри­люднення творів у кінострічках, радіо- і телепрограмах, публічне виконання опублікованих творів без згоди автора, а також роз­ширили коло творів, що підлягають охороні, продовжили строк дії авторського права до 50 років після смерті автора, вперше за­провадили охорону суміжних прав. Через розпад СРСР Основи не набули чинності на території України.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти