ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Необхідність захисту товарних знаків

Зі збільшенням використання товарних знаків зростало і їх копіювання. Зазвичай законні користувачі знаків не мали засобів зупинити підробників. Маркування товарів не надавало їм юри­дично визнаного права.

В Англії засіб захисту від цього порушення сформували суди по­чинаючи із середини XIX ст. Так народилася доктрина «видання за інше»: піхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

Формування законодавства США про товарні знаки

У США сформувалася сильна коаліція володільців товарних знаків, яка переконала федеральний законодавчий орган, Конг­рес, прийняти закон про товарні знаки. Це було зроблено у 1870 р., проте зазначений закон проіснував лише 7 років, адже його було визнано неконституційним. Лише 1905 р. був прийнятий новий весоб'ємний закон про товарні знаки.

Перший європейський закон про товарні знаки

Однією з перших країн, яка прийняла всеоб'ємний закон про товарні знаки, була Франція, у якій закон від 1857 р. залишався чинним понад 100 років. Перший всеоб'ємпий закон Німеччини про товарні знаки був прийнятий у 1896 р.

Розвиток права на товарний знак у XX ст.

Історію розвитку права на товарний знак у XX ст. можна ви­класти в кількох розділах: використання або реєстрація як осно­ва виникнення прав; визнання сучасних способів використання товарних знаків (відступлення, ліцензування); визнання нових те­орій охорони товарних знаків.

Цей розвиток відбувався не тільки законодавчим шляхом. Найважливіші підходи формували судові рішення.


Нові теорії охорони товарних знаків знайшли втілення у британському законі 1938 р. і законі Бенілюкса про товарні зна­ки 1970 р.

Британський закон і закон Бенілюкса

Про товарні знаки

Британський закон уперше запровадив право для володільця товарного знака, а саме право заперечувати проти будь-якого ви­користання товарного знака іншими особами, незалежно від того, чи існує ймовірність змішування, чи ні. Так, за британським пра­вом, якою конкурент посилається на певну продукцію з товар­ним знаком для того, щоб підкреслити перевага власної продукції, суд може заборонити йому порушувати право на товарний знак.

Закон Бенілюкса запровадив право забороняти будь-яке ви­користання, здатне завдати шкоди володільцеві товарного знака, незалежно від подібності товарів.

Становлення міжнародної системи

Охорони товарних знаків

Розвиток права на товарні знаки всередині країн був значною мірою пов'язаний із розвитком його міжнародної охорони. На особливу увагу заслуговує Паризька конвенція про охорону про­мислової власності (1883), яка є основою міжнародних конвенцій у галузі промислової власності. її доповнюють Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, підписана в 1891 р., що засну­вала Спеціальний союз для країн - членів Паризької конвенції, та інші міжнародні угоди.

І 5. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ОХОРОНУ НЕТРАДИЦІЙНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1. Історія охорони наукових відкриттів Перші спроби охорони наукових відкриттів.Відкриття - це самостійний об'єкт права. Вперше питання про правову охорону наукових відкриттів було поставлено в 1879 р. на Лондонському конгресі Міжнародної літературної і художньої асоціації. Пізніше -у Венеції (1888), Керні (1896), Тунісі (1898), Гольдельберзі (1899). Проте до Першої світової війни жодна з пропозицій не призвела до конкретних результатів.


Після війни в Європі відновилися спроби врегулювати права авторів наукових відкриттів. У Франції були висунуті пропозиції винагороджувати вчених шляхом виділення їм частки прибутку, одержуваного від використання винаходів, грунтованих на нау­кових відкриттях.

У парламент Франції було направлено два проекти. Професор Ж. Бартельмі пропонував запровадити до патентного законодав­ства так званий патент на принцип, що дає право автору на участь у вигодах, одержуваних від використання відкриття. Проект Кон­федерації працівників розумової праці пропонував визнати само­стійне право власності на наукові відкриття. Автору мало б нале­жати виключне право на одержання вигоди від відкриттів. Про­понували не вважати це право правом виключного користування, оскільки не можна заборонити промисловий або комерційний обі г власних творінь. Для виникнення авторського права була необ­хідна публікація, від моменту якої відраховували строк його дії (50 років).

Обидва проекти були відкинуті на їх батьківщині, але пере­дані Комісії з інтелектуального співробітництва, створеній Лігою Націй, а також спеціальній підкомісії інтелектуальної власності.

Проекти міжнародних конвенцій Ф. Руффіні та Г. Гаріеля про охорону наукових відкриттів.За дорученням підкомісії іта­лійський вчений, сенатор Ф. Руффіні підготував доповідь і про­ект міжнародної конвенції про охорону наукових відкриттів. Ос­новний принцип проекта містила ст. 2, відповідно до якої автори відкриттів мають виключне право одержувати вигоду від своїх відкриттів.

Комісія з інтелектуальної власності схвалила проект Руффіні та передала його Раді Ліги Націй. Пленум схвалив проект -«у прин­ципі* та розіслав його всім урядам держав - членів Ліги Націй для подання висновків.

Паралельно віце-директор Міжнародного бюро з охорони про­мислової власності Г. Гарісль підготував інший проект, у якому пропонував покласти виплату винагороди на промисловців, які використовують відкриття, і створити спеціальний фонд для та­ких виплат спочатку всередині окремих країн, а потім у міжна­родному масштабі. Розмір винагороди мала визначати спеціаль­на комісія.

Оскільки від урядів надходили відповіді, у яких вони вислов­лювали серйозні сумніви щодо проекту Руффіні, Міжнародному інституту інтелектуального співробітництва, створеному Лігою


Націй у 1925 р. у Парижі, було доручено продовжити вивчення] цього питання.

Проект міжнародної конвенції Інституту інтелектуального співробітництва.Комісія експертів Інституту інтелектуального співробітництва запропонувала розробити новий Проект міжна­родної конвенції. У 1927 р. документ був поданий Міжнародній комісії з інтелектуального співробітництва.

Проект пропонував охороняти лише відкриття прикладного характеру, придатні для матеріального використання. Автор та­кого відкриття мав право на винагороду з боку осіб, які його ви- \ користовують.

Проект міжнародної конвенції був прийнятий Радою Ліги Націй і в 1930 р. представлений на розгляд урядам. Із 17 держав, уряди яких надіслали відповіді, тільки 6 у принципі підтримали проект. Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва в 1932 р. { прийняв резолюцію, у якій наголосив на передчасності скликання дипломатичної конференції для розгляду цього проекту.

У 1933 р. Міжнародна комісія з інтелектуального співробіт-' ництва повернулася до цього питання і дійшла того самого вис-. новку. У 1937 р. директор Міжнародного інституту інтелектуаль­ного співробітництва відзначив у своїй доповіді, що обставини не і дозволяють скликати дипломатичну конференцію для обговорен­ня проекту міжнародної конвенції.

Повоєнні спроби запровадження міжнародної охорони нау­кових відкриттів.Після закінчення Другої світової війни спроби запровадити міжнародне регулювання в галузі охорони наукових відкриттів відновилися спочатку в рамках неурядових, а потім і міжурядових організацій - ЮНЕСКО та Міжнародного об'єдна­ного бюро з охорони інтелектуальної власності.

Комітет експертів з питань прав учених, створений у 1953 р. Комісією з авторського права ЮНЕСКО, спробував юридично обгрунтувати права вчених. У його доповіді йшлося про специфі­ку охорони відкриттів трьох груп:

• відкриття має суто академічний характер, автор не розробив
форм його практичного застосування;

■ автор відкриття запропонував шлях його практичного за­стосування, але не розробив деталей;

• автор відкриття може використовувати патентну форму охо­
рони.

У перших двох випадках автор має тільки моральне право пріо­ритету на відкриття. Відзначалося, що жодна з чинних систем за-


конодавства не встановлює спеціальної охорони прав авторів на­укових відкриттів і тільки премії, надані за відкриття, є підтверд­женням авторства.

Як можливий спосіб охорони була запропонована видача па­тентів на принцип, а також система свідків відкриття. Практичне ж вирішення проблеми, як було зазначено, залежить перш за все від юридичного визнання в міжнародному масштабі прав учених на охорону їхнього авторства.

Проте Комітет з авторського права ЮНЕСКО відмовився про­довжувати розробку цього питання, зваживши на те, що воно не належало до сфери авторського права в його тодішньому ро­зумінні.

Віднесення наукових відкриттів до інтелектуальної власності.У подальшому питання про міжнародно-правове регулювання відносин, пов'язаних із науковими відкриттями, виникло у зв'яз­ку зі створенням Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). На Стокгольмській дипломатичній конференції 14 лип­ня 1967 р. була підписана Конвенція про заснування ВОІВ, ст. 2 якої говорить, що інтелектуальна власність включає і права, які стосуються наукових відкриттів. Стокгольмська конвенція роз­глядає наукові відкриття як самостійний об'єкт охорони. Проте жодна з чинних міжнародних конвенцій не регулює питань охо­рони відкриттів.

Включення поняття відкриття до тексту Стокгольмської кон­венції слід розглядати як визнання того, що необхідно здійсню­вати спеціальну охорону прав авторів наукових відкриттів як на національному, так і на міжнародному рівні, незалежно від охо­рони наукових творів як об'єктів авторського права.

Договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів.Пропозиції укладення спеціальної конвенції в цій галузі вносили різні автори. Ще в 70-ті роки XX ст. Міжнародне бюро ВОІВ прий­няло рішення розробити проект спеціальної конвенції про охоро­ну пріоритету наукових відкриттів, вивчення питання про охоро­ну наукових відкриттів було включене до довгострокової програ­ми Міжнародної асоціації з охорони промислової власності.

На Дипломатичній конференції 1978 р. у Женеві був укладе­ний Договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів, який досі не набув чинності (його підписали 5 країн, у тому числі колишній СРСР, а для введення в дію необхідне приєднання 10 країн). Цей документі містить визначення понять «наукове від­криття!., «автор наукового відкриття», «міжнароднареєстрація»,


«заявка», «заявник*, «дата відкриття» тощо. У Договорі окрес­лені сфера дії міжнародної реєстрації, порядок подання і оформ­лення заявочної документації, реєстрації, видачі свідоцтва, публі­кації відомості про реєстрацію.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти